Органи, що вирішують земельні спори, порядок їх розгляду та вирішення

Чинний ЗК дещо змінив систему органів, що можуть роз­глядати та вирішувати земельні спори. Відповідно до ст. 158 ЗК такі спори вони вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земель­них ресурсів. Причому зазначена норма передбачає певне роз­межування компетенції цих органів. Так, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користу­вання та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадя­нами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земель­них ресурсів вирішують спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, встановлення обмежень у викорис­танні земель та земельних сервітутів.

Розгляд і вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади з питань земель­них ресурсів не позбавляє учасників спору права на звернення до суду. Згідно з ч. 5 ст. 158 ЗК у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самовря­дування чи органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Приймаючи до уваги різке збільшення кількості земельних спорів, ускладнення їх розгляду та практич­ної актуалізації змісту було б доцільним прийняття спеціального законодавчого акту про їх розгляд і вирішення. Детальне зако­нодавче врегулювання умов та порядку розгляду і вирішення земельних спорів є нагальною потребою практики сучасного реформування земельних відносин.

Вирішення земельних спорів судами нині є досить пошире­ним. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законо­давства при розгляді цивільних справ" за загальним правилом, розмежування між судами загальної юрисдикції підвідомчості земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Так, загальним судам підвідомчі земельні спори в разі, якщо хоча б однією з осіб, які беруть участь у справі, є громадянин. Господарськими судами вирішуються земельні спори за учас­тю підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, а також громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Виходячи з відповідних положень Конституції, ЗК, ЦПК та ГПК, а також зазначеної постанови, судам підвідомчі спра­ви за заявами, зокрема: з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у влас­ності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними дер­жавних актів про право власності та право постійного користу­вання земельними ділянками; про право громадян на земельну частку (пай) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, ви­користання при цьому земельних ділянок із меліоративними системами; про розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ, організа­цій; про визнання недійсною відмови у розгляді заяв громадян про безоплатну передачу у власність (приватизацію) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського й особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, дачного будинку та індиві­дуального гаража; про визнання недійсною відмови в наданні у постійне користування земельних ділянок юридичним особам; про визнання незаконною відмови у продажу земельних ді­лянок із земель державної або комунальної власності громадя­нам і юридичним особам, які мають право на набуття цих ділянок у власність, а також іноземним державам; про вирішення спорів, пов'язаних з орендою землі; про встановлення та при­пинення дії земельних сервітутів; про примусове припинення права на земельну ділянку з передбачених законом підстав; про недійсність відмови у розгляді заяви про погодження місця розташування об'єкта, щодо якого порушується питання про вилучення (викуп) земельної ділянки; про вирішення спорів щодо проведення розвідувальних робіт на землях, що перебу­вають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб; про вирішення майнових спорів, пов'язаних із земельни­ми відносинами, в тому числі про відшкодування власникам і землекористувачам збитків, заподіяних вилученням (викупом) визначених угідь, обмеженням їх прав або порушенням земель­ного законодавства; про відшкодування витрат сільськогоспо­дарського та лісогосподарського виробництва; про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, укладених із порушенням встанов­леного законом порядку; про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки чи про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав; про вирішення спорів стосовно розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей; про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної ЗК компетенції розглядався органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земель­них ресурсів, з рішенням якого одна зі сторін у земельному спорі не погоджується.

У п. 4 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду пе­редбачено, що суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користу­ванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають роз­гляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.

Безумовно, наведений перелік земельних спорів, що розгля­даються і вирішуються у судовому порядку не є вичерпним. Так, з прийняттям Закону "Про розмежування земель держав­ної та комунальної власності" з'явилась нова категорія земельних спорів, що розглядаються органами судової влади. Спори щодо розмежування земель державної та комунальної власності, як правило, виникають між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування різного рівня. Такі спори підлягають розгляду та вирішенню господарськими судами.

Особливості вирішення земельних спорів господарськими судами, що виникають між підприємствами, установами та орга­нізаціями як юридичними особами, передбачені у ГПК. Однак при їх розгляді та вирішенні мають застосовуватися не тільки процесуальні норми, а й норми матеріального права. Це, зокрема стосується розгляду та вирішення земельних спорів, що виника­ють у фермерському господарстві. Зрозуміло, що земельні спори громадян з органами державної влади та місцевого самовря­дування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, що є членами фермерського господарства, підвідомчі судам за­гальної юрисдикції. Проте, оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їх земельні спори з іншими юридич­ними особами, у тому числі про надання чи продаж земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для роз­ширення господарства, підвідомчі господарським судам.

На особливості розгляду та вирішення земельних спорів господарськими судами звертається увага в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 30 листопада 2007 р. № 01-8/918 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок". Також слід також звернути увагу, що коли одним з учасників земельного спору є іноземний суб'єкт права або підприємство, що належать іно­земним інвесторам, міжнародним організаціям та об'єднанням, такий спір може розглядатися господарським судом при наяв­ності договору між сторонами про його розгляд у господарському суді. Це пов'язано з особливостями юрисдикційного статусу іноземних підприємств та допустимістю застосування до них процесуальних норм національного законодавства.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" підвідомчі судам спори, пов'язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному про­вадженні. За заявою сторони, яка не погоджується з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рі­шення і вирішує спір по суті. При розгляді земельних спорів про захист прав власників земельних ділянок, стороною в яких є громадянин, застосовується трирічний строк позовної дав­ності, якщо інше не передбачено законом. Якщо для певних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням права власності на землю чи користування нею, законом встановлено інші строки звернення до суду за вирішенням спору, застосовуються вста­новлені строки.

Вирішення земельних спорів органами місцевого самовряду­вання здійснюється відповідними радами відповідно до повно­важень, що прямо передбачені у земельному законодавстві. Вони закріплені для обласних рад - ст. 8, для Київської і Севасто­польської міських рад - ст. 9 та для сільських, селищних, міських рад - ст. 12 ЗК. При цьому органи місцевого само­врядування згідно з ч. З ст. 158 ЗК вирішують земельні спори, які виникають відносно земель відповідних населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності або у користуванні громадян, тобто межові спори, та спори відносно додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Зазначимо що межові спори і спори, що виникають у зв'язку із відхиленнями від правил добросусідства, є відносно новими видами спорів. Критерії визначення меж земельних ділянок та зміст вимог відносно добросусідства передбачені у гл. 17 ЗК. Так, спори щодо додержання правил добросусідства, тобто оби­рання власниками і землекористувачами таких способів викорис­тання земельних ділянок відповідно до їх цільового призна­чення, при яких власникам і землекористувачам сусідніх земель­них ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні-запахи, шумове забруднення тощо), під­лягають розгляду відповідними органами місцевого самовряду­вання. Що стосується спорів щодо розмежування меж районів у містах, то їх вирішення носить самоврядний характер.

Вирішення земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів зберігає свої адміністративні ознаки і здійснюється держаними органами. Це визначається самою категорією спорів, до яких віднесені земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування: обмежень у використанні земель та щодо земельних сервітутів, Виникнення таких спорів може мати місце, наприклад, у випад­ках відхилення від вимог змісту земельних сервітутів, передба­чених гл. 16 ЗК, реалізації права користування чужою зе­мельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, закріплених у гл. 16-1 ЗК, або недотримання обме­жень встановлених нормами гл. 18 ЗК.

Відповідно до ч. 4 ст. 158 ЗК органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори, щодо меж земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, а також розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. За такого охоплення органами виконав­чої влади з питань земельних ресурсів зазначеного виду земель­них спорів не залишаються спори для вирішення обласними та районними радами, про які йдеться у ст.ст. 8, 10 ЗК. Можна припустити, що органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок державної власності, що знаходяться за межами населених пунктів, а обласні та районні ради вправі вирішувати аналогічні межові спори стосовно земельних ділянок комунальної влас­ності, але прямої вказівки на це в змісті розглянутої земельно-правової норми немає.

Однак із змісту наведеної земельно-правової норми випливає декілька висновків. Відомо, що органом центральної виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин нині є Держкомзем, а його місцевими органами є відповідні управління в областях та відділи у районах. Проте у ст. 15 ЗК, присвяченій повноваженням центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, не передбачено функцій зазначеного органу щодо вирішення ним земельних спорів, а повноваження місцевих органів виконавчої влади у галузі зе­мельних відносин взагалі не визначені у ЗК. Не передбачені такі функції й для місцевих державних адміністрацій, а, отже, немає й можливості делегувати такі повноваження регіональ­ним і місцевим органам спеціального управління земельними ресурсами.

Можна було б задовольнитися вказівкою наведеної земельно-правової норми на те, що орган центральної виконавчої влади з питань земельних ресурсів уповноважений вирішувати інші питання у галузі земельних відносин. Проте його компетенція щодо вирішення земельних спорів не врегульована на законо­давчому рівні. ЗК все ж вимагає вирішення земельних спорів відповідно до закону.

Умови та порядок розгляду і вирішення земельних спорів вклю­чають наявність низки передбачених законодавством правових вимог, що визначають правомірність підстав земельного спору та правомочність участі у його розгляді. До них треба віднести володіння суб'єктивним правом на конкретну земельну ділянку та реальне порушення цього права, перешкоджання задоволен­ню необхідних потреб та законних потреб власника земельної ділянки або землекористувача, наявність предмета земельного спору та встановлення меж правових вимог з боку його сторін, звернення до компетентного органу за захистом порушеного суб'єктивного права тощо. Це може бути виявлено як у процесі підготовки справи до розгляду, так і під час вирішення земель­ного спору по суті.

Найбільшу складність для органів, що розглядають земельні спори, становлять питання відокремлення справжніх (реаль­них) порушень суб'єктивних прав і законних інтересів земле­власників і землекористувачів від припущених (мнимих) пору­шень, викликаних юридичною необізнаністю. Правові наслідки розгляду таких спорів різні. У першому випадку буде мати місце відновлення порушених земельних прав, а у другому - збереження існуючого правового стану. Тому попередня підго­товка земельних спорів до розгляду з метою визначення умов правомірності порушення спору і правомочності участі у їх розгляді, має важливе значення для правильного та обґрунтованого їх вирішення.

На необхідність досудової підготовки земельних спорів до розгляду звертається увага й у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ". Так, згідно з п. 25 зазначеної постанови, зокрема, у справах про встановлен­ня порядку користування земельною ділянкою співвласників жилого будинку необхідно витребовувати: документи про на­дання її для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель; план земельної ділянки, відведеної в натурі (на місцевості); план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного зі спів­власників, а також розташованих на ній будівель, плодово-ягідних насаджень; правовстановлювальні документи на будинок із зазначенням розміру часток кожного співвласника; договір чи рішення суду про поділ будинку в натурі або визначення порядку користування ним; договір про порядок користування земельною ділянкою.

При підготовці до розгляду справ про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства належить витре­бовувати: документи про освіту, спеціальність чи професію позивача, стаж його роботи в сільському господарстві, місце проживання; план розташування земельної ділянки; обґрунтування щодо її розміру та перспектив діяльності фермерського господарства; документи конкурсної комісії про розгляд заяви та проходження конкурсного відбору; проект відведення земель­ної ділянки, розроблений організацією, яка має на це відпо­відний дозвіл (ліцензію).

У справах про відшкодування збитків або шкоди необхідно витребовувати: акт відповідної комісії, створеної Київською, Севастопольською міськими радами, районною державною адмі­ністрацією чи виконавчим комітетом міської (міст обласного значення) ради для визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, затверджений органом, що створив цю комісію; проект заходів для приведення у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, земель­них ділянок, наданих у тимчасове користування, та кошторис витрат на це; документи про вартість робіт з приведення у попередній стан зіпсованих або пошкоджених земель; довідку належної служби районної державної адміністрації про середню врожайність відповідних культур; довідку про ринкову ціну цих культур.

У разі, коли для з'ясування обставин, які мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, суддя при підготовці справи до розгляду, а суд - під час її розгляду можуть призна­чити проведення відповідної експертизи з додержанням вимог ст. 57 ЦПК. Наведені вимоги попередньої підготовки земель­них справ до розгляду залежно від їх змісту, видів та складу учасників, є важливими не тільки для органів судової влади, а й для органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Вимоги щодо умов та порядку вирішення земельних спорів при їх судовому розгляді передбачені відповідними нормами ЦПК та ГПК. їх судовий розгляд здійснюється певним визначе­ним в законі складом суду та у передбачені строки, а завершу­ється прийняттям відповідного рішення із визначенням порядку набуття ним чинності, його оскарження та виконання з додер­жанням вимог, що пред'являються для судових рішень.

Дещо інший порядок встановлений ЗК для вирішення земель­них спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Самоврядний та адміністративний порядок розгляду земельних спорів пе­редбачають звернення до зазначених органів, строки розгляду спорів ними, процедуру їх розгляду та деякі інші вимоги. Так, згідно зі ст. 159 ЗК земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місце­вого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Вони розглядаються за участю заінтересованих сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на його розгляд питання, розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду земельного спору може мати місце лише з поважних причин.

Відповідно до змісту вказаної земельно-правової норми від­сутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття відповідного рішення. У рішенні органу місцевого самовряду­вання або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання. Прийняте рішення пере­дається сторонам спору у 5-денний строк з часу його прийняття.

Оскільки розгляд земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів відноситься до адміністра­тивного порядку їх вирішення, то у процесі їх розгляду, вирі­шення та виконання можуть застосовуватися відповідні норми КпАП.

При вирішенні земельних спорів органами місцевого само­врядування останні мають керуватися не тільки ЗК, а й поло­женнями Закону "Про місцеве самоврядування в Україні".

Оскільки місцеві ради не є постійно діючими органами, а працюють у сесійному режимі, передбаченому ст. 46 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" (сесії скликаються у міру необхідності, але не менше одного разу на квартал), то дотримання встановленого місячного строку для розгляду ними земельних спорів є проблематичним. Насправді, важко уявити, що сесія ради буде скликана для розгляду земельного спору лише заради дотримання встановленого ЗК строку для його розгляду. З метою додержання зазначеного строку вирішення земельних спорів, місцеві ради делегують свої повноваження по їх розгляду органам державної виконавчої влади або ви­конавчим органам місцевого самоврядування, з наступним затвердженням прийнятих ними рішень на черговій сесії ради. В цілому це не суперечить ст.ст. 27, 33, 44 та іншим нормам Закону "Про місцеве самоврядування в Україні".

Права і обов'язки сторін при розгляді земельних спорів мають важливе значення для їх об'єктивного та обґрунтованого вирішення. Так, відповідно до ст. 160 ЗК сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його. При судовому розгляді земельного спору, сторони наділені усіма процесуаль­ними правами, передбаченими для учасників судового процесу.

Виконання рішень органів виконавчої влади з питань земель­них ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земель­них спорів є кінцевою метою їх розгляду та вирішення. Тому зазначені органи повинні вжити реалістичних заходів щодо виконання рішення вже на стадії його прийняття. Згідно з ст. 161 ЗК рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів або органів місцевого самовряду­вання вступає в силу з моменту його прийняття. Проте оскар­ження зазначених рішень в суді призупиняє їх виконання.

Виконання рішення щодо земельних спорів, за положен­нями ЗК, здійснюється органом, який прийняв це рішення. При цьому, виконання рішення щодо земельних спорів не звільняє правопорушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства. Виконання прийнятого рішення щодо земельних спорів може бути призу­пинено або його строк може бути продовжений вищестоящим органом або судом. Таким чином, земельному законодавству відомо не тільки призупинення виконання прийнятих рішень та продовження строку їх виконання на підставі судового оскар­ження, а й оскарження вищестоящому органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або органу місцевого самовря­дування.

Поиск по сайту: