Розвиток уяви

Уява розвивається, як і всі вищі психічні функції - від мимовільної до довільної, від репродуктивної до творчої. Вищі психічні функції виникають спочатку на рівні поведінки як форма практичної взаємодії доросло­го й дитини, а потім завдяки мові - як складна вну­трішня символічна діяльність. Починається вона із спільної діяльності дитини і дорослого, в якій дитина починає розуміти значення та функції предметів, дій, простору.

Під кінець дошкільного періоду творча уява малюка розвивається досить швидко, постаючи як породження певної ідеї та як породження плану її реалізації. Уява виконує пізнавально-інтелектуальну функцію і захищає вразливу особистість дитини від важких переживань та душевних травм. У дошкільному віці обидві функції роз­виваються по-різному. У 2,5-3-річному віці уява як без­посередня мимовільна реакція починає перетворюватися на довільний, опосередкований знаками процес, розпо­діляючись на уяву пізнавальну й афективну.

Пізнавальна уява формується завдяки відокремлен­ню предмета від образу, позначенню його за допомогою слова. На початку свого розвитку уява невіддільна від процесу опредмечення образів та дій, через які дитина починає керувати образами уяви. Планувати їх, склада­ти в голові план дій дитина ще не може. Ця здатність у неї з'являється у 4-5 років.

Афективна уява утворюється внаслідок усвідомлен­ня дитиною свого Я, її внутрішнього відокремлення від інших людей і своїх вчинків. У дітей від 2,5-3 до 4-5 років цей вид уяви розвивається інакше. Спочатку нега­тивні емоційні переживання символічно виражаються через наслідування побаченого в мультфільмах, кіно, при прослуховуванні казок. На основі цього дитина починає створювати уявні ситуації, які знімають загро­зу її Я. У розповіді-фантазії про своє життя вона наділяє себе особливо вираженими позитивними властивостя­ми. На наступному етапі з'являється здатність знімати емоційне напруження, приписуючи неприємні відомо­сті про себе, власні негативні вчинки іншим людям, а також предметам і тваринам. У 6-7 років дитина здат­на уявляти себе і жити в уявному світі.

Розвиток уяви відбувається в рольовій грі, яка ґрун­тується на заміщенні реальних стосунків уявними. Роз­ширюється сфера оперування значеннями: деякі речі постають у її свідомості як явища ідеального, змінюєть­ся механізм уяви. Уява перетворюється на внутрішню дію: старші дошкільнята розігрують складні сюжети, активно оперуючи образами. Вона стає складовою діяльності та визначає її особливості: знаючи про нере­альність ігрової ситуації, дитина негативно реагує на спроби дорослого внести в неї реальні зміни. Вона грає, послуговуючись уявою. Уява є необхідною передумовою слухання казок, перегляду мультфільмів, повсякденно­го спілкування з дорослими.

Про бурхливий розвиток уяви в дошкільному віці свідчать дитячі малюнки. Світ у них постає не таким, яким дитина повинна була б його бачити, а таким, яким вона його знає. Як і в грі, зображення мають мінливі значення: те, що було «людиною», може стати «маши­ною», «крокодилом». Задум малюнка змінюється кіль­ка разів.

Із віком розвиток уяви уповільнюється, поступаєть­ся розвитку мислення. Складається враження, що в подальшому житті її роль зменшується. Це зафіксовано в законі (ефекті) Рібо, за яким розвиток уяви почина­ється з трьох років життя дитини та охоплює дошкіль­ний, підлітковий вік, юність. У цей час вона не за­лежить від мислення, але у зв'язку з його формуванням між ними виникає антагонізм. Далі роль уяви послаб­люється, посилюється здатність міркувати. Пізніше уява підпорядковується мисленню, тому в більшості людей вона знижується і лише в деяких підноситься над мисленням, стаючи справді творчою силою.

Цінність та роль уяви в розвитку особистості зале­жать від того, які її види переважають у психічному житті. Домінування активної творчої уяви над пасив­ною, незмістовною мрійливістю свідчить про багатство внутрішнього світу дитини, багатогранність та силу Я. Особистість із гнучкою творчою уявою має переваги над людиною, в якої вона не розвинена. Як стверджував англійський хімік Джозеф Пристлей (1733-1804), вели­кі відкриття, до яких ніколи не додумався б розсудливий і боязкий розум, роблять учені, котрі «дають великий простір своїй уяві».

Силу і гнучкість творчій фантазії дає тренування. Навіть рівень розвитку особистості залежить від того, як і про що вона мріє. У людини, яка визначає свою поведінку близькою перспективою, менше сили волі, ніж у тієї, яка бачить себе далеко.

Розвиток уяви дитини можуть порушувати невдалі педагогічні впливи, стандартизоване шкільне навчан­ня. Сприяють йому казки, художня література, фанта­стичні твори, загалом мистецтво, природа. Для трену­вання уяви можна використовувати спеціальні прийо­ми і вправи. Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від її психічного життя. Осо­блива роль у створенні образів уяви належить інтере­сам, потребам, світогляду особистості, що наповнюють її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формуван­ня гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Ви­явити чуйність може лише людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.

Отже, уява як пізнавальний процес, що полягає у фор­муванні нових образів, пов'язана зі здатністю особистості змінювати і перетворювати світ, дає змогу виходити за межі реального світу. Вона безпосередньо залежить від образної пам'яті і мислення, опирається на минулий досвід людини.

Поиск по сайту: