V. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Про судову практику в справах про обман покупців: постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 березня 1973р. № 2 із змінами від 25 січня 1974р., 11 червня 1975р., 26 грудня 1975р., 23 грудня 1983р., 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р. //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Львів: юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, 1998 (далі – Збірник....). – С. 153-157.

(витяг)

5. Обман покупців може бути вчинено як одним із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 155* КК способів, так і кількома способами одночасно. Ця обставина не впливає на кваліфікацію вчиненого злочину.

Під іншим обманом покупців, про що зазначається у диспозиції ч. 1 ст. 155 КК, слід розуміти такі дії, як обраховування покупців, продаж фальсифікованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, продаж знижених в ціні товарів за цінами, які існували до їх уцінки, продаж неповного комплекту товарів, передача покупцеві одного предмета під виглядом іншого тощо.

10. Особа, яка продає продукцію за дорученням колективного сільськогосподарського підприємства або іншої колективної організації, за обмірювання, обважування, обрахування та інший обман покупця несе відповідальність за ст. 155 КК.

Дії представника колективного сільськогосподарського підприємства, який реалізує на ринку продукцію по ціні, більш високій проти встановленої цим підприємством, та привласнює різницю між гаданою і фактично одержаною виручкою, повинні кваліфікуватися як розкрадання колективного майна.

12. Питання про наявність в діях винного ознак обману покупців у великому розмірі має вирішуватися залежно від конкретних обставин справи, з урахуванням загальної суми, на яку його вчинено.

Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки: постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 1976р. № 4 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 березня 2000р. //Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2.

(витяг)

2. Знищення державного або колективного майна – це приведення його у повну непридатність до використання за цільовим призначенням. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність. Знищення лісового масиву означає, що він втратив своє господарське, кліматичне або культурно-естетичне значення.

Пошкодженням майна визнаються погіршення якості, зменшення цінності речі або приведення її на якийсь час у не придатний до використання за цільовим призначенням стан. Під істотним пошкодженням лісового масиву слід розуміти заподіяння йому такої шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його цінність.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, судам необхідно призначати відповідну експертизу.

Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися залежно від спрямованості умислу як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.

7. Поняття "шкода здоров’ю людей" (ч. 1 ст. 220¹* КК) охоплює заподіяння одній особі середньої тяжкості тілесного ушкодження або одній чи декільком - легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності.

Поняття "людські жертви" (ч. 3 ст. 89** і ч. 2 ст. 220¹ КК) передбачає загибель однієї або декількох осіб.

8. Питання про те, що слід визнавати майновою шкодою у великому розмірі (ч. 1 ст. 220¹ КК), особливо великою шкодою (ч. 3 ст. 89 КК), майновою шкодою в особливо великому розмірі та іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 220¹ КК), має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Суди повинні зазначати у вироку точний розмір шкоди та мотиви, з яких її визнано великою або особливо великою.

Зокрема, особливо велика шкода та майнова шкода в особливо великому розмірі, заподіяна внаслідок знищення або пошкодження державного чи колективного майна, може полягати, наприклад, у виведенні з ладу повністю або на тривалий час виробничих підприємств (окремих цехів, дільниць) та інших важливих споруд (гребель, систем водо- та енергопостачання, зв'язку тощо), загибелі великої кількості худоби, спаленні або пошкодженні лісових масивів на значних площах, спричиненні інших особливо великих матеріальних збитків.

Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватися заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або декільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень - двом і більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, тривалі припинення або дезорганізація роботи підприємства, установи, організації тощо.

При вирішенні питання про те, чи є великими або особливо великими матеріальні збитки від знищення чи пошкодження пожежею майна державних або колективних підприємств, установ, організацій, слід враховувати не тільки вартість, розмір знищеного чи пошкодженого майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість предметів), а і його значимість. При визначенні розміру збитків, завданих пожежею громадянам, належить виходити з вартості знищеного або пошкодженого майна, його кількості й значимості для потерпілого, а також із майнового стану останнього, зокрема наявності у нього утриманців, тощо. У разі необхідності для визначення розміру завданих пожежею збитків потрібно призначати експертизу відповідно до вимог ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК).

Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981р. № 7 із змінами від 23 грудня 1983р., 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 82-86.

(витяг)

2. Судам слід мати на увазі, що розкрадання може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата ввіреного або такого, що було у віданні, державного чи колективного майна у випадках, коли винний відповідно до службових обов'язків, договірних відносин або спеціального доручення державного чи колективного підприємства, установи, організації, наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню викраденого майна. Тому при розгляді справ належить ретельно з'ясовувати вказані обставини.

3. Роз'яснити судам, що розкрадання державного чи колективного майна, вчинене особою, яка одержала майно за документом (експедитором, шофером, їздовим та ін.), на підставі якого ця особа наділена відносно довіреного їй майна певною правомочністю, слід кваліфікувати як привласнення або розтрату за ст. 84* КК.

Розкрадання державного чи колективного майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 81** КК.

4. Кошти, одержані від фізичних чи юридичних осіб особами, уповноваженими державним чи колективним підприємством, установою, організацією на одержання таких коштів як плату за надані послуги чи перевезення пасажирів, чи багажу транспортом, слід розглядати як державне або колективне майно. Тому їх розкрадання такими особами належить кваліфікувати як привласнення чи розтрату.

Працівники транспорту, що не мають зазначених повноважень, які одержали від фізичних чи юридичних осіб та обернули на свою користь гроші за безквитковий проїзд або незаконне, без оформлення документів, перевезення багажу, за наявності необхідних ознак повинні нести відповідальність за ст. 87* КК.

5. Враховуючи, що прийняті до перевезення від громадян транспортними підприємствами або організаціями вантажі та багаж перебувають під охороною зазначених підприємств й організацій і вони несуть перед власником відповідальність за їх збереження, заволодіння цими товарно-матеріальними цінностями має розглядатися як розкрадання державного чи колективного майна.

6. Судам слід усунути з практики недоліки, пов'язані з відмежуванням продовжуваного розкрадання від повторного, неправильною кваліфікацією закінченого розкрадання і замаху на нього, а також розкрадання, пов'язаного з умисним знищенням або пошкодженням іншого державного чи колективного майна. При цьому слід мати на увазі, що:

а) відмежовуючи закінчене розкрадання від замаху на нього, суди повинні виходити з конкретних обставин справи і з'ясовувати, чи мав винний реальну можливість розпоряджатися за своїм розсудом або користуватися вилученим майном;

б) продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення державного чи колективного майна, що складається з ряду тотожних злочинних дій, які мають загальну мету незаконного заволодіння майном, що охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин;

7. Вирішуючи питання про розмежування дрібного розкрадання і розкрадання у значних розмірах, суди, крім вартості, повинні враховувати також вагу, обсяг, кількість викраденого та значимість його для народного господарства, не допускаючи випадків кваліфікації розкрадань матеріальних цінностей у значних розмірах як дрібне розкрадання державного чи колективного майна.

8. При визначенні вартості викраденого майна та розміру матеріальних збитків судам слід керуватися нормами законодавства про ціни і ціноутворення та роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року N 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна". Зокрема, розмір шкоди, заподіяної розкраданням, нестачею, умисним знищенням, умисним псуванням матеріальних цінностей, визначається відповідно до Закону України від 6 червня 1995р. "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996р. N 116 (зі змінами, внесеними постановами від 27 серпня 1996р. N 1009 та від 20 січня 1997р. N 34). При цьому слід мати на увазі, що роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари реалізуються.

Вартість викраденого майна визначається за роздрібними, закупівельними чи іншими цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування заподіяних злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на добавлену вартість, акцизний збір тощо.

Про судову практику в справах, пов’язаних із порушенням вимог законодавства про охорону праці: постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 жовтня 1982р. № 6 із змінами від 3 жовтня 1986р., 12 жовтня 1989р., 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р., 3 березня 2000р. //Збірник.... – С. 119-123; Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2.

(витяг)

7. Звернути увагу судів на недопустимість кваліфікації за ст. 135* КК України порушень спеціальних правил, що забезпечують безпеку гірничих, будівельних робіт або робіт на вибухонебезпечних підприємствах (у цехах), оскільки відповідальність за них передбачена статтями 218 - 220** КК України.

Посадові особи, які зобов'язані забезпечувати додержання вимоги законодавства про охорону праці на гірничих, будівельних роботах і роботах на вибухонебезпечних підприємствах (у цехах), можуть нести відповідальність за ст. 135 КК України лише у тому разі, коли ними порушені загальні правила техніки безпеки, промислової санітарії чи інші вимоги законодавства про охорону праці, які не є спеціальними для гірничого, будівельного або вибухонебезпечного виробництва.

9. Роз'яснити судам, що поняття "нещасні випадки з людьми", зазначене в ч. 2 ст. 135*** КК України, передбачає загибель однієї чи більше осіб, заподіяння одній або кільком особам тілесних ушкоджень тяжких, середньої тяжкості чи легких, які спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності. Відповідальність за ст. 135 КК України може наставати лише при нещасних випадках з особами, які мають постійний чи тимчасовий зв'язок з даним виробництвом, з тими, хто безпосередньо працює, прибув у відрядження, на практику або стажування й іншими особами, діяльність яких пов'язана з цим виробництвом.

11. Поняття "шкода здоров'ю людей", передбачене ч. 1 ст. 218* і ч. 1 ст. 219** КК України, охоплює заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження одній особі чи легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності одній чи кільком особам.

12. Під "іншими тяжкими наслідками", передбаченими статтями 218 - 220*** КК України, треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом чи більше особам, значних матеріальних збитків державній, громадській організації або громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць.

13. Звернути увагу судів на те, що відповідальність за ст. 219 КК України за порушення будівельних і санітарних правил, а також правил експлуатації будівельних механізмів настає при проведенні будівельних робіт у будь-якій галузі народного господарства.

До будівельних робіт належить комплекс робіт по спорудженню, ремонту та реконструкції будинків і будівель, а також розібранню і пересуванню раніше побудованих об'єктів, зокрема: загальнобудівельні (земляні, кам'яні, споруджувальні, монтаж будівельних конструкцій та ін.), спеціальні (монтаж систем водопостачання, технологічного устаткування тощо) і допоміжні (навантажувально-розвантажувальні, заготівельні й транспортні, які пов'язані з будівництвом об'єктів і виконуються в його межах).

14. Роз'яснити судам, що за ст. 219 КК України відповідальність за порушення правил експлуатації будівельних механізмів може наставати лише за умови, що їх допущено при будівельних, а не інших роботах.

У випадку порушення правил експлуатації будівельних механізмів не при виконанні будівельних робіт, винні особи несуть відповідальність залежно від обставин за статтями про злочини проти особи або транспортні злочини, а посадові особи – і за ст. 135**** КК України, або за статтями про службові злочини.

Випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних будівельних або сільськогосподарських машин, що використовуються як транспортні засоби, або інше грубе порушення правил їх експлуатації, які забезпечують безпеку руху, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію цих засобів, за наявності підстав судам слід кваліфікувати за ст. 215²***** КК України, а не за статтями 135, 219 КК України.

15. Відповідальність за ст. 220* КК України може настати при вибухах речовин, що зумовили визнання підприємства (цеху) вибухонебезпечним. Належність підприємства (цеху) до вибухонебезпечних визначається не характером наслідків, що настали, а категорією і класом виробництва за вибухонебезпечністю, встановленими технологічним регламентом. Судам необхідно вимагати від слідчих органів приєднання до справ про злочини, передбачені ст. 220 КК України, копій нормативних актів (наказів, положень, регламентів та ін.) про віднесення підприємства (цеху) до певної категорії (класу) вибухонебезпечності.

Про практику застосування судами України законодавства в справах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псування в системі державної торгівлі та споживчої кооперації: постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983р. № 3 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 86-90.

(витяг)

4. Дії особи (заготовлювач, експедитор, агент по постачанню та ін.), що одержала у підзвіт грошові кошти для закупки продукції сільського господарства або вчинення інших виробничих операцій і своєчасно не звітувала за одержані у підзвіт суми, можуть бути кваліфіковані як розкрадання шляхом привласнення або розтрати лише при доведеності умислу на неоплатне звернення цих коштів у свою власність або власність інших осіб.

5. Роз'яснити, що посадові особи, внаслідок халатності яких допущені розкрадання, втрата чи псування продовольчих товарів та інших матеріальних цінностей, коли ці діяння заподіяли істотну шкоду, повинні нести відповідальність за ст. 167** КК України.

10. При розгляді справ про розкрадання, нестачі, знищення, втрату чи псування матеріальних цінностей судам належить приділяти особливу увагу правильному визначенню розміру заподіяних матеріальних збитків.

У підприємствах громадського харчування (на виробництві і в буфетах), у комісійній торгівлі розмір шкоди визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Суди повинні мати на увазі, що при розкраданні, нестачі, умисному знищенні чи умисному псуванні матеріальних цінностей збитки визначаються за роздрібними цінами. Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари реалізуються зазначеними підприємствами (організаціями).

Вартість викраденого майна, визначена у вказаному вище порядку, має враховуватися як при обчисленні розміру матеріальних збитків, так і при кваліфікації злочину.

Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду: постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1986р. № 3 із змінами від 4 червня 1993р., 26 жовтня 1995р. //Збірник.... – С. 190-193.

(витяг)

9. Роз'яснити судам, що під самовільним залишенням піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду слід розуміти зміну ним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, які здійснюють нагляд, місця проживання як у межах одного й того ж населеного пункту, так і виїзд без дозволу органу внутрішніх справ до іншого населеного пункту.

Для притягнення піднаглядного до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 196¹* КК України досить встановити факт вчинення ним зазначених дій з метою ухилення від нагляду. Попереднього притягнення до адміністративної відповідальності в цьому випадку не потрібно.

Такий же порядок притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 196¹ КК України передбачений і щодо осіб, які з метою ухилення від нагляду після звільнення з виправно-трудової установи не прибули до обраного ними місця проживання або прибули пізніше строку, визначеного в постанові про встановлення адміністративного нагляду.

Дії особи, яка самовільно залишила місце проживання, щоб ухилитися від нагляду після того, як до неї двічі протягом року застосовувалися заходи адміністративного стягнення за порушення правил нагляду, належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 196¹ КК України і додаткової кваліфікації за ч.1 цієї ж статті вони не потребують.

Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1987р. № 2 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 90-93.

(витяг)

3. Вирішуючи питання про кваліфікацію дій водіїв, трактористів, візників, які обернули в свою власність або на власність інших осіб сільськогосподарську продукцію при збиранні врожаю та його транспортуванні з поля на тік або у сховище, суди повинні мати на увазі, що вчинення таких дій щодо продукції, ввіреної для транспортування (доставки) на підставі товарно-транспортної накладної, талону або іншого внутрігосподарського документа із зазначенням кількості (ваги) продукції, слід кваліфікувати як привласнення або як розтрату державного чи колективного майна.

4. Безоплатне обернення посадовими особами тваринницьких комплексів (ферм) ввіреної їм худоби в свою власність або у власність інших осіб тягне кримінальну відповідальність за розкрадання державного та колективного майна шляхом привласнення або розтрати.

5. Дії осіб, які будучи уповноваженими на доставку продукції в торговельну мережу або для реалізації на ринку, продали або здали її за вищими порівняно з товарно-транспортними документами цінами і обернули різницю в свою власність або у власність інших осіб, треба кваліфікувати як розкрадання державного чи колективного майна.

6. Крадіжка у громадян худоби, одержаної для відгодівлі, якщо винний завідомо знав про її належність, тягне кримінальну відповідальність за розкрадання державного чи колективного майна. Якщо винний не знав про належність худоби державному або колективному сільськогосподарському підприємству, його дії слід кваліфікувати за ст. 140* КК України.

Дії посадових осіб, які занизили вагу або обсяг відпущених громадянам кормів для відгодівлі тварин з метою обернення в свою власність або у власність іншої особи, слід кваліфікувати як розкрадання державного чи колективного майна шляхом зловживання посадовим становищем. Такі ж дії непосадових осіб (вагарів, обліковців та ін.) - як шахрайство.

8. ….

….

….

Дрібне розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки з проникненням у приміщення чи інше сховище слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 81** КК, а якщо його було вчинено у такий самий спосіб особливо небезпечним рецидивістом - за ч. 4 цієї статті.

Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990р. № 1 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 1 листопада 1996р., 3 грудня 1997р., 27 листопада 1998р. //Збірник.... – С. 157-165; Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 4.

(витяг)

4. ….

….

6. Роз'яснити судам, що відповідальність за ч. 1 ст. 228¹*** КК за незаконний скид у море з метою захоронення речовин, шкідливих для здоров'я людей чи живих ресурсів моря, настає якщо розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, перевищує п'ятсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Коли внаслідок незаконного скиду шкідливих речовин сталося забруднення морських вод понад гранично допустимі норми і розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, перевищує тисячу мінімальних розмірів заробітної плати, винні особи мають нести відповідальність за ч. 2 ст. 228¹* КК.

У разі заподіяння внаслідок забруднення морських вод істотної шкоди здоров'ю людей чи живим ресурсам моря, зонам відпочинку або іншим законним видам використання моря, винні особи повинні нести відповідальність за ч. 3 ст. 228¹ КК.

Істотною шкодою слід вважати тяжке захворювання хоч би однієї людини, масову загибель риби чи інших морських істот, які населяють море. Крім того, суди в кожній конкретній справі мають враховувати розмір матеріальної шкоди, в тому числі й шкоду, пов'язану з витратами, необхідними для ліквідації наслідків забруднення морських вод.

10. При вирішенні питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним рибним промислом, незаконним полюванням, незаконною порубкою лісу великою (значною), треба враховувати вартість, екологічну цінність, кількість добутого, пошкодженого чи знищеного, а також розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

11. Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водяних тварин, що вирощуються підприємствами і організаціями в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями, або перебуваючими в розплідниках і вольєрах дикими тваринами і птицею, підлягають кваліфікації як розкрадання державного чи колективного майна.

У зв'язку з цим судам при розгляді справ слід з'ясовувати, в яких водоймах виловлено рибу або водних тварин, де вирощено диких тварин і птахів, і залежно від встановленого кваліфікувати дії винних.

Заволодіння заготовленим чи складованим лісом, а так само незаконна порубка в містах і селищах декоративних дерев з корисливою метою належить кваліфікувати як розкрадання державного або колективного майна.

14. Виходячи з того, що відповідно до статей 160 - 162** КК і ст. 81 КПК знаряддя злочину, належні винній особі, в тому числі мисливські рушниці, риболовні сітки, автомашини, мотоцикли, човни й інші транспортні та плавучі засоби, за допомогою яких вчинюються чи полегшуються вилов риби, відстріл звірів тощо, підлягають конфіскації, судам належить всебічно перевіряти, чи визнані вони в установленому порядку знаряддями злочину, чи прилучені до справи як речові докази.

Коли органи дізнання чи попереднього слідства не вирішили питання про визнання транспортних засобів та інших предметів, застосованих при браконьєрстві, знаряддями злочину, суд стосовно до п. 9 ст. 242 КПК може вжити заходів до вирішення питання про визнання їх знаряддями злочину.

15. Звернути увагу судів, що у справах, пов'язаних з порушенням законодавства про охорону природи, вони повинні ретельно з'ясовувати розмір матеріальної шкоди.

При вирішенні вимог про її відшкодування (в тому числі й при заподіянні шкоди злочинними посяганнями) необхідно керуватися нормами природоохоронного законодавства, а в питаннях, не врегульованих цим законодавством, відповідними правилами цивільного законодавства (наприклад, статтями 71, 73 - 82 ЦК про строки давності, статтями 441, 445 - 451, 454 ЦК - відповідальність за заподіяння шкоди). Коли природоохоронним законодавством визначено порядок вирахування даної шкоди, її розмір належить визначати в точній відповідності з установленими таксами, методикою. В тих випадках, коли природоохоронним законодавством, норми якого порушені, це питання не врегульоване, суд, вирішуючи вимоги про відшкодування шкоди, має керуватися загальними правилами даного законодавства про відшкодування заподіяної його порушенням шкоди і статтями 440, 453 ЦК.

16. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, заподіяної псуванням, забрудненням, самовільним використанням, несвоєчасним поверненням з тимчасового користування землі чи іншими порушеннями земельного законодавства, суди повинні визначати їх розмір на підставі ст. 117 Земельного кодексу, статей 203, 440, 453 Цивільного кодексу, враховуючи при цьому, зокрема, всі необхідні витрати по відновленню родючих чи інших, відповідаючих її призначенню, якостей землі і неодержані прибутки, які були б одержані землекористувачем за час до приведення цих земель у стан, придатний для використання за призначенням. Коли за час самовільного використання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують недоодержані землекористувачем, на користь останнього стягуються з правопорушника фактично одержані прибутки.

16¹. Відповідно до Закону України від 16 червня 1992 року "Про природно-заповідний фонд України" розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначається на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться згідно з цим законом, і такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням цього законодавства, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995 року N 239.

19. Роз'яснити, що відповідно до статей 36, 98, 100 Лісового кодексу України особи, винні в незаконному знищенні чи пошкодженні полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень на смугах відводу залізниць, захисних лісових насаджень на смугах відводу автомобільних доріг, несуть відповідальність, встановлену законодавством за знищення чи пошкодження лісів першої групи з підвищеною категорією захисності.

При знищенні, пошкодженні чи незаконній рубці окремих дерев чи їх груп, а також чагарників на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках, які не належать до лісового фонду, шкода визначається відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. N 1464 за таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами".

Для обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями та громадянами зеленим насадженням та іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів внаслідок знищення або пошкодження дерев і чагарників чи газонів і квітників, а також шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями та громадянами паркам, скверам, гідропаркам, іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів чи земельним ділянкам, відведеним для створення цих об'єктів, внаслідок самовільного їх використання, влаштування сміттєзвалищ, випалювання рослинності, випасання худоби та засмічення водоймищ на їх територіях застосовуються такси, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996р. N 676 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням та іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів".

20. Судам слід мати на увазі, що відповідальність за шкоду, заподіяну незаконним полюванням, регулюється ст. 58 Закону України від 3 березня 1993 року "Про тваринний світ" і Положенням про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996р. N 780.

Визначаючи розмір шкоди, заподіяної незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), знищенням їх жител, біотехнічних споруд, слід виходити із такс, затверджених наказом Міністерства лісового господарства і Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 12 березня 1996р. При цьому необхідно враховувати, що для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об'єктам природно-заповідного фонду внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їх жител, місць перебування і розмноження застосовуються такси, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995р. N 239 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996р. N 621.

21. При вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним добуванням або знищенням риби й водних тварин, судам залежно від обставин справи слід керуватися ст. 58 Закону України "Про тваринний світ", ст. 21 Закону України "Про виключну (морську) економічну зону України" і відповідними правилами рибальства, що встановлюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Залежно від характеру правопорушення розмір такої шкоди визначається, зокрема, за затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1994р. N 41 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996р. N 621) таксами для обчислення розмірів відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства цінних видів риб, водних безхребетних і водних рослин у рибогосподарських водоймах України, живих організмів "сидячих" видів, що є природним багатством континентального шельфу України, живих організмів виключної (морської) економічної зони України, а також анадромних видів риб, що утворюються в річках України, за межами цієї зони.

При застосуванні цих такс слід мати на увазі, що шкода, заподіяна незаконною заготівлею ікри осетрових і лососевих риб, відшкодовується у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за 1 кілограм цієї продукції, а шкода, заподіяна громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення риб та інших водних тварин на території природно-заповідного фонду чи незаконного добування (збирання) або знищення риб та інших водних тварин, занесених до Червоної книги України, за спеціальними таксами для відшкодування такої шкоди.

Обчислення шкоди, заподіяної рибному господарству в результаті скидання у рибогосподарські водойми стічних вод та інших відходів, а також спричинених внаслідок проведення будівельних та інших видів робіт, проводиться за відповідними методиками.

Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. № 4 із змінами від 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 106-113.

(витяг)

6. За змістом ст. 117* КК під зґвалтуванням слід розуміти вчинення статевого акту із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої.

Дії особи, яка домоглася згоди потерпілої на статевий акт шляхом зловживання довір'ям, наприклад, обіцянки вступити в шлюб, не можуть розглядатися як зґвалтування, оскільки закон не передбачає такої ознаки цього злочину як застосування обману.

Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту. Закінчення насильником статевого акту в фізіологічному розумінні для визнання зґвалтування закінченим не вимагається.

8. Під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої.

В усякому разі погроза повинна сприйматись як реальна. Судам слід мати на увазі, що погроза може сприйматись потерпілою як реальна, виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо).

Погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117 КК, і додаткової кваліфікації за ст. 100** цього Кодексу не потребує.

9. Зґвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані.

10. Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, не має значення, чи винний привів потерпілу до такого стану (наприклад, дав наркотик, снотворне тощо), чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій.

Для визначення, чи була потерпіла в безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, з'ясування механізму впливу котрих на організм людини вимагає спеціальних знань, слід призначати відповідну експертизу.

15. Особливо тяжкими наслідками, що дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 117* КК, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування.

Слід мати на увазі, що відповідальність за особливо тяжкі наслідки зґвалтування настає як тоді, коли винний передбачав їх можливість, так і коли він міг і повинен був їх передбачити.

Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 101** і 117 КК.

Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні завідоме поставлення потерпілої в загрозу зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, якщо захворювання не настало. Такі дії належить кваліфікувати за сукупністю ст. 117 і ч. 1 ст. 108*** або ч. 1 ст. 108²**** КК.

Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992р. № 8 із змінами від 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 183-189.

(витяг)

3. Судам необхідно мати на увазі, що відповідальність за статтями 188¹*, 189¹ - 189⁵**, 190¹*** КК та ст. 185 і 185⁷ КпАП настає лише за дії, вчинені винним у зв'язку з виконанням суддею, працівником правоохоронного органу службових обов'язків, а так само у зв'язку з діяльністю члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця, пов'язаною з охороною громадського порядку.

Якщо дії притягнутої до відповідальності особи були реакцією на незаконні діяння судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця або викликані особистими неприязними стосунками, не пов'язаними з виконанням потерпілим своїх обов'язків, вчинене, за наявності для цього підстав, потрібно кваліфікувати як злочин проти особи або власності.

4. Правомірне застосування працівником міліції, членом громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцем до правопорушника фізичного впливу, спеціальних засобів або зброї виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

6. При кваліфікації протиправних дій судам слід відрізняти злочини, вчинені щодо працівників міліції, членів громадських формувань з охорони громадського порядку та військовослужбовців при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку, від злочинів, вчинених щодо працівників правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними інших службових обов'язків.

Під виконанням обов'язків по охороні громадського порядку слід розуміти: несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.

Відповідальність за злочини, передбачені статтями 189¹ - 189⁵, 190**** КК, настає як за дії, вчинені відносно потерпілого під час безпосереднього виконання ним службових обов'язків, так і в інший час (наприклад, як помста за службову діяльність потерпілого в минулому).

8. На відміну від злісної непокори, передбаченої ст. 185 КпАП, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції, членом громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцем обов'язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений ст. 188¹ КК.

За цією статтею має нести відповідальність не лише безпосередньо правопорушник, але й інша особа, яка активно перешкоджала працівнику міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцю виконувати покладені на них обов'язки по охороні громадського порядку.

Опір, не поєднаний з насильством чи погрозою його застосування, якщо він перешкодив працівникові міліції запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, утворює окремий склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 189³* КК.

Поєднаний з насильством або погрозою застосування насильства опір військовослужбовцю або члену громадського формування з охорони громадського порядку, що перешкодив запобігти злочину чи затримати злочинця, охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 188¹** КК.

….

Погроза застосування насильства під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи застосувати насильство до працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку. Погроза насильством щодо працівника міліції у зв'язку з виконанням ним інших службових обов'язків тягне відповідальність за ст. 189²*** КК.

9. ….

Під образою слід розуміти такі нецензурні чи брутальні висловлювання, непристойні жести та інші аналогічні дії, вчинені щодо працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця - у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку, які принижують честь і гідність зазначених осіб. Образою слід визнавати і непристойну оцінку особистих якостей або поведінки цих осіб.

10. Роз'яснити судам, що для кваліфікації дії винної особи за ст. 189² КК достатньо встановити лише факт погрози працівнику правоохоронного органу або його близьким родичам у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Погроза може виявлятися у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням вбивства, застосуванням до нього насильства чи знищенням його майна. На відміну від ст. 100**** КК для кваліфікації дій за ст. 189² цього Кодексу наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз не є обов'язковою.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень. Як погрозу знищення майна слід кваліфікувати погрозу знищити будь-яке майно повністю або його частину.

Посягання на життя, здоров'я та власність працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, скоєне безпосередньо після погрози вчинити такі дії, не потребує додаткової кваліфікації за ст. 189² КК.

11. За змістом ст. 189³ КК під втручанням у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, служби безпеки слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні цим працівником службових обов'язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може проявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу.

При вирішенні питання про відповідальність за ст. 189³* КК слід мати на увазі, що прохання, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину.

....

Якщо втручання в діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, служби безпеки поєднане з діями, передбаченими ч. 2 ст. 188¹**, статтями 189⁴***, 189⁵**** або 190¹***** КК, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 189³ і зазначеними статтями Кримінального кодексу.

Роз'яснити, що при кваліфікації дій за ч. 2 ст. 189³ КК, за ознакою використання особою свого службового становища, судам слід виходити з того, що винна особа використовує права і повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю. Суб'єктами цього злочину можуть бути: особи, від яких потерпілий знаходиться у службовій залежності, представники влади, особи, від яких залежить фінансове, матеріально-технічне забезпечення органу, де працює потерпілий, а також медичне та інше обслуговування потерпілого чи його близьких родичів або вирішення побутових питань потерпілого тощо.

13. Роз'яснити судам, що під знищенням майна, передбаченим ст. 189⁵ КК, слід розуміти доведення його до повної непридатності для використання за цільовим призначенням. При пошкодженні майна настає погіршення його якості, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням.

Вирішуючи питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого.

Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна, без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 189⁵ КК, у відповідності з ч. 2 ст. 7****** КК не є злочином.

Суд при вирішенні справи про цей злочин повинен встановити вартість знищеного майна, а так само розмір шкоди, коли майно було пошкоджено. Якщо для визначення вартості майна чи розміру заподіяної шкоди виникає потреба в спеціальних знаннях, суд має призначити відповідну експертизу.

За змістом ч. 2 ст. 189⁵ КК умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної матеріальної шкоди як самому потерпілому, так і іншим особам.

Під іншим загальнонебезпечним способом знищення або пошкодження майна слід розуміти дії, небезпечні для життя і здоров'я людей, а також майна інших фізичних чи юридичних осіб (наприклад, вибух, отруєння домашніх тварин та інше). Відповідальність за зазначені злочинні дії настає у випадку, коли винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само може знищити або пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім потерпілого, на майно якого вчинено посягання, чи міг і повинен був це передбачити.

Судам слід мати на увазі, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 189⁵* КК, кваліфікується за ознакою спричинення людських жертв у разі, коли настала смерть хоча б однієї людини.

До інших тяжких наслідків, передбачених ч.2 цієї статті, відноситься, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості - двом або більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди кільком фізичним чи юридичним особам або заподіяння великої майнової шкоди одній юридичній чи фізичній особі (позбавлення притулку, їжі, одягу тощо).

У разі, коли винний, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 189⁵ КК, бажав чи свідомо допускав, що внаслідок його дій настане смерть або будуть спричинені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження як особам, зазначеним у цій статті, так і іншим особам, або ж буде заподіяна матеріальна шкода таким особам, скоєне, залежно від конкретних обставин, потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 189⁵ КК та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за інші злочини проти порядку управління, особи чи власності.

Якщо психічне ставлення винного щодо людських жертв чи інших тяжких наслідків було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 189⁵ КК.

Суди повинні мати на увазі, що умисне знищення або пошкодження майна, яке належить працівнику правоохоронного органу, а так само його близьким родичам, у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, вчинене особою віком від 14 до 16 років шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом чи таке, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 145** КК.

14. Під посяганням на життя, передбаченим ст. 190¹*** КК, належить розуміти умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у цій статті осіб. Якщо такі дії вчинені у зв'язку з виконанням суддею або працівником правоохоронного органу службових обов'язків чи у зв'язку з діяльністю члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця, пов'язаною з охороною громадського порядку, вони кваліфікуються лише за ст. 190¹ КК.

Замах на умисне вбивство осіб, зазначених у диспозиції ст. 190¹* КК, може бути вчинено тільки з прямим умислом.

Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992р. № 12 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник.... – С. 125-136.

(витяг)

5. Крадіжка (таємне викрадення майна) - це таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Грабіж - це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину.

При відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але й тоді, коли воно відбувається у їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють (в силу сп'яніння, малолітства тощо) факту протиправного вилучення майна.

6. Крадіжку і грабіж належить вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - в залежності від характеру насильства чи погроз як грабіж чи розбій.

7. Вимагання - це пред'явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднана як із погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

8. У відповідності зі ст. 142** КК під розбоєм слід розуміти відкритий чи таємний (несподіваний для потерпілого) напад з метою заволодіння приватним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

9. Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 141*, ч. 2 ст. 144** КК), слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу чи вимагання, повністю охоплюються ч. 2 ст. 141 чи ч. 2 ст. 144 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

10. Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство (ст. 142***, ч. 3 ст. 144 КК) - це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи носило характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

11. Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном належить розглядати як насильство і в залежності від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 141 або відповідною частиною ст. 142 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень.

Вказане стосується і випадків застосування таких речовин (газів) в процесі вимагання.

13. Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я), а при грабежі (ч. 2 ст. 141 КК) - насильство, що не є небезпечним для його життя чи здоров'я.

Психічне насильство при вимаганні полягає в погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб (родичів, інших осіб, доля яких для потерпілого має істотне значення). Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії при відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 144* КК, а в інших випадках - за ч. 1 ст. 144 КК.

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він буде протидіяти нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсованої зброї або її макета тощо), якщо потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я.

Погроза вчинити вбивство, висловлена в процесі розбою чи вимагання, повністю охоплюється диспозицією ст. 142** та ч. 2 ст. 144 КК і додаткової кваліфікації за ст. 100*** КК не потребує.

14. Під відомостями, що ганьблять потерпілого або близьких йому осіб, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії і дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб. До таких відомостей, зокрема, можуть відноситися дані про інтимні сторони життя, захворювання, неблаговидні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Реалізація таких погроз в процесі вимагання не охоплюється ст. 144 КК. Якщо такі дії містять склад злочину (наприклад, передбаченого ст. 125**** КК), вони підлягають окремій кваліфікації.

15. Погроза пошкодити або знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, належного потерпілому або близьким йому особам на праві приватної власності.

Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагання, якщо воно було вчинене не шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, повністю охоплюється ч. 2 ст. 144 КК, а у разі настання тяжких наслідків - ч. 3 ст. 144 КК. Додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст. 145***** КК в таких випадках не потребується.

Якщо ж майно було знищено чи пошкоджено шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, дії винної особи належить додатково кваліфікувати і за ч. 2 ст. 145 КК.

16. При відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, належить кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи слід кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і за відповідною частиною ст. 144* КК (якщо послідуючі дії являли собою вимагання).

17. При відмежуванні вимагательства від злочинів, передбачених статтями 155⁸** і 198²*** КК, треба виходити з того, що при вимагательстві винна особа керується умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого перестати займатися підприємницькою діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду, виконання якої може обмежити законні права (інтереси) підприємця, вчинене належить розглядати як протидію законній підприємницькій діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 155⁸ КК.

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 198² КК. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагательство.

18. Згідно зі ст. 143**** КК шахрайство - це заволодіння приватним майном громадян або набуття права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довір'ям.

Судам слід мати на увазі, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довір'ям (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, при наявності до того підстав, може кваліфікуватися як крадіжка, одержання права на майно за таких обставин - розглядатись як недійсна угода (статті 51, 52, 54, 55 ЦК).

19. Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі в якості хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії належить також кваліфікувати за статтями 17*, 19** і відповідною частиною ст. 170*** КК.

27. Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди, судам належить виходити із вартості викраденого на час вчинення злочину, його кількості і значущості для потерпілого, а також з матеріального становища останнього, наявності у нього утриманців тощо.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею тощо), при цьому враховуватися не повинні.

З тих же критеріїв належить виходити судам при вирішенні питання про те, чи є заподіяна вимаганням шкода великою (ч. 3 ст. 144**** КК). При цьому слід мати на увазі, що під великою шкодою належить розуміти як шкоду, заподіяну потерпілому у зв'язку з передачею ним майна вимагачу, так і шкоду, заподіяну потерпілому чи близьким йому особам пошкодженням або знищенням майна.

Розмір заподіяних потерпілому збитків належить визначати виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним у результаті трудової діяльності. При відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.

Якщо потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи із цих цін на час вчинення злочину.

28. Під іншими тяжкими наслідками стосовно ч. 3 ст. 144 КК належить розуміти смерть або самогубство потерпілого чи близьких йому осіб, заподіяння їм тілесних ушкоджень, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, заподіяння смерті чи таких же тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння останнім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати тяжкими.

30. Вирішуючи питання про наявність в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки як проникнення у житло, судам слід мати на увазі наступне.

Проникнення – це вторгнення у житло з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із житла без входу в нього.

Житло - це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Поиск по сайту: