Іван Мазепа

Політична доктрина гетьмана Івана Мазепи (1640—1709) > пе­редбачала об´єднання захоплених агресивними сусідами українських земель і відновлення державності під протекторатом шведського короля. Свої задуми він пояснював у «Промові до урядників військових і цивільних козацької України напередодні розриву з Москвою 1708 p.», «Маніфесті до українського війська і наро­ду» (1708 p.).

По-перше, за словами Мазепи, у переговорах з польським, шведським королями і з російським царем він домігся нейтралі­тету України у російсько-шведській війні, права захищати свою територію, а з досягненням миру — відновлення її державності, «з усіма колишніми правами і привілеями, що вільну націю озна­чають». Гарантом України, за його словами, погодилися бути Франція і Німеччина. Проте цар Петро І зовсім не зважав на нейтралітет України і втяг її у війну.

По-друге, українсько-шведський договір, переконував Мазе­па, лише відновлював попередні договори і союзи, «од предків на­ших королями шведськими уложені». За новим актом, стверджу­вав він, відновлювався правовий статус України як самостійної держави під шведським протекторатом — «найвищим ступенем сво­боди та самостійності». Договір гарантував Україні збереження її державного ладу, єдності і недоторканність території.

Політичні плани Мазепи передбачали створення в майбут­ній Україні спадкоємної влади гетьмана, що спирався б на укра­їнську шляхту (новий прошарок суспільства - аристократія). Прагнув знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, дбав про забезпечення її представників маєтностями (гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському, ін.). Захищав інтереси простих козаків, посполитих (зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років, ін.), в яких регулювалися питання оподаткування, відробіток («панщина»). Але їм не дано було збутися. Полтавська битва 1709 р. і розгром шведських військ поставили хрест і на полі­тичних планах гетьмана, і на його долі.

За спогадами С. Величка, політичні погляди Мазепи знахо­дилися під сильним впливом вчення Н. Макіавеллі. На думку мемуариста, гетьман добре засвоїв головні принципи макіавелізму, любив повторювати: треба вміти змінювати шкіру лиса на шкіру лева; таємниця — це дуже важлива справа; государ повинен читати історію, міркувати над справами видатних людей; нехай не боїться пізнати ганьби за ті недоліки, без яких важко було б врятувати державу; усе гине там, де государ що­хвилини не готовий захищати свою владу як лев, як вовк, як собака та ін.

I. Мазепа мріяв замінити демократичний порядок самоустрою на українських землях монархією в особі гетьмана. Як відомо, він зробив деякі кроки в цьому напрямі, поширив свою владу на значну територію України, прийняв під своє керування наперекір московському цареві правобережних козаків, вів таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і закликав його об'єднати зусилля для боротьби з Петром І.

Саме І. Мазепа першим виплекав ідею незалежної держави, підняв цю ідею на висоту загальнонаціональної історичної мети.

Пилип Орлик (1710 - 1742):

- Походив від чеського роду баронів;

- Уже у 21 був секретарем канцелярії київського митрополита, а потім ген. писарем війська Запорізького;

- Вів про шведську політику, брав участь у Прутському мирі, де Україна фактично була поділена між Росією та татарами;

- Серед написаних ним важливих державних документів: «Вибір прав України», «Конституція».

Найвідомішим політико-правовим документом часів гетьманування П. Орлика є договір між ним та старшиною й запорозькими козаками "Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького", відомий ще як "Конституція Пилипа Орлика", або "Бендерська Конституція". Договір, розроблений групою козацьких старшин на чолі з П. Орликом, було укладено 16 квітня 1710 р. на козацькій раді в Бендерах, в день обрання його гетьманом.

Конституція складається з двох частин. У вступній частині стисло подана історія козацтва від попередників київського князя Володимира Великого до часів Б. Хмельницького та І. Мазепи, а також обґрунтовується необхідність прийняття конституції для запобігання деспотизму правителів.

Основна частина конституції містить статті, в яких ідеться про державний устрій України як козацької держави. Зміст цих статей полягає у тому, що в Україні

1. відновлюються права православної церкви, яка повертається під юрисдикцію константинопольського патріарха;

2. відновлюються і проголошуються недоторканними давні кордони козацької держави; відновлюються давні права Запорозької Січі, їй повертаються землі та маєтності, відібрані царськими указами, а побудовані Росією на її території фортеці мають бути знесені;

3. всі поточні державні справи вирішує гетьман спільно з радою генеральної старшини; основоположні питання державного життя вирішує генеральна рада, яка складається з гетьмана, генеральної старшини, цивільних полковників та козаків (по одному від кожного полку) і збирається тричі на рік - на Різдво, Великдень і Покрову;

4. старшина й рада мають право виступати проти гетьмана, якщо він порушує закони;

5. справи про кривду та провини генеральної старшини розглядаються генеральним судом, який не підпорядковується гетьману;

6. генеральна старшина звітує перед гетьманом про роботу;

7. державний скарб відокремлюється від гетьманського й передається в управління генерального підскарбія;

8. на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

9. полковники, сотники та інші посадові особи обираються вільними голосами і затверджуються гетьманом;

10. гетьман має контролювати розумність податків і повинностей, від них звільняються козацькі вдови, сироти та їхні господарства;

11. проводиться ревізія державних земель, якими користується старшина, відновлюється законність у користуванні суспільним надбанням і встановлюється рівність у виконанні державних обов'язків.

Конституція П. Орлика не набула чинності, вона залишилася лише проектом політико-правового документа. Вона має велике значення як свідчення того, що українська політична думка розвивалася в руслі передових західноєвропейських політичних традицій.

Конституція містить низку демократичних і прогресивних ідей:

1. обмеження влади гетьмана,

2. представницьке управління,

3. поділ державної влади,

4. закріплення прав і свобод особи,

5. справедливість у розподілі суспільних благ,

6. підтримка соціальне незахищених верств населення тощо.

Найбільше значення конституції полягає в тому, що в ній здійснено всебічне (історичне, політичне і правове) обгрунтування ідеї незалежності України як суверенної держави.

Ще одним документом є звернення П. Орлика до урядів європейських держав під назвою "Вивід прав України". Найпереконливішим доказом суверенності України є факт укладення Б. Хмельницьким договору з Росією, де Україна виступила як самостійна держава. Б. Хмельницький уклав з Олексієм Михайловичем союзний договір, однак він був порушений російською стороною. За часів гетьманства Івана Брюховецького Україну було примушено зректися суверенітету. Однак гетьман не міг дарувати те, що належало суспільним станам, тобто права її станів на незалежність. Отже договір з Росією втратив силу і "козаки мають за собою право людське і природне, один з головних принципів якого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привертати уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час".

Таким чином, на відміну від політичних проектів Мазепи, Конституція Орлика передбачала створення в країні парламент­сько-гетьманської козацької республіки.

Поиск по сайту: