Лізингові операції фінансових установ

Лізингові операції є різновидом кредитних послуг, оферентами яких виступають банківські установи, спеціалізовані лізингові компанії та суб'єкти господарювання, які взяті на облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Лізинг являє собою підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових ресурсів і полягає є наданні лізингодавачем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або надувається ним у власність за дорученням, за умови сплати лізинго-одержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, системи телекомунікації! та інше) майно, що належить до основних фондів. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи.

Основними учасниками лізингової угоди є лізингодавець – банківська або небанківська фінансова установа, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду, лізингоодержувач – суб'єкт підприємницької діяльності, що набуває право володіння та розпорядження об'єктом лізингу у визначених лізинговою угодою межах за умови сплати періодичних платежів та виробник або постачальник об’єкта угоди. Схема лізингової угоди:

1) подання заяви на одержання лізингового кредиту;

2) вивчення ринку основних фондів та вибір виробника (постачальника) об’єкта лізингу;

3) одержання банківського кредиту (у випадку нестачі кредитних ресурсів);

4) укладення трьохсторонньої лізингової угоди;

5) оплата вартості об'єкта лізингової угоди;

6) поставка об'єкта угоди;

7) сплата регулярних лізингових платежів.

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двохсторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодєржувачем.

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю його видів та форм, великим вибором моделей лізингових контрактів.

У світовій практиці лізинг поділяється на два види: оперативний та фінансовий.

При оперативному лізингу термін користування об'єктом лізингу є коротшим за строк повної амортизації об'єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди основні фонди, що знаходились у користуванні, повертаються лізингодавцю. Суть оперативного лізингу практично повністю ототожнює зміст операцій оренди. Оперативний лізинг є вигідним у тому випадку, якщо технічні засоби потрібні час від часу для проведення короткотермінових робіт.

При фінансовому лізингу термін угоди практично співпадає з терміном повної амортизації об'єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди її об'єкт викуповується лізингоодєржувачем за залишковою вартістю або повертається лізингодавцю. Угода фінансового лізингу є більш складною за своєю суттю в порівнянні з оперативним лізингом. Вона передбачає трьохсторонній характер відносин (участь лізингодавця, лізингоодержувача та продавця або постачальника), спеціальне придбання майна лізингодавцем для надання його у лізинг, активну роль лізингоодержувача щодо вибору об'єкта лізингу та його продавця, мінімальний строк угоди, який складає один рік.

Особливості реалізації лізингових угод та складу їх учасників зумовлюють поділ лізингу на такі форми: зворотний, пайовий та міжнародний.

Зворотний лізинг – це лізингова угода, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Пайовий лізинг забезпечує здійснення лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення декількох кредиторів, які інвестують свої кошти в об'єкт лізингу.

При міжнародному лізингу одна із сторін лізингової угоди є нерезидентом.

Участь в лізинговій угоді створює переваги для всіх її учасників. Лізингоодержувач набуває в користування додаткові основні фонди не відволікаючи для цього коштів з обороту, а сплату лізингових платежів здійснює з доходу, одержаного внаслідок їх використання. Лізингодавець забезпечує диверсифікацію своєї діяльності та одержує додатковий дохід. Виробник або постачальник об'єкта лізингу збільшує обсяги реалізації та ринки збуту своєї продукції. Проте з порівнянні з банківським кредитом у грошовій формі лізинговий кредит може передбачати більш високу плату за користування та виявитися економічно невигідним у короткостроковому періоді.

Ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингової угоди здійснює його продавець (постачальник) на підставі угоди, укладеної між лізингоодержувачем і продавцем. Відповідальність перед лізингоодержувачем запорушення зобов'язань щодо якості, комплектності, справності об'єкта лізингової угоди, його доставки, заміни, монтажу тощо несуть продавець (постачальник) основних фондів, якщо їх вибір здійснювався лізингоодержувачем, та солідарно – продавець і лізингодавець у випадку, якщо лізингодавець здійснював вибір об'єкта угоди.

Лізингові операції здійснюються на основі платності. Оплата за користування об'єктом лізингу здійснюється лізингоодержувачем шляхом внесення регулярних лізингових платежів. Розміри, форма, способи та строки внесення лізингових платежів визначаються за домовленістю сторін і фіксуються в лізинговій угоді. Лізингові платежі включають наступні елементи:

• суму, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• суму, що сплачується як процент за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу;

• комісійну винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів, якщо об'єкт лізингової угоди є застрахованим лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, що передбачені договором лізингу.

Лізингова діяльність в Україні не підлягає ліцензуванню. Держава в особі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг регулює ринок лізингових послуг та здійснює нагляд за лізинговою діяльністю шляхом запровадження внесення інформації про лізингові компанії до Державного реєстру фінансових установ. Передачу майна у лізинг можуть здійснювати також і суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Останні повинні систематично надавати такі послуги, укладати не менш як три договори протягом року та бути взятими на облік в Держфінпослуг. Оференти лізингових послуг зобов'язані подавати інформацію про свою діяльність за встановленими уповноваженим державним органом вимогами.

Поиск по сайту: