Сутність та криміналістична характеристика крадіжки

Вступ

Актуальність теми: Економічний стан у державі в останні роки не сприяє зменшенню росту корисливих злочинів. Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільш цінних соціальних благ – право власності. Актуальним на сьогодні є криміналістична характеристика крадіжок з проникненням у приміщення, механізм скоєння цього злочину та методика розслідування.

Методика розслідування крадіжок з проникненням у приміщення є однією з найактуальніших проблем сьогодення, оскільки крадіжка є одним із розповсюджених злочинів, тобто – таємним викраденням чужого майна. Таємність діяння передбачає, що крадіжка – це умисне, з корисливих мотивів, противоправне вилучення чужого майна, вчинене для вигоди конкретної особи чи інших осіб. Саме тому проблема розслідування та розкриття злочинів заслуговує у вчених і практиків особливої уваги.

Однак закріплення конституційних гарантій захисту прав власності не виключило можливість винайдення способів посягання на неї, про що свідчать сумні статистичні дані щодо стану криміногенної ситуації в нашій державі. Захист права приватної власності здійснюється різними правовими способами та засобами, найефективніший із них – встановлення дійової системи заходів кримінальної та адміністративної відповідальності за вчинення посягання на власність. Якщо кримінальне законодавство гарантує захист усіх форм власності, встановивши відповідальність за посягання на «чуже майно» у новому Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 р., то адміністративне законодавство донедавна не гарантувало захисту приватної форми власності від посягання. Так, стара редакція ст. 51 КУпАП встановлювала відповідальність лише за «дрібне розкрадання державного або колективного майна». Значним кроком до виправлення такої правової ситуації, узгодження законодавства про адміністративну відповідальність з Конституцією України стало прийняття Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 31 травня 2005 р. за № 2598-IV, в якому ст. 51 КУпАП подано в новій редакції [4]. Відповідно до норми ст. 51 чинного КУпАП адміністративна відповідальність настає за «дрібне викрадення чужого майна». Під поняттям «чуже майно», як у Кримінальному кодексі, так і в Кодексі про адміністративні правопорушення слід розуміти майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Таким чином, чуже майно може бути об’єктом права будь-якої форми власності й відповідальність за посягання на нього настає однакова, незалежно від його форми власності.

Набрання чинності новою редакцією ст. 51 КУпАП створює необхідність правильного й ефективного її використання в правозастосовчій, правоохоронній діяльності відповідними уповноваженими органами та їх посадовими особами. А відсутність офіційних тлумачень цієї статті, відповідних коментарів до законодавства спричиняє необхідність неофіційного її тлумачення та виокремлення особливостей її застосування, що й зумовлює актуальність тематики статті.

Основна мета роботи полягає в тому, щоб узагальнити теоретичні аспекти та надати загальну характеристику крадіжки як злочину.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

– уточнити сутність та криміналістичну характеристику крадіжки;

– дослідити предмет та об’єкт злочину;

– розглянути субєктивну сторону злочину;

– розглянути об’єктивну сторону злочину;

– проаналізувати практику розгляду судами справ про злочини проти власності та особливості кримінальної відповідальності за розкрадання майна шляхом крадіжки.

Сутність та криміналістична характеристика крадіжки

Крадіжки найбільш поширені та небезпечні злочини, що посягають на державне, колективне та особисте майно громадян. Відповідно до ст. 185 КК, крадіжка – таємне викрадання чужого майна. Ступінь суспільної небезпеки цих злочинів значно підвищується, коли вони вчиняються у вигляді злочинного промислу злодіями-рецидивістами чи особами, які ухиляються від суспільно корисної праці, або неповнолітніми, які об’єдналися в організовані злочинні групи з метою систематичного вчинення крадіжок [5, c. 121].

Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму. З огляду на це вирізняють:

1) крадіжки з приміщень – крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв, гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо;

2) крадіжки матеріальних цінностей з цехів промислових підприємств, підприємств АПК, комунального господарства і будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річковому, морському і повітряному транспорті;

3) крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;

4) кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);

5) крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопедів тощо) [8, c. 142].

Будь-який злочин, у тому числі й крадіжка, – це подія, що характеризується сукупністю тільки йому притаманних властивостей і відмінних ознак. Разом з тим ці злочини мають і спільні риси, що дозволяють дати їм узагальнену характеристику і виділити при цьому певну специфіку розслідування деяких видів крадіжок. Криміналістична характеристика крадіжок містить відомості про своєрідні ознаки (елементи): обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки; предмет злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові сліди; особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо); особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка, в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв’язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

б) місце, що пов’язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий (кишенькові крадіжки) [13, c. 83].

Таємний характер крадіжок зумовлює вибір відповідного часу їх вчинення. Наприклад, дев’ять з десяти квартирних крадіжок вчиняються з 9-ї до 17-ї години у робочі дні тижня, більше половини – влітку; крадіжки з крамниць, комор – у вечірні та нічні часи, у святкові або вихідні дні; значна кількість кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні та вечірні години, години «пік», коли виникає сприятлива для цього ситуація у міському транспорті, крамницях, на ринках та в інших багатолюдних місцях.

Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів даного виду. За останні роки крадіжки державного, колективного й особистого майна набули рис організованої і професійної спрямованості, відрізняються кваліфікованими способами їх вчинення, що включають різноманітні дії при підготовці до крадіжки, безпосередньому заволодінню матеріальними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання. До числа дій злочинців при підготовці до вчинення крадіжки слід віднести такі:

1) вибір об’єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, крамниці, вагона, контейнера, автомобіля тощо) здебільшого здійснюється або проведенням розвідувальних дій, або завдяки прямій чи несвідомій наводці інших осіб, у тому числі майбутньої жертви (потерпілого);

2) вивчення об’єкта крадіжки й обстановки, в якій злодію доведеться діяти. З цією метою використовуються різноманітні приводи для відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного працівника, страхового агента, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого «відвідування» злочинцем намічаються предмети крадіжки і визначаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень (кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

3) вибір найбільш ефективного способу безпосереднього заволодіння майном, а також підготовка необхідних технічних засобів, за допомогою яких буде здійснений злочинний намір (знарядь спеціального призначення, що використовуються для подолання перешкод, вимкнення охоронної сигналізації, транспортних засобів для пересування до об’єкта крадіжки і перевезення викраденого та ін.);

4) вибір способу приховання слідів крадіжки, у тому числі приховання чи збут викраденого;

5) попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення ступеня участі кожного у підготовлюваному злочині, а також при необхідності – забезпечення «алібі» та ін. [11, c. 57]

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і крадіжки майна із закритих примiщень. Вони мають багато спільного: схожий характер слiдів і знарядь злому, схожість обставин вчинення та інше, що дозволяє об’єднати способи безпосереднього проникнення у приміщення у три групи.

До першої групи належать способи, які виключають застосування будь-яких технічних засобів, – так званий «безінструментальний» метод (злом вхідних дверей та засувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування корпусу дверей поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навісних петель).

Другу групу способів учинення крадіжок з приміщень складають дії, вчинені з застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру. До них належать або спеціально виготовлені злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа», «балерина», «слон», «пластир», «відмички», «вудочки», «крючки» та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб (лом, сокира, цвяходер, монтировка, стамеска, пилка, дрель, склоріз, клей, герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються віджимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших засувних пристроїв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної і соляної кислоти (так званої «царської горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного циліндричного замка, зруйнування короба навісного замка, виривання, перепилювання або перекушування його дужки, зруйнування конструктивних елементів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги), виставлення, вирізання або видавлювання віконних стекол, зламування стулок віконної рами, кватирки чи дверей на лоджіях або балконах (злочинці проникають на лоджії чи балкони, спускаючись по канату з даху будинку, або перелазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать: використання заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення і використання ключа від вхідних дверей, «захованого» жертвою в обумовленому для членів сім’ї місці (під дверним килимком, у шафці електрощитка, у поштовій скриньці тощо); прохід через залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських приміщень, лоджій і балконів, пролізання через сміттєпроводи, сантехнічні вентиляційні шахти.

Певні особливості мають і способи приховування злочину. Часто вживаються заходи для знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або обезжирюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення фальшивих алібі тощо) [10, c. 83].

Відомості про спосіб учинення крадіжки дозволяють визначити деякі особливості особи, яка вчинила даний злочин (стать, вік, рід занять тощо). Так, проникнення у житло шляхом злому підлітками здебільшого здійснюється із застосуванням різних знарядь, тоді як «безінструментальний» спосіб (удар плечем, ногою, рукою та ін.) неповнолітніми застосовується досить рідко. Для підлітків характерним способом учинення крадіжки є «вільний доступ» у квартири родичів, знайомих, друзів, іноді використання ключа, отриманого від потерпілого або шляхом обману малолітніх дітей.

Один з елементів криміналістичної характеристики крадіжок – це відомості про типові сліди та інші джерела. Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок зумовлюється характером взаємодії злочинця з оточуючою матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочинець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди та ін.) та б) знаряддя злочину. Так, «безінструментальний» метод злому вхідних дверей характеризується значним пошкодженням поверхні дверей та дверної коробки, петель, замків, наявністю відбитків підошов взуття тощо. Характерними ознаками віджиму дверей і дверної коробки є наявність на чільній і засувній планці замка пошкоджень у вигляді вдавлених слідів від робочої частини знаряддя злому. Застосування злочинцями так званого методу «царської горілки» передбачає наявність слідів кислотної дії у вигляді плавлення і крапель металу (киплячої рідини) із замкової шпари і відповідних плям на підлозі під дверима. Сліди свідчать про певні навички, звички та інші якості особи злочинця. Крім того, на самому злочинцеві (на тілі, одязі, взутті) та на використовуваних ним знаряддях також можуть залишитися сліди з місця події і від злочинних дій (пошкодження, нашарування фарби, штукатурки, ґрунту, металевих ошурків чи дерев’яної тирси, волокон тканини тощо).

Основні обставини, які слід встановити під час розслідування крадіжок, такі:

а) факт таємного викрадення майна;

б) місце, час та умови вчинення крадіжки;

в) предмет крадіжки (що викрадено злочинцем), його вартість, ознаки;

г) спосіб вчинення крадіжки, технічні засоби, що були застосовані для таємного викрадення і приховання;

ґ) тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці крадіжки;

д) суб’єкт крадіжки (ким воно вчинене), винність у її вчиненні, мотиви поведінки;

е) наявність злочинної групи та роль кожного з її членів;

є) спосіб, час та місце збуту вкраденого;

ж) обставини, що сприяли вчиненню крадіжки;

з) обставини, що впливають на ступінь і характер обвинувачення.

У кожному конкретному випадку може виникнути потреба у встановленні й інших важливих у справі обставин [2].

Поиск по сайту: