Розвиток філософії в Україні

У процесі національного відродження духовної культури українського

народу важливе місце у комплексі наук належить історії філософії,

реалізації нею питань, структури, характеру і початку філософської думки

України. Коріння філософії України сягають у сиву давнину Київської

Русі. Це визначення джерел філософії дослідники обґрунтовують лише в

другій половині XX ст. Правда, ще в першій половині XIX ст. архімандрит

Гавриїл запропонував вести відлік історії філософії Росії не з XVIII, а

з ХІ-ХІІ стст., відмітив практичність стародавньоруської мудрості, її

тяжіння до художнього відображення ідей, висловив думку: «Кожний народ

має свій особливий характер, яким відрізняється від інших народів, і

свою філософію, більш-менш наукоподібну, або, принаймні, розсіяну в

переказах, повістях, повчаннях, віршах і релігії». Отже, філософія має

не лише наукову, але й духовно-практичну форму - національні традиції,

характер, світогляд. Проте, в умовах панування Просвітництва розуміння

філософії як тільки наукового знання, духовно-практична ж форма

філософії заперечувалась. Це заважало визначенню справжнього характеру,

початку і періодизації української філософії, її національних

особливостей, традицій.

Історія української філософії привертає увагу вчених кінця XIX початку

XX стст. У 20-ті роки XX ст. Дмитро Чижевський, розвиваючи їх ідеї, у

книжці «Філософія на Україні» стверджує, що українська філософія

починається з періоду Григорія Сковороди. Пізніше, в 60-ті роки ця думка

поділяється в «Нарисах історії філософії на Україні». Та в 70-ті роки XX

ст. формується нова тенденція: київські філософи доводять, що в

братських школах, Острозькому науково-просвітницькому центрі,

Києво-Могилянській академії формується професійна філософія України,

філософські ж ідеї формуються ще культурі Київської Русі. У 80-ті роки

утверджується думка: філософія - специфічна сфера духовної діяльності —

займає особливе місце культурі як самопізнання Духу і розглядається в

контексті культури, а не в системі науки, бо лише на досить високому

рівні розвитку культури формується філософське теоретичне знання з

функціями науки. Досліджуючи розвиток філософської думки в Україні в

культурі від Київської Русі до сучасності, історики розкривають її

особливості, самобутність, національні традиції, підкреслюючи, що

історія філософії може об'єктивно виглядати лише як складова історії

національної культури, як історія способу усвідомлення змістовних

життєвих проблем: життя і смерті людини, суті людини та її ставлення до

навколишнього світу, свободи та необхідності, добра і зла тощо.

Структура філософії України визначається в залежності від

соціокультурного фону. В історію філософії як науки входять, по-перше,

дослідження історії філософської думки в Україні як невід'ємної

складової частини світової культури. Функціонування філософських ідей

створює філософсько-світоглядний ґрунт тієї культури, які живуть в Україні і формують її народ. По-друге, історія філософії в

Україні охоплює філософські проблеми і теорії, розроблені і сформовані

саме філософами вихідцями з України. Це найвіддаленіші від суто

української національно-культурної проблематики дослідження. У них

слабкіше виражається характер власне української культури. Нарешті, до

історії української філософії входять дослідження її специфіки,

національних особливостей, традицій. Мова йде про світоглядну

ментальність, що визначає власне українське бачення світу, про комплекс

світоглядних ознак, що зумовлюють визначеність духовного світу нації в

контексті історії культури людства. Урахування усіх складових у їх

взаємодії дозволяє усвідомити самобутність філософії в Україні,

починаючи з Київської Русі.

Аналіз історії української філософії як невід'ємної складової частини

національної культури України дає можливість взяти за основу

періодизації зміни історичних типів національної культури. Ряд учених

виділяють в історії філософії України: по-перше, період становлення і

розвитку філософської думки в Київській Русі; по-друге, період філософії

українського Ренесансу; по-третє, період Просвітництва і розвитку

філософії в Києво-Могилянській академії; по-четверте, період розвитку

філософії предромантизму (XVIII - початок XIX стст.); по-п'яте, період

українського романтизму (від Гоголя до Юркевича); по-шосте, період, коли

паралельно з романтизмом виникає блок філософії позитивізму та

раціоналізму (університетська філософія Иоганна Шада, Олександра

Потебні, Володимира Вернадського, Михайла Драгоманова, Івана Франка);

по-сьоме, період формування філософських ідей у лоні модернізму XX ст.

і, по-восьме, філософія української діаспори.

Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виділяють

три періоди: по-перше, період докласичної філософії, що охоплює історію

української філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи

розвиток філософії в Києво-Могилянській академії; по-друге, класичний

період - від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії

кінця XIX ст.; по-третє, період новітньої української філософії XX ст.,

включаючи філософію української діаспори. Причому, особливістю періоду

вважається екзистенціально-романтичний характер філософії.

Своєрідність кожного з періодів історії філософії в Україні полягає в

тому, що перший період історії філософії в Україні охоплює існування

Київської Русі. Тоді філософія ще не виділилась у самостійну сферу

теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила

невід'ємну частину культури Х-ХІ стст. Основна її проблема: Людина-Бог.

Другий період історії філософії в Україні охоплює ХУІ-ХУПІ стст. і

зв'язаний з діяльністю братств, Острозького культурно-освітнього центру

і Києво-Могилянської академії - період культури українського барокко, що

зумовила виділення характерних рис філософії в Україні. У її центрі

проблема: Людина-Всесвіт. Формується професійна філософія як специфічна

сфера теоретичного мислення, її вершина - філософія Григорія Сковороди.

ретичного мислення, її вершина - філософія Григорія Сковороди.

Третій період - XIX - перша третина XX ст. — філософія культури

романтизму з основною проблемою: Людина-нація, включає

професійно-філософське знання (Памфіл Юркевич) і непрофесійну філософію,

зв'язану з художньою літературою. Виникнувши на сході України, у

Харкові, філософія поширюється на захід до Києва та Львова. Три типи

української культури: грека-слов'янський, барокко та романтизм -

зумовили своєрідність окремих періодів історії філософії в Україні.

Погоджуючись з такою концепцією періодизації історії філософії в

Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим періодом - від 30-х років

XX ст. до кінця 80-х років. Це філософія в Україні радянського періоду.

При всій спільності з особливостями філософії інших народів Радянського

Союзу, філософія в Україні має й, власне, свої національно-ментальні

особливості: характер мислення, висунення та обґрунтування проблем,

важливішою з яких є проблема індивідуальності історичного процесу і

п'ятий період, народження культури незалежної України і формування

сучасної філософії кінця XX століття.

Коріння та особливості філософії в Україні, як світоглядного стрижня

української куль тури, зумовлені особливостями способу життя та історії

українського народу. Видатні вчені Дмитро Багалій, Ми-хайло Грушевський,

Володимир Мавродин, Дмитро Лихачов, Іван Огієнко, Михайло Ростовцев,

Борис Рибаков, Михайло Тихомиров та ін., посилаючись на історичні

пам'ятки, літописи, переконливо показують, що український народ -

споконвічний на своїй землі. Його предки - праслов'яни — поселились на

території сучасної України ще в період трипільської землеробської

культури (III - початок II тисячоліття до н. е.). Борис Рибаков

зазначає, що «праслов'янський ареал» простягався від Дніпра до Одру,

північніше європейського гірського бар'єра (Карпати-Судети-Гарц). Тут на

території сформувалась прслов'янська культура, що проіснувала понад 900

років. Перші відомості про слов'ян, як особливу етнічну спільність,

сягають в І ст. н. е. Історія праслов'ян та слов'ян сповнена сутичками з

різними племенами, які проникали на їх територію: гуни, готи, тюркські

болгари, авари та ін. На слов'янській території перехрещувались культури

Сходу, Півдня, Заходу. На духовне життя слов'ян І ст. н. е. особливо

значний вплив справили греки, поселення яких засновані у Північному

Причорномор'ї в VII ст. до н. е. і розпались у III ст. н. е.

Тисячолітній період античної цивілізації у Північному Причорномор'ї

глибоко відбився на суспільному укладі та світогляді багатьох поколінь

сусідніх з греками племен, мала безпосередній вплив на розвиток

економіки, політики, культури. Прогресивна роль античних

північночорноморських міст полягала в тому, що тривалий період

слов'янські племена постійно спілкувались з найпередовішою тоді античною

культурою: літературою, театром, живописом, архітектурою, філософією,

релігією. Античні традиції, влившись до візантійської та болгарської

культур, досягли Київської Русі. античної, візантійської та інших культур не абсолютний. Слов'янство,

переплавивши впливи, створювало і розвивало нову оригінальну культуру,

що стала основою культури Київської Русі. Здатність філософської

культури Київської Русі творчо синтезувати різні ідеї світової

філософської думки, її «всесвітню відкритість» є однією з її

особливостей становлення. У процесі освоєння світу слов'яни сформували

свою ментальність.

Провідною ідеєю українського менталітету, що практично репрезентує

загальнолюдський ідеал, є ідея необмеженої свободи, визнання рівного

права кожної людини в суспільстві. Ця настанова, як своєрідний принцип

індивідуальності, сформувалась у глибинах самого способу життя предків.

Праця на родючих землях сприяла утворенню малих соціальних спільностей

українців, де самоцінним вважався індивід з його толерантним ставленням

до іншого індивіду. Індивідуалізм, з урахуванням особливостей психіки

українців, сприяв розвитку творчого духу, здійсненню особистого вибору

рішень за внутрішньо прийнятим ідеалом. Тип творчого індивідуалізму

виявляється у здатності й бажанні брати на себе відповідальність за

вибір і результати діяльності і за життя суспільства. Творчий

індивідуалізм - це ініціативність, самостійність, наполегливість, уміння

володіти і керувати собою. Творчий індивідуалізм українця - це особиста

незалежність і шанування свободи кожної людини як чогось священного і

недоторканого. Історичний взірець такого суб'єкта свободи - вільнолюбний

козак і козаччина в Україні.

Ідея необмеженої свободи українців іноді ставала на шляху створення

власної держави: у XIII ст. вожді Болоховської землі, захищаючи

незалежність общинників від зазіхань Данила Галицького, приєдналися до

союзу з татарами. Влада татар не загрожувала існуванню їх общинного

ладу. Волелюбність визначає всі інші риси світоглядної ментальності

українців, у тому числі екзистенціальність. Для українця характерне

прагнення до самопізнання, заглибленість у себе, прагнення до

усамітнення, уявлення окремої людини мікрокосмосом, і важливий

внутрішній, духовний світ людини, як його справжній світ, зв'язаний з

особистісними якостями. Відома й глибока емоційність українця, що йде

від зацікавленого, сердечного ставлення до природи рідного краю, до

землі - лагідної, доброї, щедрої, родючої, породжує світ буття, точніше

- є й світ мого буття. Рідна природа, рідний край, рідна земля - не

абстрактні поняття для українця, а Батьківщина, ненька-Україна, що

переживається глибокими почуттями. В ній радощі й печалі кожного, доля,

існування, воля. Таке ставлення до землі рівнозначне ставленню героя

стародавньогрецької міфології Антея до Богині Землі - своєї матері, яка

дає йому непереможну силу.

Антеїзм -важлива особливість ментальності українського філософського

світогляду. Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи -

відображені в історії матеріальної та духовної культури України. Жага

необмеженої свободи, необмеженої волі, закоханість у природу рідного краю втілені у тисячолітні звичаї і традиції. Усна творчість донесла

народні повір'я, вірування в живі істоти, що оточують людину (водяні,

русалки, лісовики тощо), їх поважають, приносять жертви, щоб не шкодили,

не затьмарювали віру в вічність людського життя. Такий характер

світосприймання породжує романтичний дух народу, тисячократно оспіваний

у мелодійних українських піснях. Без пісень, танців, ігор не обходилась

жодна подія. Романтичний дух української нації втілений у філософії

серця: кордоцентризм - ще одна грань української ментальності, що

формувалась у глибинах стародавньої культури, шліфувалась у Словах,

Посланнях, Повчаннях, Молитвах. Особливості української ментальності так

чи інакше властиві всій історії філософії України.

Поиск по сайту: