ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА (1722–1794)

Початок творчості Григорія Сковороди припадає на добу Гетьманщини. Головною і найвищою наукою філософ вважав науку про людину та її щастя. Щастя людини, на думку мислителя, полягає в свободі бути людиною в вищому духовному розумінні. Вчений мріяв про справедливее суспільство про “горню” духовну республіку. Григорію Сковороді належить розробка теорії “сродної праці”.

В плані концепції “сродної” праці Сковорода розглядає і проблему рівності, висовуючи ідею “нерівної рівності”. Він визначав тільки одну неминучу нерівність – нерівність здібності і покликання в одному і тому ж виді діяльності. Ця нерівність не є соціальною, вона здебільшого має природне походження.

Його політична концепція нагадує витриману в ранньохристиянському дусі конструкцію І. Вишенського і містить такі базові положення:

- нищівну критику існуючого суспільного ладу з позицій раннього християнства, синтезованого з просвітницькою ідеологією;

- майбутню форму правління (в ідеалі) - демократичну республіку, де буде забезпечено соціальну рівність усіх громадян;

- способи досягнення окресленого суспільного ідеалу - просвітницькі;

- самопізнання, самовдосконалення, вияви "загальної любові", "доброї волі", "доброчесності" тощо,

- поширення освіти в народі, плекання моральних традицій.

В основі філософської системи Сковороди – концепція трьох світів:

- макрокосм (Всесвіт),

- мікрокосм (людина)

- і світ символів (Біблія).

У людині, поєднуються дві «натури»: видима і невидима. Головне в людині – її духовність, «серце». І перш ніж пізнати світ, потрібно пізнати себе. Самопізнання – ключ до істини, розуміння свого призначення, місця в суспільстві. Щастя людини – у пізнанні, її розум – інструмент пізнання. Тому філософа сучасники часто називають «Українським Сократом»[1, 120].

Філософ засуджує сучасне йому суспільство, адже у ньому, як у бездуховної людини, превалює зло, жадібність, користь. Самодержавну, кріпосницьку систему він називає «миром темным, миром прескверным». На думку мислителя, зосередження багатства у небагатьох, різка соціальна нерівність – шлях до загибелі держави [2, 124].

"Сродності" і "несродності" праці Г.Сковорода надавав великого соціального значення. Причиною всього нерозумного, спотвореного в суспільстві він вважав працю без покликання, працю з необхідності, примусову або працю з метою збагачення. Тому, засуджуючи соціальні вади суспільства, Г. Сковорода закликав до морального вдосконалення, соціального поділу праці подоланням її "несродності" в усіх сферах суспільної діяльності. Саме "несродна" праця і є основним джерелом усіх суспільних негараздів. Як просвітник Сковорода вважав, що ідеальним є таке суспільство, в якому кожен може реалізувати свої природні задатки в "сродній" праці, втілити їх у життя за допомогою освіти. Тому він і проголошував самопізнання універсальним способом перебудови світу [3, 95].

Г.Сковорода, розробляючи свою концепцію самопізнання, не заперечував ролі і значення наукового і технічного прогресу, проте підкреслював недостатність цього прогресу для людського щастя, вважаючи більш важливою для досягнення останнього науку про людину. Відповідно до цього соціальний прогрес він ставив у залежність не від пізнання зовнішньої природи, а від пізнання і вдосконалення духовних потенцій людини, її здібностей. На цій основі Сковорода намагався обґрунтувати своє уявлення про суспільний ідеал, виводячи ідею "горней республіки", яку часто витлумачують як "духовну республіку". Ідея "горней республіки" являє собою інтерпретацію Біблії як символічного світу, дійсною суттю якого є образ ідеальних стосунків між людьми, що будуються відповідно до їх духовної природи і дійсно людських прагнень та інтересів. В цьому "новому світі", країні і царстві любові не можуть бути "ні старості, ні статі", оскільки в ньому немає місця для всього "плотського". "Горній" світ будується відповідно до начал любові, рівності, спільності усього. Він протилежний світу зла, але не є потойбічним, куди переселяються люди після смерті. Цей ідеал може бути досягнутий шляхом освіти, самопізнання та морального самовдосконалення.

Мислитель глибоко засуджував феодальну систему, із її правом та судочинством і визнавав волю найбільшим надбанням людини. Суспільно-політичним ідеалом Г.Сковороди була республіка (суспільний компроміс), де відсутні майнова нерівність, гноблення людини людиною, закони гарантують рівні права всім громадянам, а республіканський устрій забезпечує умови для чесної праці усім вільним людям відповідно до їх здібностей і нахилів. Визнаючи об'єктивну необхідність в державі, мислитель засуджував злочинну владу, а закони розглядав як результат людської діяльності, а не як продукт природи. Принцип "схильності" був проголошений Г. Сковородою як головний принцип республіканського устрою.

Таким чином, Сковорода накреслив шлях досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та моральне вдосконалення людини, котру він розглядав як мірило правди.

Поиск по сайту: