Основний принцип юридичної відповідальності

1. Відповідальність – філософсько-соціологічне поняття, яке характеризує міру відповідності поведінки особи, групи, прошарку, держави наявним вимогам, діючим суспільним нормам, правилам співжиття, правовим законам; співвідношення обов’язку і міри його виконання суб’єктом (особою, групою, класом).

Відповідальність виникає на основі соціальних норм і реалізується як через певні форми контролю (громадська думка, статут, закон), так і через усвідомлення суб’єктами духовно-практичної діяльності своєї суспільної ролі.

Відповідальність у структурному відношенні – явище багатогранне і містить такі найважливіші складники: усвідомлення необхідності діяти у відповідності з суспільними вимогами і нормами як соціальними цінностями; усвідомлення своєї безпосередньої ролі через наявність внутрішніх переконань, совісті, особистості інтересів і цілей; передбачення наслідків вибору, рішень і дій; критичність і постійний контроль за своїми діями, врахування їх наслідків для інших людей; прагнення особи до самореалізації в об’єктивному світі; самозвіт та самооцінка; суб’єктивна готовність відповідати за свої дії

Відповідальність сприяє дотриманню в суспільстві злагоди, балансу, інтересів справедливості, добропорядності у стосунках між людьми.

Залежно від покладеного в основу поділу критерію (характер дій конкретного суб’єкта ч форма вияву об’єктивних відносини і норм) розрізняють: особисту(персональну), групову (колективну), класову, соціально-політичну, а також правову, економічну, моральну, політичну, соціальну, екологічну, професійну, партійну тощо. За сучасних умов соціального життя особливо зростає роль особистої (персональної) відповідальності, яка включає чинник усвідомлення індивідом відповідальності перед собою, колективом, суспільством, національною спільнотою, людством цілому. При цьому пріоритетними є загальнолюдські цінності. В різних теоретичних концепціях, особливо етико-філософських, відповідальність тісно пов’язана з проблемою свободи, параметри якої дедалі розширюються з розвитком демократії, зростанням духовного потенціалу націй та кожного окремого учасника формування нового цивілізаційного простору.

Тема відповідальності у працях філософів:

У Емпедокла у фрагментах, що збереглися з його «Очищення», зустрічаємо вказівку на відповідальність душі після смерті у потойбічному світі. З іншого боку саме перебування душі на Землі вже є актом відповідальності, понесення покарання від богів у вигляді вигнання.

У Епікура зустрічаємо ідею відповідальності людини перед світом, ідею відповідності її дій загальним принципам природи.

Відповідальність та свобода людини проходять пліч-о-опліч через всю історію філософської думки. Відповідальність (покарання) завжди визначали лише за наявності свободи дій людини. Лише за наявності свободи людина може бути відповідальною, нести відповідальність.

Платон звернув увагу на принцип індивідуалізації відповідальності. Це значить, що конкретна людина несе відповідальність лише за свої вчинки, а не вчинки інших. Платон заперечує родову відповідальність.

У Аристотеля вирішення проблеми відповідальності полягає у вченні про довільні та мимовільні дії. У традиціях діалектики вони зазвичай інтерпретуються як свобода та відповідальність. На думку Аристотеля, ми відповідаємо за те, що вчинили свідомо, і не відповідаємо за те, що вчинили несвідомо.

В епоху Середньовіччя проблема відповідальності розглядалася в лоні християнської філософії. Оріген розглядає відповідальність в контексті з такими поняттями, як рівність, свобода, гріховність, чуттєвість та розум.

Боецій також звертає увагу на проблему відповідальності у своєму творі «Утешение философией». На його думку, свобода волі існує, і немає такої розумної істоти у якої була б відсутня свобода волі.

Фома Аквінський звертає увагу на те, що саме завдяки наявності свободи волі, а з неї – і відповідальності - людина є людиною. Відповідальність тут виступає необхідною умовою, складовою у процесі становлення людини та пізнання людиною своєї сутності.

Томас Гоббс вважав, що основою відповідальності людини є її власні вчинки. Людина бере на себе відповідальність за ту владу, яку вона обрала, а також погоджується на притягнення до відповідальності осіб, які порушили закони, встановлені сувереном.

Усвідомлення відповідальності за переконанням Дж. Локка виникає з різних джерел. Він приводить приклад із дотриманням договорів. Те, що людині потрібно дотримуватись своїх договорів, - велике і беззаперечне правило моральності.

Поняття відповідальності за І. Кантом тісно пов’язане з поняттям обов’язку. При цьому відповідальність може бути зовнішня (перед людьми) та внутрішньою (перед собою).

Умовою відповідальності за Г. Йонасом є активність суб’єкта. Він мусить відповідати за свій вчинок: він повинен бути відповідальним за наслідки своєї діяльності. Філософ вирізняє правову і моральну відповідальність. Принцип відповідальності людини за майбутнє полягає у тому, що життя повинно існувати й надалі. Відповідальність, таким чином, виступає визначальною рисою людини. За Г. Йонасом вона нічим не відрізняться від інших живих істот крім того, що також ще несе за них відповідальність.

2. На філологічному рівні виникає дискусія навколо того, який термін краще застосовувати: «юридична відповідальність» чи «правова» (або «правна») відповідальність? Ця на перший погляд філологічна проблема насправді є суто правовою. Адже для поняття, яке охоплює дві складові відповідальності (позитивну та негативну), прикметник «юридична» є завузьким. Цей прикметник буде доречним лише в контексті негативної відповідальності, яка відповідно до норми закону застосовується до особи за вчинене нею в минулому правопорушення. На думку професора М. Вітрука, правова відповідальність лежить в основі юридичної відповідальності. Правова відповідальність – це відповідальність, що встановлюється у відповідності з вимогами ідеального (природного) права, його цінностей. Вона тісно пов’язана з принципами свободи, справедливості, рівності.

Специфіка соціологічного аспекту відповідальності зумовлена побудовою на межі гуманітарних наук антропоцентриського концепту. Поняття «відповідальність» має сенс лише щодо таких явищ, які в тій чи іншій мірі залежать від свідомості, волі та бажання людини. Проблема співвідношення свободи та відповідальності стає методологічною основою теорії відповідальності.

Сутність такого правового явища, як відповідальність, потрібно досліджувати з точки зору розуміння суспільством визначального положення в системі поглядів на право, тобто розуміння ідеї права. А в основі правової ідеї лежить один з найбільш важливих принципів творення та тлумачення права, який відіграє суттєву роль у право розумінні, - Aequitas (справедливість). Справедливість надає праву сили та визначеності, що впливає на ставлення фізичної особи до правопорядку. Саме у цьому зв’язку позитивна відповідальність може розглядатися на рівні правового принципу, що забезпечує належне здійснення суб’єктивних прав та обов’язків людини і застерігає не тільки від внутрішніх, але й зовнішніх, соціальних конфліктів.

3. Юридична відповідальність – це передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб’єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов’язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Ознаки юридичної відповідальності:

1. Застосовується тільки за здійснені правопорушення;

2. Пов’язана із державним примусом у формах каральних і право відновлювальних заходів;

3. Визначена у нормах права.

4. Здійснюється виключно уповноваженими державою компетентними органами відповідно до приписів матеріальних і процесуальних правових норм.

5. Застосовується лише до суб’єктів, винних у вчиненні конкретного правопорушення власними діями.

6. Здійснюється в рамках правозастосовної діяльності з додержанням процесуальних форм. Саме в рамках процесуальних відносин здійснюється всі заходи юридичної відповідальності.

4. На думку Канке традиційна етика вичерпала себе і, тому необхідна нова етика. У зв’язку з цим він наголошував на переосмисленні основ етики та висував на перший план принцип відповідальності.

Відповідальність – це в першу чергу поняття, яке полягає в реляційному застосуванні норми шляхом оцінки контрольованих очікуваних вчинків. Етика відповідальності – це удосконалена етика цінностей.

Принцип відповідальності – це основа етики цінностей. У ціннісній етиці саме принцип відповідальності є базовим. Виходячи із відповідальності, можна зрозуміти совість. Протилежний хід думок – від совісті до відповідальності – неприйнятний, відповідальність багатоманітніше совісті, одного із своїх моментів.

Відповідальність – це та базова форма, у якій людина може ефективно здійснювати своє майбутнє.

…мораль ответственности…

«Людина – це істота, яка здатна до відповідальності та прийняттю відповідальності на себе».

Принцип відповідальності охоплює усю багатоманітність вчинків людей.

Розрізняють етичний феномен, а не принцип, - відношення відповідальності…

«– дехто: суб’єкт відповідальності, – носій (особи, корпорації)

- за: дещо (вчинки, їх наслідки, стан, задачі и т.п.)

- по відношенню до: деякому адресату

- перед: визначеною (санкціонуючию та яка засуджує) інстанцією

- відповідно з: конкретним (нормативним) критерієм

- у рамках певної сфери відповідальності та вчинків людей відповідальним».

Що означає бути відповідальним? Термін «відповідальність» походить від латинського дієслова respondere (відповідати). Російське «ответственность», німецьке «verantwortlichkeit», французське «responsibilite», англійське «responsibility» за змістом означають «відповідати», «звітувати», «бути притягнутим до відповіді». Відповідальним є той, хто максимально ефективний в етичному плані. Чим більш удосконалена людина в етичному відношенні, тим он вона є відповідальною.

Але якщо совість – це суб’єктивний принцип відповідальності, то що є його об’єктивною стороною? Але першим принципом этики обов’язку є не принцип відповідальності, а абсолютний моральний закон. Виходячи із останнього, Кант виводить як суб’єктивний, так і об’єктивний принцип відповідальності.

Поиск по сайту: