Політичні ідеї

(Шарль-Луї Монтеск'є і Жан-Жак Руссо)

На шлях революційних перетворень Франція стала значно пізніше, ніж Голландія та Англія, - наприкінці XVIII ст. Політичні вчення, які ідейно підготували ранні буржуазні революції, в умовах передреволюційної Франції набули значного поширення й розвитку, а принципи свободи й рівності, проголошені і частково здійснені в Голландії та Англії, на французькому грунті перетворилися в розгорнуті політичні вчення.

У Франції найбільшого розмаху набуло Просвітництво - європейський загальнокультурний рух за поширення раціонального знання, подолання релігійного мракобісся й невігластва мас, упровадження в суспільне життя цінностей, що базуються на повазі людської гідності.

Найвидатнішими діячами французького Просвітництва були Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій. Найбільш завершені політичні вчення створили Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо.

Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) - відомий філософ, історик і письменник. Його філософські й політичні погляди викладено у праці "Про дух законів" (1748). Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму.

Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають "дух законів".

До таких чинників належать насамперед географічні:

1. клімат

2. величина території

3. рельєф місцевості

4. грунт.

Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний - породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах - схильні до підкорення чужій волі тощо.

До утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать:

1. рівність

2. прагнення до миру

3. добування їжі

4. бажання жити спільно та ін.

Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать:

1. міжнародне право (визначає відносини між народами);

2. політичне право (визначає відносини між правителями і підданими);

3. цивільне право (регулює відносини між громадянами).

Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.

Позитивні закони мають відповідати:

§ природі

§ формі правління

§ географічним чинникам

§ способу життя населення

§ чисельності

§ звичаям.

Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу:

- республіку (верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія)

- монархію (правління однієї особи, здійснюване на основі законів)

- деспотію (все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами).

Для характеристики кожної форми правління вводяться поняття "принцип правління" (те, що примушує державу діяти). У республіці таким принципом є доброчесність, у монархії - честь, в деспотії - страх.

Проблема співвідношення закону і свободи. Суть політичної свободи полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. Звідси його знаменитий вислів: "Свобода дає право робити все, що дозволено законами". Мислитель наголошував, що політична свобода можлива лише за поміркованих форм правління. Державою, в якій найповніше здійснюється політична свобода, є монархія. Політичним ідеалом Монтеск'є була англійська конституційна монархія.

Монтеск'є наголошував, що й за поміркованого правління політична свобода може бути лише там, де виключена можливість зловживання владою; для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на:

1. законодавчу

2. виконавчу

3. судову.

Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в одних руках і зловживання нею (різні влади повинні стримувати одна одну). Визначальною в системі поділу є законодавча влада. Ідея поділу державної влади є однією з головних не лише у вченні Ш. Монтеск'є, а й у політичній науці в цілому.

Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо - це книга "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762).

Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо використав для обгрунтування глибоко демократичного вчення. Природний стан він називав "золотим віком", в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності - фізичний, зумовлений природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю природною свободою, щоб набути свободу громадянську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі.

Утворення держави привело до поглиблення суспільної нерівності. Якщо спочатку виникли майнова нерівність і право приватної власності, то встановлення державної влади доповнило економічну нерівність політичною.

Нарешті, виродження влади в деспотичну призводить до крайнього ступеня нерівності, коли всі рівні перед деспотом у своєму рабстві й безправ'ї.

Політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обгрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні.

Основою всякої законної влади є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет належить народові. У громадянському стані люди стають більш вільними й рівними, бо якщо природна свобода обмежена силами кожної окремої людини, то громадянська свобода, яка виникла в результаті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена.

Народний суверен - це влада, яка здійснюється загальною волею більшості і є неподільною. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він не може бути обмежений ніякими законами. Цим самим Ж.-Ж. Руссо заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Він висував ідею прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, на його думку, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном. Виконавча влада створюється не на основі суспільного договору, а самим сувереном для виконання законів та підтримки політичної і громадянської свободи.

Залежно від того, кому доручається виконавча влада - всім, декільком чи одному, Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію, аристократію і монархію. Відмінності між ними, на його думку, не мають суттєвого значення, оскільки в усіх формах правління суверенітет і законодавча влада належать народу.

Наслідуючи Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать від величини території: демократія є найбільш придатною для малих держав, аристократія - для середніх, а монархія - для великих.

Народ не лише має право на опір тиранам, а й може змінити форму правління, навіть розірвати сам суспільний договір і знову повернути собі природну свободу. Ця та інші демократичні ідеї мислителя відіграли надзвичайно велику роль у процесі підготовки і здійснення Французької буржуазної революції.

Поиск по сайту: