Правові форми участі держави і місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяльності

Сучасна держава не тільки здійснює правове регулювання економічних відносин, але і безпосереднім учасником господарських відносин через свої органи, підприємства, установи і організації. Частка державного сектора економіки і регулююча дія держави на сферу господарювання, залежить від багатьох чинників. Вони не є однозначними для країн різної правової культури і традицій, досягнутого рівня продуктивних сил, політичного режиму, економічної потужності, рівня корупції і криміналізації, економічних відносин, стабільності фінансово-економічної системи і соціальних зобов’язань держави.

Державне регулювання вимагає такого здійснення, яке передбачає для ринкового механізму ’’доповнення втих місцях і випадках, в тих тимчасових параметрах, коли діяльність останнього являється не результативною’’. Таке регулювання виступає економічним важелем, покликаним до життя проблемами сучасних продуктивних сил. Держава не повинна допускати як невиправданого втручання в господарську діяльність, так і економічної анархії, розгулу ринкової стихії. Втручання не повинно бути надмірним і таким, що порушує закони. Але важливо щоб воно було достатнім для забезпечення вирішення завдань соціального розвитку і дотримання законів.

Держава відіграє активну роль в механізмі регулювання господарської діяльності за допомогою певних методів впливу, мета яких полягає у створенні і забезпеченні умов господарювання відповідно до національної економічної політики.

Як встановлено ч.1ст.8 ГК, держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання.

Господарська компетенція цих органів реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи, безпосередня участь може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України (ч.3ст.8 ГК). Завданням зазначених вище органів є здійснення економічної політики.

Основні напрямки економічної політики, які визначаються державою, виписані в ст. 10 ГК:

- структурно галузева;

- інвестиційна;

- амортизаційна;

- інституційних перетворень;

- цінова;

- антимонопольно-конкурентна;

- бюджетна;

- податкова;

- грошово-кредитна;

- валютна;

- зовнішньоекономічна;

- екологічна;

- соціальна.

У розділі 2 ГКУ ’’ Основні напрямки і форми участі держави і місцевого

самоврядування у сфері господарювання’’ у ст. ст. 12-18 класифіковані та розкриті основні засобіи регулюючого впливу держави на господарюючих суб’ктів: державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування; сертифікація і стандартизація; застосування нормативів і лімітів; надання інвестиційних податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових іновацій, субвенцій і субсидій.

Конкретні форми реалізації способів державного регулювання економіки визначає ст.11ГКУ –напрям, види і зміст державного планування, встановлюється, що застосування окремих засобів державного регулювання господарської діяльності визначається не тільки ГКУ та іншими нормативними актами але також і конкретними праграмами і планами економічного і соціального розвитку держави.

Згідно зі ст.1 Закону України від 23.03.2000 р. „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” державне прогнозування економічного і соціального розвитку – це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також

альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми (ч.3ст.11 ГКУ).

Програма економічного і соціального України – це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємо узгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв’язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Суб’єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності (ч.5ст.11 ГКУ).

Серед прямих методів (засобів) державного впливу на господарські відносини необхідно виділити:

- державну реєстрацію суб’єктів господарювання, перереєстрацію і скасування державної реєстрації.

- ліцензування і патентування господарської діяльності;

- ліцензування і квотування зовнішньо-економічної діяльності;

- стандартизацію і сертифікацію продукції;

- атестацію виробництва;

- валютні обмеження, зокрема, стосовно строків повернення валютної виручки за зовнішньо-економічними договорами.

Структура непрямих методів державного впливу на економіку вимагає таких її різновидів:

- встановлення податків, зборів та інших платежів;

- підтримка добросовісної економічної конкуренції;

- державне замовлення;

- дотації, субвенції, субсидії;

- державне кредитування;

- встановлення податкових пільг і преференцій;

- встановлення цін, валютних курсів і ставок рефінансування;

- утворення державних підприємств, установ і організацій;

- приватизація і націоналізація.

Відповідно до ст.19 ГКУ держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання. Умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються і іншими законами („Про державну податкову службу в Україні” від 4.12.1990, „Про ціни і ціноутворення” від 3.12.1990, „Про охорону праці” від 14.10.1992, „Про пожежну безпеку” від 17.12.1993).

Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняється. Здійснювати інспектування і перевірки діяльності суб’єктів господарювання необхідно неупереджено, об’єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб’єктів господарювання. Надавати інформацію про результати інспектування і перевірок потрібно не пізніше як через 30 днів після їх здійснення, якщо інше не передбачено законом.

Управління як правова форма державного регулювання економіки означає прийняття компетентними органами юридично значущих рішень для суб’єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (державна реєстрація суб’єктів господарювання, ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлення лімітів використання природних ресурсів, ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

Нормативи регулювання, як правова форма державного регулювання економіки, означають встановлення компетентними державними органами правил здійснення господарської діяльності. Державне регулювання здійснюється шляхом визначення правового статусу суб’єктів господарювання, правового режиму їхнього майна; правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання; порядку укладення та виконання господарських договорів, заходів майнової відповідальності за порушення при здійсненні господарської діяльності; засад зовнішньоекономічної діяльності та митної справи тощо. Господарську компетенцію мають не лише органи держави, а також органи місцевого самоврядування.

Для ефективної реалізації державного регулювання господарської діяльності воно потребує належного рівні правового забезпечення.

Конституційні норми (ст. ст. 13, 42, 85,92, 98-100, 106, 116, 119 тощо) у сфері законодавчогорегулювання господарської діяльності, а також порядок здійснення органами державної влади контрольних функцій.

Поиск по сайту: