Стародавня Індія

В індії Пол думка не виділялась в самостійну галузь, в основному відображалась в міфах – панувало розуміння божественного походження влади. Існувало 4 касти, що виникли, залежно від рангу, з різних частин тіла богів:

- брахмани, ті що вийшли з вуст (жерці)

- кшатрії, ті що вийшли з рук (воїни посадовці)

- вайші, --- стегон (ремісники, торговці, простий люд)

- шудри, - -- підошов (сільська та міська біднота)

основні документи: чотири збірки Веди (священні знання), в яких записані хто належить до кожної касти та розписано принципи буденного життя (норми поведінки). Існував окремий кодекс поведінки для членів різних каст - „дхарма”. Перехід з касти до касти неможливий. Дотепер збереглась одна з праць – „артхашастра” 4 стадо н.е., авторство якої приписують міністру Чанак”ї”(Каутил”ї), в якій узагальнено попередні вчення про мистецтво державного управління і політики. Артхашастра утверджуючи зачатки договірної теорії держави, концепції природної нерівності людей, охоплює три групи проблем:

• 
  вимоги, цілі і завдання освіченого монарха.
• 
  Функції держ управління правової політики і законодавства.
• 
  Питання війни і миру дипломатії і МВ.

Важливу роль також відіграють літ твори „Махабхарата” та „Рамаяна”, сповнені політичними ідеями про походження влади, республіканське правління, насильство як буденне явище Пол життя, владу як спосіб загального служіння благу та захисту слабких, про божественне значення долі кожної касти, кожної людини.

Продовж століть культура і релігія аріїв змішувалась з культурою місцевих мешканців і таким чином зароджувався брахманізм, який намагався пояснити світ за допомогою абстрактних понять. В той же час зародилось також вчення про переселення душ, за яким вчинки людини в сучасному житті визначають його статус і кастову приналежність. Брахманізм знаходить свій подальший розвиток у конкретизації упанішадах (таємне вчення), які з’явилися в 9-6 ст. До н.е., що являють собою діалог мудреця-вчителя з учнем або з людиною, яка шукає істину і хоче стати його учнем. На основі ідеології брахманізму створено багато правових збірників що укладались різноманітними школами. Головні проблеми, яких торкаються ці вчення є призначення людини в системі навколишнього світу, природу зовнішнього світу і людини, характер її життя та психіки, межі і можливості її пізнавальних здібностей, норми поведінки...

Важливим зводом норм є закони Ману 2 ст. до н.е., в яких відтворюються відповідні положення Вед і Упанішад про поділ суспільства на Варни (касти), їх нерівність...

Суттєва роль надається обґрунтуванню керівного положення брахманів та покарання.

Офіційна наука брахманів – брахманізм – зустріла реакцію в новій релігії буддизмі. Засновником нової релігії був Сідхартха (560-480 рр. до н.е.) – син князя країни Сакія. Він зростав у багатствах і розкоші, рано одружився і мав уже сина. Але розкішне життя не давало йому задоволення. За прикладом аскетів – йогів, яких в Індії було багато, він подався на мандрівку, осів у віддаленій місцевості й віддався постам і духовним вправам. По кількох роках він виступив як Будда (“освідчений”) із новою наукою. [1,с.64]

Будда не цікавився метафізичними питаннями та визнавав повний атеїзм і акосмізм – це значить заперечував існування божества, душі й навіть світу. Бог, світ і людина – це тільки сума фізичних і психічних явищ у постійному, нескінченному перепливі (“самсара”). Цей рух без відпочинку є найбільшим стражданням світу. Кінець його знаходиться у відпочинку нірвани, до якого людина повинна семіти. Будда проголосив “чотири благородні правди”:

· перша – все життя є страждання;

· друга – люди з несвідомості прив’язуються до життя;

· третя – до мети доходить, той хто вирікається любові до життя;

· четверта – шлях до спасіння веде восьма стежинами (чесний погляд, чесна воля, чесне слово, чесне діло, чесне життя, чесне змагання, чесна думка, чесне заглиблення в себе).

Для звичайних людей Будда давав прості моральні накази: не вбивати ніякої живої істоти, не красти, не говорити неправди, не вживати п’янких напоїв, не провадити розгнузданого життя, бути прихильним до всіх. Але за найвищий ідеал він уважав мудреця, що уникає любові й радості та перебуває в повній душевній бездіяльності. Через те в будистів поширилося незвичайне чернече життя, постала велика сила монастирів і пустинь, в яких прихильники нової релігії наслідували свого вчителя. [6,с.52-54]

У цей же час постала друга релігійна секта – дженістів. Її творцем був Вардгамана (540 – 468 рр. до н.е.), званий Магавіра, тобто “великий герой”. Він походив із лицарського стану, дванадцять років віддавався аксетичним вправам і врешті почув себе вільним від страждань, став “переможцем” “джина” (демон – персонаж східної міфології, звідси і назва його приклонників). Він наказував суворі покути й навіть поручав добровільну голодову смерть.

Поиск по сайту: