Сімейні звичаї й обряди, пов'язані з дитиною

А тепер про народні обереги дітей, дитинства й материнства. У народі так заведено, що кожна заміжня жінка повинна мати й виховувати дітей. Це природне прагнення підтримується сім'єю, рідними та близькими як морально, так і практично (піклуван­ня про вагітну). Майбутній матері не дозволяли виконувати важку роботу, дбали про поліпшення її харчування, намагалися створи­ти в родині спокійну атмосферу. Народна педагогіка дає ряд на­станов, про те, що дозволено, а що заборонено вагітній: не можна вживати спиртного, треба задовольняти всі її бажання. У народі намагалися вгадати, хто народиться. Коли в правому боці руха­ється дитина, то буде хлопчик, а в лівому — дівчинка. Народ високо цінує як синів, так і дочок: «Сини й дочки — одного дере­ва листочки», «Син - утіха батька, а дочка - матері», «Годуй сина для себе, а дочку для людей».

Досить своєрідним є погляд на дітей-«сьомчат». За повір'ям, «сьомчата» краще виховуються і володіють пророчою силою - «у семирічному віці побачать домовика». Це пов'язано з тим, що число 7 наділено магічним смислом. Серед народу жила віра в силу семирічних богатирів. Такий підхід до «сьомчат» у народ­ному дитинознавстві позначений глибоким гуманізмом і вірою в те, що слабенька, немічна істота («сьомча») обов'язково вижи­ве, виросте, стане гарною, розумною й сильною людиною.

В етнопедагогіці є цілий ряд звичаєвих настанов і обрядів як необхідної передумови успішного народження, здоров'я і благо­получчя матері, дитини та їх щасливої долі. Комплекс обрядово­сті поділяється в народі на чотири групи: дородові звичаї і об­ряди, власне родильні, післяродові обрядові дії, що знаменують приєднання дитини до сім'ї, роду, громади.

Магічні дії, ритуали, звичаї під час весілля були спрямовані на забезпечення плодовитості подружжя, народження синів (роз­плітання коси молодим хлопчиком, влаштування першої посте­лі молодих на необмолочених снопах). Період вагітності був об­ставлений низкою оберегів: приховування вагітності від сторон­ніх, уникнення зустрічі з каліками, хворими, негарними на ви­гляд людьми, поганих вражень. Вагітна не повинна була диви­тися на вогонь і померлого, бити тварин, брати щось чуже, серди­тися, сваритися, гніватися. Вважалося, що поведінка матері, її психологічний стан безпосередньо впливають на здоров'я, роз­виток, формування дитини ще до її народження. Звичай велів не відмовляти вагітній, задовольняти всі її бажання. Поява на світ нової людини вважалася великим таїнством. Пологи відбу­вались у домашніх умовах, але без сторонніх. Постіль породіллі відгороджували завісою, щоб уберегти її і немовля від поганих очей. Пологи приймала бабка-повитуха. Від її знань, умінь зале­жали значною мірою успішні роди, життя, здоров'я матері і ди­тини. Вона приймала дитину, відсікала пуповину хлопчикам на сокирі, поліні, а дівчинці - на веретені, гребені, щоб прищепити їм навички до основних видів сільськогосподарської праці; ку­пала дитину, схрещувала хвору, вмираючу дитину; зав'язувала пуповину, промовляючи: «Зав'язую щастя, здоров'я і многії літа», «Зав'язую тобі щастя, і здоров'я, і вік довгий, і розум добрий».

Перша купіль розглядалася як очищення дитини і охорона її від злих духів. Тут була виражена народна віра в силу води, слова і першого контакту дитини з різними життєво необхідни­ми предметами. До першої купелі додавали свяченої води, вкла­дали лікарські трави, шматок хліба або трохи зерна, кидали сріб­ні або золоті монети. Подекуди до першої купелі дівчаток доли­вали меду, молока, клали голку (гуцули), а хлопчикам клали свердло (бойки). У наш час до цих предметів додані ручка і олівець, аби дитина була розумною, добре вчилася. Коли хтось заходив до хати, він повинен був укинути в купіль якусь монету. Воду з першої купелі виливали в якийсь куток, куди ніхто не заходив. Бабка-повитуха проводила обряд «очищення» породіл­лі та себе. Цей обряд проводився зі свяченою або вперше зачерп­нутою вранці з криниці водою. Бабка скроплювала породіллю, тричі давала їй надпити води. Породілля зливала на руки пови­тухи, обдаровуючи її (хліб, сіль, кусок полотна, хустка). Процеду­ра очищення доповнювалась церковним ритуалом виводу через 35 днів від пологів, після чого породілля вважалася повністю очищеною.

Подекуди зберігся обряд обсушування дитини біля палаючої печі (Закарпаття), запалювання свічки, світло якої оберігає від злих сил.

Після кількох днів після народження дитини породіллю від­відували заміжні жінки з поздоровленнями, обов'язковим при­несенням традиційних продуктів (сиру, масла, калача, каші, си­рих яєць). Це звичай прилучення дитини до родинного і позародинного колективу. Ця тенденція відвідування виражена і в ін­ших післяродових актах: виборі імені (за церковним календарем або надання імені дідуся, бабусі, когось іншого з предків), хрещенні (хрещені батьки могли бути родичами або друзями. У куми за­прошували кілька пар). Церковне хрещення супроводжувалося певними звичаями, магічними діями і замовляннями. Перед хре­щенням дитину клали на кожух, на стіл, на піч, поміж буханця­ми хліба — це, за повір'ям, могло забезпечити дитині достаток, тісний зв'язок з домом, вберегти від зла. І тут головну роль віді­гравала баба-повитуха: готувала пелюшки, сповивала дитину, передавала її кумам, примовляючи: «Нате вам новонароджене, а нам принесіть молитвенне і хрещене». Дитину до хреста треба нести на правій руці, при ній мають бути традиційні обереги (часник, сіль, шматок хліба, а інколи і буханець).

Загальноприйнятим звичаєм в Україні є святкування наро­дження дитини. Цей звичай у християнський час переважно приурочували до дня хрещення. На хрестини приносили пода­рунки: полотно, хліб, яйця, а в наш час ще й цукор та інші про­дукти. Частування гостей супроводжувалось примовляннями й побажаннями, а в деяких регіонах складовою хрестин були та­кож спеціальні обрядові пісні. На Гуцульщині зберігся давній звичай обтинання дитині волосся на хрестинах, що символізує прилучення її до роду. Подекуди після хрестин проводили ще й калачини - в одне зі свят батьки дитини відвідували кумів з калачами, обдаровували їх.

Після хрестин практикувалися різні охоронні дії для захис­ту дитини й матері від шкідливого впливу злих сил, «поганих очей». У колиску клали металеві гострі предмети (ніж, ножиці, голку). На руку дитині пов'язували червону стрічку — від «зурочин». Сповиту дитину перев'язували червоною крайкою. Через рік після народження дитини відбувався обряд першого постригу дитини. Ритуальні елементи: кум чи кума вистригали волосся над чолом, потилицею, вухом, потім достригали, ховали волосся або зберігали, пускали за водою або спалювали.

Основні мотиви всього комплексу народних звичаїв і обрядів - це успішне народження, здоров'я матері і дитини, благополуччя і щастя новонародженого.

Піклування про дитину розпочиналося відразу не після народ­ження. Своєрідного значення народна педагогіка надає сміху і плачу дитини: «Дитина, що не плаче, не буде довго жити», «Дитина, що багато кричить, буде довго жити», «Дитина не плаче, то мати не знає»; плачем немовля виявляє свою потребу. Батьків має непоко­їти тихий, хворобливий плач (дитина довго не буде жити).

Народна педагогіка пропонує мудрі і прості засоби заспокоєн­ня дитини від плачу: «Дитина плаче, мама мусить співати», дати забавку: «Голодна дитина забавку ламає». Організм дитини ви­магає частого годування: «Дитина їла б щогодини». Українська народна педагогіка задовго до наукової довела, що у формуванні людини вирішальну роль відіграють перші роки її життя. Вона вважає, що першоумовою гармонійного розвитку дитини є добре здоров'я і весела вдача; своєрідне значення має також і сміх дитини. Якщо дитина уві сні сміється, «їй добре, вона здорова». Щирий сміх народ розглядає як показник не тільки доброго здо­ров'я, а й доброї душі, гармонійні натури: «Недобрі не вміють сміятись». Батьки раділи, коли бачили дитину веселою, жвавою, усміхненою: «Дітки хоч голенькі, аби живенькі», «Веселий, як горобець», «Жвавий, як рибка в річці», «Весела, як весняний жай­воронок».

Ідеалом дитини в народному розумінні є: «Верткий, мов в'юн», «Живий, аж шкіра на ньому горить», «Маленьке, але важкень­ке», «Хоч мале, та вузлувате», «Хоч мале, та натоптувате».

У народному дитинознавстві враховуються таємниці душі дитини, духовний світ, особливості і динаміка вікових змін і жит­тєвих функцій дитини. Існує близько 200 різних пестливих звер­тань до дітей: зозулька, кровинка, крихітка, голубчик, ангелятко, сонечко, зайчик, щебетунчик, рибка і т. ін.

Народна педагогіка категорично забороняє ранити вразливу душу дитини.

Стосовно дитини вживання лайливих слів виключається, не допускається також лихослів'я дорослих у присутності дитини.

Поиск по сайту: