Висновок. Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться предметом посягання, способом вчинення і приховування

Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму. З огляду на це вирізняють:

1) крадіжки з приміщень – крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв, гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо;

2) крадіжки матеріальних цінностей з цехів промислових підприємств, підприємств АПК, комунального господарства і будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річковому, морському і повітряному транспорті;

3) крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;

4) кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);

5) крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопедів тощо).

Основна ознака крадіжки – це таємний спосіб розкрадання чужого майна. Таємно – значить непомітно для:

1) власника, володаря чи охоронця – за їх відсутності або в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (внаслідок різних особливих обставин);

2) третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається.

Викрадення визнається таємним, коли воно спостеріга­ється і усвідомлюється співучасниками та особами, при­четними до цього правопорушення.

Конституція України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю і що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, оскільки право приватної власності є непорушним (ст. 41). Гарантії прав та свобод людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3).

У науці кримінального права приділяється чимало уваги протидії злочинам,у тому числі й тим, які спрямовані проти права власності. Однак недостатньо розробленою залишається проблема законодавчого врегулювання відповідальності за вчинення викрадення чужого майна, зокрема таємним способом, а також удосконалення практики застосування статті 185 КК України та відмежування крадіжки, відповідальність за яку передбачена Кримінальним кодексом від дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, передбаченого статтею 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Найбільш розповсюдженими серед злочинів є злочини проти власності (за різними даними вони складають більшу частину усіх злочинів), а найпоширенішим з вказаних злочинів є крадіжка. Її відсоток в загальній структурі злочинності складає 40-50%. [14]. Треба зазначити, що для всіх видів крадіжок, навіть поєднаних з проникненням у житло, характерним є високий рівень латентності. Найчастіше саме про ці злочини, якщо вони не завдають великої шкоди, громадяни і представники юридичних осіб не заявляють до правоохоронних органів Отже, злочини проти власності, і крадіжка зокрема, визначаючи загальний стан злочинності, в цілому впливають і на криміногенну ситуацію в країні.

Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчиняється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлює цього моменту і вважає, що діє таємно від будь-кого. Таємним визнається викрадення, яке вчиняється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

Викрадення буде таємним і у випадку, коли воно вчиняється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві власності або він має право розпоряджатися цим майном. Тобто, йдеться про випадки, коли у осіб, які спостерігають за протиправним вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна - його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна. Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати обставини, що об'єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних документів, використання спеціального одягу чи транспорту). Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то скоєне не утворює складу злочину шахрайства і потребує кваліфікації за ст. 185 КК України.

Викрадання визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадання перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх «Лояльної поведінки» з приводу його дій.

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, охоронець тощо).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз – як кваліфікований грабіж чи розбій. [18;413]

Обов'язковою вимогою для визначення діяння крадіжкою є те, що для винного майно повинно бути чужим. Наприклад, не підлягатиме кримінальній і адміністративній відповідальності відповідно за ст.ст. 185 КК і 51 КУпАП один з членів подружжя, який без згоди іншого відчужує майно набуте під час шлюбу і яке є спільною власністю обох. Разом з тим підлягатиме відповідальності злодій, який вкрав у іншого злодія викрадене майно (крадіжка краденого). Це має місце тому, що для винного майно є чуже, навіть незважаючи на те, що воно є чужим і для потерпілого.

Крадіжка вважається закінченою з моменту отримання винним реальної можливості розпорядитися чи користуватися майном (сховати, передати іншим особам, викинути тощо), а на підприємстві, організації, установі, торгівельному закладу тощо – з моменту подолання лінії охорони чи пропускного пункту.

Вчинення крадіжки повторно, за попередньою змовою групою осіб, є обставинами, що роблять злочин кваліфікованим (ч.2 ст. 185 КК).

У частині 3 ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або, що завдала значної шкоди потерпілому. Проникнення – це нелегальне (усвідомлене) вторгнення будь-яким способом в житло чи інше приміщення з метою збагатитися шляхом викрадення майна.

Проникнення може бути пов’язане із:
- недозволеним входом у відкриті двері;
- застосуванням технічних засобів та інших пристосувань;
- пошкодженням приміщення житла чи іншого сховища;
- пошкодженням охоронних пристроїв.
- залишенням заздалегідь у приміщенні, де буде вчинено викрадення.

Для наявності факту проникнення не має значення, чи проник винний сам (фізично) в житло, приміщення або використав знаряддя, якими вилучав майно.

Якщо з метою проникнення застосовується насильство (наприклад, до охоронця, господаря квартири та інших) то, залежно від характеру насильства, вчинене має кваліфікуватися як грабіж або розбій.

Крадіжка з проникненням виключається, якщо:

1. особа увійшла в приміщення, не з метою крадіжки, але потім викрала майно (наприклад, А прийшов в гості до Б, що мешкав у комунальній квартирі, але останнього в кімнаті не було. Побачивши в кімнаті на столі золоті прикраси, А викрав їх. У цьому випадку кваліфікуючої ознаки - проникнення у житло, не буде);

2. особа в силу виконання своїх функціональних обов'язків постійно чи тимчасово має доступ до приміщення і предметів, що в ньому знаходяться, зберігаються чи охороняються, (приклад, постійно – працівник, який працює на полі, яке охороняється вкрав частину врожаю; тимчасово – особа залишила сусідці ключі від квартири на час своєї відпустки, щоб остання доглядала за квітами у горщиках, а сусідка вчинила крадіжку).
Як вже вище зазначалось, українське законодавство відмежовує суспільно небезпечне діяння – крадіжку, передбачену ст. 185 КК, від дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, передбаченого ст. 51 КУпАП. Останніми роками в цій сфері відбувались неодноразові і, на наш погляд, не завжди обґрунтовані зміни. Так, до 1 січня 2004 року дрібною крадіжкою вважалось таємне викрадення чужого майна вартістю до 51 грн.

Оскільки, за ч.2 ст.51 КУпАП викрадення чужого майна вважалось дрібним, якщо вартість майна на момент вчинення правопорушення не перевищувала трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян = тоді був єдиним 17 грн., таким чином 3 × 17грн. = 51 грн.).

З 1 січня 2004 року, коли набрав чинність Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р., згідно якого, якщо норми адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для таких цілей вказана сума встановлюється на рівні податкової соціальної пільги. А розмір такої пільги на перехідний період визначався вказаним Законом окремо для кожного року. Так, у 2004 році - він встановлювався у розмірі 30 % суми мінімальної заробітної плати, у 2005 році - у розмірі 50 % суми податкової соціальної пільги.

Сьогодні, згідно діючій редакції підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 вказаного Закону розмір однієї податкової соціальної пільги дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. [16] (На 1 липня 2010 р. мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 888 гривень). З року в рік показник неоподаткованого мінімуму доходів громадян зростав і на 1 січня 2009 року він вже становив 302 грн. 50 коп.

Оскільки формулювання ст. 51 КУпАП залишається незмінним, то на початок 2009 р. адміністративна відповідальність за крадіжку сягала аж до суми 907 грн. 50 коп. нанесеної правопорушенням шкоди. Очевидно, що це сприяло необґрунтованому послабленню боротьби із крадіжками, адже більшість їх якраз і наносить шкоду на суму, що не досягає тисячі гривень.

Більш того, навіть крадіжка майна, пов’язана із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, на суму до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян вважалася згідно ст. 51 КУпАП адміністративним правопорушенням.

З 25 червня 2009 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за викрадення чужого майна», який знизив вартість викраденого майна для наявності кримінальної відповідальності до 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (на 2010 рік – це 86,90 грн.).

Завдяки вжитим заходам вдалось підвищити рівень безпеки життя і здоров’я громадян, зменшити ризик стати жертвою злочинців. Адже раніше злочинці, як правило, знаючи про вартість предмета злочину, розраховували на уникнення від кримінальної відповідальності, відчували свою безкарність. Правоохоронці змушені були відмовляти в порушені кримінальних справ, хоча вартість викраденого в більшості випадків становила для потерпілих значну цінність.

Визначаючи крадіжку, що завдала значної шкоди потерпілому, (ч.3 ст. 185 КК) потрібно брати в сукупності дві умови: матеріальне становище потерпілого та розмір збитку на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст. 185).

А вартість викраденого майна оцінюється за:

1)роздрібними цінами (розмір заподіяних потерпілому збитків визначається, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені в потерпілого предмети були створені ним, вирощенні чи добуті на законних підставах.

2) ринковими цінами та комісійними цінами; (якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, то вартість повинна визначатися, виходячи з цих цін на час вчинення злочину);

3) внаслідок проведення експертизи (якщо не можна встановити вартість майна);

Також при визначенні питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди, суди виходять із вартості викраденого на час вчинення злочину, його кількості і значущості для потерпілого, а також з його матеріального становища. Дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею не враховуються. Однак, тут виникає питання: чи потрібно кваліфікуючою ознакою при нанесенні шкоди у значних розмірах враховувати матеріальне становище потерпілого? Оскільки, при поданні документів, що характеризують матеріальне становище потерпілого, можливі різного роду порушення, зокрема штучне заниження рівня доходів потерпілого тощо. Крім того, в багатьох випадках злочинець на момент крадіжки взагалі не обізнаний у матеріальному становищі потерпілого. Адже, проникаючи в квартиру або інше приміщення з метою крадіжки, суб’єкт в багатьох випадках не знає, що він реально може викрасти.

Повертаючись до останніх змін в законодавстві, зазначимо, що зменшення мінімальної вартості викраденого майна для розмежування дрібної крадіжки і злочину було, на наш погляд, занадто радикальним і зумовило стрімке зростання кількості крадіжок, що підпадали під категорію злочинів за рахунок дрібних крадіжок, за які раніше передбачалась адміністративна відповідальність. Згідно із даними Департаменту інформаційних технологій МВС України кількість зареєстрованих крадіжок у 2009 р. збільшилась порівняно із 2008 р. на 58,9 % Це вельми стрімкий стрибок. Особливо це стосується сільської місцевості, де вартість викраденого майна в абсолютній більшості випадків є незначною. Порушення та розслідування кримінальних справ призвело до надмірного збільшення навантаження на працівників органів дізнання та слідчих. Витрати держави на розкриття, розслідування та судовий розгляд таких кримінальних справ значно перевищують завдані збитки [22].

Таким чином, потрібно змінювати дану ситуацію, визначаючи оптимальну суму шкоди, яка б розмежовувала кримінальну й адміністративну відповідальність за крадіжку. Тому, у Верховній Раді України зареєстрований законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за посягання на право власності». Згідно із вказаним документом, пропонується збільшити розмір дрібної крадіжки від 0,2 нмдг до 1 нмдг (тобто, станом на 2010 рік – 434,5 грн.). Також пропонується встановити кримінальну відповідальність незалежно від суми викраденого в таких випадках: якщо крадіжка відбувалася з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, за попередньою змовою групою осіб, а також за крадіжку із сумки чи кишенькову крадіжку.

Ми вважаємо таку пропозицію доцільною. По-перше, при збільшенні розміру шкоди, що має бути віднесена до дрібної крадіжки суттєво зменшиться завантаження дізнавачів і слідчих, по-друге, у випадках вчинення крадіжки з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, за попередньою змовою групою осіб, а також кишенькової крадіжки, (а всі ці прояви становлять підвищену суспільну небезпеку) – працівники правоохоронних органів не зможуть відмовляти в порушенні кримінальної справи з огляду на суму вкраденого.

Поиск по сайту: