Господарські правові відносини, їх ознаки та види

Господарсько-правова концепція і Господарський Кодекс (ст.1ГКУ) визначають господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні. Господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарські відносини як предмет регулювання складаються лише з двох елементів – організаційного і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин встановлене ст.4 ГКУ в ч.1.

Господарські відносини мають певні ознаки. Першою з них є обмеження кола суб’єктів визначених ст.2 ГКУ порівняно з цивільним правом.

Другою характерною ознакою господарських відносин є існування організаційно-господарських зобов’язань як окремого виду господарських зобов’язань, а також поєднання в господарських відносинах організаційних і майнових елементів. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між суб’єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державні замовлення і державні завдання (ст.13 ГКУ). Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб’єктів укласти відповідний договір: господарський (ст.184 ГКУ) або організаційно-господарський (ст.186 ГК).

Третя ознака господарських відносин – їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація суб’єктами господарювання продукції.

Сукупність господарських відносин, які складаються між суб’єктами господарювання, їхніми контрагентами, органами управління в процесі організації і здійснення господарської діяльності – виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг – становить предмет господарського права.

Господарське право визначається як система правових норм, що регулюють господарські відносини.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно господарські та внутрішньо господарські відносини (ч.4ст.3 ГК).

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (ч.5ст.3 ГК). Наприклад, при взаємодії постачальника і покупця за договором поставки, вони діюся як рівні і незалежні контрагенти.

Організаційно-господарськими відносинами є відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч.6 ст.3 ГКУ). Вони складаються між органами господарського контролю (наприклад, Антимонопольним комітетом, Державна інспекція контролю за цінами, органи стандартизації тощо(коментар ГКУ с.13) і підприємцями, між органами державного управління і підприємствами, між дочірніми підприємствами і материнською (холдинговою) компанією, між господарськими об’єднаннями і підприємствами, що входять до його складу. Вони виникають:

- при реєстрації і ліквідації (реорганізації) суб’єкта господарювання, внесення змін до установчих документів;

- при видачі патентів, ліцензій, інших дозволів;

- при формуванні державного замовлення;

- при реалізації функції державного контролю (нагляду) за сферою господарювання;

- при виконанні програм соціально-економічного розвитку;

- при забезпеченні вільної економічної конкуренції;

- при захисті прав споживачів;

- при забезпеченні якості продукції і безпеки виробництва;

- при відновленні платоспроможності суб’єктів підприємництва або визнання їх банкрутами;

- при наданні дотацій і пільг суб’єктам господарювання;

- при забезпеченні розрахунково-касової дисципліни.

Господарсько-виробничими та організаційно-господарські невіддільні одні від других. Наприклад, якщо організаційні елементи розрахункових відносин (касова дисципліна, порядок відкриття і використання банківських рахунків, єдність банківської системи) не існують для майнових (гроші, безготівкові перекази, кредитні ресурси тощо) і не злиті з ними воєдино, то самі по собі, вони втративши майнову основу не потрібні; і навпаки, що залишилося б від таких відносин, якби вони не були відповідно організовані? Саме тому в реальності не можна розчленувати норми які регулюють господарські відносини, на самостійні частини цивільного і адміністративного права. Відсутність організаційно-майнової єдності господарських відносин означала б їх руйнування і хаотичне існування.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами (ч.7ст.3 ГКУ). Наприклад такі відносини виникають з при воду перерозподілу матеріальних цінностей між виробничими ділянками, при взаємодії між органами управління підприємства, при складанні зведеного балансу звітності юридичної особи і її філій. Регулювання цих відносин здійснюється положеннями локальних правових актів, що приймаються самими господарськими організаціями стосовно своїх структурних підрозділів. Проте застосування законодавства для регулювання внутрішньо господарських відносин не виключається. Наприклад норми Податкового кодексу України (п.14.1.122 ст.14, п.152.4 ст. 152, п.328.5 ст.328 тощо) регламентують взаємодію між відокремленими підрозділами юридичних осіб із приводу податкової звітності, порядок сплати ними податків.

Господарські правовідносини можуть бути диференційовані з погляду їх цілеспрямованості (мети) виділимо комерційну і некомерційну господарську діяльність.

Господарська комерційна діяльність (підприємництво) складає основу предмета господарсько-правового регулювання, оскільки переважна більшість норм господарського права присвячена регулюванню комерційних відносин.

Підприємництво – самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку (ст.42 ГКУ).

Некомерційна господарська діяльність складає другу частину предмета регулювання господарського права.

Некомерційна господарська діяльність – це самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання, направлена на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Даний вид діяльності здійснюється суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва заборонено законом (ст.52 ГКУ). Наприклад, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, Збройні сили України, політичні партії, громадські об’єднання і добродійні організації (ч.4ст.43, ч.5ст.131,ч.2 ст.414 ГКУ, ст.1 Закону «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.97р., ст.ст.1,21, 24 Закону «Про об’єднання громадян» від

Поиск по сайту: