Григорій Сковорода

Г. Сковорода першим в Україні відзначив творчі можливості народу у сфері педагогічної культури. Він вчив народ і вчився у народу. Уся його педагогічна теорія пройнята духом народності, народними ідеалами, побудованими на найкращих народних тра­диціях. Педагогічні ідеї Г. Сковороди - це джерело народної педагогіки.

Г. Сковорода ставив завдання виховувати людину-громадянина. У її вихованні педагог спирається на принцип природовідповідності виховання, який випливає з ідей народної педагогіки про врахування у вихованні природних особливостей і нахилів дитини. Повз увагу Григорія Сковороди не пройшли такі перли­ни народної мудрості, як: «Яким у колиску - таким у могилку», «Коли корова - не надівай сідла», «Не в кожній воді мило розпу­ститься». Принцип природовідповідності («сродності») набув у Григорія Сковороди яскравого соціального звучання. На думку видатного філософа, кожна людина має посідати певне місце в суспільстві не за багатством чи знатністю, а за «сродностю», тоб­то відповідно до своїх природних нахилів, що виявляються і розв'язуються в процесі діяльності. Він вважав, що тільки спіль­на праця за індивідуальними здібностями, нахилами й уподобан­нями розкриває перспективи особистого і загального щастя лю­дей, створює можливості для вільного і гармонійного розвитку кожної особистості. Як і народна педагогіка, Г.С. Сковорода роз­глядає працю як категорію економічну, моральну і педагогічну, як основний зміст виховання і метод впливу, як неодмінну умову справжнього людського життя. Ідучи за народними педагогічни­ми традиціями, Г.С. Сковорода глибоко шанує людей праці, співає гімн скромному трудовому життю, трудовому вихованню, засу­джуючи водночас неробство, бездіяльність, паразитизм, привлас­нення чужої праці, визиск людини людиною. Він не тільки і не просто повторює народний ідеал виховання працею, а й збагачує його. Він розглядає працю як «живой и неусыпный всей машины ход» і доводить, що праця тільки тоді веде до щастя, коли вона відповідає задаткам, нахилам і покликанню кожної людини.

Педагогічні погляди Сковороди пройняті справжнім гуманіз­мом, демократизмом, народністю. Він доводив, що правильне ви­ховання криється в природі самого народу, як вогонь і світло в кремені. Г. Сковорода високо цінує ідеали народної педагогіки. Народний ідеал - це людина праці, людина благородних пори­вань, високих моральних та інтелектуальних якостей, людина, яка прагне пізнати себе і навколишній світ. Вона вольова, рішу­ча, наполеглива, безкомпромісна, справедлива, чиста у своїх по­чуттях і помислах, готова до жертви заради загальної справи. З великою симпатією Г. Сковорода говорить про людей глубокого внутрішнього, духовного змісту: «Нет смешнее, как умный вид с пустым потрохом», «Стучит, шумит, гремит... А что там? Кобыла мертва, голова бежит», «Летала высоко, а села недалеко», «Крас­на хата не углами, а пирогами».

Наслідуючи народні традиції, Г. Сковорода першорядного зна­чення надає родинному вихованню та батькам як природним вихователям дитини. У притчі «Благородный Еродий» Г.С. Ско­ворода пише: «Главизна воспитания есть: 1) благо родить, 2) со­хранить птенцу младое здравие, 3) научить благодарности». Тих, хто «на благо родить, на благо научил», він називає «полуотцом» і «полуматерью». Як справжній народний педагог Г. Сковорода широко використовує у своїй роботі прислів'я, приказки, пісні, хороводи, народні свята, казки, байки, народні ігри.

Народний виховний досвід, практика народного виховання під­казала українському просвітителю справді плідні педагогічні ідеї. Г.С. Сковорода — це наш «перший розум», великий національ­ний любомудр. У своїй широкій науковій, філософській, просвітницькій і педагогічній діяльності він був авторитетним виразником і творцем волелюбного лицарського мислення. Усе життя Г. Сковорода був серед народу, прагнув вивчити його при­роду, його волю, мову, традиції, обряди та звичаї. Він відстоював пізнавальний, виховний, емоційно-образний потенціал українсь­кої, зокрема козацької, духовності. Духовними цінностями украї­нського Сократа були ідеї волі і свободи людини і народу, нації, держави, утвердження національного способу життя, національної народної освіти, пріоритету свого рідного, національного. Будучи прихильником принципу народності у вихованні, Г.С. Сковорода вважав, що воно повинно відповідати інтересам народу, живити­ся з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу.

У широкій програмі загальноосвітньої підготовки молоді чільне місце Г.С. Сковорода відводив рідній мові.

Він не залишав поза увагою усну народну творчість, народну музику, поезію, народну пісню. Г.С. Сковорода тримав чіткі оріє­нтири на народну педагогіку у розв'язанні питання виховання моральності людини (любов до батьківщини, працелюбність, гу­манність, людська гідність, совість, правдивість, чесність, скром­ність, людяність, дружба, почуття національної належності), оцін­ці такого чинника виховного впливу на людину, як природа вза­галі і природа самої людини.

У народному дусі возвеличив Г. Сковорода розум, працю, щас­тя людини, святі образи батька і матері, народного вчителя, педа­гогічний геній народу.

Поиск по сайту: