Найбільш ефективні форми і методи реабілітаційної роботи з сім’ями

Організуючи роботу з неблагополучними сім’ями, необхідно чітко визначити поняття «сім’я, яка опинилася в соціально небезпечному становищі». Виділяють три аспекти розуміння даного терміна: медичний (сім’ї, де спостерігаються медико-біологічні відхилення у членів родини, яскраво виражені захворювання, що перешкоджають повноцінному функціонуванню родини); соціально-адміністративний (родини, умови і рівень життя яких розцінюються як малопридатні або непридатні для проживання і розвитку); психолого-педагогічний (родини, де порушені внутрішньосімейні і зовнішні соціальні зв'язки, що веде до особистісної деформації членів родини).

Алгоритм роботи з дисфункціональною родиною, на всіх етапах реалізації якого необхідне активне втручання фахівців, має наступний зміст:

1. Етап організаційний. Основний метод роботи на даному етапі - експертна оцінка, спрямована на з'ясування ступеня необхідності втручання в проблему родини.

Критерії, за якими можна визначити, що зміни в родині необхідні: немає чіткої структури родини (невідомо, який тип відносин (авторитарні або демократичні) панують в родині, не відомі рольові функції членів родини, хто займається вихованням дітей, взаємини між чоловіком і жінкою); відсутній авторитет старших, діти виконують «дорослі обов'язки»; відсутні авторитет батьків, повага один до одного; створення помилкової системи взаємовідносин (наприклад, при розлученні дочка починає самостійно господарювати замість матері або син виконує роль «голови родини»).

При визначенні необхідності втручання фахівцю слід звернути увагу по-перше на вивчення оточення родини, взаємин членів родини, вивчення сімейної історії, акцентуючи при цьому увагу на моменті виникнення проблеми (причини, часовий період). При цьому аналізуються періоди успішного подолання родиною конфліктів і криз.

2. Етап функціональний. Відбувається мобілізація ресурсів родини. Задачею психологічного характеру (нормалізація сімейних відносин) стає прийняття батьками власних батьків, один одного і дитини. Для дитини на даний період створюється сімейне реабілітаційне середовище - робота з фахівцями або усередині родини (відвідування, бесіди), або поза нею, у рамках спеціалізованої установи для неповнолітніх при організації відвідування родичами, виявленні бажання і можливості повернення в родину.

У соціальному плані можливою є трудова активізація членів родини (працевлаштування, стабілізація заробітків, активізація ролі батьків). При цьому родині надається адресна соціальна (побутова, матеріальна, грошова) допомога, допомога в організації лікування (при наявності важких захворювань, алкогольної і наркотичної залежності).

Після цього здійснюється дослідження й усунення конфліктів розвитку родини, що передбачає бажання й активну участь членів родини, які є об'єктом впливу. Основа профілактичної і корекційної роботи - формування навичок і цінностей здорового способу життя. Тут же можна говорити і про вторинну профілактику – запобігання рецидивів виникнення подібних проблемних ситуацій.

3. Етап контрольний. Виявляється динаміка розвитку родини - досліджується матеріальне становище, умови проживання, взаємини між членами родини. Протягом необхідного періоду часу проводиться патронаж родини з метою підтвердження і закріплення позитивних змін: родина, ще не виведена з «групи ризику», переходить до реабілітаційного саморозвитку за рахунок нарощування власного потенціалу, одержання регулярної соціальної допомоги.

На всіх етапах, паралельно до соціального процесу, алгоритм роботи містить у собі організацію системи моніторингу розвитку неблагополучної родини, визначення форм і методів профілактики і корекції. Це дозволяє не тільки вивчити ефективність роботи з конкретною родиною, реалізувати міжвідомчий підхід до реабілітаційного процесу, але також створити банк проблемних ситуацій, що дозволяє виробити алгоритм роботи щодо типу конкретної ситуації.

Визначено кілька моделей організації роботи з дисфункціональними сім’ями, а саме:

Діагностична - ґрунтується на гіпотезі дефіциту знань про дитину або родину. Об'єкт діагностики - соціально-психологічний клімат внутрішньосімейних комунікацій, тобто діагностика системи "родина - діти". Діагностичний висновок може служити підставою для прийняття організаційних рішень. Методи діагностики: анкети, бесіди, тести, спрямовані на визначення внутрішньосімейних проблем.

Педагогічна - базується на гіпотезі недоліку педагогічної компетенції батьків. Об'єкт - дитина. Консультант разом з батьком аналізує ситуацію, намічає програму з підвищення педагогічної компетенції батька, орієнтуючись на універсальні з погляду педагогіки і психології способи виховання.

Якщо хтось із батьків сам є причиною неблагополуччя, то дана можливість відкрито не розглядається. Методи підвищення педагогічної компетенції батьків: місячник правових знань, батьківські збори, лекторії, семінари, тренінги для батьків, виступ вузьких фахівців (інспектор ІДН, психолог, психоневролог, інспектор з охорони прав дитинства).

Соціальна - використовується в тих випадках, коли сімейне неблагополуччя пов'язане з дією соціогенного фактора. У цих випадках, крім аналізу ситуації і рекомендацій, необхідним є втручання зовнішніх сил, залучення органів соціального захисту, оформлення опіки і піклування, організація соціально значимої діяльності та ін.

Медична - передбачає, що в основі сімейного неблагополуччя лежить хвороба одного з членів родини. Задача консультування - роз'яснення діагнозу, лікування й адаптація здорових членів родини до хворого. Форми надання допомоги: соціально-медичний супровід дитини, взаємодія з органами охорони здоров'я за рішенням проблем лікування і реабілітації дитини, система профілакторіїв і санаторіїв.

Психологічна - використовується, коли причини неблагополуччя дитини лежать в сфері спілкування, особистісних особливостей членів родини. Вона передбачає аналіз ситуації, психодіагностику особистості, діагностику родини, психотренінги за рішенням сімейних проблем. Практична допомога полягає в подоланні бар'єрів спілкування, причин їхньої появи, корекції внутрішньосімейних комунікацій.

Для комплексної ефективної організації процесу роботи з сім’ями в соціально небезпечному становищі необхідно змістовно визначити етапи технологічного процесу і їх очікувані результати. Початковим етапом реалізації технології соціальної роботи з даною категорією родин можна вважати первинні профілактичні заходи з родинами «групи потенційного ризику».

Необхідно відзначити, що робота з дітьми здійснюється в основному поза сімейним оточенням (у школі, спеціалізованих установах для неповнолітніх). Паралельно ведеться корекційна робота з батьками й іншими членами родини. На даному технологічному етапі для ефективної організації роботи з родинами перерахованих вище категорій необхідним виявляється чітке визначення структури технологічного процесу соціальної роботи, суб'єктів взаємодії й очікуваних результатів.

Наступний етап реалізації технології соціальної роботи з родинами «групи ризику» - втручання в кризову ситуацію. Зміст роботи визначається кризовими умовами, у яких виявилася родина - складністю проблеми, довжиною тимчасового періоду, ставленням членів родини до того, що відбувається. Задача «кризового втручання» - пом'якшення впливу стресових подій шляхом надання екстреної допомоги (психологічної, матеріальної, сприяння в одержанні пільг, оздоровленні дітей).

При цьому необхідно відзначити, що в цій ситуації головне - не надання одноразової допомоги, а мобілізація зусиль членів родини на подолання кризи в процесі негайного впливу. Визначають наступні «підцілі» «кризового втручання» у родину:

- зняття симптомів кризи (відновлення втрачених сімейних зв'язків, забезпечення зайнятості, допомога в поліпшенні матеріального становища) проводиться на першому етапі роботи в якості екстреної соціальної допомоги;

- відновлення докризового рівня функціонування (здійснення сімейного патронажу, періодична адресна допомога);

- усвідомлення тих подій, що призводять до стану дисбалансу (організовувати роботу, спрямовану не тільки на підтримку родини, але і на ліквідацію причин, які призвели до появи проблеми);

- виявлення внутрішніх ресурсів членів родини і визначення форм і методів роботи для подолання кризи. В основному, це робота психологів і соціальних педагогів.

У випадках, коли родина перебуває в «колективній кризі» через порушення виконання своєї ролі одним з її членів (наприклад, невиконання батьківських обов'язків матір'ю або батьком) і коли поведінка одного з її членів є травмуючою подією, що порушує нормальний плин сімейного життя (аморальна поведінка, алкогольна або наркотична залежність), втручання повинно включати оцінку сильних і слабких сторін сімейної системи, її здатності до змін і зацікавленості в них, її ресурсів, можливостей фахівців.

Теорія і практика соціальної роботи передбачають безліч різних методик з діагностики і реабілітації родин, які опинилися в соціально небезпечному становищі. Вони диференціюються в залежності від розмаїття особистісних потреб і інтересів клієнтів, специфіки соціальної проблеми. У якості основних можна назвати: індивідуальна робота з членами родини; менеджмент соціальної роботи з родиною; сімейна терапія; організація соціальної роботи з родиною за місцем проживання; адміністративне управління; професійна підготовка фахівців різної спрямованості для роботи з родиною.

Поиск по сайту: