Ігри і вправи на зниження агресивності і послаблення негативних емоцій

Зла, агресивна дитина, розбишака і забіяка – великий батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, “гроза”, вулиць, але і нещасне створіння, яке ніхто не розуміє, не хоче приголубити і пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішнього емоційного неблагополуччя, комок негативних переживань, один з неадекватних способів психологічного захисту.

Такі діти використовують любу можливість, щоб штовхатись, битись, ламати, щипати інших. Їх поведінка часто просить провокуючий характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку, вони завжди готові злити маму, вихователя, ровесників. Вони не заспокояться до того часу, поки дорослі не вибухнуть, а діти не почнуть битися. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися повільно, відмовлятися мити руки, прибирати іграшки, поки не виведе маму з себе і не почує її крик, чи не отримає кару. Після цього вона готова плакати і, тільки отримавши ласку, заспокоїтися. Для цієї дитини єдиний механізм “виходу” психоемоційної напруги, яка накопилася у внутрішній тривожності.

В нашому житті, нажаль, відбувається багато подій, які самі по собі можуть зробити жорстокою, озлобити, довести до відчаю і викликати негативні переживання. Діти чітко уловлюють настрій оточення. Тому батькам не слід допускати при дитині обговорення неприємностей, дивитись передачі про катастрофи і вбивства, оцінювати негативно вчинки інших, докоряти і погрожувати карою. Подібні прояви свого невдоволення і образи є кращим прикладом для наслідування і бумерангом можуть повернутися в сім’ю у “виконанні” дитиною.

Дорослі не повинні дивуватися, чому дитина слово в слово повторює їхні сварки, знаходиться в позиції постійного супротиву і неприйняття оточення і подій.

Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя, відмова у чомусь бажаному, різниця між бажаннями і можливостями.

Тільки зрозумівши і прийнявши це, дорослі “догадуються”, що дитина ні в чому не винні і якщо її не буту ображати, то вона буде доброзичливою і приємною в спілкуванні.

“Вибиваємо пилюку” (для дітей з 4 років). Кожному гравцю дістається запорошена подушка. Він повинен, усердно б’ючи руками, добре її почистити.

“Сваримося овочама” (для дітей з 5 років)

Запропонуйте дітям посваритися, але не поганими словами, а овочами: “Ти – огірок”, “А ти редиска”, “Ти – морковка”, “А ти – гарбуз” і т.д.

Запам’ятайте: перед тим, як посварити дитину поганим словом, пригадайте цю вправу.

Методи саморегуляції і зняття психоемоційного напруження у дітей.

Часто батьків турбує поява у дітей незібраності, надмірної активності чи напроти, замкнутості, несміливості, а часто агресивності і плаксивості. Урівноважена, радісна дитина раптом стає конфліктною і неспокійною. Всі ці ознаки внутрішнього психоемоційного напруження. Наслідки якоїсь “дитячої” проблеми, в якій дорослі ще не розібралися. Батьки здатні зрозуміти і заспокоїти її.

Вправи на розвиток вміння відчувати настрій і співпереживати навколишнім. В дітях відчуття емпатії закладено спочатку. Пам’ятайте: діти відчувають, хто їх любить, і рідко помиляються. Настрій мами чітко умовляється дитиною, правда, реагувати на тривогу дитина може зовсім протилежною на перший погляд поведінкою: перезбудженням, бути впертим. Подібне можна оцінити, як би це абсурдно не звучало, як форму співпереживання, бажання “взяти на себе” мамині тривоги. Смуток в очах мами обов’язково відіб’ється на душевному стані дитини і посіє в ній тривогу і хвилювання. Слідкуйте за проявами свого настрою, займайтеся “гігієною” своєї душі: дитина народжена для радості, пізнання, самореалізації. Сприятливий психологічний клімат навколо дитини допоможе їй.

Поиск по сайту: