Українська егнопелагогіка про роль, завдання, функції сім'ї, її статус та істотні ознаки

Серед усіх геніальних здобутків людства одне з провідних місць посідає сім'я, родина. «Від родини йде життя людини», «Без сім'ї нема щастя на землі» - говорять українці.

Сім'я є тим могутнім феноменом, який найтісніше об'єднує людей у родинне гніздо. Недарма кажуть, що коли міцна родина, то й держава сильна. Від духовного здоров'я сім'ї залежить ду­ховне благополуччя народу. Зневірена, зневажена сім'я — загуб­лене покоління, втрачене майбутнє.

Сім'я — це первинний осередок нації, суспільства, держави.

Із сім'єю пов'язане відновлення духовної національної куль­тури українського народу, етнізація дітей, формування націона­льної гідності і самосвідомості.

Сім'я — це святий вузол, яким пов'язані люди в суспільстві.

Сім'я — це життєдайний осередок, що приводить на світ Бо­жий і плекає найвищу цінність людства — дітей, майбутнє народу.

Сім'я — неперевершений чинник виявлення людини в усіх її можливих іпостасях (немовля, дитина, підліток, юнак, дівчина, син, дочка, чоловік, жінка, онук, онучка, дідусь, бабуся).

Сім'я — святиня людського духу, благородних емоційних пе­реживань: кохання, любові, вірності, синівської і дочірньої вдяч­ності, поваги, родинної солідарності, теплоти людських сердець.

Сім'я — хранителька моральних чеснот, національних звича­їв, традицій, пам'яті предків, плекальниця родоводу.

Високоорганізована, національне свідома українська сім'я — це духовний храм України-матері, який дає нам повний душев­ний спокій, захищеність від усіляких бід, натхнення для праці, погляд на світ та оточення.

Сім'я - найбільша вихователька підростаючих поколінь, не­втомна плекальниця високої духовності та гуманізму, націона­льного духу, характеру, свідомості, психології, патріотизму.

Родовід вихователів іде від батька-матері, від сім'ї.

Сьогодні в умовах відродження нашої духовної національ­ної культури ми повертаємося до традиційного статусу україн­ської родини.

Статус родини: непорушний авторитет, шлюбна родинна ві­рність, любов до дітей, родини, відданість справі їхнього вихован­ня, дотримання народних чеснот, норм християнської моралі, піклування дітей про батьків.

Український народ намагався протягом віків по-своєму осми­слити і визначити ознаки гарної сім'ї.

Ознаки сім'ї: вільність і рівноправність членів сім'ї, любов, обов'язок, взаємодопомога, доброта, дружба, працелюбність, так­товність, свідомість, розум та злагода у розв'язанні сімейних проблем, розуміння головного завдання - виховання дітей.

Функції сім'ї надзвичайно благородні й різноманітні: від­творення і продовження роду людського, організація домашньо­го господарства і побуту, забезпечення і передача новим поко­лінням матеріальних і духовних цінностей, життєвого досвіду, трудових умінь та навичок, підготовка молоді до сімейного жит­тя, виховання дітей.

Найважливіша функція - це виховання, вирощування і «ви­ведення в люди» дітей. Це важка і складна функція. Народ каже: «Дітей годувать, свій вік коротать», «Малі діти — малий клопіт, великі діти — великий клопіт». Але це неодмінний обов'язок, основне завдання подружжя: «Умів дитину породити, умій і виховати», «Не той батько, що породив, а той, що до ума довів». Згідно з традиційним звичаєвим правом батьки повністю відпо­відали перед громадою за виховання дітей. Матеріали судових справ, етнографічні дані засвідчують, що у випадках провин дітей, порушення ними усталених морально-етичних норм каралися їхні батьки. Тому справі виховання дітей у сім'ї приділялась велика увага.

Обов'язками сім'ї були:

1. Турбота про нормальний фізичний розвиток та здоров'я: «Ой, щоб спало, не плакало, та щоб росло, не боліло на головку й на все тіло», «Росло здоровим, сильним, дужим та добрим мужем».

2.Кодування колисковою піснею в душі дитини таких пер­шорядних якостей, як працелюбність, чесність, доброта, ша­нобливе ставлення до «отця-неньки», старших людей: «Коли дитину не навчиш у пелюшках, то не навчиш і в подушках», «Гни тоді, як іще дубчик, а не тоді, як уже кілком стане» (моральне виховання з раннього віку).

3. Трудове виховання. Народження дитини розглядалось як поява майбутнього трудівника. Основний принцип: «Ні­хто не сміє дармувати». Раннє залучення до праці, розпо­діл трудових обов'язків (погонич, пастух, пряха, пастушка, нянька, помічник у хатньому господарстві, чоловіче діло, жіноча робота, домашнє ремесло). Мета трудового вихо­вання - надання практичної допомоги батькам, прищеп­лення любові, прив'язаності до праці, розуміння її обов'я­зковості, нетерпимості до неробства і байдикування.

4. Інтелектуальний розвиток. Народ каже: «Не бажай синові багатства, а бажай розуму». Батьки дбали, щоб дитина шви­дше «приходила до розуму». Істотною в народній педагогі­ці є потреба розвитку в дитини не розуму взагалі, а «розуму доброго», «здорового глузду», що будуть приносити добро.

5. Християнські морально-етичні засади та людські чесно­ти: не посягати на чуже, говорити правду, шанувати бать­ків, старших людей, бути чесним, добрим, привітним.

Риси хлопця: моторність, обов'язковість, мужність, кмітливість.

Риси дівчини: скромність, цнотливість.

Засади сімейного виховання, його практика ґрунтувалися переважно на здоровій життєвій основі, на праці, визначальних людських морально-етичних началах і були спрямовані на фор­мування повноцінної особистості.

Народна педагогіка дає настанови батькам: не потурати дітям, не пестити понад міру, виховувати добрими вчинками, прикладами, розумним словом, розумними покараннями: «Дитині дай волю, так сам підеш у неволю», «Хто дітям потаче, той сам плаче», «Гарна людина-паляниця, а не дитина», «Посієш вчинок, виросте звичка», «Учи дітей не страшкою, а ласкою», «На крутеє дерево треба крутого клина», «Отець по-батьківськи поб'є, по-батьківськи й помилує», «Материні побої не болять».

Поиск по сайту: