Довкілля

Основою економічного механізму природокористування є встановлення плати за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. Під платою розуміють грошові чи інші види відшкодування вартості благ, котрі економічні суб'єкти здійснюють за використання ресурсів, природних благ і за можливості проведення господарської діяльності. Ці інструменти є найпоширенішими у практиці функціонування економічних механізмів більшості країн. Зупинюся детальніше на характеристиці складових платного природокористування в Україні.

Платежі за використання природних ресурсів

Збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання. Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. Збори за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів належать до витрат виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

В Україні плата за використання природних ресурсів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Плата за землю. Вона справляється за одиницю площі залежно від функціонального призначення земельної ділянки. Так, за землі сільськогосподарського призначення (орні землі, косовиці, пасовища) справляється плата у розмірі 0,1 % від економічної оцінки землі у формі земельного податку (для земель під багаторічними насадженнями — 0,03 %). За використання земель населених пунктів встановлено плату у розмірі 1 %, а за вилучення земель під непрофільне використання — 5 %.

Плата за використання водних ресурсів. Загальна ставка плати складається із суми двох ставок плати:

— за використання води як природного ресурсу та формування доступних для використання водних ресурсів у системі водозабезпечення;

— забір води, її очищення та розподіл між водокористувачами у системах водоподачі.

Нормативи плати за водні ресурси диференційовані за бесейновим принципом (табл. 1). Для водокористувачів встановлюються ліміти на використання водних ресурсів. Для населення і комунального господарства ставки плати за воду нижчі, ніж для промислових підприємств. Є суттєві особливості при визначенні зборів за спеціальне водокористування для підприємств гідро-електроенергетики, вантажного транспорту, пасажирського флоту.

До нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих вод підприємствами житлово-комунального господарства застосовується коефіцієнт 0,3.

Підприємствам гідроелектроенергетики встановлено норматив плати за воду у розмірі 2,35 коп. за 100 куб. м води, пропущеної через турбіни. Для водного транспорту збори диференціюються залежно від призначення транспорту — вантажний і пасажирський: 4,20 коп. за 1 тоннаж-добу і 0,48 коп. за 1 місце-добу експлуатації відповідно. За використання води для потреб рибництва встановлені нормативи у розмірі 12,34 коп. за 100 куб. м поверхневої води і 14,84 коп. за 100 куб. м підземних вод.

Плата за використання мінеральних ресурсів. Вона включає кілька видів платежів і зборів. Об'єктом плати виступає фактичний обсяг використаних мінеральних ресурсів. У цілому плата за використання мінеральної сировини стягується за кожну одиницю видобутої мінеральної речовини, а нормативи плати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Крім того, підприємства, які здійснюють видобуток корисних копалин, справляють інші платежі:

— збір за видачу ліцензій на видобуток мінеральних ресурсів;

— відрахування за геологорозвідувальні роботи, якщо вони проведені за рахунок державного бюджету (справляється у % від обсягів товарної продукції);

— плата за використання підземного простору.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток мінеральної сировини, зобов'язані справляти плату на основі встановлених нормативів. Дані про основні з них наведені у табл. 2.

Плата за використання лісових ресурсів. В основі платного лісокористування закладено рентний підхід до економічного оцінювання лісових ресурсів. Воно є формою реалізації економічних відносин між власником лісу і лісокористувачами. Ставки плати за використання лісових ресурсів називають лісовою таксою. Вони враховують породу деревини, її якість, висоту і товщину деревостану, умови заготівлі й транспортування тощо і є диференційованими за лісотаксовими поясами їх в Україні два. Перший — Карпатський (тут такси на 15 % нижчі, ніж в другому поясі), другий включає всі інші ліси. Плата за лісові ресурси передбачає відшкодування затрат на відтворення лісів, інтенсифікацію лісовирощування, впровадження технологічних досягнень у практику лісокористування.

В Україні об'єкти господарювання справляють також плату за інші види природокористування, а саме за використання ресурсів тваринного і рослинного світу, за використання радіочастотного ресурсу, за випас худоби, полювання і рибальство. В цілому плата за використання природних ресурсів є дієвим інструментом економічного механізму стимулювання раціонального природокористування, але нині вона ще не досконала і потребує системної оптимізації.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища. Збори за забруднення навколишнього природного середовища встановлюються на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів. Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів належать до витрат виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

Відповідно до чинного законодавства, в Україні здійснюються такі платежі за забруднення:

— платежі за викиди забруднюючих речовин в атмосферу;

— платежі за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти;

— платежі за розміщення і складування твердих чи рідких відходів.

Плата за забруднення атмосфери справляється окремо зі стаціонарних і пересувних джерел забруднень. Об'єктами збору є фактичні обсяги викинутих у повітря полютантів, а сама плата розраховується на основі встановлених нормативів збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднень. За викиди речовин, для яких нормативи плати не встановлені, нарахування зборів проводиться на основі віднесення тих чи інших речовин до відповідного класу небезпеки. Крім того, враховують при розрахунках поправочні коефіцієнти, які відбивають господарське призначення населеного пункту, у якому здійснюються викиди,чисельність населення у ньому та інші параметри. З пересувних джерел забруднень, а переважно це транспортні засоби, плата справляється залежно від виду транспорту і типу палива, на якому працює силова установка (бензин, дизельне пальне тощо).

Плата за забруднення водних об'єктів. Вона справляється на основі нормативів збору, що стягується за скидання забруднювальних речовин у водні об'єкти. Плата за забруднення водойм, як і плата за використання водних ресурсів, диференційована за басейнами рік. При її розрахунку враховані регіональні басейнові коефіцієнти. Також при розрахунках платежів враховуються концентрації забруднювальних речовин, які скидаються.

Плата за розміщення відходів. Платежі нараховуються залежно від класу небезпеки, до яких відносять ті чи інші відходи.

Таких класів є чотири: надзвичайно небезпечні, дуже небезпечні, помірно небезпечні, малонебезпечні. Крім того, враховуються певні місцеві умови й обставини складування відходів — розташування об'єкта, на якому проводиться складування відходів (наближеність до населених пунктів), і екологічна відповідність сміттєзвалища вимогам екологічного законодавства.

Поиск по сайту: