АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СЛОВНИК ІНШОМОВНИХ СЛІВ І ТЕРМІНІВ

Читайте также:
  1. Вимоги до визначення поняття у словнику
  2. Він може перекласти цей текст без словника.
  3. Економічний словник
  4. Енциклопедичні словники, їх роль у навчанні та проф. діяльності.
  5. Етап автоматизації дій учнів з новими ЛО активного словника
  6. Етимологічний зміст основних термінів етики
  7. Завдання 4. Запишіть десять словників з Вашого фаху. Якими з них вам доводилося користуватися?
  8. Завдання, принципи та зміст словникової роботи
  9. Кодифікація і стандартизація термінів.
  10. КОРОТКИЙ ДОВІДНИК ДИПЛОМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ
  11. КОРОТКИЙ ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
  12. КОРОТКИЙ словник ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

ДО КУРСУ "ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ КУЛЬТУРИ"

Абсолютизм – абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові – імператору, королю, царю.

Абстрактний експресіонізм – один із найвпливовіших напрямів абстрактного живопису 1940-1950-х років, що виник у США. Принцип абстрактного експресіонізму полягав у відмові від попереднього задуму та планомірно вибудованої форми. Художник культивував спонтанно манеру письма та вільні імпровізації на полотні. Найвизначніші його представники – художники так званої нью-йоркської школи: Аршил Горкі, Джексон Полок, Вільям де Кунінг, Марк Ротко та ін. У радянському мистецтві напрям набув розвитку у 1960-х роках.

Абстракціонізм – напрям у модерністському мистецтві ХХ ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.

Авангардизм – узагальнюючий термін для позначення новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст., для яких характерний пошук нових, нетрадиційних засобів вираження.

Авгури – в Стародавньому Римі жерці, що ворожили головним чином за летом і співами птахів.

Автохтони – перші мешканці країни чи їх нащадки (в протилежність народам, які прибули на цю територію). Грецька назва "автохтони" відповідає римській "аборигени".

Агіографія (від грец. "святий" і "пишу") – вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих; розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об’єктивного світу та його закономірностей.

Агон – складова давньогрецької трагедії й комедії, суперечка дійових осіб. Ширше: публічні змагання.

Адепт – пристрасний прихильник якогось вчення, ідеї.

Академізм – художня школа в мистецтві ХІХ – ХХ століть, спрямована на збереження й відтворення творчих здобутків своїх попередників. Іноді це призводило до догматичного наслідування форм, стильових прийомів, канонів минулого мистецтва, до еклектизму.

Акварель – живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.

Акватинта (від італ. acquatinta; від лат. aqua – вода і tinto – забарвлення). Техні­чний різновид поглибленої гравюри на металі, що ґрунтується на травленні азотною кислотою, вкритої тонким шаром кислотостійкого ґрунту металевої платівки, на яку було нанесено голкою рисунок. Технікою акватинти худож­ник намагається досягти на папері враження розмитого рисунка тушшю чи аквареллю.

Акведук – міст для прокладення водопровідних труб через яри, ущелини, долини річок тощо.

Акмеїзм (гр. аkте – вершина, розквіт, вищий ступінь чого-небудь) – модерніст­ська течія в російській поезії початку XX ст. Акмеїсти проголосили відхід від символізму з його містицизмом, зашифрованою багатозначністю слова, праг­ненням повернутися до світу реальності. Для поетів-акмеїстів характерна фі­лософська проблематика і відмова від соціальних проблем.

Акційний живопис – ставить у центр уваги незакінчений витвір; не стилістику, а сам процес створення картини, манеру роботи художника – його рухи та дії перед полотном. Для створення витвору в акційному живописі часто використовуються також нетрадиційні прийоми та засоби, різні предмети або людські тіла замість звичайного пензля. Представлений у творчості: Д.Поллака, Й.Клейна, Р.Мазеруела, Ж.Матьє, японської групи "Гутай" та ін.; набув поширення у 1950-ті роки.

Акція – узагальнена назва для "мистецтва дії", що заміняло художній витвір на жест, розіграну "виставу" або спровоковану "подію". Початок акційного мистецтва йде від творчості футуристів, дадаїстів та сюрреалістів у перші десятиліття ХХ століття. Акція набула поширення у мистецтві 1960-1970-х років. Вона реалізує одну з провідних ідей модернізму; процесуальний характер мистецтва, тобто переважання творчого акту над його результатом. З другого боку, акція намагається стерти межу між мистецтвом та дійсністю, розчинити художній жест в оточенні, у спонтанних процесах життя.

Алегорія (гр. – іносказання) – поетичний вислів з переносним значенням, у яко­му абстрактне поняття або судження передається через конкретний художній образ.

Алхімія (араб. аль кімія) – назва донаукової хімії, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворювати неблагородні метали в золото та срібло за допомогою "філософського каменя". Ідея зародилася в Китаї, Індії, Єгипті, але поширення набула в Західній Європі завдяки пануванню ідеалістичної фі­лософії.

Альтернатива – необхідність вибору між двома чи кількома можливостями, які взаємно виключають одна одну.

Амбівалентність – двоїстість чуттєвого переживання, яка виражається в тому, що однаковий об’єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові та ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється й маскується іншим. Амбівалентність сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, в суперечливість системи цінностей.

Амфітеатр – 1) у давньогрецькому театрі місця, розташовані півколом на схилах пагорбів; 2) давньоримська будівля для видовищ еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами вгору розміщені місця для глядачів.

Анклави – ізольовані етнічні осередки.

Ансамбль (франц. ensemble, букв. – разом) – в архітектурі та містобудуванні – гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва, зелених насаджень; цілісність просторової композиції, пропорційність спів­відношень частин і цілого; силует, пластика, колір.

Антаблемент – верхня частина споруди, що спирається на колони.

Античне мистецтво (від лат. antiquus – давній) – назва давньогрецького і дав­ньоримського мистецтва; виникла в епоху Відродження.

Антропоцентризм – філософський принцип, згідно з яким людина є центром Все­світу і найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі.

Анфілада – ряд прямолінійно розташованих суміжних кімнат, з’єднаних дверима або відкритими арками, що розміщені по одній осі.

Апокрифи (від грец. "таємничий", "прихований") – твори християнського фольклору та літератури, що не визнавалися церквою канонічними і заборонялися нею.

Апологет – захисник, оборонець кого-, чого-небудь.

Апологія – захист від звинувачення, вихваляння когось чи чогось.

Апофеоз – заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

Апсида (гр. – склепіння) – виступ споруди, напівкруглий, прямокутний, багато­кутний у плані, перекритий півкуполом або замкнений півсклепінням. Засто­совується в християнських храмах.

Ареопаг – вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання ("Пагорб Ареса").

Аристократія (гр. панування найкращих) – 1) форма державної влади, коли владу має найвищий стан; 2) шляхетчина – назва багатого й родовитого стану в фе­одальних і буржуазних державах, що має різні родові привілеї; 3) перенос­но – аристократ таланту, багатства тощо.

Арістотелізм – філософське вчення. Основоположником його був давньогрецький філософ Арістотель. Предметом науки Арістотель вважав загальне, те, що осягається розумом. Загальне, на думку Арістотеля, існує тільки в чуттєво сприйманому одиничному і пізнається через нього. Критикуючи теорію ідей Платона, за якою реально існують лише загальні ідеї, а конкретні речі є ті­нями ідей, Арістотель сутністю вважав конкретні речі, а поняття – їхніми ві­дображеннями. За його вченням, конкретні речі є першою сутністю, а поняття (роди й види) – другою. Його філософії властива стихійна діалектика, у ній значне місце посідає вчення про становлення. Арістотель визнавав чотири принципи сущого: форму, завдяки якій дана річ є саме такою; матерію, або пасивну мо­жливість буття речі; спонукальну причину; мету. Першоджерелом руху Арістотель ви­знавав "форму форм" – Бога. Арістотель підкреслював збіг форм мислення з форма­ми буття. За етикою Арістотеля, найвищими благами людини є мудрість і доблесть, а також фізичне здоров’я і щаслива доля; досягти блага людина може завдяки притаманній їй розумовій діяльності. Філософія Арістотеля мала вплив на подальший розвиток філософської думки. У добу Середньовіччя вчення Арістотеля стало основою схоластики.

Арка – криволінійне перекриття прорізів у стіні (вікон, дверей, воріт) або прольо­тів між опорами – стовпами, колонами, пілонами.

Аркада (фр. arcade, італ. arcata) – ряд однакових за формою і розмірами арок, що спираються на стовпи або колони. Застосовують переважно при спорудженні відкритих галерей.

Аркбутан (фр. arc-boutant) – зовнішня опорна кам’яна або цегляна напіварка, що передає горизонт, розпір від склепіння на зовнішні стіни та контрфорси.

Архітектура – 1) будівельне мистецтво, проектування й будівництво споруд; 2) мистецький характер споруди.

Архітектурні ордери – система архітектурних засобів і прийомів композиції, що виражається певною структурою й художньо-образним виявом складових час­тин стояково-балкової конструкції будівлі. Основні різновиди архітектурних ордерів – дорич­ний, іонічний, корінфський. Архітектурний ордер складається з трьох основних частин: колони, її підніжжя – стилобата й антаблемента, що спирається на колону. Колона (крім доричної) має базу і завершується капітеллю. Антаблемент складається з архітрава, фриза й карниза.

Архітрав – головна балка, що перекриває прогін між колонами; нижня частина антаблемента.

Асамбляж – різновид "мистецтва об’єкта". Становить собою поєднання в одному просторі різнорідних предметних, живописних і пластичних елементів.

Аскетизм – 1) спосіб життя, що полягає в добровільній відмові від життєвих благ та задоволень, крайньому обмеженні життєвих потреб; 2) релігійне подвиж­ництво; 3) учення і практичний метод досягнення моральної досконалості шляхом саморегуляції людиною своїх тілесних потреб, обмеження і пригні­чення чуттєвих потягів та бажань.

Атавізм – вияв предкових, реліктових форм, критеріїв, особливостей світорозуміння.

База – основа колони, стовпа, або пілястри.

Базиліка (гр. – царський дім, палац) – витягнута прямокутна в плані споруда, розділена вподовж колонами на 3-5 частин – нефів. Середній неф вищий за бокові. У формі базиліки будували християнські храми.

Баптистерій – хрещальня, приміщення для здійснення обряду хрещення. Часто баптистерій – окрема споруда, кругла або багатогранна в плані, перекрита куполом.

Барельєф – вид скульптури, в якій випукла частина зображення виступає над площиною фону не більше, ніж на половину свого об’єму.

Бароко (від італ. b аrоссо – вигадливий, химерний) – один із провідних художніх стилів кінця XVI – середини XVIII ст. Виник в Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та Латинській Америці. Мистецтву бароко властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність по­чуттів, пристрасть до ефективних видовищ, поєднання ілюзорного та реально­го, сильні контрасти масштабів і ритмів, світла та тіні.

Берестяні грамоти – давньоруські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою – писалом. За змістом короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

Бестіарій – середньовічний (ХІІ ст.) збірник віршів чи прози, що містив напівфантастичні описи тварин із натяком на людські властивості і вади.

Бестселер – видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: "те, що найкраще розходиться".

Бідне мистецтво ("arte povera") – напрям у мистецтві другої половини 1960-1970-х років (переважно в Італії). Художники "art povera" працювали як з першоелементами природного походження (земля, вогонь, вода, повітря), так і першоелементами урбаністичного середовища (залізо, електронапруга); вони прагнули створити самовідчуття існування людини між природою та "штучною" природою. До цього напряму належить творчість Я.Кунеліса, П.Паскалі, Л.Пателла, Е.Маттіачі М.Мерц та ін. Твори багатьох художників, що працювали в традиціях "art povera" (Ансельмо, Фабро, Кунеліс), можна віднести до сфери концептуальних дій.

Боді-арт (англ. body-art – мистецтво тіла) – один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об’єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації рі­зних поз.

Бриколаж – нашарування однієї події на іншу, хоч вони не сумісні в реальності. Ознака міфологічного мислення.

Бюст – погрудне, переважно портретне зображення людини в круглій скульп­турі.

Ваганти (від лат. vegans – блукаючий) – в XII-XIV ст. мандрівні актори країн Західної Європи, що виконували антиклерикальні пісні та вистави.

Вакханалія (від імені Вакха – римського бога плодючості й виноробства) – бенкетування, розгул, невтримна сваволя.

Вандалізм (від назви племені – "вандали") – дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.

Варвари (від грец. "барбара" – іноземці) – назва, яку стародавні греки (а затим і римляни) давали племенам, які жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями й культурою.

Васал – у середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю в лен від іншого феодала й зобов’язаний останньому (своєму сюзерену) військовою службою та іншими послугами.

Вертеп – 1) печера; 2) розбійницьке, шахрайське кубло; 3) назва старовинного українського мандрівного лялькового театру, де поруч з різдвяною містерією виставляли й сценки з народного життя.

Вівтар – 1) жертовник, місце для жертвоприношень; 2) головне місце в християн­ському храмі, розташоване в його східній частині й відокремлене вівтарною перегородкою.

Відродження, Ренесанс (фр. Renaissance, італ. Renascimento) – епоха в історії культури країн Західної й Центральної Європи, а також деяких країн Східної Європи (в Італії – XIV-XVI ст., в інших країнах – кінець XV-XVI ст.). Розрізняють Раннє Відродження (XV ст.), Високе Відродження (кінець XV – перша чверть XVI ст.), Пізнє Відродження (друга – третя чверть XVI ст.). Термін "Відродження" запровадив італієць Дж. Базарі в XVI ст. на означення зв’язку з античною спадщиною.

Вілла – заміський будинок із садом чи парком.

Вітраж (фр. vitrage – віконне скло) – твір монументально-декоративного мистец­тва з кольорового чи безбарвного скла, на яке наноситься малюнок спеціаль­ними фарбами, гравіруванням або витравлюванням. Шматочки монтуються з допомогою двотаврових балок, що спаюються оловом в єдину сюжетну ком­позицію.

Галерея – 1) довге крите приміщення, одну з поздовжніх стін якого замінюють колони, стовпи або балюстрада; 2) видовжена зала з суцільним рядом великих вікон в одній із поздовжніх стін.

Гармонія – 1) в музиці – закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музики; 2) в широкому (первісному) розумінні – зв’язок, стрункість.

Генезис – походження, виникнення, становлення, зародження, розвиток. Гільдії – станові спілки купців.

Геометрична абстракція – абстракціоністський напрям у живописі та скульптурі, заснований на найпростіших геометричних формах і первинних кольорах. Основоположники – К.Малевич, голландська група "Де стейл" (П.Мандріан, Ван Дусбург).

Гіперреалізм (від гіпер – підвищення, надмірність і реалізм) – течія в образотво­рчому мистецтві США і Європи, представники якої намагаються ретельно ко­піювати фотографію за допомогою живописних і графічних засобів.

Герменевтика – напрям гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

Гільдії – станові спілки купців.

Гістріони – 1) професійні актори в Стародавньому Римі; 2) мандрівні комедіанти в добу раннього середньовіччя.

Глаголиця – одна зі стародавніх слов’янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.

Гладіатори (від лат. "меч") – у Стародавньому Римі бійці, спеціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися зі звірами. Зразком боїв гладіаторів, уперше влаштованих у Римі 264 р. до н.е., стали давні ігри етрусків.

Голосіння – старовинні українські народні пісні (на похованнях). Імпровізаційні поетичні твори, пов’язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.

Горельєф – вид скульптури, високий рельєф, де зображення виступає над площи­ною фону більше як на половину свого об’єму.

Готика (від італ. gotico, букв. – готський, від назви германського племені готів).

Готичний стиль – художній стиль, що став завершальним етапом розвитку середньовічного мистецтва країн Західної та частково Східної Європи (між серединою XII й XV-XVI ст.). Зародився у Північній Франції. Готичне мис­тецтво переважно культове за призначенням і релігійне за тематикою. Особ­ливе місце в мистецтві готики посідає собор – високий зразок синтезу архітекту­ри, скульптури та живопису. Готичний собор – це, як правило, 3-5-нефна базиліка з поперечним нефом-трансептом. Основним видом образотворчого мистецтва готики є скульптура, яка набула глибокого ідейно-художнього змісту та розвинених пластичних форм. Різноманітна тематика вітражів, що деко­рували віконні прорізи готичних храмів. У пізній готиці набули поширення скуль­птурні вівтарі в інтер’єрах, де об’єднані дерев’яна розфарбована й позолоче­на скульптура і темперний живопис на дерев’яних дошках. В епоху готики досягли розквіту книжкова мініатюра й декоративне мистецтво, пов’язані з високим рівнем цехового ремесла.

Гравюра (від фр. gravure; graver – вирізати). У графічному мистецтві окремий вид творчості. Гравюрою називають відбиток на папері з дошки, на якій був вирізаний (награвірований) малюнок. Гравюра є оригінальна і репродукційна. Оригінальною є гравюра, виконана в цілому художником від початку й до кі­нця, включаючи обробку дошки. Репродукційна гравюра (з’явилася в Європі наприкінці XV ст.) відтворює оригінали живопису тощо. Поділяється на стан­кову, розраховану на самостійне існування, та книжково-журнальну як ілюстраційну. Існує багато різновидів гравюрної техніки: різцева гравюра, офорт, суха голка, меццо-тинто, м’який лак, акватинта, манера олівця, резерваж, ла­віс, ксилографія, ліногравюра, гравюра на камені й різних пластинках. Основ­ні матеріали для гравюри на металі – сталь, мідь, цинк, для гравюри на дере­ві – самшит, пальма, граб, груша.

Граматика – 1) будова мови; 2) частина лінгвістики, що вивчає будову мови.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Графіті – написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

Гробниця – архітектурна споруда, що містить тіло померлого та увічнює його пам’ять.

Гугеноти – протестанти-кальвіністи у Франції XVI-XVIII століть.

Гуманізм (від лат. humanus – людяний, людський) – ідейний напрям культури доби Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки й людської особистості від обмежень схоластики.

Дадаїзм – напрям в образотворчому та театральному мистецтві. Виник практично одночасно (1915-1916 рр.) у Нью-Йорку та Цюриху. Нігілістичний пафос дадаїстів був спрямований на руйнування поширених уявлень про мистецтво. Ставка у художньому творенні – на випадковий процес, психічний автоматизм дій, алогізм, абсурд. Активно використовувався колаж, фотомонтаж, реді-мейд, влаштовувались театральні вечори. Основні представники: М.Дюшан, Ф.Пакабло, Май Рей, К.Швіртес, Т.Тцара, Р.Гаусман та ін. Дадаїзм справив значний вплив на мистецтво ХХ століття.

Дебют – перший (чи пробний) виступ на сцені або на будь-якому поприщі загалом.

Дедукція (від лат. "виведення") – один з основних способів міркування (умовиводу) й методів дослідження: перехід у пізнанні від загального до часткового та одиничного, виведення часткового та одиничного із загального.

Деїзм – 1) ідеалістичне вчення, яке визнає Бога першопричиною світу, але запере­чує його втручання в явища природи і суспільного життя; 2) форма віри, яка виникла в епоху Просвітництва.

Декоративне мистецтво – галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архі­тектурою, надають матеріальному середовищу проживання людини художніх, естетичних якостей. Декоративне мистецтво поділяється на безпосередньо пов’язане з архітекту­рою монументально-декоративне мистецтво (створення архітектурного деко­ру, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, що прикрашають фасади й інтер’єри, а також паркової скульптури) і декоративно-ужиткове мистецтво (створення художніх виробів, призначених переважно для побуту).

Демагог – спочатку так називали голову так званої демократичної партії в деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афінах тощо). Пізніше слово "демагог" почало означати політикана, що робить собі популярність шляхом надмірних і брехливих обіцянок.

Демонологія – релігійне вчення про демонів. Походить від первісної віри в злих духів. Демонологія невідривна від релігійної моралі, в якій диявол – джерело і носій гріха.

Деміург – вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському союзі). Алегорично – творець.

Детинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі, обнесена стінами. З XIV ст. почала називатися Кремлем.

Дидаскал – вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI-XVII століть.

Диктатура – необмежена влада, яка спирається на силу.

Догмат (з грец.) – основне положення віровчення, обов’язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, що не підлягає критиці.

Догмат – основне положення віровчення, обов’язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

Додекафонія (з гр. – дванадцятизвуччя) – техніка композицій, заснована на за­стосуванні всіх 12 рівноправних, функціональних незалежних тонів хромати­чної гами. Звуковим матеріалом оперують так, щоб жоден звук не повторюва­вся, що часто призводить до беззмістовного хаотичного звучання.

Доричний ордер – один із трьох давньогрецьких архітектурних ордерів; познача­ється простотою й масивністю оздоблення. Походить від назви давньогрець­кої області Доріди. У доричному ордері відсутня база у колони, він має просту форму капі­телі, а також тригліфи й метопи у фризі.

Екзальтація – надмірне захоплення чимось, збудження під впливом будь-чого, захопленість, захват, збудження, піднесення, вибух емоцій.

Екзистенціалізм (лат. existentia – існування, буття): 1. Ідеалістична філософська течія, що заперечує об’єктивність буття, реальним вважає лише існування лю­дини та її переживань, твердить про беззмістовність життя, непотрібність сус­пільної діяльності. 2. Течія літературного модернізму. Виникла в передвоєнні роки, поширилася під час і після Другої світової війни. Характерні риси: суб’єктивізм, індивідуалізм, песимізм, заперечення будь-якого насильства.

Еклектизм (еклектика) – безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, напрямів, стилів.

Експансія – загарбання державами та монополістичними об’єднаннями чужих те­риторій, ринків, джерел сировини, економічне й політичне уярмлення інших країн.

Експресіонізм (фр. expression – виразність, вираження) – напрям у європейській літературі та мистецтві перших десятиліть XX ст. Головним в експресіонізмі проголошувалося вираження суб’єктивних уявлень митця, що зумовило потяг до ірраціональності, загостреної емоційності та гротеску.

Експресія – виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань.

Емпатія – вміння входити в психологічний стан іншої особи.

Емпіризм – 1) напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає сприймання і досвід, а значення теоретичних узагальнень і логічного мислен­ня недооцінює або зовсім заперечує; 2) схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.

Епігони – 1) наступники діадохів-полководців Александра Македонського; 2) малооригінальні наслідувачі якогось громадсько-політичного, літературного чи художнього напряму.

Епіграма (гр. – напис) – короткий вірш сатиричного глузливого змісту, здебіль­шого спрямований проти якої-небудь особи.

Епістолярна творчість (гр. – послання, лист) – форма викладу, коли твір напи­саний у формі листування персонажів або послання, а також приватне листу­вання як джерело історії.

Епіталама (з грец.) – весільна пісня. Вид хорової лірики в Стародавній Греції та Римі. Одна з форм епіталами – гіменей – пісня, з якою супроводжували наречену в дім нареченого.

Епос (грец. "слово" "розповідь", "історія") – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Ескіз – попередній начерк креслення, картини тощо.

Есхатологія (з грец.) – релігійне вчення про долю світу і людини, про кінець світу та страшний суд. В основі есхатології – давні уявлення про наявність у природі прихованих діючих сил, боротьбу доброго і злого начал, про загробне покарання грішників та нагороду праведникам. У розвинутій формі есхатологія притаманна іудаїзму, християнству, ісламу. Есхатологічні настрої особливо поширювалися під час соціальних і політичних криз.

Етика – 1) наука, що вивчає мораль; 2) норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.

Етюд – в образотворчому мистецтві – первісний допоміжний малюнок, викона­ний з натури, для майбутнього твору.

Євангелія – частина Біблії, чотири пов’язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять життєпис Ісуса Христа та основні положення християнського віровчення.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері тощо). Колір є найва­жливішим зображальним та емоційним засобом. Живопис поділяється на монумен­тальний, станковий, театрально-декораційний та мініатюру. Живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, анімалістичний. Техніка живопису (накладання фарб, закріплення на поверхні) різ­номанітна. Найбільш поширені фарби: олійні, клейові, темпера. У монумента­льному живописі застосовують фреску, мозаїку, вітраж, у станковому поряд з олі­єю – акварель, гуаш, пастель.

Жрець – особа, що займається відправою релігійних обрядів у язичників. Жрець здійснював жертвопринесення божеству, стежив за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і священними тваринами, молився їм. Жерці звільнялися від будь-яких податків.

Жупел – щось таке, що викликає жах, лякає. Церковнослов’янською мовою – сірка, що горить чи смола для грішників у пеклі.

Заклинання – усталена словесна формула, що супроводжується відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклунській силі, висловити настійне прохання, благання.

Замовляння – магічні слова, які за давніми уявленнями, маючи чаклунську силу, чинять вплив на щось – загоюють рани, лікують хвороби тощо.

Замок – укріплене житло феодала, оборонний об’єкт. У XIII-XIV ст. замок перетворюється на складні комплекси споруд і нарешті – на палацові ансамблі.

Ідеалізація – приписування комусь, чомусь ідеальних властивостей; схильність вважати когось, щось кращим, ніж є в дійсності.

Ідіома (з грец.) – стале словосполучення, що виконує функцію окремого слова, значення якого не виводиться зі значень компонентів, з яких воно складається (наприклад, "накивати п’ятами"). Ідіома є результатом мовної творчості народу протягом багатьох століть.

Ієрархія (гр. – священний та влада) – поділ на вищі та нижчі посади, чини, соці­альні групи залежно від їхнього суспільного і майнового стану. Порядок під­леглості нижчих осіб за чином, посадою вищим.

Ієрогліф – знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієрогліфіка).

Іконоборство – релігійно-політичний рух VIII-IX ст. у Візантії, спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.

Іконографія (гр. зображення і малюю, пишу) – суворо встановлена система зо­браження будь-яких персонажів або сюжетних сцен.

Ініціація – обряд посвячення юнаків у повноправні члени суспільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.

Інсталяція – просторова комбінація із готових або створених художником об’єктів живопису, скульптури.

Інтер’єр – внутрішній простір будівлі, приміщення.

Іонічний ордер – один із трьох головних давньогрецьких архітектурних ордерів. Має струнку колону з базою і стовпом, які прорізані вертикальними жолобка­ми. Іонічний ордер завершується капітеллю, що має два великі завитки. Характеризуєть­ся легкістю пропорцій і багатшим декором усіх частин у порівнянні з дорич­ним ордером.

Іронія – прихована насмішка, спеціально вдягнена у форму позитивної характеристики чи вихваляння. Злу іронію називають сарказмом.

Календарно-обрядова поезія – найдавніший вид усної поетичної творчості. Виникла в дохристиянську добу. Цикли цієї уснопоетичної словесності пов’язані з певними періодами року (календарем) – колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо – або з відповідною трудовою діяльністю людини – косарські пісні, обжинкові пісні.

Кантата – великий музичний твір урочистого або лірико-епічного характеру для хору, соліста і оркестру.

Капелла – в архітектурі – невелика споруда чи приміщення для молитов одного знатного сімейства, для зберігання реліквій, розміщення хористів та ін. Роз­ташовувалися капелли у храмах, бокових нефах або навколо хору. Будувалися та­кож капелли, що стояли окремо.

Капітель – верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається бал­ка або архітрав. Капітелі дістали детальну розробку в античних архітектурних ордерах.

Карниз – горизонтальний виступ на стіні, який підтримує дах (покриття) споруди й захищає стіну від води, що стікає; має також декоративне значення. Карниз буває верхній, що увінчує, наприклад, в антаблементі, й проміжний.

Каста (від португ. "рід", "походження") – замкнена група людей, місце якої в суспільстві визначається звичаями й законами. Для каст характерні замкненість, спілкування лише між особами однієї касти, суворе обмеження стосунків з представниками інших каст, спільність і спадковість професій.

Катарсис (від грец. "очищення") – поняття давньогрецької естетики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на людину. Слово "катарсис" вживалося греками в багатьох значеннях: релігійному, етичному, фізіологічному та медичному. Катарсис, очевидно, включає і полегшення після великого напруження почуттів, й облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Катехізис – церковно-навчальний посібник, який у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.

Кватроченто (італ. quattrocento – чотириста) – італійська назва XV ст., яке було періодом раннього Відродження в італійській культурі.

Кирилиця – один з двох давньослов’янських алфавітів (другий – глаголиця), на­званий за ім’ям Кирила – одного з просвітителів слов’ян, проповідників пра­вослав’я, братів Кирила та Мефодія. Створено на основі грецького алфавіту з додаванням кількох літер.

Кіклічний епос (циклічний епос) – група епічних творів, починаючи з найдавніших часів, об’єднаних авторським задумом, історичною епохою, головними героями, місцем дії. Кіклічними називалися поети – наступники Гомера, які мали намір охопити якнайбільше коло ("цикл") міфологічних подій.

Кінетичне мистецтво – напрям у мистецтві 1950-1960-х років. Художники створювали рухомі об’єкти, іноді з використанням світлових ефектів. Відомі представники – Ніколас Шеффер, Жан Тенглі, Гюнтер Юккер та інші. У радянському мистецтві принципи кінетизму розроблялися наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років групою "Рух" під керівництвом Л.Нузберга, пізніше розвивалися у творчості В.Колейчука, Б.Стучебрюкова та ін.

Кіномистецтво – мистецтво відтворення на екрані зображень, які викликають враження реальної дійсності.

Кітч (нім. Kitsch – дешева продукція, несмак, verkitschen – дешево продавати) – напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що харак­теризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.

Класицизм – один з основних напрямів у європейській літературі й мистецтві XVII-XVIII ст., зразком для якого було класичне давньогрецьке й давньо­римське мистецтво.

Клерикалізм – політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспіль­но-політичне й культурне життя країни.

Колабораціоністи (від фр. "співробітники") – зрадники батьківщини; особи, які співробітничали з фашистськими загарбниками в окупованих ними країнах під час Другої світової війни.

Колаж – техніка створення картин, що полягає в застосуванні різних наклейок з пласких (фрагменти газет, шпалера, кольоровий папір, тканини), рідше об’ємних предметів (шматки проволоки, дерева, металу). Вперше колаж був упроваджений П.Пікассо та Ж.Браком у 1910-х роках, пізніше активно використовувався дадаїстами, сюрреалістами, представниками поп-арту та інших течій.

Колона – вертикальна опора, як правило, кругла в поперечному перерізі, стриж­невий елемент споруди, несучої конструкції тощо. Складається з бази, стов­бура й капітелі.

Колорит – 1) гармонійне поєднання кольорів та їхніх відтінків у творі живо­пису; 2) характерна особливість художнього твору, а також епохи, місце­вості тощо.

Комедія дель арте, або комедія масок – вид італійського народного театру, що виник у середині ХVІ ст. Особливість комедії масок – відсутність літературного тексту, акторська імпровізація, постійні персонажі (наприклад, Арлекін, Панталоне), які носили на обличчях напівмаски.

Композиція – побудова художнього твору, зумовлена змістом, характером і при­значенням.

Контрреформація – релігійно-політичний рух у Західній Європі XVI-XVII ст., організований і очолений папством проти Реформації.

Контрфорс (фр. contre-force – протидіюча сила) – вертикальний виступ стіни, призначений для збільшення її міцності й стійкості. Елемент готичної конструкції.

Конформізм – пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень (альтернатива – нонконформізм).

Концептуалізм (лат. – думка) – напрям у середньовічному номіналізмі, предста­вники якого доводили, що загальні поняття, так звані універсали, реально не існують – вони є лише загальними поняттями.

Концептуальне мислення – один з найвідоміших напрямів у мистецтві 1960-1970-х років. Його представники відмовляються від створення традиційного художнього витвору та звертаються до концептуальних "об’єктів", що виступають у формі проектів або ідей, супроводжуваних написами, текстами та іншими видами навмисне позаестетечної документації. Відомими представниками концептуалізму є: Йозеф Кошут, Лоуренс Вайнер, Дуглас Х’юблер та інші. У радянському мистетцтві ідеї концептуалізму розвинулись у діяльності І.Кабакова, А.Монастирського, В.Герловіна та Р.Герловіної, Д.Пригова, груп "Колективні дії", "Гніздо", "Мухомори" та ін.

Концептуальне мистецтво – одна з течій авангардизму, що розглядає художній твір як засіб демонстрації ідей, понять, концепцій. Його представники відмов­ляються від створення традиційного художнього твору і звертаються до кон­цептуальних об’єктів, що виступають у формі ідей чи проектів і супроводжу­ються написами, текстами, іншими позаестетичними засобами.

Коран (араб. "читання") – священна книга мусульман; збірник релігійно-догматичних, міфологічних і правових матеріалів, складений у VII ст.

Корінфський ордер – один із трьох основних архітектурних ордерів. Має високу колону з базою, стовбуром, прорізаними жолобками, й пишною капітеллю, що складається з ошатного різьбленого візерунка листя аканта, облямованого не­великими завитками. Корінфський ордер – пишний і урочистий ордер. Назва корінфського ордера походить від назви давнього міста Корінфа.

Корчага – в Київській Русі X-XII ст. велика глиняна посудина з плескатим, кру­глим або гострим дном, вузькою шийкою та двома ручками. Використовува­лася для зберігання зерна і рідин.

Космографія (гр. – опис світу) – опис Всесвіту в книгах, відомості з астрономії, метеорології, географії й геології.

" Критичний реалізм" – термін, що зазвичай характеризує витвір групи східнонімецьких художників (Ган-Юрген Діль, Вольфганг Петрик, Петер Зорге), які використовували методи фотомонтажу та колажу (заголовки, вирізки статей), з метою вираження своєї критичної позиції стосовно буржуазного суспільства. У радянському мистецтві цим терміном постійно позначається критично спрямоване мистецтво художників початку та середини 1980-х років: М.Кантора, А.Сундукова, А.Щербиніна та інших.

Кубізм (фр. cubisme, від cube – куб) – модерністська течія в західноєвропейсько­му образотворчому мистецтві початку XX ст., представники якої зображували реальний світ у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур.

Купол – просторове покриття будинків, споруд, що перекриває круглі, багатокут­ні, еліптичні в плані приміщення.

Куртуазна література (від фр. – ввічливий, люб’язний) – придворно-лицарська література у Франції і Німеччині, спрямована своїм змістом проти аскетичної церковної літератури. Оспівувала лицарське кохання, слугування дамі, приго­ди і подвиги лицарів.

Лейтмотив – провідний мотив; у переносному значенні – важлива думка, що неодноразово повторюється у творі, промові тощо.

Лібрето – 1) словесний текст великого музично-вокального твору (опери, оперети тощо); 2) план сценарію балету або кінофільму; 3) короткий виклад змісту опери, балету тощо, який зазвичай видається окремою книжечкою.

Літографія – один з основних видів графіки; спосіб друкування, при якому відбитки одержуються перенесенням фарби під тиском з плоскої друкованої форми безпосередньо на папір.

Літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

Літургія – 1) обідня, вид богослужіння у православній церкві; 2) у Стародавній Греції та Візантії – деякі види державних повинностей.

Лоджія – 1) приміщення в будинку, відкрите з фасадного боку й огороджене па­рапетом або граткою; 2) окрема будівля галерейного типу.

Локальний колір – основний і незмінний колір зображуваних об’єктів, умовний, позбавлений відтінків, які виникають у природі внаслідок дії освітлення й по­вітряного середовища.

Маги – в Стародавній Персії жерці зороастризму й деяких інших вірувань. У VI-IV ст. до н.е. становили окреме плем’я і брали ендогамні шлюби. Перські маги, як і жерці вавилонської релігії (халдеї), займалися пророцтвами та заклинаннями. Згодом магами почали називати всіх провісників долі, чаклунів, астрологів, заклинателів.

Магія (від грец.) – чаклунство, чародійство, обряди, покликані впливати на людей, духів, явища природи. Магія є складовою всіх релігійних культів.

Мадригал – невеликий музично-поетичний твір любовно-ліричного змісту. Розвинувся в епоху Відродження в Італії.

Маньєризм (італ. manierismo, буквально примхливість, химерність) – стильова течія XVI – початку XVII ст. в європейській літературі й образотворчому ми­стецтві, яка відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Для неї характерні екзальтація та гіперболізм, суб’єктивізм, ускладненість, деформа­ція пропорцій.

Маргіналія – назва чи малюнок, вміщені на полях книги.

Масова культура – напрям у культурі другої половини XX ст., розрахований на доступність широким верствам населення, знижений рівень сприйняття, роз­важальність.

Медитація – розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленої зосередженості. Особливого розвитку медитація набула в індійській та буддійській йозі, в античному"філософському екстазі" платоніків і неоплатоніків, в уславленому "розумному діянні" ("Ісусова молитва"), а також у деяких школах сучасного психоаналізу.

Меса – 1) католицька обідня (літургія); 2) багатоголосий циклічний хоровий твір на текст літургії (із супроводом органа чи оркестру).

Метаморфоза – повна зміна.

Метеки (від грец. "переселенці") – в полісах Стародавньої Греції чужоземці, а також відпущені на волю раби. Були особисто вільні, проте не мали політичних прав.

Метопа – прямокутна кам’яна плита, часто прикрашена рельєфними зображення­ми; входить у фриз доричного ордера.

Меценат – 1) ім’я римського державного діяча (І ст. до н.е.), близького до імператора Августа; уславився своїм широким покровительством над поетами і художниками; 2) переносно – багатий покровитель наук і мистецтв.

Мистецтво – 1) художня творчість в цілому – література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-вжиткове мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші види діяльності людини, об’єднувані як художньо-образні форми відо­браження дійсності; спосіб виявлення творчого потенціалу особистості та задо­волення її естетичних потреб; 2) у вузькому значенні – образотворче мистецт­во; 3) високий ступінь виявлення майстерності в будь-якій сфері діяльності.

"Мистецтво ґрунту" ("land art") – напрям у мистецтві 1960-1970-х років. Виник у США. Представники цього напряму – Вальтер де Марна, Майкл Хейзер, Деніс Оппенгейм, Карл Андре, Роберт Смітсон. Твори "land art" становили собою рови, ями, ґрунтові насипи або геометричні фігури, лінію проведену на поверхні землі. Часто вони розташовувались на великих просторах (у пустелях, на необжитих землях тощо). Земля, каміння або знятий дерн демонструвалися як витвір мистецтва художниками "land art" на виставках.

Мімікрія – 1 подібність одних тваринних чи рослинних організмів до інших або до предметів навколишнього середовища з метою самозбереження; 2) безпри­нципне пристосування до оточення, до умов життя.

Мініатюра – твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що потребує ви­тонченої техніки виконання. До мініатюри належать книжкові ілюстрації та невелике портретне зображення, виконане емаллю, гуашшю, аквареллю на папері, кіст­ці, металі, фарфорі.

Мінімалізм (лат. minimalis – найменший) один з напрямів у мистецтві 1960-1970-х рр. XX ст., твори якого позбавлені зовнішньої декоративності, найчастіше зво­дяться до використання найпростіших геометричних фігур. Мінімалізм пред­ставлений головним чином скульптурою і живописом.

Містика – релігійно-ідеалістичні погляди, що визнають існування надприродних сил і можливість спілкування з ними людини.

Містицизм – релігійно-ідеалістичний світогляд, заснований на містиці.

Мода – панування в певному середовищі в певний час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуту і одягу.

Модернізм (фр. moderne – сучасний, новітній) – узагальнююча назва художніх на­прямів XX ст. Модернізму властивий розрив з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, пошук нових художніх форм і виражальних засобів.

Мозаїка – зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти тощо.

Монархія – 1) форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи – монарха; 2) царство, королівство, цісарство, імперія; 3) держава з такою формою правління.

Набат – 1) у Стародавній Русі мідний військовий барабан величезних розмірів, який перевозили чотирма кіньми; 2) сигнал тривоги для зібрання людей, який подавався зазвичай ударами у дзвін ("бити у набат").

Народний звичай – традиційний порядок відзначення подій, свят, який пов’язаний з виконанням певних дій та використанням відповідних атрибутів та предметів.

Народний обряд – сукупність установлених звичаєм дій, пов’язаних з побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов; церемонія культових та звичаєвих обрядів.

Натурфілософія – система умоглядних уявлень про природу. Обмеженість науко­вих знань про природу натурфілософія намагалася компенсувати філософськими роздуму­ваннями про неї. Натурфілософія виникла ще в античності, коли природничі науки тільки зароджувалися і всі знання про явища природи розвивалися в межах філосо­фії. В період Середньовіччя натурфілософія мала переважно умоглядний характер. В епоху Відродження натурфілософія відіграла велику роль у боротьбі проти схоластики в приро­дознавстві. Натурфілософи того часу розвинули ряд глибоких матеріалістич­них та діалектичних ідей (наприклад, Д.Бруно висунув ідею про безкінечність природи і незчисленність світів, що входять до її складу; Микола Кузанський – ідею про збіг протилежностей в безкінечно великому і безкінечно ма­лому).

Натюрморт – живописне зображення неістот, як правило, предметів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Неодадаїзм – напрям у мистецтві кінця 1950-1960-х років, представлений головним чином американським мистецтвом. Його найяскравіші представники – Р.Раушенберг, Д.Джонс, Д.Дайн. Напрям близький до поп-арту, але відрізняється передусім характером використовуваних образів та матеріалів. У європейському мистецтві – найпоширеніший рух, представлений "Новим реалізмом".

Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві XVIII – початку XX ст., що ба­зувалася на стилізації зовнішніх форм античного мистецтва, італійського Від­родження і частково класицизму.

Неоплатонізм – ідеалістичний напрям у філософії, що виник у період занепаду Римської імперії (III-VI ст.). Це була остання спроба поєднати на основі платонізму різні системи античної філософії і використати їх для боротьби з невпинно зростаючим християнським монотеїзмом. Згідно з неоплатонізмом творцем світу є надчуттєве абстрактне "єдине", що може бути сприйняте людиною лише в екстазі. "Єдине" шляхом випромінювання, витікання (еманації) виділяє з себе світовий розум (світ ідей), світову душу, природу (чуттєвий матеріальний світ). Матеріальний світ є чимось ілюзорним, гріховним. Метою людини, за неоплатонізмом, є звільнення від усього тілесного, досягнення блага ("єдиного") шляхом екстазу. Неоплатонізм мав вплив на християнство та середньовічну і почасти містичну філософію нового часу. В часи Відродження неоплатонізм перетворився в один із найвпливовіших філософських напрямів.

Неореалізм – напрям в італійському кіно і літературі 1940-1950-х рр. XX ст. Ви­значними рисами неореалізму є демократизм і гуманізм, увага до життя простої людини, наявність документальної основи твору (принцип вірності факту).

Нервюр (фр. – прожилки) – в архітектурі виступаюче і профільоване ребро, го­ловним чином готичного хрестового склепіння.

Неф, корабель – приміщення у вигляді галереї, витягнуте в плані й відокремлене від інших приміщень рядом арок або колон. У храмах виділяються головний неф та бічні.

"Нові дикі" – термін, що його застосовують на позначення мистецтва нових художників Східної Німеччини другої половини 1970-х – початку 1980-х років (Кіфер, Базеліц, Мерц, Міддендорф). Для них характерне намагання створити новий живописний міф через звернення до традиційного (переважно архаїчного) мистецтва минулого та відновлення його своєю експресивною, "дикою", "варварською" манерою (звідси й назва).

Номіналізм (лат. – іменний) – напрям у середньовічній філософії, представ­ники якого вважали, що реально існують тільки окремі речі, а загальне по­няття (універсали) є лише назвами або іменами, що їх створило людське мислення.

Нонконформізм – демонстративне неприйняття загальнопоширених нормативів, правил, догм.

Нігілізм – у широкому розумінні заперечення загальноприйнятих цінностей і норм, які вкорінилися в суспільному житті.

Об’єкт – узагальнене визначення для художнього твору, який використовує штучно створені або готові предмети.

Образотворче мистецтво – умовна назва видів пластичних мистецтв: живопису, скульптури, графіки. На відміну від так званих необразотворчих ви­дів в основі творів образотворчого мистецтва лежить використання і творче переосмислення явищ реальної дійсності. Залежно від специфіки засобів художнього вира­ження різні види образотворчого мистецтва відтворюють такі об’єктивні особливості навколиш­нього світу, як об’єм, колір, простір, матеріальна форма предметів, світлоповітряне середовище. Окрім фіксації образу безпосереднього чуттєвого сприйняття образотворчому мистецтву доступне відображення розвитку подій у часі, динамічно­сті дії, розкриття психологічного й емоційного змісту зображуваної ситуа­ції, духовного світу людини.

Обскурантизм – украй вороже ставлення до освіти і прогресу, реакційність, мракобісся.

Одіозний – дуже неприємний, небажаний, такий, що викликає негативне ставлення.

Окультизм – містичне вчення, що визнає можливість безпосередніх зносин з по­тойбічним світом.

Олігархія – одна з форм державного правління, за якої політичне й економічне правління здійснюється невеликою групою осіб.

Оп-арт (англ. op-art, скороч. від optical art – оптичне мистецтво) – напрям у мис­тецтві модернізму 1960-х pp. XX ст., що розробляє в живописі й графіці декора­тивні ефекти простих геометричних форм, зазвичай розрахованих на оптич­ний ефект.

Опера – музично-драматичний твір, що поєднує інструментальну музику з во­кальною, текст та образотворче мистецтво, і призначений для виконання в театрі.

Оранта – один із іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесеними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в ІХ – ХІІІ ст.

Ораторія – великий музичний твір для хору, солістів-співаків та симфонічного оркестру, написаний на драматичний сюжет, але призначений для концертно­го виконання.

Ордалії – "божий суд" – рід випробування, з допомогою якого нібито встановлювали судову істину. Спочатку поняття пов’язувалося з уявленням про всезнаюче божество, яке може захистити невинного і звинуватити винного. Найпоширеніші форми "божого суду" – випробування водою, вогнем, розпеченим залізом.

Офорт (фр. eau-forte – міцна вода), поширена в графічному мистецтві техніка гли­бокого друку. Спосіб одержання зображень з металевої пластинки шляхом ви­травлення азотною кислотою (міцною водою). Офорт виконується продряпу­ванням сталевою голкою рисунка по граверному ґрунту, з наступним травлен­ням пластинки, з якої зображення друкується на папір. Офорт був винайдений на рубежі XV-XVI ст. і використовується до цього часу.

Палімпсести – писання по стертому старому тексту на пергаменті; в широкому розумінні – поверх "священних текстів".

Панегірик (гр. – урочиста промова) – жанр ораторського і поетичного мистецт­ва, що виник у Стародавній Греції. Пізніше набув іронічного значення за над­мірне вихваляння.

Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією. Методоло­гічну основу пантеїзму становили вчення про витікання (еманацію) нижчих сфер буття з вищої та вчення про безпосереднє надрозумне пізнання Бога. Пан­теїстичні ідеї були поширені в епоху Відродження (Микола Кузанський, Д.Бруно).

Папірус – багаторічна трав’яниста рослина родини осокових. У Стародавньому Єгипті з папірусу виготовляли своєрідний папір, який називався папірусом, а також одяг, циновки тощо.

Парафраза – музична п’єса у формі фантазії на теми (мелодії) з іншого твору.

Парія – безправна, пригнічена людина. Слово походить від найменування однієї з нижчих "недоторканих" каст у Південній Індії.

Парсуна – (від персона, особистість, обличчя) – умовна назва творів українсько­го та російського портретного живопису XVII-XVIII ст. Перші парсуни, на яких зображувалися реальні історичні особи, не відрізнялися від творів іконо­пису. У другій половині XVII ст. парсуна розвивалася за двома напрямами. Перший характеризувався впливом іконописного начала, другий – впливом іноземних художників.

Пастораль – літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого – поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У переносному значенні пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності та тиші, однак з певною часткою манірності, солодкуватості.

Патетика – захоплена, пристрасна, схвильована мова, що має метою вплинути на почуття.

Патристика – християнська філософія, викладена у творах "Отців Церкви" (Тертуліана, Августина та ін.).

Патриції і плебеї – римський народ офіційно складався з патриціїв (старої знаті) і плебеїв (вільного населення, яке володіло земельною власністю). В імператорський період частина плебеїв, втративши свої земельні володіння, перетворилася на нероб, яких держава взяла на утримання. У І-ІІ ст. кількість утриманців держави досягала 200 тис. осіб. "Хліба і видовищ" – у ці слова вклався своєрідний "світогляд" цієї бездіяльної юрби.

Пафос – 1) натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.

Пейзаж – (країна, місцевість) – жанр образотворчого мистецтва (або окремий твір цього жанру), в якому основним об’єктом зображення є природа. У пей­зажі відтворюються реальні або уявлювані художником види місцевості, архі­тектурних споруд, міст, морські види та ін.

Перспектива – система способів зображення предметного світу на площині від­повідно до закономірностей зорового сприйняття людиною різних предметів. В образотворчому мистецтві лінійна перспектива використовується для побудови ілю­зорного простору на площині. У повітряній перспективі предмети змінюють свій колір, при цьому чіткість обрисів залежить від відстані до тієї площини, на якій вони зображуються.

Перформанс – одна з форм "мистецтва дії". Складається із виконання окремих, наперед спланованих дій перед публікою. Відрізняється від хепенінгу наявністю визначеного, заздалегідь заготовленого "сценарію" та пасивною участю публіки, яка виступає (в разі перформансу) тільки в ролі глядача.

Підтекст (у театрі) – внутрішній зміст сцени, який не розкривається безпосередньо в діалозі.

Пієтет – глибока повага, шанобливе ставлення до когось, чогось.

Піктографія (лат. – намальований, гр. – пишу) – малюнкове письмо, в якому поняття (ідеї) передаються за допомогою зорових образів, фігур, схем, спро­щених зображень (піктограм).

Пілон – масивний стовп, підпора склепінь, арок, перекриття мостів.

Пілястра – прямокутний у плані плоский вертикальний виступ на площині стіни або потужного стовпа, що споруджується для підсилення несучих конструкцій та для композиційного розчленування стіни. Пілястра має базу, стовбур, капітель, тобто ті ж самі частини та пропорції, що й колона ордера.

Пластичні мистецтва, мистецтва просторові – поняття, що об’єднує всі види мистецтва, твори яких існують у просторі. Пластичні мистецтва умовно й відносно поділяють на образотворчі й необразотворчі. До образотворчих належать: живопис, ску­льптура, графіка, монументальне мистецтво; до необразотворчих – архіте­ктура, декоративно-ужиткове мистецтво.

Платонізм – напрям античної філософії. Засновник – давньогрецький філософ Платон. Найважливішою частиною філософії Платона, на якій розвинувся платонізм, було вчення про три головні онтологічні субстанції: "єдине", "розум" і "душу". Основою всякого буття і вихідним пунктом будь-якої дійсності, на думку Платона, є "єдине", бо воно не має ознак і частин, початку і кінця. Для пояснення буття Платон розвинув теорію про наявність нетілесних форм речей, які він називав "образами" або "ідеями", і ототожнював з буттям. "Ідеї" Платон протиставляв небуттю, ототожнюваному з матерією і прос­тором. Почуттєвий світ, за Платоном, - породження "ідей" і "матерії" і є проміжною ланкою між ними. "Ідеї" – вічні, вони не виникають і не зни­кають, безвідносні, не залежать від простору і часу. Почуттєві, матеріальні речі – тлінні, залежать від простору і часу. У центрі космології Плато­на – вчення про "світову душу", психології – вчення про те, що душа ув’язнена в темниці нашого тіла, і про перевтілення душі. Джерелом пі­знання Платон вважав спогади безсмертної душі людини про світ ідей, який вона споглядала до вселення у смертне тіло. Перші наступники Пла­тона (Платонівська Академія) не піддали суттєвим змінам його ідеї. У подальшому послідовники платонізму значно посилили містичний зміст вчення Пла­тона. З III ст. платонізм фігурував переважно як неоплатонізм.

Пленер – у живопису термі, який позначає передане в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла і атмосфери. Пленерний живопис склався в результаті роботи художників на вільному повітрі, а не в майстерні.

Поетика (гр. – мистецтво творення) – галузь літературознавства, наука про основні закономірності розвитку художньої літератури як мистецтва слова.

Полеміка – суперечка в суді, на диспуті, зборах; зіткнення різних поглядів при обговоренні будь-яких наукових, політичних, літературних та інших питань.


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.056 сек.)