Форми буття

По-перше, буття речей, властивостей, відносин, процесів природного і штучного походження, тобто буття природного як «перша природа», що є сукупністю природних умов існування людини й суспільства, та «друга природа» — сукупність штучних матеріальних умов існування суспільства, створених людиною у процесі перетворення «першої природи». Буття окремих речей, станів, процесів минуще в одвічному бутті об'єктивної, первинної, безконечної у часі та просторі природи. «Другу природу» визначає взаємозв'язок природного матеріалу, опредмеченої (перенесеної на предмет) діяльності людини, втіленого ідеального (духовного) та соціальних функцій, створених на основі свідомої мети речей (знарядь праці, об'єктів промисловості, культури, предметів побуту тощо). Штучне буття є буттям соціально-історичним.

По-друге, буття людини як цілісної істоти, що володіє члено-роздільним мовленням, свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-логічним мисленням, логічною пам'яттю тощо), здатна створювати й користуватися знаряддями праці та підпорядковувана, водночас, природним закономірностям (проходить етапи виникнення, розвитку та загибелі, людське тіло підпадає дії закону збереження речовини й енергії).

По-третє, буття соціального (суспільства) як відокремлена від природи форма життєдіяльності людей, система суспільних процесів, створювана різноманітними відносинами між людьми у процесі їхньої життєдіяльності, в якій органічно поєднані соціальне життя окремої людини та буття суспільства як цілого. Рушієм соціального як результату спільної організованої діяльності великих груп людей є комплекс природних, соціальних і духовних сил. Взаємодія системи соціальних, державних та владних інститутів зумовлює можливість розвитку суспільства як системи відносин. Основою взаємодій індивідів є соціальна дія, що породжує стійкі змістовні зв'язки поведінки. Соціальне буття індивіда реалізується у системі соціальних відносин, тобто стійкому взаємозв'язку соціальних дій (М Вебер).

По-четверте, буття ідеального (духовного), представлене у формах людської свідомості, діяльності та культури (продуктах абстрактного мислення й духовного обміну людей, втілених у соціально значимих ідеальних утвореннях: наукових теоріях, нормах моралі, релігійних та естетичних цінностях, знаряддях праці, техніки, творах літератури й мистецтва), що складається із суб'єктивованого (індивідуального), об'єктивного (позаіндивідуального, загального) й об'єктивованого духовного.

Об'єктивне ідеальне буття — це надіндивідуальні, відчужені (самостійні) форми духовності, носієм яких є соціальні спільноти, суспільство. Зміст об'єктивного ідеального становить, передусім, мова як особлива, відображена у людській культурі реальність, що забезпечує соціальну пам'ять, тобто пам'ять нащадків, людства.

По-п'яте, біосферне буття (від грец. — «bios» — «життя», «sphaora» — «сфера») — земна оболонка, охоплена біологічним життям, що надає їй своєрідної геологічної й фізико — хімічної організованості (В. Вернадський). Виникнення життя та пов'язане з ним утворення біосфери Землі розглядається наукою як єдиний процес утворення життя на всій планеті із зародженням відповідних умов.

Усі форми буття — буття речей, властивостей, відносин, процесів природного й штучного походження, буття людини, буття соціального, буття ідеального та біосфери мають якісні відмінності та, водночас, взаємопов'язані, оскільки світ є єдиним цілим. Людина усвідомлює буттєві форми за допомогою наукової, буденної, релігійної, музичної, містичної тощо форм пізнання з позицій органічного взаємозв'язку всіх форм буття, єдності світу.

Поиск по сайту: