Політичні погляди Ш.-Л. Монтеск’є

Монтеск'є Шарль-Луї (1689-1755) - французький політичний мислитель, правознавець, просвітитель, письменник, один з найвизначніших теоретиків науки про політику.

Головні праці - «Персидські листи», «Роздуми про причини величі римлян та їх занепаду», «Про дух законів», «Захист духу законів» та ін. Його внесок до світової скарбниці конституційних ідей про політичні свободи і шляхи їх забезпечення громадян, права і форми їх здійснення, залежність «духу законів» від географічних умов розташування тієї чи іншої держави, від форми політичного владарювання вважається величезним. До того ж ідеї Монтеск’є справили неабиякий вплив на український конституціоналізм Х1Х-ХХ ст. На відміну від ідеолога лібералізму Дж.Локка, Монтеск’є не ставить особистість над державою і не протиставляє права громадян правам держави, але він постійно підкреслює, що головним завдання держави - забезпечити людині політичні свободи, тобто можливість робити все, що дозволено законами, і не робити того, що законами заборонено, бо тоді такої свободи не буде ні для кого, так і громадянські свободи, які найліпше втілюються в умовах спокою духу, відчуття громадянської безпеки, запобігання необґрунтованим приватним і публічним звинуваченням індивіда, в умовах гуманного кримінального законодавства, неухильного дотримання гарантованих державою правил судочинства, недопущення деспотизму і зловживань з боку посадових осіб, суворого дотримання законів і встановлення непорушного режиму законності.

Слідом за Локком Монтеск’є стверджує, що такі умови забезпечення політичних і

громадянських свобод можливі лише тоді, коли у державі існують незалежні одна від одної три гілки влади - законодавча, виконавча і судова. Саме незалежність, а не розподіл функцій між ними стоїть у Монтеск’є на першому місці, хоча він прекрасно розуміє, що реально у практичному політичному житті можна говорити лише про незалежність суду. З іншого боку, судову владу у державі не уособлює ніхто і тому вона начебто позбавлена владних функцій.

Мислитель пропонує вихід з такого становища: для досягнення справжньої незалежності судів запровадити повсюдно досвід Франції щодо купівлі-продажу судових посад, «уособити» цю владу в присяжних, тобто у виборних народних представниках, які періодично скликаються на спеціальні сесії. Щодо незалежності законодавчої й виконавчої влади, то вона у Монтеск’є має відносний характер, бо насправді тут через систему стримувань і противаг існує неначе б то «незалежна залежність», коли одна влада заважає іншій зловживати своїми функціями, узурпувати всю повноту реальної влади, що і є найкращою гарантією забезпечення прав і свобод громадян. Мислитель пропонує надати можливість законодавчого владування двопалатному парламентові, який складався б з нижньої - народної палати, депутати до якої обиралися б на основі всезагального виборчого права всім населенням, і з верхньої - аристократичної палати, палати перів, члени якої призначаються з пануючих верств і передають посади своїм спадкоємцям. Вже тут, у законодавчому органі наявні принципи відносної незалежності палат, розподілу їх функцій і стримування, бо обидві палати мають право призупинення або скасування рішень одна одної.

Ухвалені парламентом закони обов'язкові для виконання і виконавчою, і судовою гілками влади, тобто законодавці мають безсумнівний пріоритет, але лише в тому разі, якщо самі підпорядковуються власним законам. Найважливішою рисою виконавчої влади Монтеск’є вважає швидкість діянь, а така оперативність забезпечується тоді, коли її зосереджує одна особа, тобто монарх, король.

Врівноваження законодавчої і виконавчої влади досягається тим, що у компетенції парламенту перебувають фінансові, військові та деякі інші суто управлінські функції, а король одноосібно вирішує, затверджувати чи не затверджувати той чи інший нормативний акт. Монтеск’є не виключає можливості, що матимуть місце випадки, коли така система стримувань паралізуватиме діяльність і парламенту, і короля. Але він впевнений, що обставини все одно змусять їх рухатись, для чого вони знаходитимуть компроміси. Ще однією важливою рисою розподілу влад за Монтеск'є є таке: він переконаний, що над політичними і громадянськими свободами індивіда нависає найсильніша загроза не тільки тоді, коли різні види влад узурпують одні державні органи або особи, а й тоді, коли різні влади очолюють представники одного стану, тобто однієї партії.

Жодна з влад у мислителя не наділяється повноваженнями скасовувати будь-які рішення перших двох, але кожна з них може призупинити ухвалу, яка, на її думку, суперечить закону. Іншими словами, влади стосовно одна одної виконують ще й контрольні функції. Монтеск’є блискуче обґрунтував механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина, задовольнив як радикальні прагнення молодої буржуазії, так і консервативні потяги старого дворянства. У той же час його аж ніяк не можна «звинувачувати» у проповіді рівності людей у французькому суспільстві. Навпаки, мислитель доводив, що скасування привілеїв панів, духовенства, дворянства, міщан призведе до народної держави, яка матиме виключно деспотичний характер.

Монтеск’є обґрунтовано можна вважати видатним попередником, а то й одним із

засновників теорії правової держави, найоригінальніші погляди на яку він висловив із позицій географічної школи в політичній думці, концептуальні основи котрої заклав саме він, хоча деякі твердження перейняв у Аристотеля та Бодена.

Найбільший вплив на характер правової системи тієї чи ін. країни, «дух її законів», на думку мислителя має клімат. У південних широтах спекота і духота знесилює людей, робить їх слабкими і боязливими, лінивими і тендітними, схильними до неволі, до не відповідного природним правам і здоровому глузду рабства, до сприйняття деспотичної влади, втрати власної свободи і незалежності. Ось чому тут необхідні суворі закони, які б могли гартувати людей, примушувати їх до продуктивної праці під страхом покарання.. Сприятливе землеробство паралізує волю громадян, бо вони занурюються у свої особисті права і зовсім не прагнуть до більшої свободи. Народи ж, які мешкають у суворих північних умовах, як правило, загартовані у битвах за життя у холоді й голоді, у тяжкій праці. Вони войовничі, сміливі, рішучі, роботящі, не схильні до рабства, наполегливо відстоюють своєю державою незалежність, особисті права і вольності. Монтеск’є переконаний, що створенню величі свободи сприяють добре захищені природою кордони держави, тобто гори і водні простори, які перекривають шляхи завойовникам.

Окрім географічного середовища, на «дух законів» у французького просвітителя впливає ще густота населення, економічний рівень країни, віросповідання.

Скажімо, мусульманство тяжіє до деспотії, християнство взагалі - до монархізму, а зокрема: католицтво - до необмеженої монархії, протестантство - до демократії. Про православ'я Монтеск’є не згадує. Але є сфера, яка визначає «дух законів» ще більшою мірою, ніж географія, та інші зазначені вище фактори. Це форма політичного правління тієї чи іншої держави тобто «природа уряду». Мислитель при цьому виокремлює три справедливі (правильні) форми держави - демократію, аристократію і монархію, та одну несправедливу (неправильну) - деспотію. Монтеск’є досить прихильно ставиться до демократії, у якій виокремлює тяжіння суспільства до чеснот, до загального добра. Головним принципом аристократії він вважає помірність (невибагливість), а монархії-честь, тобто прагнення почестей, але зі збереженням незалежності. Для всіх таких держав необхідні суто їм притаманні правові системи. Скажімо, для демократії важливо закріпити у законодавчому порядку рівність дітей при успадкуванні, заборонити накопичення багатств у одних руках;для аристократії – обмежити пишноти, щоб не викликати заздрощів у бідних; для монархії - зберегти велику власність, підтримати багате дворянство як силу і велич держави. Деспотія ж тримається на остраху, свавіллі, й тут закони взагалі зайві, бо деспот лише руйнує суспільство і спотворює природні права людини.

Форма держави за Монтеск’є, визначає не лише «дух законів», а й характер зовнішньої політики: для республіки – це мир і поміркованість, для монархії - войовничість. Неабияке значення для існування держави має розмір її території. Мала республіка швидко гине від завойовників.

Велика монархія дає їм відсіч, але має тенденцію до загнивання зсередини, до деспотизму. Ось чому мислитель рекомендує невеличким державам об'єднуватись у федеративні утворення, де можна буде використовувати переваги і малих, і великих країн.

Поиск по сайту: