Способи захисту прав на земельні ділянки

Правовій системі минулих років в основному була притаманна охорона прав. Вона була властива кримінальному, адміністратив­ному, трудовому, земельному та іншим галузям права. Інститут захисту прав в основному складали цивільно-правові норми. Поновлення усієї системи українського законодавства і права з одночасним розширенням змісту самих суб'єктивних прав фі­зичних та юридичних осіб, призвело до широкого визнання сучасною юриспруденцією, поряд з охороною прав, здійснення захисту прав. Адже гл. 23 ЗК цілком присвячена захисту прав на землю, що свідчить про формування земельно-правового інституту захисту суб'єктивних земельних прав.

Насамперед це стосується захисту права власності на землю громадян та юридичних осіб. Так, згідно з ч. 1 ст. 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Частина 2 зазначеної статті гарантує захист прав власності не тільки власників, а й землекористувачів. Зокрема, в ній зазначено, що власник земель­ної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділян­кою, і відшкодування завданих збитків.

Викликає інтерес і ч. З ст. 152 ЗК, яка присвячена способам захисту прав на землю. Так, захист прав громадян та юридич­них осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання договору недійсним; визнання недійсними рішень органів вико­навчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкоду­вання заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Наведена земельно-правова норма за своїм змістом в основному співпадав зі ст. 16 ЦК щодо способів захисту цивільних прав та інтересів.

Важливими є передбачені гарантії прав громадян та юри­дичних осіб на земельну ділянку. За загальним принципом, закріпленим у ч. 1 ст. 153 ЗК власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передба­чених ЗК та іншими законами України. Примусове припинення права власності на земельну ділянку передбачено ЗК у випадках: припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності (ст. 145); викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146); при­мусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (ст. 147); конфіскації земельної ділянки (ст. 148); примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зо­бов'язанням її власника (ст. 143) із дотриманням вимог, вста­новлених ст. 139 щодо відчуження такої ділянки за рішенням суду.

Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених ЗК та іншими законами в основному відбувається на засадах викупу, здійснюваного на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість, а також завдані збитки. Відповідно до ч. З ст. 153 ЗК колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звер­нутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розір­вання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використову­ється не для суспільних потреб. Наведена норма встановлює важливий засіб забезпечення права власності на землю від свавілля органів виконавчої влади або місцевого самовряду­вання, які мають право викупу земельних ділянок, що знахо­дяться у приватній власності фізичних та юридичних осіб, для суспільних потреб.

Важливою гарантією права земельної власності фізичних та юридичних осіб є встановлення відповідальності органів вико­навчої влади та місцевого самоврядування за його порушення. Так, згідно зі ст. 154 ЗК органи виконавчої влади та місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користу­вання і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами до­даткові обов'язки чи обмеження. Зазначені органи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручан­ням у здійснення власником цих повноважень.

Шкода землевласникам може бути заподіяна не тільки втру­чанням у здійснення повноважень власності або обмеженням їх прав на земельну ділянку, а й виданням актів, що порушують права власників землі. У разі видання органом виконавчої влади або місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належ­ною їй земельною ділянкою, такий акт відповідно до ст. 155 ЗК визнається недійсним. Звичайно, це здійснюється у су­довому порядку, хоча чинне законодавство не перешкоджає самому органу визнати свій акт недійсним, якщо будуть вияв­лені порушення вимог законодавства при його прийнятті. Проте у будь-якому разі збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання протизаконних актів, підлягають відшкоду­ванню у повному обсязі органом, який їх видав.

Поиск по сайту: