Методична розробка лекції №16 з «Основ ортодонтії та ортопедичної стоматології.»

Базова тема для розуміння гігієністом зубним того, що в Україні серед основних видів стоматологічної допомоги ортопедична посідає чільне місце. Питома вага стоматологічної захворюваності в структурі загаль­ної захворюваності населення складає 20-25%. Кількість звернень за допомо­гою до лікарів-стоматологів посідає 2-ге місце після терапевтичної групи.

Особливістю ортопедичної стоматологічної служби є те, що вона утри­мується за рахунок госпрозрахункових чи спеціальних коштів. Крім*6юджетного ортопедичного підрозділу є стоматологічне стаціонарне відділення лікарні, де надається допомога хворим з ураженнями щелеино-лицевої ділянки.

Надання ортопедичної допомоги міському населенню здійснюється орто­педичним відділенням міської стоматологічної поліклініки. Потоки хворих для ортопедичного лікування формуються за рахунок самостійного звернення у поліклініку, а також шляхом направлення хворих, у тому числі диспансерних, лікарями-стоматологами інших спеціалізацій.

Правом безкоштовного та пільгового лікування і протезування користу­ються ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС, інваліди другої світової війни, праці та особи, до них прирівняні, пенсіонери, діти та ін.

Ортопедичне лікування працівників промислових підприємств здійснюєть­ся в організованих там стоматологічних кабінетах (відділенях) медико-сані-тарних частин або в стоматологічних закладах за місцем проживання. Крім того, надання ортопедичної допомоги можна організувати за рахунок виїзних бри­гад лікарів стоматологів-ортопедів міської стоматологічної поліклініки на про­мислові підприємства. Прийом хворих ведеться безпосередньо у медико-сані-тарній частині, а зуботехнічну роботу виконують централізовано — в зубо-технічній лабораторії стоматологічної поліклініки. Промислові підприємства платять стоматологічній поліклініці за виконане ортопедичне лікування пра­цівників.

Центром надання ортопедичної лікувальної допомоги сільському населен­ню є центральна районна лікарня, до складу якої входить ортопедичне відділен­ня із зуботехнічною лабораторією. При ЦРЛ комплектуються пересувні сто­матологічні кабінети для надання стоматологічної допомоги населенню райо­ну. До складу такого кабінету обов'язково входить лікар стоматолог-ортопед. Насамперед такі кабінети надають допомогу населенню лікарських дільниць, де відсутні лікарі-стоматологи, а також організованим колективам у період масових сільськогосподарських робіт.

Гігієніст зубний також має усвідомлювати що згідно з "Основами законодавства України про охорону здоров'я" (1992) ортопедичні відділення міських, районних, обласних поліклінік мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добро­вільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими гро­мадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу вста­новлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я. Перелік таких платних послуг затверджується Кабінетом Міністрів за поданням МОЗ України. Поза­бюджетні джерела фінансування, як уже згадувалося раніше, є основними в організації роботи ортопедичних відділень.

Завдання і функції кожного працівника ортодонтичного кабінету чи відділення (завідувача, лікаря-ортодонта, гігієніста зубного, зубного техніка, медичної сестри) встановлені відповідно до рівня їх кваліфікації і викладені в посадових інструкціях.

2. Навчальні цілі лекції:

- сформувати уявлення про проведення первинної діагностики та визначення конструкції зубного протеза при огляді порожнини рота в дитячому віці;

-охарактеризувати роль гігієніста зубного під час визначення конструктивних особливостей незнімних протезів: вкладок, полукоронок, трьохчетвертних та екваторних коронок, штифтових зубів, коронок і мостоподібних протезів в дитячому віці;

-засвоїти методи підбору відбиткових ложок в дитячому віці;

-знімання відбитків та виготовлення моделей з гіпсу;

-фіксування незнімних конструкцій протезів цементом у порожнині рота;

-надання рекомендацій пацієнтам щодо догляду за незнімними протезами і порожниною рота в дитячому віці.

розвивати вміння робити висновки і узагальнення на основі вивченого матеріалу.

4. Міждисциплінарна інтеграція:

5. План та організаційна структура лекції:

6. Зміст лекційного матеріалу:

Протезування зубів у дітей є найновішим розділом ортодонтії.

Лікарі, які працюють з дітьми, помітили, що при захво­рюваннях молочних зубів або їх ранньому видаленню в дитини виникають деформації прикусу й інші порушення в жувальній системі. Зміни оклюзії призводять до змін у висково-нижньощелепному суглобі. Порушення рухів нижньої щелепи сприяє її медіальному або дистальному зміщенню. Відсутність у дитини корінних зубів утруднює розжовування їжі, примушує харчуватися в основному м'якою їжею, що позначається на розвитку жувальної системи. Видалення передніх зубів порушує мову і зовнішній вигляд дитини. Отже, всі дефекти зубного ряду і порушення коронок зубів у дітей необхідно протезувати. Протези для дітей мають забезпечувати можливість правильного розвитку жувальної системи, збері­гати проміжок для прорізування постійних зубів, віднов­лювати нормальну функцію жування. Крім того, вони мають бути простими за конструкцією, естетичними і при цьому не утруднювати гігієнічного догляду порожнини рота. Проте­зування показане при дефектах коронок зубів і зубних рядів, поєднаних із зубощелепними деформаціями. У таких випадках проводять двохетапне лікування — спочатку усувають дефор­мацію, а потім протезують.

Протези застосовують в період молочного, змінного і постійного прикусів, а також при адентії і ретенції (А. І. Бетельман, 1965). Розрізняють такі види дитячих протезів: вкладки (пластмасові, композитні, металеві); коронки тим­часові, постійні (металеві, пластмасові, комбіновані, фар­форові); штифтові зуби; мостовидні протези (тимчасові з розпіркою, постійні, консольні, розсувні); знімні протези; протези-обтуратори, протези-апарати. Основні етапи виготовлення протезів для дітей ті самі, що і для дорослих. Тому в цьому посібнику описані тільки особливості технології їх виготовлення.

Вкладки. Показання до виготовлення вкладок у дитячому віці повинні бути максимально розширені. Вкладка краща за всяку пломбу, а тим більше за найпоширенішу — цементну. Вкладки можна застосовувати навіть для недепульпованих зубів. Вкладки можуть бути пластмасові, композитні, металеві (сплави Д. Н. Цитріна і М. О. Ліпеца, срібнопаладієвий, кобальтохромовий, нержавіюча сталь), комбіновані (метал-пластмаса чи композит, метал-цемент, метал-кераміка), фарфорові. Виготовлення вкладок у дітей доцільно здійсню­вати непрямим (побічним) способом з використанням безусадочних еластичних зліпкових матеріалів (силіконових, тіоколових), зняттям двошарових зліпків і застосуванням лиття на вогнетривких моделях. У разі протезування фрон­тальних зубів рекомендуються металеві вкладки з облицю­ванням із силікатного цементу або пластмаси. При моде­люванні вкладки з вестибулярного боку знімають частину воску, щоб створити порожнину з карнизом по різальному краю. Воскову модель вкладки формують і відливають із металу. Обробивши і закріпивши вкладку в зубі, порожнину на вестибулярній поверхні заповнюють силікатним цементом (за кольором зубів). Для підлітків іноді застосовують фар­форові вкладки. Відбиток порожнини отримують за допо­могою тонкої золотої або платинової фольги, заповнюють її фарфоровою масою і обпалюють у муфельній печі. У дітей фарфорові вкладки застосовують дуже рідко.

Кульшові штифтові вкладки (мал. 90, а) з наступним покриттям кульші пластмасовою, комбінованою, металевою або фарфоровою коронкою, застосовують для відновлення коронкової частини зуба у разі її значного руйнування, їх можна використовувати в одно- і багатокореневих зубах. Ці вкладки дозволяють міняти коронки, не витягаючи штифта, відновлювати зуб, якщо його корінь руйнується глибше від рівня ясен. Корінь зуба має бути стійким і санованим. Канал розкривають на 8—10 мм, розширюють і калібрують. Для ікол і центральних різців верхньої щелепи штифт біля шийки зу­ба повинен мати діаметр не менше за 2 мм. Для кращої фіксації формують додаткову порожнину в корені зуба з вестибулярного боку. На штифті роблять насічки. Найраціональнішою конструкцією є суцільнолита кульшова вкладка.

Прямий спосіб виготовлення кульшової штифтової вкладки. Із відрізка ортодонтичного дроту діаметром 0,7—0,8 мм виготовляють

Мал. 90. Кульшові штифтові вкладки (а); сепарація зубів лігатурою (6)

штифт. Розм'якшену паличку моделювального воску "Лавакс" або заздалегідь заготовлений восковий штифт вводять під тиском у канал кореня, порож­нину вкладки і притискують до кореня. Віск охолоджують водою і видаляють його залишки. Заготовлений металевий штифт злегка розігрівають і вводять через товщу воску вкладки в канал кореня до упору. Із зовнішнього боку має залишитися кінець штифта, довший за корінь зуба. Віск вдруге охолоджують водою і моделюють надкореневу частину (кульшу), надаючи їй форми препарованого зуба під вибрану конструкцію з гладенькою поверхнею. Потім за виступаючий із кульші кінець штифта витягають воскову репродукцію вкладки і в лабораторії переводять воскову композицію в метал.

Непрямий (побічний) спосіб виготовлення кульшової вклад­ки. Після препарування кореня штифт припасовують в каналі так, щоб він легко вводився і виводився. Його кінець, який виступає із кореня, вкорочують і загинають убік або роз­клепують для кращої фіксації в зліпковій масі. Цей кінець штифта не повинен доходити до зуба-антагоніста при зімкну­тих зубних рядах.

Силіконовою або тіоколовою відтискною масою на ділянці протезованого і сусідніх зубів знімають відбиток для робочої моделі і будь-яким зліпковим матеріалом для допоміжної моделі з зубів-антагоністів. У зліпку для робочої моделі з обох боків відгороджують відбиток протезованого зуба стрічками металу — тонкими матрицями завтовшки 0,1 мм. Стрічки повинні на 1—3 мм перевищувати ширину і висоту сусідніх зубів. Цю ділянку моделі відливають з вогнетривкої маси, виступ маси ізолюють вазеліновою олією, відливають із гіпсу решту робочої моделі і допоміжну модель. Звільнивши моделі від зліпків, їх установлюють і фіксують в оклюдаторі в центральній оклюзії. Потім із воску моделюють кульшову частину штифтової вкладки, установлюють литник з муфтою і легким тиском шпателя на межі розділення гіпсової і вогнетривкої частини моделі витягають вогнетривкий блок зуба. Воскову модель вкладки переводять у метал. Після обробки і відбілювання відлиту кульшу передають лікареві. Кульшові штифтові вкладки краще відливати зі сплаву СПС-200 або КХС. Готову вкладку закріплюють у зубі цементом, а потім остаточно препарують зуб під металеву, комбіновану, пластмасову або фарфорову коронку.

Коронки тимчасові. Із незнімних протезів для дітей найчастіше застосовують тимчасові коронки. В основному їх використовують для покриття молочних молярів з метою кращої фіксації знімних протезів. Ними також покривають фронтальні зуби при їх травмі, здійснюють утримання висоти прикусу при руйнуванні молочних зубів карієсом, фіксують тимчасові розсувні мостовидні протези. Зуби у дітей для покриття тимчасовими коронками не препарують, зліпки знімають еластичними масами. У разі дефекту коронкової частини зуба знімають два зліпки — робочий і допоміжний. За зліпками відливають моделі. Зуб під тимчасову коронку не моделюють, а тільки відновлюють наявний дефект. В окремих випадках на зубі моделюють пояс і заглиблення для плеча утримуючого кламера.

Не можна заливати воском заглиблення на піднебінній поверхні верхніх різців тому, що після покриття цього зуба коронкою підвищиться прикус, і зуб буде виштовхнутий вперед зубами-антагоністами. Іноді, щоб запобігти пошкод­женню емалі зуба при знятті тимчасової коронки шляхом її розпилювання колесоподібним бором, наносять невеликий обмежений шар воску на губну поверхню зуба, який покри­вається коронкою. Сепарацію зуба на моделі роблять за рахунок сусідніх зубів. Шийку гравіруванням не поглиблюють, а тільки контурують тому, що край коронки доводять лише до рівня ясен. Тимчасові коронки звичайно роблять з нержа­віючої сталі (гільзи потрібно брати тонкостінні — завтовшки 0,17—0,18 мм). Використовують також тонкостінні фасонні гільзи (напівфабрикати).

За необхідності звичайну сталеву гільзу стоншують шляхом неодноразового її відпалювання з наступним відбі­люванням або електролітичним поліруванням. Штамповану коронку виготовляють за загальноприйнятою методикою і приміряють її в порожнині рота.

Коли зуби стоять щільно, то їх розсувають металевою лігатурою (мал. 90, б). У міжзубний проміжок протягують бронзоалюмінієвий дріт діаметром 0,3—0,5 мм, розміщуючи його між зубами на поверхні змикання. Кінці дроту скручують з вестибулярного боку. Залишок зрізують, скручену частину загинають у бік поверхні змикання зубів. У такому положенні її залишають на 1—2 доби. Потім ножицями розрізують лігатуру біля вузла і витягають її із міжзубного проміжка. Утворена щілина дозволяє коронці пройти між зубами. У разі припасування тимчасових металевих коронок потрібно сте­жити, щоб вони за будь-яких рухів нижньої щелепи не підвищували прикусу. Коли коронка підвищує прикус, то спилюють поверхню змикання на ділянці верхівок горбків і найбільших заглибин (фісур), пропилюючи в коронці отвори, або спилюють всю поверхню змикання, обертаючи її у кільце. У процесі росту зубів і щелеп клінічна коронка зуба подов­жується і клінічна шийка наближається до лінії анатомічної шийки, штучні коронки стають короткими, особливо якщо вони виготовлені в ранньому дитячому віці. Фіксувати тимчасові коронки можна на фосфат-цементі.

Коронки постійні. Ними покривають у дітей і підлітків пошкоджені карієсом і запломбовані постійні зуби, їх ставлять також на фронтальні зуби у разі перелому коронки зуба, у випадках коли дефект неможливо усунути за допомогою пломби або вкладки. Під постійні коронки зуби препарують. Зліпки знімають еластичними або тіоколовими масами (рідше гіпсом) з обох щелеп, відливають моделі і фіксують їх в оклюдаторі.

При моделюванні зубів особливо точно (за антагоністами) потрібно відновити поверхню змикання. Якщо зуб, покритий штучною коронкою, буде підвищений, він неодмінно зміс­титься, а якщо його рівень буде нижчий, зміститься зуб-антагоніст. Відновлювати потрібно і апроксимальні контакти з сусідніми зубами, і пояс зуба, щоб їжа не травмувала ясна. Під час виготовлення коронок підліткам (старшим 14 років) край постійної коронки доводять до рівня краю ясен або заводять у ясенну кишеню (рідше), але не більше як на 0,1 — 0,14 мм. У таких випадках коронку виготовляють, як для дорослих.

За необхідності виготовлення двох і більше коронок, які стоять поряд, діють таким способом. За прикусом моделюють поверхню змикання, оральну і вестибулярну поверхні зубів. Потім вирізають гіпсові стовпчики, але не до краю моделі, щоб їх можна було відколоти. Зіставляючи за лінією зламу стовпчи­ки один з одним, зубний технік бачить, скільки потрібно зняти гіпсу з апроксимальних боків зубів, щоб розмістити дві спаяні коронки і щоб обов'язково зберігся апроксимальний контакт між зубами, якщо коронки не будуть паятися.

Фронтальні зуби з естетичною метою за показаннями покривають металевими коронками, які облицьовані пласт­масою, керамікою, а у підлітків — і фарфором. Такі види постійних коронок, як правило, виготовляють в період постій­ного прикусу, коли закінчується формування кореня зуба. Із коронок з облицюванням у дитячому віці застосовують коронки Бєлкіна, з козирком Свердлова, за Бородюком. Останньому виду коронок у дитячій практиці слід віддавати перевагу (зуб покритий металом з усіх боків).

Техніка виготовлення коронок для дітей така ж, як і для дорослих, але заключне штампування треба проводити комбі­нованим методом для забезпечення максимально щільного обхвату шийки зуба коронкою, що запобігає виникненню вторинного карієсу і травмуванню ясен. Коронки фіксують на зубах вісфатом або фосфат-цементом.

Штифтові зуби. Кореневі канали у дітей широкі. Під час лікування їх ще більше розширюють, чим значно стоншують стінки каналів коренів. Закріплення на таких коренях штиф­тових зубів більшості відомих конструкцій може призвести до поломки кореня або розцементування штифта. Штифтові зуби з кільцем (Річмонда, Шаргородського та ін.) можуть зруйнувати колову зв'язку зуба з розвитком запальних змін у яснах. Штифтовий зуб з вкладкою конструкції Ільїної— Мяркосян із пластмаси може бути укріплений при значному руйнуванні кореня, глибокому фронтальному перекритті. Він не спричинює порушень в яснах, відповідає естетичним вимогам і вважається кращим для протезування дітей. Техніка його виготовлення така. Підготовляють корінь зуба і формують у ньому порожнину (3x3x3 мм) для вкладки. Потім із ортодонтичного дроту діаметром 1,5—2 мм і дов­жиною 20—25 мм готують штифт, який має заходити в канал кореня не менше як на 10 мм і виступати загнутим кінцем із кореня зуба.

Видаливши штифт, притискують до кореня заздалегідь розігріту паличку тугоплавкого воску, заповнюючи ним порожнину вкладки і відтискуючи ясенний край від кореня. Залишки воску видаляють. Затиснувши загнутий кінець штифта в щипцях, трохи нагрівають його, проводять через віск вкладки в канал кореня і охолоджують водою. Штифт разом з восковою моделлю вкладки виймають із каналу і передають у лабораторію. Зубний технік очищає штифт від воску до межі вкладки, моделює надкореневу захисну пластинку, встановлює литник на боці вкладки, який обернутий в порожнину рота. Вкладку із штифтом відливають із нержавіючої сталі. Від­ливку очищають, відрізають литник і передають лікареві для припасування в порожнині рота. Припасувавши вкладку з надкореневою пластинкою, лікар знімає зліпки з протезованої ділянки зубного ряду і зубів-антагоністів. Зубний технік відливає моделі, штифт з вкладкою переходить при цьому у модель. Звільнивши модель від зліпків, гіпсує їх у положенні центральної оклюзії в оклюдаторі. Загнуту частину, що виступає із вкладки, спилюють. Потім моделюють захисну пластинку (фасетку) для пластмаси або підбирають і пришлі­фовують фарфоровий зуб. Після цього моделюють захисну пластинку із воску, формують її і відливають із металу. Відлиту захисну пластинку підганяють до вкладки і при­паюють, обробляють, полірують, моделюють із воску вести­булярну поверхню зуба і замінюють віск на пластмасу. Після обробки і заключного полірування лікар фіксує штифтовий зуб у корені цементом. Іноді виготовляють коронкову частину штифтового зуба разом з вкладкою. Тоді після введення штифта в зуб через воскову вкладку знімають відбиток, виготовляють модель, укорочують частину штифта, яка виступає із вкладки, моделюють коронкову частину з вклад­кою, відливають із металу і облицьовують пластмасою. Такої ж конструкції зуб можна виготовити із пластмаси. Для цього готують вкладку із штифтом у корені, знімають невеликий зліпок гіпсом із кореня з штифтом і двох зубів, які стоять поряд. Воскова вкладка зі штифтом переходить в зліпок. Очищають штифт від воску до межі вкладки. У зліпку поверхню воскової вкладки і штифт покривають негусто змішаним цементом так, щоб відлита за цим зліпком модель була комбінованою: зуби гіпсові, а стінки каналу і поверхня кореня цементні. Вільний кінець штифта за зробленою лікарем позначкою відрізають і на частині, що залишилася, роблять дві-три заглибини для кращої фіксації пластмаси. Гіпс на апроксимальних боках сусідніх зубів, обернутих до штиф­тового зуба, знімають на товщину 0,5 мм. Коронку штиф­тового зуба моделюють із безколірного воску, її роблять товщою і довшою від сусідніх приблизно на 0,5—0,6 мм з запасом на обробку. Змодельований зуб виймають з моделі разом із цементною основою, гіпсують, формують пластмасою, колір якої відповідає кольору природних зубів і полімеризують. Готовий зуб кладуть у 10 % розчин хлористоводневої кислоти для розчинення цементу, промивають водою і пере­дають для припасування лікареві. Після припасування зуб полірують в лабораторії. Фіксують штифтовий зуб до кореня цементом.

Незнімні профілактичні апарати. Рання втрата зубів у дітей призводить до переміщення зубів у різних напрямках, повороту їх по осі і виникнення тяжких зубощелепних деформацій. Для запобігання цим явищам застосовують профілактичні незнімні апарати, їх призначення — утримати зуби, розміщені поряд з дефектом, і зуби-антагоністи від зміщення на термін, необхідний для встановлення арти­куляційної рівноваги. Апарати складаються із фіксуючої частини — кільця чи коронки, проміжної частини, яка заміщує відсутній зуб (зуби), і розпірки з оклюзійною або піднебінною накладкою.

Техніка виготовлення апарата на бічні зуби. Фіксуючу частину (кільце) на інтактний зуб, який обмежує дефект з одного боку, виготовляють за звичайною технологією виго­товлення тимчасових коронок. У місці, де коронка заважає прикусу, пропилюють отвір. Припасувавши коронку, знімають робочий і допоміжний зліпки. Потім відливають моделі і гіпсують їх в оклюдаторі в положенні центральної оклюзії. Із дроту з нержавіючої сталі діаметром 2,5—3 мм круглої чи овальної форми виготовляють проміжну частину — штангу. Вона має розміщуватися навпроти поздовжніх фісур зубів, які проходять між язиковими і щічними горбками, і під час змикання зубних рядів лягати в ці фісури. Одним кінцем штангу припаюють до коронки (кільця) опорного зуба.

Продовженням штанги в іншому напрямку служить розпірка, виготовлена у вигляді вилки, котра не обхоплює зуб, а мовби відштовхує його. Бічні відростки розпірки завтовшки 1—1,2 мм розміщують на язиковій і щічній поверхнях зуба подібно до плечей опорно-утримуючого кламера. Довжина цих відростків 2,5—3 мм, тобто вони не доходять до місця найбільшої опуклості коронки зуба. Оклюзійну накладку розпірки розміщують на поверхні змикання в природній виїмці (фісурі) зуба, який обмежує дефект з іншого, протилежного опорному зубу боку (підтримуючий зуб).

Штангу з розпіркою краще виготовити литими. Встано­вивши готову штангу на моделі під контролем прикусу, її припаюють до коронки. Апарат відбілюють, обробляють, полірують і передають лікареві.

У разі пошкодження карієсом зубів, які обмежують дефект, коронку на опорний зуб роблять з ретельно віднов­леною поверхнею змикання, а на підтримуючий зуб готують вкладку або коронку з заглибленням для оклюзійної накладки. При втраті передніх зубів застосовують спеціальні профі­лактичні апарати, які заміщують дефект. Проміжну частину з косметичною метою моделюють у вигляді зуба з накладкою (фасетки або паростка), які покривають потім пластмасою з урахуванням форми, величини, кольору сусідніх зубів і виду прикусу.

Штучний зуб повинен мати вигляд справжнього тільки з вестибулярного боку, його бік, повернутий до слизової оболонки ясен, не повинен прилягати до неї і не заповнювати западину на яснах, утворену на місці видаленого зуба. Нак­ладку, яка відходить від проміжної частини, розміщують на підтримуючому зубі. Довжина накладки — 1,5—2 мм. Про­міжну частину відливають із металу, припасовують до коронки в оклюдаторі під контролем прикусу і припаюють.

Мал. 91. Дитячі знімні протези:

а — звичайний; б — розсувний

Після відбілювання, обробки і полірування моделюють облицьовку проміжної частини воском і замінюють його на пластмасу відповідного кольору. Готовий апарат передають лікареві для примірки і фіксації. Такі конструкції апаратів можна застосовувати при постійному прикусі як мостовидні протези. Вони усувають косметичний дефект і частково відновлюють функцію втрачених зубів, а також запобігають зміщенню зубів.

Постійні мостовидні протези. Поняття "постійні мосто­видні протези" для дітей відносне. Внаслідок росту щелеп і коронок зубів до моменту заключного формування кісток обличчя штучні коронки стають короткими, а проміжки між зубами збільшуються. Отже, коронки і мостовидні протези підлягають заміні. Однак розсувні мостовидні протези і протези з однобічною опорою (консольні) можна вико­ристовувати як постійні.

Мостовидні протези звичайної конструкції (на двох коронках з припаяною проміжною частиною) у дітей засто­совувати не можна тому, що вони затримують ріст щелепи на цій ділянці. У разі ранньої втрати постійних молярів або різців потрібно обов'язково виготовити заміщаючий протез, краще розсувний мостовидний.

Знімні пластинкові протези (мал. 91). їх застосовують у всі періоди формування прикусу при втраті бічних або фронтальних зубів. У період молочного прикусу (у віці 3—5 років) знімні протези показані за відсутності навіть одного зуба. Вони мають забезпечити нормальний розвиток щелеп, зберегти місце для прорізування постійних зубів і відновити функцію жування. У період змінного прикусу ці протези мають таке саме призначення і, крім того, вони застосовуються для стимуляції прорізування зубів у разі його затримки. У період постійного прикусу вони відновлюють функцію і усувають косметичний дефект.

Межі протезів на нижній і верхній щелепах визначаються особливостями будови зубів і щелеп у дітей. Базиси протезів мають бути розширені. Це поліпшує їх фіксацію за рахунок присмоктування до протезного поля. У такому випадку зменшується небезпека, що дитина проковтне знімний протез. На верхній щелепі задня межа має проходити за другим молочним або першим постійним моляром. Якщо піднебінний шов сильно виступає і протез на ньому балансує, цю ділянку потрібно ізолювати.

Межі протеза на нижній щелепі з язикового боку залежать від прикріплення м'яких тканин і вуздечки язика. Засто­совувати на передній ділянці зубного ряду металеву дугу нераціонально тому, що такі протези гірше фіксуються. Протез для верхньої або нижньої щелепи з вестибулярного боку має покривати альвеолярний відросток якомога менше, щоб не затримувати його ріст, за винятком випадків протезування при ретинованих зубах і адентії, коли альвеолярний відросток перекривають базисом цілком і з вестибулярного боку.

На модель лікар наносить малюнок протеза, а у разі кламерної фіксації протеза — місце і вид (конструкцію) утримуючих кламерів. Зубний технік виготовляє кламери із ортодонтичного дроту діаметром 0,6—0,8 мм, встановлює і прикріплює їх до моделі розтопленим воском, моделює базис із воску і встановлює штучні зуби. Зуби в дитячих знімних протезах звичайно виготовляють із пластмаси, але вони можуть бути фарфорові або металеві. Слід пам'ятати, що при встановленні зуба не можна сточувати горбки у молярів, а встановлення необхідно здійснити з урахуванням правильного міжгорбкового змикання.

При заміщенні дефекта на фронтальній ділянці верхнього зубного ряду для запобігання розвитку мезіального прикусу необхідно перекривати верхніми штучними зубами нижні. Після моделювання шаблона протеза віск замінюють на пластмасу. Поліруючи готовий протез, не можна порушувати його рельєф з боку прилягання до слизової оболонки. Це може погіршити його фіксацію. Не слід значно стоншувати краї протеза. Полірування дитячого пластинкового протеза слід здійснювати особливо акуратно.

У зв'язку з ростом щелеп дитячі знімні пластинкові протези підлягають заміні: у період молочного прикусу — через 6—8 міс, у дітей до 8 років — через 8—10 міс, від 8 до 12 років — через 1 рік, від 13 до 18 років — че­рез 1—2 роки. У разі ви­користання самотвер­днучих пластмас для перебазування дитячих пластинкових протезів, які підлягають заміні, іноді відпадає необхідність у виготовленні нових протезів. Після 18 років більшість знім­них протезів можна замінити на незнімні.

Мал.92. Ортодонтичний апарат-протез: а — вид апарата; б — апарат на моделі

При затримці прорізування зубів або при ретенції засто­совують знімні накушувальні площадки, запропоновані А. Я. Катцем (1936). Базисом знімного пластинкового протеза перекривають альвеолярний відросток над ретинованим зубом і з вестибулярного боку. До базиса на цій ділянці моделюють накушувальну площадку, яка контактує з зубами-антагоністами і роз'єднує прикус на 1—2 мм. Накушувальну пло­щадку з вестибулярного боку роблять за формою, що віднов­лює дефект зубного ряду, і за кольором зубів дитини. Кістко­вій тканині, яка покриває ретинований зуб, при жуванні базисом протеза передаються перемінні, функціональні і подразнювальні поштовхи, які поліпшують кровообіг у підлягаючих тканинах, що сприяє резорбції кістки і приско­ренню прорізування зуба.

У разі первинної адентії (природженої відсутності зачатків зубів) протезування слід здійснювати якомога раніше. Знім­ний пластинковий протез стимулює тканини протезного поля, що поліпшує ріст щелеп на беззубих ділянках. Його виго­товляють за загальноприйнятою методикою. Заміщуючи дефект, створюють потрібний контур протеза. Ці протези у дітей замінюють періодично залежно від активності росту щелеп і віку дитини.

Якщо дефекти зубних рядів поєднані з зубощелепними аномаліями, виготовляють знімні пластинкові протези з елементами ортодонтичних апаратів: пружинами Коффіна, розсувними гвинтами, важелями, пружинами, накушувальними і похилими площадками для переміщування зубів (мал. 92). Наприклад, у разі звуження зубного ряду верхньої щелепи, поєднаного з дефектом зубів, у протез, який заміщує зуби, вварюють розсувний гвинт. Базис протеза-апарата розпилюють і за допомогою гвинта посилюють тиск на зуби і альвеолярний відросток. Це сприяє розширенню зубного ряду і стимулює ріст щелепи. Якщо зуб чи групу зубів переміщувати не слід, то для нього в базисі створюють заглиблення періодичним зішліфуванням пластмаси по від­битках копіювального паперу. За необхідності занурення зубів на протязі протилежної щелепи на місці оклюзії переміщу­ваних зубів роблять накушувальну площадку.

Для затримки росту щелепи застосовують протези з кламерами або пристроями (відростки, штанги та ін.), які фіксують зуби до базиса, а за необхідності роз'єднати прикус — з оклюзійними накладками, які мають заглиблення і виступи відповідно до оклюзійної поверхні зубного ряду щелепи, де стримується ріст, і плоску поверхню з протилежного боку.

Ортопедична допомога дітям із незарощенням губи, альвеолярного відростка і піднебіння має бути невідкладною, її надають в пологовому будинку в 1-й день після народ­ження до першого годування. Застосовують ортопедичний апарат — преформовану пластинку (Т. В. Шарова, Г. І. Рогожников, 1991), піднебінну пластинку з позаротовими стержнями (за методом Мак-Ніла), плаваючий обтуратор типу Кеза.

Преформовану пластинку фіксують до головної шапочки за допомогою металевої ввареної петлі із дроту діаметром 0,6 мм і липкого пластиру, піднебінну пластинку з поза­ротовими стержнями — за допомогою еластичної гумової тяги. Плаваючий обтуратор утримують у ділянці незарощення за рахунок щільного прилягання до її країв з боку ротової поверхні твердого піднебіння і дна порожнини носа, а також контакту заднього краю обтуратора з валиком Пассавана на задній стінці глотки, що виникає від рефлекторного скоро­чення м'язів верхнього стискача глотки при ковтанні.

Фіксації плаваючого обтуратора сприяє скорочення м'язів м'якого піднебіння. Користування піднебінними пластинками і плаваючим обтуратором нормалізує функції дихання, ссання, жування, ковтання і сприяє правильному розвитку мовлення.

Піднебінні преформовані пластинки і пластинки з поза­ротовими стержнями виготовляють так. Спочатку одержують зліпки термопластичною, еластичною зліпковою масою за допомогою спеціальних зліпкових ложок з відводними кана­лами. Відлиті гіпсові моделі преформують у трьох взаємно перпендикулярних напрямках і готують за загальноприйнятою технологією базисну пластинку з металевою петлею, вварюючи її по проекції незарощення, чи позаротовими стержнями. Після обробки, шліфування і полірування пластинку вводять до порожнини рота, фіксують її і проводять перше годування дитини за допомогою соски, їй дають 10г зцідженого молока.

При протипоказаннях до одержання зліпків у ново­народжених, а також у сільській місцевості застосовують комплекти стандартних преформованих ортопедичних апа­ратів, які розробили Т. В. Шарова і Г. І. Рогожников (1991). Вони призначені для надання невідкладної ортопедичної допомоги дітям із незарощенням одразу ж після народження.

Плаваючі обтуратори частіше виготовляють за методикою 3. І. Часовської. Ці обтуратори двошарові. Вони зроблені із базисної і еластичної пластмаси. Зліпок знімають S-подібним шпателем еластичною термопластичною масою і трохи роз­ширюють межі протезного поля по краях незарощення, позначаючи їх хімічним олівцем на зліпку. Залишки зліпкового матеріалу видаляють. Основу кювети заповнюють рідким гіпсом і занурюють у нього зліпок (носовою по­верхнею) до позначених меж протезного поля. Після криста­лізації гіпсу зліпок видаляють. Незарощення в кюветі запов­нюють воском і одержують гіпсовий контрштамп. Видаляють віск, пресформу обробляють ізолюючим лаком і формують спочатку базисною пластмасою, а потім — еластичною за технологією виготовлення двошарових знімних протезів. Полімеризують за інструкцією для еластичної пластмаси. Готовий обтуратор обробляють, полірують на ділянці жорсткої базисної пластмаси і передають лікареві для припасування в порожнині рота.

1. Показання до протезування зубів у дітей. Вимоги до протезів.

2. Різновиди дитячих зубних протезів.

3. Техніка виготовлення вкладок.

4. Виготовлення тимчасових і постійних коронок.

5. Особливості виготовлення штифтових зубів.

6. Техніка виготовлення незнімних і знімних профілактичних апаратів.

7. Мостовидні протези, особливості їх виготовлення.

8. Знімні пластинкові протези, техніка виготовлення, терміни їх заміни.

9. Знімні апарати-протези, техніка їх виготовлення.

10.Яку допомогу потрібно надавати новонародженому з незарошеннями губи, альвеолярного відростка і під­небіння?

11.Види апаратів-протезів, які застосовують у новонарод­жених з незарощенням піднебіння.

12.Принципи фіксації плаваючого обтуратора.

13.Техніка виготовлення піднебінних пластинок у разі природжених незарощень піднебіння.

14.Техніка виготовлення плаваючого двошарового обтуратора
за 3. І. Часовською.

8. Матеріали для самопідготовки студентів:

а) по темі, що викладена в лекції.

Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. — К.: Книга плюс, 2001