Поняття уяви

Образи, якими оперує людина, не обмежуються відтворенням того, що було безпосередньо сприйнято. Перед людиною в образах може постати і те, чого вона безпосередньо не сприймала, те, чого взагалі не було, і більш того, чого саме в такій конкретній формі в дійсності і бути не може. Перетворення є головною характеристикою уяви. Уявляти - це насамперед перетворювати.

Людина - дійова істота. Вона не тільки сприймає і пізнає світ, але й змінює, перетворює його. Для перетворення світу на практиці необхідно вміти перетворювати його мисленнєво. Цю потребу і задовольняє уява. Уява пов'язана з нашою здатністю змінювати, дійово перетворювати світ і творити що-небудь нове. Уява дає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі і події в майбутнє, минуле, в інші світи і простори.

Уява — це психічний процес, який полягає у створенні нових образів шляхом обробки матеріалу сприймань і уявлень, одержаних у попередньому досвіді.

Як видно з цього визначення, уява тісно пов'язана з образною пам'яттю, оскільки вона опирається на минулий досвід людини, і з мисленням, оскільки вона пов'язана зі створенням нового. Це дає підстави деяким психологам не вважати уяву самостійним психічним процесом, а розглядати її як аспект і необхідну сторону будь-якого пізнавального процесу.

Але уява - специфічний процес. Головна відмінність власне уяви від образної пам'яті пов'язана з іншим відношенням до дійсності. Образи пам'яті - це відтворення минулого досвіду, але функція пам'яті полягає в тому, щоб зберегти результати минулого досвіду в максимальній недоторканості, функція ж уяви — перетворити їх. Скільки б суттєво не перероблялися в пам'яті образи дійсності, вони ніколи не перетворюються в образи реально існуючих предметів, з якими суб'єкт не зустрічався у своєму особистому досвіді.

Уява спрямована на пізнання образів бажаного можливого майбутнього або образів того, що відсутнє в досвіді людини, але що може бути створено нею за певними даними.

Відмінність уяви від мислення зводиться до такого. Як відомо, мислення спрямоване на пізнання взаємозв'язку явищ та їх сутності; продуктом мислення є поняття, їх системи та ідеї. Продуктом же уяви є створення об'єктивно нових (повністю або частково) образів, які виражають бажане можливе майбутнє, або суб'єктивно нових образів, які дають змогу суб'єкту пізнати те, що він сам не сприймав.

Отже, специфіка уяви як пізнавального процесу полягає в тому, що вона слугує основою створення нових предметів, які задовольняють ті чи інші потреби людини. Уява розширює можливості пізнання чуттєвої наочної сторони дійсності не тільки шляхом безпосереднього досвіду, через сприймання, але й шляхом побудови образів на основі тих чи інших даних (знаків чи елементів предметів): створення образу предмета за кресленням, створення художнього образу за текстом літературного твору тощо.

У процесі життєдіяльності людини уява виконує низку специфічних функцій, перша з яких полягає в тому, щоб представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, розв'язуючи задачі. Ця функція уяви пов'язана з мисленням і органічно в нього включена.

Друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. За допомогою своєї уяви людина здатна хоча б частково задовольнити численні потреби, зняти напруженість, породжувану ними. Дана життєво важлива функція особливо відзначається і розробляється психоаналізом.

Третя функція уяви пов'язана з її участю в довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини. За допомогою штучно створених образів людина може звертати увагу на необхідні події, за допомогою образів вона має можливість керувати сприйманням, спогадами, висловлюваннями.

Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій, тобто здатності виконувати їх „в умі", маніпулюючи образами.

П'ятою функцією уяви є планування і програмування діяльності, складання таких програм, оцінка їх правильності, а також їх реалізація.

За допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати його на наступну діяльність. Відомі факти, які свідчать про те, що за допомогою уяви, вольовим шляхом людина може впливати на органічні процеси: змінювати ритміку дихання, частоту пульсу, кров'яний тиск, температуру тіла тощо. Дані факти лежать в основі аутотренінгу, який широко використовується для саморегуляції.

Уява у власному специфічному значенні може бути тільки в людини. Передбачаючи майбутнє, уява може створити картину, образ того, чого взагалі не було. Іншими словами, вона може здійснити такий відступ від дійсності, результатом якого буде фантастична картина, яка суттєво відхиляється від дійсності. Але і в цьому випадку уява зовсім не втрачає зв'язку з дійсністю.

Уява тим цінніша, чим більшою мірою вона, перетворюючи дійсність, відхиляється від неї, але при цьому все ж враховує її суттєві сторони і найбільш значущі риси. У своїх вищих творчих формах уява здійснює відліт від дійсності, щоб глибше проникнути в неї.

Говорячи про зв'язки уяви з дійсністю, Л.С. Виготський сформулював перший і найважливіший закон уяви; творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності попереднього досвіду людини, зміст якого відображує дійсність і складається з елементів, узятих з неї. Чим багатший досвід людини, тим більшим є наявний в уяві матеріал. Образ — уявлення лабільний, динамічний за своєю природою, тобто він кожного разу може змінюватися, перетворюватися. Але якщо мова йде про образ — уявлення як продукт уяви, то він є просто "миготінням" без певного напряму, а перетворенням, зумовленим певною тенденцією. Така тенденція, яка приводить до трансформації образів у певному напряму, пов'язана з тим, що на цих образах відбивається загальна с прямованість особистості, її потреби, інтереси, почуття, ідеали, життєві цілі, цінності тощо. Саме цим і породжується перетворююча діяльність уяви. Тобто різноманітні відношення особистості до реальності породжують ті перетворення, яким більш чи менш підлягають у психіці людини образи, що відображають дійсність.

Саме сприймання дійсності часто перетворюється уявою під впливом почуттів, бажань, симпатій і антипатій. Ці перетворення приводять до викривлення, коли „бажане видається за дійсне", і таким чином нібито „затушовуються" реальні властивості предмета, а іноді і до більш глибокого пізнання дійсності. Під впливом почуттів уява може яскравіше виявляти справжній образ людини.

Ще один цікавий аспект, який відображає вплив емоційного чинника на уяву, виявляється у сформульованому Л.С. Виготським законі — законі спільного емоційного знака. Його сутність полягає в такому: враження і образи, що мають спільний емоційний знак, тобто ті, що мають на нас подібний емоційний вплив, можуть об'єднуватися між собою, незважаючи на те, що жодного зв'язку між цими образами не існує. Виходить комбінований витвір уяви, в основі якого лежить спільне почуття чи спільний емоційний знак, який об'єднує різні елементи (наприклад, голубий тон - холодний, червоний - теплий).

Існує і зворотний зв'язок уяви з емоцією, коли уява впливає на почуття. Це так званий закон емоційної реальності. Його сутність зводиться до того, що будь-який витвір фантазії має зворотний вплив на наші почуття. І якщо цей витвір сам по собі не відповідає дійсності, то почуття, яке викликається ним, є дійсним, таким, що реально переживається, почуттям, що захоплює людину (наприклад, страх у темряві, викликаний ілюзією, переживання подій з книг, кінофільмів тощо).

Таким чином, уява - не абстрактна психічна функція, а закономірна сторона свідомої діяльності особистості.

Поиск по сайту: