Несвідомі феномени у психіці людини. Неусвідомлювані потяги за З. Фройдом

Несвідомі феномени у психіці людини. З приводу таких феноменів точилися дискусії, які досі не вщухли. Крайні позиції – несвідоме не існує; несвідоме грає визначальну роль у фун-ні психіки. Аргументи противників несвідомого: мозок в якому перебігають нейрофізіологічні процеси – матеріальна база психіки, на грунті якої вона розгортається. Людина не здатна сприймати, а відтак усвідомлювати ці процеси. Вони і є несвідомим, а от психіка виникає на грунті цих процесів – усвідомлюється. Аргументи скептиків: звідки ми можемо знати про несвідоме коли воно не представлене у свідомості. Але факти вперта річ: 1) функціональна глухота – коли такого хворого попросити написати щось, але стати позаду щоб він небачив рухів мовлення і командувати: пишіть швидше, пишіть повільніше, пишіть друкованими буквами – він писатиме але не усвідомлюватиме не буде представлене у свідомості; 2) галюцинації під гіпнозом – йдеться не про гіпнотичний стан це тан зміненої свідомості, людина усвідомлює про галюцинації, в такому стані людині можна нав’язати якусь річ; 3) вимикання свідомості – в ситуації яка загрожує катастрофою у суб’єктів від яких залежить розвиток подій, здебільшого відключається свідомість, вони діють автоматично, без свідомого контролю(пілоти). Творчі акти, які наз. - інтуїтивними і осяяними, раптом невідомо звідки, без жодних безпосередньо передуючих роздумів зявляється правильне рішення. Інша справа, що інсайту передує інтуїція; 4) несвідомі аспекти сприймання – піддослідним пропонується портрети людей із пропозицією розділити їх на мудрих, дурних, злих, тощо – незалежно від віку, статі, соціальної, національної ознаки, абсолютна б-сть піддослідних віднесла до кожної категорії тих самих осіб; 5) галюцинації; 6) Установка(налаштування) – несвідомий феномен неусвідомлювана готовність психіки людини реагувати на певні об’єкти якимось певним чином. Виявляється у вибіркованості уваги, сприйманню, запам’ятовуванню. Увагу притім мимовільну, невимушену привертає все те, що відповідає установці. Все що відповідає установці сприймається в першу чергу у відповідності із змістом(120-річний чоловік в США був активний працював пастухом, в нього виросли 3-ті зуби, мав дружину яка була вагітка у 90 років. І все життя харчув. молоком, сухим вином, палив циг. Мальборо. Коли про цей факт було повідомлено громаді курці запам’ятали саме цей факт). Моральну установку ми знаходимо у кн.. Достоєвського Злочин і кара, Разкольніков – добропорядність і вбивця. В США професор їздив і опитував власників готелів чи можна буде помістити кольорових студентів – виявилась соціально-психологічна проблема, усі відмовились один погодився. Установку ґрунтовно вивчає Грузинська психологічна школа заснована Д.М.Узнадзе. вивчають на рівні відчуттів сприйманні(піддослідний бере 10-15 разів підряд кулі різного розміру в обидві руки різні за вагою, має визначити яка важча потім через 10-15 разів дають однакові кулі – в тій руці яка тримала більшу здається більшою вага. Виробляється установка на сприймання – ілюзія ваги). Установку можна характеризувати як випереджаюча готовність органів чуття. Неусвідомлювані потяги, бажання основний ключовий феномен усіх форм психоаналізу, засн. Фройд. Психоаналіз це вершина сучасної психології, найбільш тонка практика, являє собою обґрунтування, використання способів і засобів виявлення неусвідомлюваних суб’єктом чинників його поведінки, психоемоційних станів, невротичних розладів. Такі чинники являють собою витіснення із свідомості у несвідому сферу об’єкта його потягів, пристрастей, бажань, знань про себе, які радикально суперечать його усвідомленню про себе, сформовані у відповідності з ідеалами, моральними нормами, імперативами(вимога, заборона,табу), суспільства до якого індивід належить, витіснені потяги,пристрасті котрі суперечать свідомій спрямованості і фун-ють за своїми законами. Фройд наз.- Ід(Воно)- це утворення мотиваційної природи(спонукальної)тому воно прагне до реалізації(задоволення)очікуючи сприятливого послаблення, витісняючих і утримуючих у несвідомій сфері психологічних факторів наз. – цензурою. Це протистояння створює напругу у психіці. Психоаналітичне трактування потягів – потяг – неусвідомлювана, невиразна потреба, яка або спричиняє вчинки які задаються самому суб’єкту і його оточенню не вмотивованими, не очікуваними, або згасає, або усвідомлюється, перетворюючись на бажання, прагнення. Потяг за Фройдом має інстинктивну природу – створює напруження, збудження, подразнення(відчуттів, органічне) тілесних органів, яке зумовлене їх фун-ою необхідністю. Воно прагне розрядки, шляхом задоволення потреби. Основний принцип фун-ння психіки – принцип задоволення насолоди, проте треба враховувати можливості які дає для цього соціум – принцип реальності. Спочатку Фройд поділяв потяги на самозбереження і сексуальні, згодом поділив по-іншому: лібідо – потяг до життя; танатос і мортідо(суєцид) – потяг до смерті, самознищення; ерос – потяг сексуального характеру вершина якого оргазм, найбільша насолода, ерогенні зони. Енергія потягів прямо пропорційна інтенсивності насолоди, яку приносить їх задоволення. Приборкання дитячого еротизму. До 3 років активними ерогенними зонами є ротова порожнина і анус. Цей вік Фройд назвав оральною і анальною фазою психосексу-го розв-ку. Лібідо виявляється через подразнення цих зон – аутоеротизм – самоподразнення, приваблюють самі екскременти, неусвідомлений засіб задоволення, і тут сусп-тво(батьки) наносять авторитарний удар – наказовий тиск підпорядкування, ґрунтується на страху за покарання за непослух, страх втрати приязні. Фалічна фаза 3-5 років – психосексу-й розв. пов'язаний із геніталіями – потяг до батьків протилежної статі: комплекс Едіпа, Електри. Ці потяги інцест. Зявляється стале почуття провини – мордуючий стан якого дитина хоче позбутися, несвідомо, витісняє цей факт у несвідоме, це забезпечує механізм психологічного захисту. Психологічний захист – це неусвідомлюване витіснення у несвідому сферу психіки особистості, того змісту його свідомості, який радикально суперечить його «Я» образу, що породжує фрустрацію, страх, огиду, провину. Свідчення універсальності цих процесів є дитяча амнезія – ніхто не пам’ятає себе від 3 до 5 років. В цьому зв’язку істотну роль відіграє релігія – табу. Це породжує стадний колективістський душевний комфорт, що є основою конформізму(пристосовництво) – небажання мати власну думку позицію обстоювати її чинити на власний розсуд, тобто чинити бездуховність. Отже культура за Фройдом авторитарно репресивна. Імперативний тиск(наказовий)культури на сваволю індивіда Фройд наз.- відмовою. Імперативні табу, настанови, норми, що визначають зміст відмови наз.- забороною. Пс-ий стан особ-сті назив. позбавленням(іцест, суїцид, канібалізм). Все це регулюється культурою: 1) здобуті нею зання, вміння, навички, дух.цінності, 2) інституційні о-ції та управління сусп. життям, що розподіляють блага(залежить від соцстатусу). Поступове переведення сусп. цінностей культури, її вимог у сферу спрямованості особистості є процеси формування її «супер его»(витісняє в несвідоме радикальні асоціальні потяги і пристрасті). Механізми психологічного захисту: сублімація, витіснення, заперечення, реактивне утворення, регресія та ін. Компенсаційна фун-я ідеалів: 1) релігія – компенсує невдоволення обіцяє винагороду за страждання, в основі віри фактично лежить праобраз дитячості – інфантилізму, відображається ситуація безпомічності, безпорадності яка потребує захисту, підтримки, опіки. Культура підхопивши віру осягає іменем Бога свої цінності, а страждання поясн.порушенням божих законів – це гріхи. 2) мистецтво – відмову вона являє собою ексаз(неповноцінний замінник), заборонених і обмежених культурою потягів, сприймаючи худ.тівр суб’єкт впочувається в його ідейно емоційний зміст, переживає емоційні реакції схожі на ті які містять худ.образи. Почуття не обманює, обманює судження. Це розрядка, кожний має улюблений жанр, тематику творів мистецтва, сприймання ких якоюсь мірою і на деякий час позбавляє емоц.напруження, витіснення інстинктивних потягів перероджується у сублімацію. 3)сновидіння. Сновидіння – канал розрядки витіснених пристрастей у символічній формі, здійснюється те, що не можливо здійснити реально. Пристрасті пов’язані з змістом яких є: секс.розпусти, збудження, садомазохістське насильство,ул\бивства, самогубства. Позитив запропонований Фройдом: треба помякшувами антагонізм(суперечність)між Ід та Супер Его(лібідо і танатос) – в цивілізованій формі.(Пасціанарна енергія – енергія усіх націй).

Отже, розглянутий матеріал дає підстави для твердження, що основною фун-єю психіки є адаптація у середовищі що забезпечується дієво психічною і поведінковою активністю. Фун-но психіка на всіх рівнях відображення являє собою феномен який передбачає вірогідні зміни у ситуації на основі її відображення з метою її адаптації. В цьому сенсі інстинкт адаптований являє собою генетично запропоновані готові форми поведінки у певних ситуаціях(шлюбні, безпеки, догляд за потомством, харчування, здобуття їжі, орієнтовно дослідницький захист від ворогів). Научіння – адаптовуються – знаходить ефективні поведінкові акти у проблемних ситуаціях. Інтелект адаптовує, змінює ситуацію, навколишнє середовище, його об’єкт у відповідності з потребами суб’єкта. Інстинкт відноситься до несвідомого.

Увага. Уважність. Види і функції уваги. Властивості уваги

Увага- це особлива форма псих.дія-сті, яка вияв-ся у спрямованості й зосередженості свідомості на певних предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. Критерії уваги:1) зовнішні реакції – моторні, вегетативні,які забезп.умови кращого сприйняття сигналу. До них належить поворот голови, фіксації очей,міміка та зосередження, затримка подиху, вегетативні компоненти орієнтовної реакції: 2) збільшення продуктивності пізнавальної дія-сті – йдеться про підвищення ефективності «умовної дії(перцептивної, мнемічної, розумової,моторної)» порівняно з «неуважною»; 3) вибірковість (селиктивність)інф-ї – цей критерій виражається 5-ма можливостями активно сприймати,запам’ятовувати, наналізувати лише деяку частину інф-ї, яка надходить, а також реагувати лише на обмежене коло зовн.стимулів. Рос..досл. М.М. Ланге підкрес.,що увага – це відносне панування цього уявлення цієї миті; 4) ясність та виразність змістів свідомості - які є в полі уваги. Цей суб’єктивний критерій було висунуто в межах псих.свідомості. усе поле свідомості розділяють на фокальну сферу і периферію. Одиниці фокальної сфери свідомості уявляються стійкими, яскравими, а звісти його периферії чітко не розділені і зливаються в пульсуючу хмару невизначеної форми. Така структура свідомості можлива не тільки під час сприйняття об’єктів, а й у спогадах і міркуваннях. Властивості Уваги: 1)Спрямованість(зовн.,внут.)-вияв. у довільному чи мимовільному виборі об’єктів, який відповідає потребам суб’єкта, меті і завданням його дія-сті. 2)Сконцентрованість(висока,низька)- вияв. у одночасному відволіканні від усього зайвого у тимчасовому ігноруванні всіх ін. об’єктів. При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки а інф-я утримується у свідомості доти доки дія-сть не буде завершено, досягнуто її мети. Забезп. контроль та регулювання дія-сті. у своїх вищих формах пов’язана із врегулюванням перебігу псих.процесів і свідомої поведінки люд. Залежно від об’єкта зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових, рухових процесах. На цій основі виокрем. такі форми вияву уваги: сенсорна(перцептивна), інтелектуальна, моторна(рухова). Позслаблення уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів і викривлення образу,який формується. Важливою закономірністю уваги є її 3)вибірковість -, вияв. в тому, що люд. зосереджуючись на одному, не пам’ятає іншого. Увагу зумовлюють не лише зовн.подразники, а й здатність люд. довільно спрямовувати її на ті чи ін. об’єкти, що наз. - уважністю. Недостатній розвиток уважності вияв. в роззосередженості та відволіканні, нездатності без зовн. Сполнук спрямовувати і підтримувати свою увагу в процесі дія-сті внутрішніми засобами.; 4) Активність(довільна,мимовільна): 5) Широта(обсяг,розподіл); 6) Переключення(легке,утруднене); 7) Стійкість(стійка,нестійка). Види уваги: 1) Мимовільна – виник.несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов дія-сті чи відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи ін. аналізатор організму. Фізіологічним підгрунттям мимовільної уваги є безумовнорефлекторна орієнтувальна дія-сть мозку. Нейрофізіологічним механізмом є збудження, що надходять до кори з підкіркових ділянок великих півкуль головного мозку. Мимов. увага виникає за умови коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження, за певних обставин, стають інтенсивнішими, порівняно з тими, що домінують у цей момент. Збудниками мимов. уваги можуть бути не лише зовнішні стимули, а й внутрішні потреби. Вона є короткочасною але за певних обставин залежить від сили впливу зовнішніх подразників, що впливають на нас, може виникати досить часто заважаючи основній дія-сті. 2) довільна увага – свідомо спрямоване зосередження особистості на предметі, явищах, дійсності, внутрішньої психологічної дійсності, характеризується силою волі, цілеспрямованістю, організованістю, усвідомленням, послідовністю, дисциплінованістю розумої дія-сті. Фізіологічним підґрунтям є умовна рефлекторна дія-сть головного мозку, здатність нальмувати непотрібні рухи та дії. Супроводжується боротьбою мотивів при виборі предмета зосередження, засобів дій. Головний збудник довільної уваги – усвідомлювані потреби, інтереси, мета, засоби дія-сті. 3) після довільна увага – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах явищах у процесі довільної уваги. Характерним для неї є поява певного інтересу часткове захоплення її виконавцем, і уява набуває рис мимовільного зосередження – називають вторинною мимовільною увагою. У після довільній увазі напруження слабшає, а інтенсивність не зменшується, інтерес до дія-сті зростає, стає продуктивною(навчальна трудова). Залежно від змісту дія-сті увага спрямована або на зовнішні(сенсорна і рухова увага) або на внутрішню(інтелектуальна) психіку дія-сті. Цей поділ є умовним тому організовуючи навчальну, трудову, та ін. види дія-сті людини потрібно враховувати особливості уваги. Поняття про увагу- теорії.Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не помічає, що довкола нього відбувається, хоч на виробничій ділянці вирує життя: метушаться люди, гуркочуть механізми. З того, що залишається в полі його зору, одне сприймається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається в зону ясного бачення. Свідомість індивіда не спроможна відобразити все, що робиться навколо нього, не може з'ясувати водночас усі питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовне їх відображення. Можливості ясного бачення дорослої людини обмежуються 4—6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних предметів і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію уваги можна порівняти з лінзою, яка збирає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і увага збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх на розв'язування проблем, що постають перед нею. Саме зосередженість на об'єктах дає змогу поглибити бачення, деталізувати явища та успішно розв'язати проблему. Якщо людина розпорошує пізнавальні і продуктивні сили одночасно на багатьох питаннях, у неї залишається менше сил, а звідси — слабкі результати. Послідовне зосередження уваги спочатку на одному питанні, а потім на іншому дає мож-ливість глибше вивчати їх у всіх деталях і досягати вагоміших успіхів. Із численних сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне для цілеспрямованої діяльності в даний момент, залежно від цього надаючи кожному об'єктові відображення певного значення. У взаємодії з навколишнім середовищем складається вибіркове відображення свідомістю предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, яка регулює пізнавальну й продуктивну діяльність, визначається можливостями особи та спрямованістю, метою її діяльності. Механізмами вибірковості уваги служать процеси довільної регуляції діяльності- В здатності довільно спрямовувати й зосереджувати увагу виявляється активність людини. Постановка й постійне уточнення мети діяльності викликають, підтримують, поглиблюють, розподіляють і переключають увагу. Увага — не саме відображення, вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна умова, форма окремої відображувальної й продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Отже, увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об'єктах, що забезпечує їх виразне відображення. Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти — означає бути уважним до об'єктів діяльності. Напруження в діяльності завжди пов'язане з відповідним напруженням уваги. Увага слугує внутрішньою умовою психічної діяльності, завдяки увазі чуттєве відображення об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить до свідомості. Саме від зосередженості уваги залежать повнота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, вирішення повсякденних проблем. Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи трудового завдання. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового знання. З цього приводу К. Д. Ушинський, зокрема, зазначав, що це основні ворота до свідомості, «єдині двері нашої душі», через які входять до нас усі відомості про навколишній світ, чуттєві дані і знання. А П. Ф. Каптерєв зробив таке порівняння: «...Навчати неуважного — все одно що наповнювати водою діжку без дна». Уважність — запорука успіхів у розв'язанні проблем життя і діяльності. Концепції довільної внутрішньої зосередженості свідомості та емоційно-вольової активності, що вшшгяються в увазі, розроблялися ще в межах ііггроспективної психології. Проте вони не пояснювали механізми виникнення і розвитку уваги. На спробу науково обгрунтувати ці механізми вперше натрапляємо в моторній теорії уваги, авторами якої були французький психолог Т. Рібо і російський психолог М. М. Ланге. Ця теорія надає надзвичайно важливого значення зовншшім виявам уваги, розглядаючи рож рухів не стільки як побічний вияв, скільки як умову виникнення уваги. Рух, зазначали вони, фізіологічно підтримує і поси-лює акт увага, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення свідомості. Руховий ефект уваги та вміння ним керувати розкриває механізми довільної уваги. Довільно регулюючи рухи, пов'язані з чимось значущим, можна відповідно активізувати й спрямувати увагу. Якщо, підкреслювали прихильники цієї теорії", усунути рухи, то від увага нічого не залишиться, тобто неможливою стане сама увага. Звичайно, роль рухів у підтриліанні уваги безперечна. Проте не можна зюдити до них саму увагу. У 20—30-ті роки досить поширеною була теорія уваги Д. М. Узнадзе, пов'язана з поняттям установки. Згідно з цією теорією, увага — особливий стан налаштованості, породжений впливом попереднього досвіду на наступні дії суб'єкта. Наприклад, пояснює автор, якщо потримати в руках однакові за об'ємом, але різні за вагою кульки, то потім суб'єктивно по-різному будуть оцінюватися за вагою інші кульки. Установка, що вигшкла внаслідок ілюзії, впливатиме на сприймання вага предмета, що пов'язано з увагою. Вона внутрішньо зумовлює стан уваги людини, що в подальшому впливає на орієнтацію в умовах певної ситуації. Рефлекторна теорія уваги (І. М. Сеченов, І. П. Павлов, О. О. Ухтомський) пов'язує причини, що викликають увагу та її розвиток, із впливом зовнішнього середовища. Предмети і явища зовнішнього світу, діючи через рецептори на мозок людини, викликають у неї орієнтувальні рефлекси та пристосувальні рухові реакції, які в процесі розвитку досягають гонких диференціації! та досконалості. Орієнтувальні реакції змінюють перебіг мозкових процесів у корі великих півкуль головного мозку, створюють осередок оптимального збудження (за І. П. Павловим) або домінанту (за О. О. Ух-томським). У цих зонах легко утворюються тимчасові нервові зв'язки, вирішуються нові проблеми. Виникнення домінанти викликає гальмування в сусідніх ділянках кори го-ловного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядковує собі побічні імпульси-подразнення, посилюючи завдяки їм увагу до основної діяльності. Інші дії в цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі, обмежуючись менш активними ділянками кори мозку. У межах концепції поетапного формування розумових дій П. Я. Гальперіна увага розглядається як функція психічного контролю за змістом дій людини. Як діяльність контролю вона є невід'ємним елементом орієїгтувально-дослщітицької діяльності, але не становить самостійний процес, не має окремого продукту, а тому завжди спрямована на те, що створюється іншими процесами. Водночас увага — це не лише контроль, за допомогою якого дія тільки оцінюється. Увага сприяє формуванню та вдосконаленню розумової дії. «Коли нова дія контролю перетворюється на розумову й скорочену, тоді, і тільки тоді, вона стає увагою — новим, конкретним процесом уваги. Не кожний контроль є увагою, однак увага — це завжди когпроль», — зазначав П. Я. Гальпе-рін. Довільна увага — це контроль за дією на основі плану, за допомогою заздалегідь визначених критеріїв та засобів їх використання. Кожний новий акт довільної уваги базується на процедурі поетапного формування розумових дій. Для цього потрібно, крім основної діяльності, дати завдання перевірити її, визначивши для цього критерії й засоби, загальний шлях і послідовність, реалізувати це на всіх етапах формування дії, починаючи з матеріальної або матеріалізованої й закінчуючи розумовою.Існує концепція уваги, що будується на принципі взаємодії свідомості й діяльності особистості (М. Ф. Добринін, Є. О. Мілерян, Ф. Н. Гоноболін, І. В. Страхов та ін.). її вихідне положення полягає в тому, що увага нерозривно пов'язана з діяльністю, в діяльності вона існує і нею підтримується. Бути уважним — обов'язково означає бути діяльним щодо тих чи інших об'єктів. Водночас увага розгля-дається як необхідна внутрішня умова психічної діяльності людини. Вона забезпечує оргашзацію і реіуляцію психічної діяльності, ясність і чіткість сприйняття об'єктивної дійсності, доведення до свідомості змісту продуктивних дій. Взаємні зв'язки психічної діяльності суб'єкта й об'єкта, свідомості й предмета визначають механізми виникнення й розвитку уваги та годвищення її ефективності. При ньому увага виявляється у двосторонності відносин суб'єкта й об'єкта. Так, чим більша активність свідомої діяльності суб'єкта, тим чіткіше виступає об'єкт; чим виразніше у свідомості виступає об'єкт, тим інтенсивнішою є сама свідомість, що виявляється в увазі. Розглядувана концепція певною мірою асимілює й узагальнює окремі положення різних теорій і в цьому плані є універсальною.

Класифікація відчуттів. Чутливість аналізатора.Сенсибілізація

Синестезія. Емоційні тони відчуттів.

Відчуття (recepiere- одержувати) - елементарний пізнавальний процес, основа усіх псих. феноменів. Кодування у рецепторі. Рецептор- це чутлива поверхня, та провідні(аферентні) шляхи органи чуття(Н-д: чутлива поверхня зорового рецептора – є сітківка ока, аферентні волокна, які відходять від нейронів сітківки). Органи чуття – це віконця через, які психіка заглядає в світ, через ці «віконця» відбувається відображення оточуючого світу і стану організму суб’єкта. Відчуття виникають в результаті впливу певних енергій та речовин на чутливі поверхні рецепторів(сукупність нервових клітин, здатних реагувати на такі енергії, речовини. Такі клітини наз. - рецептивними).Реакція рецептивних клітин – це кодування біохімічними процесами, які відбув. в них, тобто відбув. утворення моделі. Вона динамічна, мінлива, постійно змінюється в результаті впливу енергіями та речовинами. Властивості об’єктів, енергетичні та молекулярні на які реагують рецептивні клітини наз. – подразненням. Здатність рецептивних клітин реагувати на подразники наз. - подразливістю. Подразливість рецепторів специфічна в тому, що кожен з них реагує тільки на певні речовини чи енергії, при тім в певному діапазоні за якісними і кількісними показниками. Так очі реагують лише на електромагнітні коливання в діапазоні приблизно 380 – 800 мл.мікрон. За інтенсивністю коливання у цьому, якісному діапазоні є свої межі - надто слабкі та надто сильні коливання не викликають зорових відчуттів. Смак, смакові відчуття сприймаються розчиненими у воді іонами водню металу та вуглеводню. Біохімічна модель подразника перекодовується у імпульси в аферентних волокнах, наступне перекодування –ці коливання перетвор. у біохімічні процеси в мозкових нейронах, а останні в свою чергу у пси-чні моделі подразників – у відчуття. Відчуття суб’єктивні в тому розумінні що суб’єкт специфічно відчуває відображувані властивості подразників, об’єктивно ці властивості виявити неможливо(н-д: солодке, смачне, тверде. гостре). Впливи енергії, речовин модулюються 2-ма способами і не лише в рецепторах. А взагалі, амплітудно і частотно: при амплітудній модуляції – інтенсивність реакції прямо пропорційно залежить від інтенсивності впливу агента того, що впливає, ще виражається у величині амплітуди хвиль, тобто реакція, так ділить практично всі вимірювальні(термометри, прилади, барометри, спідометри). Амплітудну модуляцію маємо в рецептивних і мозкових нейронах чим інтенсивніший подразник, тим більше клітин реагує на нього і тим більший потенціал їх збудження. Частотна модуляція – це кодування темпом та ритмом. Темп- швидкість сигналів,їх кількість за одиницю часу. Ритм- ті самі сигнали, часова структура сигналів, тривалість проміжків між ними. Той самий ритм може подаватися у різному темпі, зміна темпу являє собою пропорційне скорочення або збільшення між сигналами ритму(пауза). Частотна модуляція аферентних і еферентних волокон, їхній код є електрохімічні хвилі, тривалістю 2мл.сек.і напругою 40мл.В. Інфор-я кодується кі-стю збуджених волокон,імпульсів і темпом, ритмом перебігу коливань, тобто частотно. Кожний подразник збуджує значну кількість рецептивних клітин утвор. мінлива картина, одні рецептори збуджуються тривалий час, ін-й триваліше реагує, чи пізніше, маємо своєрідну мозаїку, це мозаїка відображається в особливостях частотних модуляціях аферентних клітин. При цьому виникають чисельні процесуальні взаємозв’язки, взаємовпливи між рецептивними клітинами, посередництвом їхніх волокон, аферентні волокна також взаємодіють. Нейрони чутливі, гол.мозок, тобто ті, які пов’язані аферентними волокнами з рецептивними клітинами, до яких надх. інфо-я від рецепторів наз.- сенсорними (відчуття, почуття). Сукупність сенсорних клітин, разом з аксонами котрі поднюють їх з аферентними волокнами наз.- первинними сенсорними полями. Структуру сенсорних полів утвор. сенсорні ядра – це комплекси сенсорних нейронів, які приймають і перекодовують у якесь певне відчуття тільки якусь певну інф-ю (н-д: зелений колір). Кожне сенсорне ядро. Має своє представництво у ін. ядрах – це сенсорні клітини, котрі реагують так як і їхнє ядро, а від так реагують і на подразнення в тих ядрах в яких знаходяться. Такі рецептори наз.- розсіяними, деякі з них якимось чином пов’язані із своїми ядрами не лише у мозку, ай на рівні ін. рецепторів (н-д: у зубі та його корені домінують больові та температурні відчуття, чутливість, але там є представництва зору і слуху). Рецептор і відповідні йому первинні сенсорні поля утвор. аналізатор(від аналізу – розкладання), тобто – це є орган чуття у сукупності його центральної і периферійної ланок. До цього часу не з’ясовано чи рецептивні і сенсорні клітини є універсальними, або спеціалізованими. Універсальність – що всі клітини того самого аналізатора практично однакові та однаково реагують на відповідний цьому аналізатору подразник у всьому його діапазоні, від так вони взаємозамінні, а рецептивні поверхні, аферентні шляхи з первинними подразниками – однорідні. Напевно, вона невірна. Інша гіпотеза: ці клітини спеціалізовані в тому сенсі, що кожна з них реагує тільки на подразник, якоїсь певної структури. Це не виключає наявності значної кі-сті клітин, котрі реагують однаково. Кліт., які реагують однаково утвор. – блоки, такі блоки являють собою структурні одиниці аналізаторів(н-д: блок клітин, які реагують в межах приблизно 600-800-мл.мікрон – відчуття червоного кольору). Друга гіпотеза підтвердж. значною кількістю фактів. Модальність(міра) відчуття, синестезія (сінестезіс - разом почувати). Модальність – це відрізнальні властивості предметів, явищ, в тому числі псих процесів і станів, тобто те. Що притаманне тільки їм і відрізняє їх від усього ін., від так модальність відчуття – це специфічне відчування суб’єктом подразнень кожного з аналізаторів (зір – модальність колір, яскравість; слуху - звуки; смаку - смаки; дотик щільність предмету, температура, вібрація; нюх- запах). Відчуття всіх модульностей: 1) виникають в результаті безпосередньої дії подразника на рецептор; 2) є продуктом перекодування у аналізаторів інфо-ї, яку несе подразник; 3)є первинними, елементарними псих. феноменами, в тому числі, що вони не накладаються на псих. складові. Отже, відчуття всіх модульностей несуть усю інфо-ю про властивості подразників. Яка слугує базовим матеріалом для усіх ін процесів і станів, в тому числі і емоції. Емоція-елементарна, але вона повинна бути суцільною, не розкладатись. Здатність відчувати закладена генетично на базі відповідних структур голов. мозку, переважно у його 2-му блоці. Про генетично зумовлену організацію відчуттів свідчить і подразнення чутливих поверхонь різних аналізаторів не відповідними йому впливами(вдарити в око виникають больові відчуття, тактильні відчуття, а також спалахують іскри).Розсіяні клітини «зафарбовують» відчуття тих чи ін. модальностей відчуттями ін. модальностей. Такі зв’язки відчуттів наз. - інтрамодальними (істро-всередині), вони виник. у середині мозку або синестезіями(спільне відчуття). Синестезія – (інтрамодальний зв'язок) – це поява разом із відчуттями якоїсь, модальності афективним діючому подразнику відчуття ін. модальності, зумовлено не впливом відповідного йому подразника, а міжнейронними зв’язками сенсорних ядер. Виразні усвідомлювані синестезії відносно рідкісне явище(н-д: кольоровий слух – музика викликає кольорові відчуття. Чи синестезія мовленнєвих звуків: а-червоне, у – синє, о – білий, е – зелений; синестезія – колірно - температурна: теплі та холодні кольори. Встановлено, що кольорно - температурна синестезія притаманна деяким тваринам. Існують і набуті синестезії - дивимось на розрізаний лимон-відчуття кислоті у роті).синестезію не слід плутати з емоційними тонами відчуттів. Емоційні тони відчуттів. (емотіо – хвилюю). Загалом емоції вияв. реакцію на зовн. чи внутр. подразник в модальності приємне, неприємне або позитивне, негативне забарвлено. Це пов’язано з корисливістю чи шкідливістю подразника, який викликає відчуття.(запах, вигляд тютюну приваблює, але знає про його шкодую, в результаті негат. емоц. не виникає). Емоційний тон відчуття це емоційна реакція, яка виникає разом з цим відчуттям, забарвлює його тією чи ін.емоцією(н-д: деякі люди бачать різні відтінки синього, та вважають його тривожним, похмурим). Емоційні тони кольорових відчуттів залежить від деяких рис характеру(н-д: синій приємний тим людям які є спокійними, врівноваженими, задоволеними собою та світом; Макс Люшер в 40р. виявив, що переважання червоних відтінків на екранах своїх телевізорів налаштовують особи довірливі, вразливі, чутливі, емоційні, агресивні, жовті-оптимісти, толерантні, доброзичливі, внутрішньо напружені, темносиній- не сміливі, слабкі, небезпечні, світло синій- особи з яким легко домовитись). Запахи – переважна більшість їх емоційно забарвлена, вони залишають найглибші сліди в памяті людини(ледь відчутний такий запах пробуджує ситуацію в якій він відчувався колись- запах мертвечини, для жінок неприємні запах чоловічих гормонів, в свою чергу чоловіки їх не відчувають). Практично всі смакові відчуття емоц.забарвлені як і больові. Емоц.тони відчуттів є і в тварин(5 найрозвиненіших тварин).у тварин вони пов’язані з біотичністю подразників. Розрізняють біотичні позитивні(корисні) і негативні(загрозливі) емоц.тони тварини(мухи не люблять синього кольору, а комарі навпаки, дрібні ракоподібні люблять темні кольори).

Поиск по сайту: