Співвідношення міфологічного і філософського способу мислення

Міфологічний світогляд та його риси

Міфологічний світогляд. Першим історичним типом суспільної самосвідомості постає міфологічний світогляд. «Міф» давньогрецькою мовою означає «слово», слово-гимвол, слово-заклинання, слово-переказ. У міфологічному світосприйнятті людина намагається вперше осмислити світ і себе як його складовий елемент. Міфологічне світобачення знаменує появу та розгортання духовного життя. Водночас міфологічне світобачення складає основу будь-якої духовної культури, її підґрунтя.

У міфі світ постає крізь призму низки чуттєво-символічних образів.

У міфологічному світогляді світ постає як ґрунтовний, самодостатній, абсолютно цінний, такий, що є предметом людського споглядання й обожнення.

Характерною рисою міфологічного світогляду є перенесення на світ та його явища людських властивостей і визначень, що робило світ близьким, вносило в нього доцільність. Міфологічна свідомість є самосвідомістю роду, для неї характерне перенесення родинно-племінних взаємин на весь світ, який постає як величезна родина, де все взаємозв'язане.

Слід зазначити, що міфологічний світогляд постає як перша форма духовної культури, зі стовбура якої пізніше виростають могутні гілки релігійних вірувань, філософських роздумів, наукових досліджень та моральних норм. Міфологія спочатку виконувала функції виховання та збереження традиції духовного досвіду людства, складаючи вирішальний фактор культурного виживання людського роду. Міфобачення та міфологічний світогляд і тепер складають невід'ємний фундамент особистої культури.

Співвідношення міфологічного і філософського способу мислення

Мислення — це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях.

Філософському способу мислення передував міфологічний спосіб мислення. Головна особливість міф.мислення – синкретичність (нерозєднаність на ті ел-ти які тепер нам здаються відмінними, це сон і дійсність, реальність і подоба, життя і смерть, дія і ритуал). Також міф. мислення ха-зується антропоморфічністю (усе є наслідком дії людини).Анімізм-риса міф.мисл. (природні явища або об’єкти є одухотвореними). „Усе є всім, усе в усьому” - принцип міф. способу мислення. В світогляді міф. мислячої людині не стільки світорозуміння, а світовідчування. Отже, міф. спосіб мисл. це найперший спосіб мислення без якого не можлива була б і вся наступна історія останнього.

Історичним поштовхом переходу до філософського способу мислення став розподіл праці на розумову і фізичну. Речі починають розумітися такими які вони є самі по собі, тому що не знаючи властивостей речей не можна ними ефективно керувати. Міф змінюється логосом. Основна фу-ція філософії це стати і бути логікою. Філ. мислення це розумова діяльність, яка ґрунтується на аналізі, синтезі, абстрагуванні, порівнянні, узагальненні.

3.Предмет філософії і головне питання філософії

Предметом філософії є відношення „людини і світу”. Філософія являє собою форму раціонально обґрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв’язок. Щоб з’ясувати специфіку предмета філософії необхідно з’ясувати під яким кутом зору об’єкт відбивається у свідомості. Предметом і об’єктом філософії є відношення „людина-світ”, то природно що на перший план виходить питання про природу і сутність світу і людини, про загальні граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв’язки існують у світі, а також між людиною і світом. Особливості предмету: предмет – історично змінний, оскільки історично змінними постають самовиявлення і самоусвідомлення людини.(епоха середньовіччя(бог-творець всього сущого, ціль життя люд. – служити богу;-епоха відродження – відбув. сикуляризація, людина – творець всього сущого,людина сама обирає як їй жити) Уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету. Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, але практично всі концепції та напрямки включали в себе і досліджували різні групи філософських проблем, які безпосередньо і складають частини і розділи філософського знання, що представляють структуру сучасної філософії.

Суть основного питання філософії – питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму.

4. Філософія та релігія

Філософія і релігія. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої людини, як людини, її теоретичного мислення. Релігія – специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. Спільним для філософії і релігії є, насамперед, те, що вони представляють собою форми суспільної свідомості. Вони є історичними типами світогляду, певними способами духовно-практичного освоєння світу; Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства. Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності: 1, предметом філософії є відношення “людина-світ”. Предметом релігії є Бог, його творіння; 2, філософія і релігія мають різну структуру. 3, філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі; 4, філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є.5, філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції

Поиск по сайту: