Законодавчі гарантії на земельно-првові засоби захисту прав на земельну ділянку

Термін "гарантія" походить від французького garantie - за­безпечення, який часто використовується для позначення способу забезпечення договірних зобов'язань чи законних інтересів, або випливаючи з них прав і обов'язків. Гарантії широко відомі усій системі вітчизняного законодавства і права. Це пов'язано із тим, що без способів забезпечення встановлених вимог не можна розраховувати на високу ефективність їх виконання. Розділ V ЗК присвячений гарантіям прав на землю, у якому йдеться про законодавче забезпечення їх реалізації.

Гарантії прав на землю мають свої фактичні засади, які надають їм реальний характер. Реальність гарантій прав на землю заснована на наявності земельного фонду країни. Без наявності земельних ресурсів правовими засобами не можна гарантувати права на землю. Однак не слід принижувати і зна­чення юридичних гарантій прав на землю. Про їх важливість свідчить, наприклад, відсутність права приватної власності на землю у радянський період при наявності земельного фонду країни.

Юридичні гарантії прав на землю, що передбачені у ЗК, засновані на конституційних нормах1. Такою нормою є ст. 13 Конституції за якою, зокрема кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямо­ваність економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Згідно зі ст. 14 Конституції право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Важливим є положення ст. 55 Основного закону, за якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантії прав на землю, які закріплені в ЗК, можна розгля­дати у широкому розумінні. Так, закріплення права власності на землю та права землекористування, умов та порядку передачі чи набуття земельних ділянок або підстав припинення прав на землю шляхом викупу або примусового відчуження земельної ділянки, можна розглядати як загальні законодавчі гарантії. Вони охоплюють усю сферу передбачених прав та покладених обов'язків відносно землі, як природного об'єкту та конкретної земельної ділянки.

На відміну від загальних юридичних гарантій прав на землю, у розд. V ЗК закріплені конкретні гарантії прав на земельні ділянки. Вони охоплюють лише сферу здійснення захисту суб'єктивних прав на землю та прав, що випливають з них. Перш за все, це стосується захисту права власності на землю, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, вирішення спорів щодо здійснення зазначених прав, відпові­дальності за їх порушення тощо. Тому у цьому випадку можна говорити про гарантії прав на землю у вузькому розумінні. До такого висновку призводить те, що у змісті зазначеного розділу в основному йдеться про захист прав на земельні ділянки фізич­них та юридичних осіб.

Зазначене вище не означає, що права держави або терито­ріальних громад, а також їх органів, організацій, установ та підприємств на землю менш гарантовані. Вони також потребу­ють відповідних гарантій їх реалізації, особливо в умовах різно­манітності права власності на землю, поширення орендного землекористування у період переходу до ринкових відносин та утворення багатоукладної економіки. Проте слід зазначити, що традиційна необмежена гарантованість земельних прав держави, а також її органів, організацій, установ чи підприємств, втра­тила своє переважне значення і пріоритетне застосування.

Поиск по сайту: