Політична думка Стародавнього Китаю

Політико-правова ідеологія Стародавньої Індії

Особливе місце в історії давньоіндійської політичної думки посідає трактат під назвою «Артхашастра» (Наука про користь). Його автором вважається брахман Каутіпья, а датується він IV ст. до н. е. У трактаті відчувається відхід від ідеології брахманізму в бік раціоналістичних уявлень про державу і право.

В «Артхашастрі» висунуто ідею сильної централізованої царської влади. Царя зображено там як необмеженого самодержавного правителя. Він повинен бути сміливим і діяльним. Коли цар діяльний, вчив Каутілья, то слідом за ним діяльні його слуги.

Цар повинен, однак, рахуватися з законами, бо закон основується на істині, але вище за все він повинен ставити користь.

Водночас у трактаті висунуто цікаві ідеї стосовно того, як звільнити діяльність держав від релігійних традицій, що її обмежували, звільнити правителів від необхідності звіряти кожний крок із приписами релігії. У цьому були зацікавлені як світські правителі, котрі прагнули зміцнити державу і послабити вплив жерців на політику, так і панівні кола самих жерців, які готові були поступитися частиною своїх привілеїв заради консолідації панівних станів.

У цілому слід відзначити, що «Артхашастра» - найбільш повний в індійській літературі звід прикладних знань про політику, це - своєрідна енциклопедія політичного мистецтва.

Політична думка Стародавнього Китаю

Найбільший розвиток суспільно-політична думка у Стародавньому Китаї одержала в VI—III ст. до н. е. Саме тоді в суспільно-політичній думці складалися різні напрямки і школи.

Найбільш впливовими політичними вченнями Стародавнього Китаю були даосизм, конфуціанство, моїзм і легізм.

Засновником даосизму вважають відомого мудреця Лао-цзи, який жив у VI ст. до н. е.

В основі даосизму лежало поняття дао, взяте з традиційних китайських вірувань, де воно означало правильний життєвий шлях людини або народу, що відповідав велінням неба.

Воно втілювало вищу доброчесність і природну справедливість. Щодо дао всі рівні.

Дао в інтерпретації послідовників Лао-цзи - це абсолютне світове начало.

Всі хиби сучасної Лао-цзи культури, соціально-політичну нерівність людей, злиденне становище народу та ін. він приписував відхиленню від справжнього дао.

Якщо правителі дотримуватимуться дао, то всі істоти самі стануть спокійними. Тоді небо й земля зіллються в гармонії, настануть щастя й добробут, а народ без наказу заспокоїться.

Мудрий правитель, повчали даосис-ти, править країною за допомоги методу недіяння, тобто утримання від активного втручання у справи членів суспільства.

Лао-цзи закликав правителів відновити порядки, які існували за даЕнини, коли люди жили невеликими розрізненими поселеннями, відмовитися від використання знарядь праці та відлучити народ від знань. «Складно управляти народом, коли в нього багато знань».

Отже, все неприродне, згідно з даосизмом,- це відхилення від дао і неправильний шлях.

Найважливішу роль у всій історії етичної та політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція (551-479 до н. е.). Його вчення викладено у книзі «Лунь юй» (судження та бесіди)

Керувати державою, згідно з Конфуцієм, покликані благородні мужі на чолі з князем - «сином неба».

Благородний муж у вченні Конфуція - це взірець моральної досконалості, людина, яка своєю поведінкою утверджує норми моралі.

Саме за цими критеріями він пропонував висувати на державну службу. «Якщо висувати справедливих і усувати несправедливих, то народ коритиметься».

Головне завдання благородних мужів - виховувати в собі та поширювати повсюдно людинолюбство, яке містить: піклування родичів про дітей, синовню повагу до старших у сім'ї, а також справедливі відносини між тими, хто не зв'язаний родинними обов'язками. Загальним принципом взаємних відносин повинен бути принцип: «не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Перенесені у сферу політики, ці принципи повинні були стати фундаментом усієї системи управління.

Виховувати підданих - найважливіша державна справа, і здійснювати її треба силою власного прикладу.

«Управляти - означає чинити правильно». Своєю чергою, народ зобов'язаний проявляти синовню повагу до правителів, беззаперечно їм коритися.

Регулювання політичних відносин за допомоги доброчесності у вченні Конфуція різко протиставлялося управлінню на основі законів. «Якщо управляти народом за допомоги законів і підтримувати порядок за допомоги покарань, народ прагнутиме ухилитися (від покарань) і не відчуватиме сорому. Якщо ж управляти народом через доброчесність і підтримувати порядок за допомоги ритуалу, народ знатиме сором і він виправиться».

Конфуцій та його послідовники не відкидали повністю значення законодавства.

Головне в тому, вважали вони, щоб розпорядження про каральні заходи віддавав благородний князь, який любить свій народ, а не правителі провінцій і чиновники. Застосовувати покарання треба по-батьківсь-ки, тобто з любов'ю до людей. Вчення Конфуція відкидало цим свавілля адміністрації, особливо на місцях, обмежувало свавілля князя певними моральними рамками.

Політична програма раннього конфуціанства в цілому була консервативною, хоча містила певні прогресивні ідеї. До них слід віднести концепцію висунення справедливих, яка дещо послаблювала конфлікти між старою та новою аристократією, ідею поширення моральних знань і навчання людей незалежно від їхніх становища і належності. Просвітянська діяльність Конфуція та його учнів відіграла велику роль у розвитку китайської культури і політичної думки.

Приблизно в 479-400 рр. до н. е. з критикою правління спадкової аристократії виступив Мо-цзи - засновник школи моїстів. Його вчення викладено послідовниками у книзі «Мо-цзи».

На противагу конфуціанському принципові людинолюбства Мо-цзи висунув принцип загальної любові. З цією метою він по-новому трактував традиційне поняття «воля неба» і підкреслював, що небо дотримується загальної любові та приносить усім користь. Всезагальність, властива небу, яка відіграє в моїзмі роль зразка й моделі для людських взаємовідносин, криє в собі визнання рівності всіх людей.

Слідування небесному зразку Мо-цзи називав також шанування мудрості як основи управління. Важливим моментом такого мудрого управління є, по-перше, вміле поєднання настанов народу з покараннями. По-друге, влада повинна використовувати не тільки насильство і покарання, а й моральні форми впливу на людей. По-третє, на державну службу слід висувати наймудрі-ших незалежно від їхнього походження.

Джерелом мудрості, на думку Мо-цзи, є не вроджена доброчесність і не читання книг, а знання, одержані з життя простого народу. Управління державою не вимагає навчання.

Якщо людина має здібності, то її треба висувати, хоча б вона була простим хліборобом чи ремісником.

У пошуках єдиного взірця справедливості Мо-цзи висунув ідею договірного походження держави та управління.

Зрозумівши, що причиною хаосу є відсутність управління і старшинства, люди вибрали доброчесну і мудру людину Піднебесної та зробили її сином неба. Тільки син неба може встановити єдиний зразок справедливості в Піднебесній, тому в ній запанував порядок.

Звідси Мо-цзи зробив висновок про те, що влада правителя не може бути необмеженою, що монарх повинен прислухатися до голосу мудрих радників, радитись і діяти у згоді з ними. Згода між народом і правителем повинна стати основним принципом правління.

Попри схильність моїстів до конформізму, половинчатість пропонованих ними реформ, утопічні ідеї висунення простих людей на державну службу, погляди Мо-цзи та його послідовників мали і прогресивне значення, будучи спрямованими проти нещадної експлуатації та гніту, необмеженої влади монарха, свавілля і зловживань чиновників.

Видатним представником легізму в Китаї був Шан Ян (близько 390-338 до н. е.). Основні ідеї легізму (законників) викладено в трактаті «Шан цзюнь шу».

Легісти відмовилися від традиційних моральних тлумачень політики і розробляли вчення про техніку здійснення влади.

Успіху в політиці досягає лише той, хто знає обстановку в країні та використовує точні розрахунки.

У галузі управління пропонувалося зосередити всю повноту влади в руках верховного правителя, позбавити намісників владних повноважень і перетворити їх на звичайних чиновників.

Розумний правитель, йшлося в трактаті «Шан цзюнь шу», не потурає заколотам, а перебирає владу, встановлює закони і за допомоги цих законів наводить порядок.

Шан Ян. Він пропонував установити єдині для всієї держави закони, під якими розумів репресивну політику (кримінальний закон) та адміністративні розпорядження уряду.

Коли народ сильніший своїх властей, держава слаба; коли ж влада сильніша свого народу, армія могутня.

Причому, під «порядком» малася на увазі повна безвольність підданих, що дозволяло деспотичній центральній владі цілковито, без перешкод маніпулювати ними як завгодно у справах внутрішньої та зовнішньої політики.

законодавець, за вченням Шан Яна, не тільки не зв'язаний законами (старими чи новими, своїми), але навіть вихвалявся цим: «Мудрець творить закони, а дурень обмежений ними».

Слід відзначити, що офіціальне визнання вчення Шан Яна в той час мало негативні наслідки. Практичне застосування легіст-ських концепцій супроводжувалося посиленням деспотизму, вкоріненням у свідомість підданих тваринного страху перед правителями і загальної підозри.

Враховуючи невдоволення широких мас легістськими порядками, послідовники Шан Яна, зокрема Хань Фей, виступив за доповнення законів мистецтвом управління, що, власне, означало визнання неостаточності самих лише тяжких покарань як засобів управління. Хань Фей пропонував поруч із каральним законом враховувати роль й інших регулятивних засад і принципів. Тому він, звертаючись до поглядів даосистів і конфуціанців, прагнув до певного поєднання деяких їхніх ідей з легістськими положеннями, наповнюючи в такий спосіб легізм моральним змістом.

1. політична думка Єгипту та Вавилону.

Найдавніші доктрина Єгипту періоду стародавнього царства – „Повчання Птахетепа”, ймовірний автор – візир фараона Айсеса 27ст до н.е. викладено:

• 
  піраміда влади суспільства.

Боги – покровителі Єгипту

Фараон обранець богів

Жерці – підтримка фараона

Чиновники, рабовласники, ремісники

Раби

• 
  принципи побудови сус-ва (принцип рівності вільних від народження людей, етичний принцип Ка – обґрунтування необхідності фараону).

Всі щаблі піраміди об’єднувало правосуддя, уособлено в образі богині Маат, яка освячувала цей порядок, робила його втіленням справедливості.

„Повчання Гераклопольського царя своєму сину” 22-20 ст. До н.е. – рівність від природи всіх вільних, необхідність відповідності людини принципу Ка, критерію добродійності і справедливості влади засновується на насильстві та залякуванні, фараон (представник бога на землі) повинен бути всезнаючим, вміти впливати на людей не лише владою (військом), а й словом, бути добрим, мудрим, справедливим, щедрим.

Цікавим є повчання, що стосується володарів країни і простих людей: не зловживати владою, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких. В Єгипті та Вавилоні панувала версія міфу, за якою боги (першопричина влади правителя) самі продовжують залишатись вершителем земних справ і людських доль. Все, що відбувалося в житті включаючи і сферу політики спочатку сприймалось людьми як результат впливу божественної волі або хаос випадковостей.

В Вавилоні головними Пол пам’ятками є „реформи Урукагіни” та „кодекс законів Хамураппі”, де було сформовано програму дій та засобів зміцнення держави рабовласників, відпрацьовані елементи її ідеологічного обґрунтування. Зміцнення влади можливе за рахунок розмежування храмових господарств великих вельмож, що зміцнило позиції жерців, які займалися ідеологічним забезпеченням царської влади, були введені певні додаткові пільги для власників землі та ремісників. Світська влада царя поєднувалась з владою богів, Пол влада з релігією, царські закони називали божими, а опір владі прирівнювали до зневаги богів.

В давньоєгипетській міфології зустрічаються міфи з яскраво вираженим фаталізмом.

Поиск по сайту: