Ж. ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

1. ПРЕДМЕТ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Соціальний захист — це система державних гарантій для реа­лізації прав громадян на працю і допомогу під час безробіття, надання державної допомоги, пільг та інших видів державної підтримки мало­забезпеченим громадянам та сім'ям, які виховують дітей, матеріаль­не забезпечення при досягненні пенсійного віку тощо.

Суттєві особливості має соціальний захист окремих категорій гро­мадян: інвалідів, військовослужбовців, осіб похилого віку, ветеранів війни і праці, потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС та інших.

Конституцією проголошено Україну соціальною і правовою дер­жавою. У відповідності з міжнародними стандартами Конституція Ук­раїни встановила перелік соціальних прав людини і громадянина: право громадян на працю, належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї тощо.

В Україні встановлено також державні соціальні стандарти та мінімальні соціальні гарантії.

Державні соціальні стандарти — це встановлені законами, інши­ми нормативно—правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соці­альних гарантій.

Державні соціальні гарантії — це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забез­печення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно—правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Розвиток соціальної сфери та соціальної функції Української дер­жави сприяє формуванню окремої галузі національного права — права соціального захисту або соціального права.

Право соціального захисту — це система норм, які регулюють суспільні відносини щодо реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина з метою збереження, відтворення та розвитку людського суспільства. Предметом права соціального захисту є суспільні відносини щодо соціального захисту громадян, їх груп та су­спільства в цілому.

Основними джерелами права соціального захисту є Закон

«Про пенсійне забезпечення» від 5,листопада 1991 р.,

«Про пенсійне за­безпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р.,

«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи» від 28 лютого 1991 р. в редакції Закону від 19 грудня1991 р.,

«Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. у редакції Закону від 22 березня 2001 р.,

«Про державну со­ціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 липня 2000 р.,

«Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовт­ня 2000 р.,

«Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям—інвалідам» від 16 листопада 2000 р.,

«Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р.,

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. та інші нормативно—правові акти.

2. ВИДИ ПЕНСІЙ В УКРАЇНІ

Закон «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. гаран­тує всім непрацездатним фомадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надан­ня трудових і соціальних пенсій. Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

За законом в Україні призначаються два види пенсій:

― трудові пенсії (за віком, по інвалідності, в разі втрати году­вальника, за вислугу років);

― соціальні пенсії.

Право на пенсію за віком мають:

― чоловіки — після досягнення 60 років і при стажі роботи не меншому 25 років;

― жінки — після досягнення 55 років і при стажі роботи не меншо­му 20 років.

Категорії осіб, визначені ст. 13 Закону «Про пенсійне забезпечен­ня», мають право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах.

Пенси за віком призначаються у розмірі 55 процентів заробітку, але не нижчому від мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижчому від межі малозабезпеченості.

Пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.

Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалід­ності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я внаслідок:

― трудового каліцтва або професійного захворювання;

― загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'яза­ного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Залежно від ступеня втрати здоров'я інва­ліди поділяються натри групи. Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності вотамонлюйгшся органами медико—соціальної експертизи.

Пенсії по інвалідності призначаються в таких розмірах:

― інвалідам І групи — 70 процентів;

― інвалідам II групи — 60 процентів;

― інвалідам III групи — 40 процентів заробітку.

Пенсії призначаються на весь час інвалідності, встановленої органами медико—соціальної експертизи. Інвалідам — чоловікам, старшим 60 років, і жінкам, старшим 55 років, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.

Якщо в інвалідів є трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, то пенсія по інвалі­дності призначається в розмірі пенсії за віком при відповідному стажі роботи.

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються непрацездат­ним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) помер­лого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім'ї померлого годувальника вва­жаються:

― діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки — за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

― батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років;

― один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона)зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

― дід і бабуся — в разі відсутності осіб, які за законом зобов'я­зані їх утримувати.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають пра­во на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Дітям — круглим сиротам за період перебування на повному дер­жавному утриманні пенсії в разі втрати годувальника виплачуються у повному розмірі. Іншим дітям, які перебувають на повному держав­ному утриманні, виплачується 50 процентів призначеної пенсії.

Вітчим і мачуха мають право на пенсію в разі втрати годувальни­ка нарівні з батьком і матір'ю за умови, якщо виховували або утриму­вали померлого пасинка чи падчерку не менше 5 років.

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються на кожного не­працездатного члена сім'ї в розмірі З0 процентів заробітку годуваль­ника, але не менші від соціальної пенсії, встановленої для відповід­ної категорії непрацездатних.

На дітей, які втратили обох батьків (круглих сиріт), а також на дітей померлої одинокої матері пенсія на кожну дитину не може бути мен­шою від двократного розміру соціальної пенсії. Сім'ям, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків (круглі сироти), пенсія обчис­люється із загальної суми заробітку обох батьків.

Пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь пе­ріод, протягом якого член сім'ї померлого вважається непрацездат­ним, а членам сім'ї, які досягли: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років,—довічно. На всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію, призначається одна спільна пенсія. На вимогу члена сім'ї його частка пенсії виді­ляється і виплачується йому окремо.

Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям гро­мадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Пенсії за вислугу років, за деякими винятка­ми, призначаються в розмірах, встановлених для пенсій за віком.

Середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій береться (за вибором того, хто звернувся за пенсією) за 24 останні календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за будь-яких 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї тру­дової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наяв­них перерв у роботі. Середньомісячний заробіток за 24 календарні місяці і за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення за­гальної суми заробітку за 24 календарні місяці роботи підряд (пе­ред зверненням за пенсією) чи 60 календарних місяців роботи підряд (протягом всієї трудової діяльності) відповідно на 24 чи 60.

У тих випадках, коли той, хто звернувся за пенсією, пропрацював менше ніж 24 календарні місяці, середньомісячний заробіток виз­начається шляхом ділення загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на число цих місяців.

Заява про призначення пенси подається працюючим за місцем роботи, а непрацюючим — до районного (міського) відділу соціально­го забезпечення за місцем проживання заявника. Пенсії признача­ються районними (міськими) відділами соціального забезпечення. До­кументи про призначення пенсій розглядаються органом, що призна­чає пенсії, не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження відділ соціального забезпечення видає або над­силає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:

― пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня до­сягнення пенсійного віку або відповідно до встановлення інва­лідності органами медико—соціальної експертизи, якщо звер­нення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досяг­нення пенсійного віку або встановлення інвалідності:

― пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня ви­никнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем фактичного проживання пенсіонера. Нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призна­чає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обме­ження будь-яким строком.

З пенсії може бути відраховано:

― не більше 50 процентів її розміру— на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на компенсацію шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, а також у зв'яз­ку із смертю годувальника, на повернення переодержаних сум заробітної плати в передбачених законодавством випадках.

― не більше 20 процентів пенсії — з усіх інших видів стягнень може бути відраховано.

Соціальні пенси призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на тру­дову пенсію:— інвалідам І і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи;

― особам, які досягли віку: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років;

― дітям — у разі втрати годувальника;

― дітям—інвалідам віком до 16 років.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

З0 процентів мінімального розміру пенсії за. віком:

― особам, які доеягли віку: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років і не набули права на трудову, пенсію без поважних причин;

50 процентів мінімального розміру пенсії за віком:

― особам, які досягли віку: чоловіки — 60; років, жінки — 55 років і не набули права на трудову пенсію з поважних причин;

― інвалідам III; групи;

100 процентів мінімального розміру, пенсії за. віком:

― інвалідам II групи;

― дітям—інвалідам віком до 16 років;

― дітям„а також одній із осіб, визнанених—закономі годувальника;

200 процентів мінімального розміру пенсії за віком:

― інвалідам І групи;

― матерям, яким присвоєно звання «Мати—героїня».

3. ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ОСІБ НАЧАЛЬНИЦЬКОГО І РЯДОВОГО СКЛАДУ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ має де­які особливості і регулюється законом «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, від 1992 р.

Відповідно до цього закону, зазнанені категорії осіб, мають, пра­во на такі види пенсій:

― на довічну пенсію за вислугу років;

― за вислугу років;

― по інвалідності;

― в разі втрати годувальника.

Право на довічну— пенсію за вислугу років мають особи офі­церського складу, прапорщики і мічман», військовослужбовці над­строкової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при наявності вислуги на військовій службі і на службі в органах внутрішніх справ.

Військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які стали інвалідами за умов, передбачених законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Члени сімей військовослужбовців, осіб начальницького і рядово­го складу органів внутрішніх справ, які загинули чи померли або про­пали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Право на пенсію за вислугу років мають:

― особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військово­службовці надстрокової служби та військової служби за кон­трактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше;

― особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військо­вослужбовці надстрокової служби та військової служби за кон­трактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або орган­ізаційними заходами і які на день звільнення досягли 45—річно—го віку, а ті з них, що є інвалідами війни,— незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

1. Особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військово—службовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового скла­ду органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше:

― за вислугу 20 років — 50 процентів, а звільненим у відстав­ку за віком або за станом здоров'я — 55 процентів відповідг них сум грошового забезпечення;

― за кожний рік вислуги понад 20 років — 3 проценти відпо­відних сум грошового забезпечення.

2. Особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, вій­ськово—службовцям надстрокової служби та військової служ­би за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ:— за загальний трудовий стаж 25 років — 50 процентів;

― за кожний рік стажу понад 25 років — один процент відпо­відних сум грошового забезпечення.

3. Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи під час проходження служби і віднесені до кате­горії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 про­центів, а віднесеним до категорій 2, З і 4 — на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії при цьому не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1,— 95 процентів, до категорій 2 і 3,— 90 процентів. Пенсії за вислугу років не можуть бути нижчими від мінімального розміру пенсії за віком, встановленого За­коном України «Про пенсійне забезпечення».

Пенсії по інвалідності призначаються військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які стали інвалідами, якщо інвалідність настала в період проходжен­ня ними служби чи не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби або якщо інвалідність настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, одержаних у період проходження служби. Групи і причини інвалідності, а також час її на­стання встановлюються медико—соціальними експертними комісіями.

Залежно від причини інвалідності інваліди з числа військово­службовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ поділяються на такі категорії:

― інваліди війни;

― інші інваліди з числа військовослужбовців, осіб начальниць­кого і рядового складу органів внутрішніх справ.

― Пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначаються в таких розмірах:

― інвалідам війни І групи — 100 процентів, II групи — 80 про­центів, III групи — 60 процентів відповідних сум грошового за­безпечення (заробітку);

― іншим інвалідам І групи — 70 процентів, II групи — 60 процентів, III групи — 40 процентів відповідних сум грошового забезпе­чення (заробітку).

Пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначаються на весь час інвалідності, встановленої медико—соціальною експерт­ною комісією, а інвалідам — чоловікам, старшим 60 років, і жінкам, старшим 55 років,— довічно. Повторний огляд цих інвалідів прова­диться лише за їх заявою.

У разі визнання пенсіонера, який не досяг пенсійного віку, пра­цездатним пенсія виплачується йому до кінця місяця, в якому його визнано працездатним, але не довше ніж до дня, до якого встановле­но інвалідність.

Пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при­значаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ — якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, при­рівнюються до сімей загиблих на фронті. Члени сім'ї померлого вважа­ються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Дітям, які втратили обох батьків, за період перебування на по­вному державному утриманні пенсія виплачується у повному розмірі. Іншим дітям, які перебувають на повному державному утриманні, вип­лачується 50 процентів призначеної пенсії.

Вітчим і мачуха мають право на пенсію нарівні з батьком і матір'ю за умови, якщо виховували або утримували померлого пасинка чи пад­черку не менш як 5 років. Пасинок і падчерка, якщо вони не одержува­ли аліментів від батьків, мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми.

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

― членам сімей військовослужбовців, осіб начальницького і ря­дового складу органів внутрішніх справ, які померли внаслі­док поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з пере­буванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодав­ством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катаст­рофи чи участю у бойових діях у мирний час — 40 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. В таких же розмірах, незалежно від причини смерті году­вальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих пен­сіонерів з числа інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

― сім'ям військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли внаслідок ка­ліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'я­заного з виконанням обов'язків військової служби (службо­вих обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби,— З0 процентів заробітку годувальни­ка на кожного непрацездатного члена сім'ї.

Заяви про призначення пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей подаються до районного (міського) органу соціального захисту населення за місцем проживання, а особам офі­церського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям над­строкової служби та військової служби за контрактом, особам на­чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей — до органів пенсійного забезпечення Міністерства оборони Ук­раїни, Державного комітету у справах охорони державного кордону. України, Управління державної охорони інших військових формувань,. Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх справ України. До­кументи про призначення пенсій розглядаються органами, що при­значають пенсії, у строк не пізніше 10 днів з дня їх надходження. По­відомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови орган пенсійного забезпечення видає або надсилає заявни­кові не пізніше 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами соціального захисту населення за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від прописки.

Суми пенсії, нараховані пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей і не одержані ним своєчасно, виплачуються за мину­лий час не більш як за 3 роки перед зверненням за її одержанням.

Суми пенсії, не одержані пенсіонером своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

4. СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВНАСЛІДОК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

26 квітня 1986 р. сталася катастрофа на Чорнобильській АЄС, внаслідок якої виникли нові екологічні, а як наслідок — економічні та соціальні умови на значній частині території України.

Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. у редакції закону від 19 грудня 1991 р. визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоро­в'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіо­активно забруднених територій, умов проживання і трудової діяль­ності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, міри перевищення природного доаварійного рівня накопичення ра­діонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших соціальних за­ходів, з урахуванням загальних виробничих і соціально—побутових відносин, територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслі­док Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

― зона відчуження;

― зона безумовного (обов'язкового) відселення;

― зона гарантованого добровільного відселення;

― зона посиленого радіоекологічного контролю.

В'їзд у зони відчуження і безумовного (обов'язкового) відселен­ня для постійного проживання забороняється. Проживання насе­лення у цих зонах дозволяється лише до завершення відселення. Порядок в'їзду для постійного проживання в зону гарантованого доб­ровільного відселення визначається спеціальним рішенням Кабі­нету Міністрів України. Підставами на відселення громадян з тери­торій, які зазнали радіоактивного забруднення, є положення Кон­цепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Етапи відселення визначаються Концепцією.

Населення, яке проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відсе­лення, підлягає обов'язковому відселенню. Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об'єктивної інформації про радіаційну обста­новку, дози опромінення і можливі їх наслідки для здоров'я самостійно приймати, рішення про. дальше проживання на цій території чи відсе­лення. Громадянам, які прийняли рішення про виїзд із зони гарантова­ного добровільного відселення, створюються умови для відселення.

Особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катас­трофи, є:

― учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС —громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

― потерпілі від Чорнобильської катастрофи — громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромі­нення внаслідок Чорнобильської катастрофи.Держава бере на себе відповідальність та зобов'язується відшко­дувати завдану шкоду громадянам за:

― пошкодження здоров'я або втрату працездатності грома­дянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи;

― втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорно­бильською катастрофою;

― матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчас­ного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінен­ня учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчу­ження, що підтверджено відповідними документами.

Підставами для визначення статусу евакуйованих із зони відчу­ження, відселених і таких, які самостійно переселилися, є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильсь­кої катастрофи, які проживають або працюють на забруднених тери­торіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

З метою найбільш ефективного вирішення завдань медико—соціального забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи, створюється Державний реєстр України (єдина інформаційна система). Громадяни, які постраждали від Чор­нобильської катастрофи, діляться на чотири категорії. Всіх грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, стосу­ються компенсації та пільги, відповідно до встановлених категорій.

До загального переліку пільг належать:

― безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;

― безплатне позачергове зубопротезування;

― щорічне медичне обслуговування, диспансеризація із залу­ченням необхідних спеціалістів, лікування в спеціалізованих стаціонарах;

― переважне право залишення на роботі у разі вивільнення пра­цівників тощо.

Громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплат­но забезпечуються житловими приміщеннями, як правило, у спеці­ально збудованих для цієї мети селищах, будинках і квартирах, які передаються їм в особисту власність. Особам, які перенесли проме­неву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами внаслідок Чор­нобильської катастрофи і які потребують поліпшення житлових умов, надається додаткова житлова площа у вигляді окремої кімнати.

Громадяни отримують один раз компенсацію за втрачене у зв'яз­ку з евакуацією, відселенням або самостійним переселенням майно.

Така компенсація включає:

― грошову компенсацію у повному розмірі вартості житлових, дачних, садових будинків, гаражів, господарських будівель та споруд, яка виплачується за цінами, встановленими на мо­мент припинення права власності;

― вартість сільськогосподарських тварин, що підлягають ви­мушеному забою з причини підвищеного радіоактивного заб­руднення, яка відшкодовується органами державного страху­вання в повному розмірі за страховими документами;

― вартість плодоягідних насаджень, посівів та незастрахова—них сільськогосподарських тварин;

― вартість домашнього майна, яке за ступенем радіоактивно­го забруднення не може бути перевезено на нове місце про­живання;

― витрати на влаштування місць загального користування садово—городніх товариств у сумах, визначених законом;

― грошову компенсацію у повному розмірі за цінами, встанов­леними на момент звернення щодо неї, громадянам, які не проживали на територіях радіоактивного забруднення, але одержали у спадщину майно (житлові, дачні, садові будинки, гаражі, господарські будівлі та споруди), яке не може бути перевезено із зазначених територій.

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного за­бруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

― у зоні безумовного (обов'язкового) відселення — три мінімальні заробітні плати;

― у зоні гарантованого добровільного відселення — дві мінімальні заробітні плати;

― у зоні посиленого радіоекологічного контролю — одна мінімальна заробітна плата.

Пільги щодо оподаткування об'єднань громадян, які постражда­ли внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюються закона­ми про оподаткування.

5. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ, ПРАЦІ ТА ІНШИХ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ В УКРАЇНІ

Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захис­ту» від 22 жовтня 1993 р. визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьків­щини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать:

― учасники бойових дій;

― інваліди війни;

― учасники війни.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань для захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших фор­муваннях як у воєнний, так і в мирний час.

До інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військо­вої служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством Ук­раїни, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово—морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або за участю в бойових діях у мирний час.

Учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені законом.

Крім того, закон виділяє осіб, які мають особливі заслуги пе­ред Батьківщиною. Такими вважаються Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Герої Соціалістичної Праці, удос­тоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років.

Ветерани війни користуються, відповідно до законодавства, пев­ними пільгами. До таких пільг належать, зокрема:

― безплатне одержання ліків за рецептами лікарів;

― знижка плати за користування житлом;

― можливість щорічного санаторно—курортного лікування тощо.

Закон «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. виз­начає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активно­го довголіття. Цей закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя.

Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працю­вали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років — жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на пенсію.

Ветеранам праці надаються пільги, основними з яких є:

― користування при виході на пенсію чи зміні місця роботи по­ліклініками, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

― першочергове безплатне зубопротезування (за винятком про­тезування із дорогоцінних металів);

― переважне право на забезпечення санаторно—курортним ліку­ванням, а також на компенсацію вартості самостійного сана­торно—курортного лікування;

― переважне право на встановлення домашніх телефонів тощо.

Закон виділяє також категорію осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною. Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної Праці та повні кавалери ордена Трудової Слави. Для них також встановлю­ються ряд пільг.

Громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення за­гального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково гарантується державними програмами зайнятості населення. Забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку. Переведення пра­цівника похилого віку і працівника передпенсійного віку з одного ро­бочого місця на інше не допускається без його згоди, якщо при цьому змінюються істотні умови праці. Для працівників похилого віку засто­совується загальновстановлена тривалість робочого часу. Право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний трудовий стаж. Це право обумовле­но трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів.

Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про пенсійне забезпечення». Пенсії за віком виплачуються в повному розмірі без врахування одер­жуваного заробітку (іншого доходу). Особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника абоуповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації вироб­ництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофі—люванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисель­ності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю пра­цівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого зако­нодавством строку, якщо вони мають необхідний загальний трудо­вий стаж, у тому числі на пільгових умовах.

6. ДЕРЖАВНА ДОПОМОГА СІМ'ЯМ З ДІТЬМИ

ТА МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ СІМ'ЯМ

Закон «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопа­да 1992 р. у редакції закону від 22 березня 2001 р. встановлює га­рантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо. Передбачена законом дер­жавна допомога спрямовується на соціальний захист сімей з дітьми.

Сім'єю з дітьми при цьому вважається поєднане родинними зв'язками та зобов'язаннями щодо утримання коло осіб, у якому ви­ховуються рідні, усиновлені діти, а також діти, над якими встановле­но опіку та піклування.

Згідно з законом призначаються такі види державної допомоги:

― допомога по вагітності та пологах;

― одноразова допомога при народженні дитини;

― допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічно­го віку;

― допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

― допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми.

Державна допомога по вагітності та пологах, а також допомога по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою ди­тиною обчислюється у процентах до розміру заробітку (доходу).

Одноразова допомога при народженні дитини обчислюється у кратному співвідношенні до розміру мінімальної заробітної плати.

Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінки, призначають і виплачують орга­ни соціального захисту населення за місцем проживання батьків (уси­новителів, опікуна, піклувальника). Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінки призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).

Інші види державної допомоги сім'ям з дітьми обчислюються за установленими нормами в процентах до розміру мінімальної заро­бітної плати.

Документи про призначення державної допомоги розглядають­ся органом, що призначає державну допомогу, протягом 10 днів з дня їх надходження. Орган, що призначає державну допомогу, видає чи надсилає заявнику не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення повідомлення про відмову в призначенні державної допомо­ги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження.

Допомога по вагітності та пологах надається: всім жінкам (у тому числі неповнолітнім), які не застраховані у системі загально­обов'язкового державного соціального страхування. Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь пер­іод відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до по­логів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1—4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 — до пологів та 90 —після пологів). Зазначена допомога обчислюється сумарно та на­дається жінкам у повному обсязі незалежно від кількості днів відпу­стки, фактично використаних до пологів.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забез­печення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25 від­сотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Одноразова допомога при народженні дитини надається одно­му з батьків дитини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня. У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

Одноразова допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня народження дитини.

Одноразова допомога при народженні дитини надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має не застрахована в системі загальнообов'язко­вого державного соціального страхування особа (один з батьківдитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактич­но здійснює догляд за дитиною.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мініму­му для дітей віком до 6 років. У разі народження (усиновлення, вста­новлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуван­ням, призначається особам, визначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклу­вання за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дити­ну аліментів, пенсії за попередні шість місяців не перевищує прожит­кового мінімуму для дитини відповідного віку.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мініму­мом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів та пенсій за попередні шість місяців.

Малозабезпеченим сім'ям з дітьми (у тому числі з усиновлени­ми дітьми та дітьми, які перебувають під опікою чи піклуванням) віком до 16 років (учнів—до 18 років), допомога призначається, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім'ї. Прожитковий мінімум встановлюється відповідно до закону «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 р.

Допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми призначається з місяця звернення по допомогу терміном на шість місяців і виплачуєть­ся щомісячно. Питання про продовження виплати зазначеної допо­моги вирішується на підставі поновлених документів про стан мате­ріального забезпечення сім'ї.

Розмір допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом за попередні шість місяців.

Малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території Ук­раїни, мають право на державну соціальну допомогу відповідно до закону «Про державну соціальну допомогу сім'ям з дітьми» від 1 червня 2000 р. Заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім'ї до органу соціаль­ного захисту населення за місцем його проживання або до виконав­чого комітету сільської, селищної ради.

Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу соціального захи­сту населення. Державна соціальна допомога призначається з міся­ця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику мало­забезпеченої сім'ї. Рішення про відмову в наданні державної со­ціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження. Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

Одиноким особам, визнаним за результатами медико—соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існуван­ня, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною. Одиноким особам, які досягли 65—річного віку і не мають інших джерел до існування, державна со­ціальна допомога може бути призначена довічно. Такі ж умови зас­тосовуються також при призначенні державної соціальної допомо­ги непрацездатному подружжю при відсутності осіб, зобов'язаних їх утримувати відповідно до закону.

У наданні державної соціальної допомоги може бути відмов­лено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у ви­падках, коли:

― малозабезпеченою сім'єю чи кимось із її складу протягом останнього перед зверненням за наданням державної соц­іальної допомоги року була здійснена покупка на суму, що на час звернення перебільшує 10—кратну величину прожитково­го мінімуму для сім'ї;

― у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є земельна ділянка площею більше 0,60 га чи підсобне господарство, що має приносити доход, чи друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім'ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (ме­ханізму); сім'єю навмисне подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на вста­новлення права на державну соціальну допомогу та на визна­чення її розміру.

Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 відсотків її розміру у випадку невикористання сім'єю можливо—стей знаходження додаткових джерел для її існування. Державна соці­альна допомога виплачується раз на місяць за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї державними підприємствами зв'язку чи перераховується на особовий рахунок уповноваженого пред­ставника сім'ї в банківській установі. Не отримана своєчасно з вини сім'ї державна соціальна допомога може бути отримана в наступно­му місяці, але не пізніше місяця після закінчення строку, на який вона призначена. Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу, що її призначає чи виплачує, не допускається. При переїзді сім'ї в іншу місцевість виплата призначеної державної соціальної до­помоги за попереднім місцем проживання припиняється.

Скарга на рішення органу соціального захисту населення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її на­данні може бути подана до вищестоящого органу виконавчої влади або до суду. Контроль за правильністю надання державної соціаль­ної допомоги та використання коштів Державного бюджету України, спрямованих на надання державної соціальної допомоги, здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади в сфері праці та соціальної політики безпосередньо та через соціальних інспекторів.

Соціальний інспектор — посадова особа управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурного підрозділу з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських і ра­йонних у містах рад, наділена повноваженнями із здійснення контро­лю за правильністю надання державної соціальної допомоги мало­забезпеченим сім'ям і субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово—комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива та використання коштів держав­ного бюджету, спрямованих на цю мету.

На посаду соціального інспектора призначається особа, яка має вищу освіту і стаж роботи в органах праці та соціального захисту на­селення не менше ніж два роки. Дії або бездіяльність соціального інспектора можуть бути оскаржені до вищестоящого органу виконав­чої влади чи органу місцевого самоврядування, а також до суду.

7. ДЕРЖАВНА СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА ІНВАЛІДАМ З ДИТИНСТВА ТА ДІТЯМ—ІНВАЛІДАМ

Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям—інвалідам» відповідно до Конституції України га­рантує інвалідам з дитинства та дітям—інвалідам право на матері­альне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету Украї­ни та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної со­ціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону Украї­ни «Про прожитковий мінімум» та щорічно затверджується Верхов­ною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Право на державну соціальну допомогу мають:

― інваліди з дитинства І і II групи;

― непрацюючі інваліди з дитинства III групи;

― діти—інваліди віком до 16 років.

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу і пенсію, призначається державна соціальна до­помога або пенсія за їх вибором. Державна соціальна допомога або пенсія інвалідам з дитинства, яких визнано недієздатними, а також на дітей—інвалідів призначається за вибором їх батьків, усиновителів, опі­куна або піклувальника.

Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

― інвалідам з дитинства І групи — 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

― інвалідам з дитинства II групи — 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

― непрацюючим інвалідам з дитинства III групи — 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

― на дітей—інвалідів віком до 16 років — 70 відсотків прожитково­го мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Інвалідам з дитинства І групи встановлюється надбавка на догляд за ними у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму.

Надбавка на догляд, що призначається одинокій матері (бать­ку), встановлюється у розмірі:

― на дитину—інваліда віком до 6 років — 30 відсотків прожитково­го мінімуму;

― на дитину—інваліда віком від 6 до 16 років — 50 відсотків про­житкового мінімуму.

Надбавка на догляд, що призначається в інших випадках, вста­новлюється у розмірі:

― на дитину—інваліда віком до 6 років – З0 відсотків прожитково­го мінімуму;

― на дитину—інваліда віком від 6 до 16 років — 50 відсотків про­житкового мінімуму та за умови, що середньомісячний сукуп­ний доход сім'ї, в якій виховується дитина—інвалід, за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму на сім'ю.

Надбавка на догляд за дитиною—інвалідом віком до 16 років при­значається одному з непрацюючих працездатних батьків, усинови­телів, опікуну, піклувальнику, які фактично здійснюють догляд за дити—ною—інвалідом чи одному з непрацюючих батьків, усиновителів, опіку­ну, піклувальнику з числа інвалідів І або II групи, які фактично здійсню­ють догляд за дитиною—інвалідом. Державна соціальна допомога інва­лідам з дитинства І і II групи, непрацюючим інвалідам з дитинства III групи призначається на весь час інвалідності, встановленої органа­ми медико—соціальної експертизи. На дітей—інвалідів державна соці­альна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому Міністерством охо­рони здоров'я України, але не більш як по місяць досягнення дити­ною—інвалідом 16—річного віку.

У разі зміни групи інвалідності державна соціальна допомога у новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. Якщо ди—тина—інвалід, на яку виплачувалася державна соціальна допомога, по досягненні 16—річного віку визнана інвалідом з дитинства, виплата до­помоги продовжується у новому розмірі за її заявою (недієздатним — за заявою опікуна) з дня встановлення групи інвалідності.

Органи медико—соціальної експертизи та заклади охорони здоро­в'я у 3—денний строк зобов'язані надіслати копії акта огляду інваліда з дитинства або медичного висновку про визнання дитиною—інвалідом до управління соціального захисту населення за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини—інваліда. Не пізніше 10 днів після надходження необхідних до­кументів управління соціального захисту населення зобов'язане у пись­мовій формі повідомити інваліда з дитинства, а також батьків, уси­новителів, опікуна або піклувальника дитини—інваліда про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її надання.

За місяць до закінчення строку виплати державної соціальної до­помоги управління соціального захисту населення зобов'язане попе­редити у письмовій формі інваліда з дитинства, а також батьків, уси­новителів, опікуна або піклувальника дитини—інваліда про причину припинення її виплати.

Заява про призначення державної соціальної допомоги подаєть­ся інвалідом з дитинства до управління соціального захисту населен­ня за місцем проживання. Заява про призначення державної соці­альної допомоги інваліду І чи II групи, який визнаний недієздатним, а також на дитину—інваліда подається одним із батьків, усиновителем, опікуном або—піклувальником за місцем свого проживання. Днем звер­нення за призначенням державної соціальної допомоги вважається день прийому заяви з усіма необхідними документами. Якщо заява про призначення державної соціальної допомоги надсилається по­штою і при цьому подаються також всі необхідні документи, то днем звернення за державною соціальною допомогою вважається дата, вказана в поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У тих ви­падках, коли до заяви додані не всі необхідні документи, заявнику повідомляється, які документи повинні бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше 3—х місяців з дня одержання повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звер­нення за призначенням державної соціальної допомоги вважається день прийому або відправлення заяви про призначення такої до­помоги.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства або на дітей—інвалідів віком до 16 років призначається органами соціального захи­сту населення. Заява про призначення державної соціальної допомо­ги розглядається органами соціального захисту населення не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами. Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

Державна соціальна допомога виплачується державними підпри­ємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей—інвалідів. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допо­мога виплачується за місцем їх проживання.

Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно у встановлені органами соціального захисту населення строки. При­значена державна соціальна допомога виплачується інваліду з дитин­ства І чи II групи незалежно від одержуваного ним заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. Державна соціальна допомога, яка при­значена на дитину—інваліда віком до 16 років, виплачується незалеж­но від одержання на неї інших видів допомоги. Призначені суми дер­жавної соціальної допомоги, але не витребувані своєчасно одержува­чем, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням. Інвалідам з дитинства, які проживають у будинках—інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, випла­чується 20 відсотків призначеного розміру державної соціальної допо­моги. Призначена державна соціальна допомога не виплачується за час перебування дитини—інваліда віком до 16 років на повному дер­жавному утриманні.

У разі смерті інваліда з дитинства або дитини—інваліда віком до 16 років членам його сім'ї або особі, яка здійснила поховання, випла­чується допомога на поховання у розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги. Допомога на поховання виплачується незалеж­но від строку звернення за її виплатою. Рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, може бути оскаржене у відповідних органах виконавчої влади або у судовому порядку.

Поиск по сайту: