|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Проблема конституційного та правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація в практиці державного будівництва
Правова держава - як певна філософсько-правова теорія і відповідна практика організації політичної влади і забезпечення прав і свобод людини - є одним з істотних досягнень людської цивілізації. Його загальнолюдська цінність визначає і сучасні установки, прагнення і зусилля по формуванню і розвитку почав правової державності в посттоталітарній Росії, в інших колишніх соціалістичних країнах.
Становлення теорії і практики правової держави має довгу і повчальну історію.
Сам термін "правова держава" сформувався і утвердився досить пізно - в німецькій юридичній літературі в першій третині XIX ст. (У роботах К.Т. Велькера, Р. Фон Моля та ін)». Надалі цей термін отримав широке поширення, у тому числі і в дореволюційній Росії, де серед видних прихильників теорії правової держави були Б.Н. Чичерін, БА. Кістяківський, П.І. Новгородцев, І.О. Покровський, В.М. Гес-сен, Н.І. Палієнко та ін В англомовній літературі цей термін не використовується - його еквівалентом певною мірою є термін "правління права" (верховенство закону). Але суть справи, звичайно, не в термінах і не в часі їх появи.
У змістовному сенсі ряд ідей правової державності з'явився вже в античному світі, а теоретично розвинуті концепції і доктрини правової держави були сформульовані в умовах переходу від феодалізму до капіталізму і виникнення нового соціально-політичного ладу. Історично це відбувалося в загальному руслі виникнення прогресивних напрямів буржуазної політичної і правової думки, становлення і розвитку нового (антифеодального, світського, антітеологіческого і антиклерикального) юридичного світогляду, критики феодального свавілля і беззаконня, абсолютистських і поліцейських режимів, утвердження ідей гуманізму, принципів свободи і рівності всіх людей, невідчужуваних прав людини, пошуків різних державно-правових засобів, конструкцій і форм (поділ державних влади, конституціоналізм, верховенство закону і т. д.), спрямованих проти узурпації публічної політичної влади та її безвідповідальності перед суспільством і т. д. 5. Конституційна характеристика України як демократичної, правової держави.
16 червня 1990, В період розпаду СРСР, Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, проголосивши державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. З прийняттям цього політико-правового документу українська нація здійснила своє невід'ємне право на самовизначення: утворено національну державу, і які-небудь насильницькі дії проти нього з боку окремих осіб або їх об'єднань переслідуються за законом. У Декларації наголошувалося, що народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Таким чином, вказувалося, що джерелом державного суверенітету є народний суверенітет. Про це ж йдеться і в чинній Конституції України (ст. 5).
Принцип народного суверенітету, принцип виборності органів державної влади, принцип поділу влади лежать в основі організації механізму демократичної держави, під яким розуміється держава, організація якого дає громадянам та їх об'єднанням можливість впливати на ухвалення державних рішень, пов'язана з їх рівноправною участю у формуванні і подальшому контролі органів держави. Принцип народного суверенітету, принцип виборності органів державної влади, принцип поділу влади закріплені діючою Конституцією України (ст. 5,6).
Чинна Конституція України проголошує Українську державу як правове. Практика правової життєдіяльності українського суспільства і держави багато в чому доводить декларативність цього конституційного положення, однак не можна і заперечувати наявність передумов і початку процесу формування Української держави як держави правового, під яким розуміється держава, влада органів, посадових осіб якого обмежена правом. Іншими словами, це держава, в якій організація і діяльність державної влади в її взаємовідносинах з громадянами та їх об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає. При цьому конституції сучасних правових держав, говорячи про пов'язаності державної влади правом і законом, не ототожнюють ці поняття. На це вказує і ст. 8 Конституції України, що закріплює дію в Україні принципу верховенства права.
Початок процесу формування української правової держави, зокрема, пов'язано з установою Конституційного Суду України, поступовим приведенням українського законодавства у відповідність до норм міжнародного права, що закріплюють стандарти в галузі прав людини, проголошенням непорушності прав людини і встановленням основ юридичного механізму, що гарантує їх реалізацію, захист. 6. Конституційна характеристика України як соціальної держави.
Початок процесу формування української правової держави, зокрема, пов'язано з установою Конституційного Суду України, поступовим приведенням українського законодавства у відповідність до норм міжнародного права, що закріплюють стандарти в галузі прав людини, проголошенням непорушності прав людини і встановленням основ юридичного механізму, що гарантує їх реалізацію, захист.
Соціальна держава, на відміну, наприклад, від держави класового, олігархічного, корпоративно-бюрократичного т. п., охороняє і забезпечує вузькогрупові інтереси, інтереси меншості населення, служить всьому суспільству в цілому, прагне до виключення або зменшення невиправданих соціальних відмінностей, забезпечує соціальну захищеність особистості. Формування так званого "середнього класу" (гаранта стабільності суспільства) - одне з основних декларованих напрямків соціальної політики Української держави. Ця політика, зокрема, проявляється у витрачанні певної частки бюджетних коштів на різного роду соціальні виплати. Наприклад, видаються субсидії нужденним для оплати комунальних послуг, проводяться і фінансуються великомасштабні соціальні програми (Національна програма "Україна", Програма зайнятості населення, створюються відповідні фонди наприклад, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна - дітям».
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |