Фондова біржа. Сумнівні фінансові операції. Фінансові послуги

ТЕМА 11. ФОНДОВА БІРЖА ТА ЇЇ ОПЕРАЦІЇ.

ХАРАКТЕРИСТИКА ФОНДОВИХ ІНДЕКСІВ

11.1. Сутність та характеристика фондової біржі

11.2. Біржові операції та їх класифікація

11.3. Поняття індексів і методи їх визначення

11.4. Види індексів та їх місце на фінансовому ринку

11.1. Сутність та характеристика фондової біржі

Операції з цінними паперами можуть здійснюватися на організованій біржі цінних паперів та позабіржовому ринку.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Іншими словами, фондова біржа – це, насамперед, місце, де знаходять один одного продавець та покупець цінних паперів, де ціни на останні визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто певним чином організований ринок цінних паперів. Фондова біржа, об’єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в одному приміщенні, створює умови для підвищення ліквідності ринку в цілому.

Своєю діяльністю фондова біржа забезпечує:

Ø перерозподіл на комерційній основі фінансових ресурсів між юридичними і фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу фондових цінностей;

Ø сприяння становленню й розвитку фондового ринку та належне розповсюдження інформації про нього;

Ø підвищення довіри інвесторів до вкладання на довгостроковій основі вільних грошових коштів у фондові цінності;

Ø контроль за діяльністю учасників біржових торгів, захист інтересів інвесторів.

Відмітною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Основна мета – створити належні умови для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами.

Таким чином, зацікавленість членів біржі в її діяльності не пов’язана з отриманням прибутку від вкладання в біржу капіталу. Участь у біржі породжена потребою в організації, яка могла б концентрувати в своїх стінах численні заявки, які поступають ззовні на придбання та продаж високоліквідних цінних паперів, і забезпечила б завдяки цьому можливість швидко укладати по них угоди за цінами, що відображають реальну кон’юнктуру досить представницького ринку.

Статус фондової біржі можуть одержати юридичні особи, створені на умовах, визначених законодавством як організаційно оформлені централізовані ринки та електронні торговельно-інформаційні мережі, на яких постійно здійснюється торгівля цінними паперами або похідними фінансовими інструментами, якщо вони відповідають вимогам щодо наявності процедури відбору цінних паперів, що відповідає певним вимогам щодо умов їх випуску та обігу.

Фондова біржа одержує в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) свідоцтво про реєстрацію, яке є підставою для здійснення нею діяльності визначеної статутом та правилами. Щомісяця 1-го числа вона повинна подавати в ДКЦПФР список зареєстрованих протягом місяця на біржі нових брокерських контор із зазначення їх найменування та юридичної адреси, перелік брокерських контор, діяльність яких призупинена, а також повідомляти про зміни і доповнення в складі членів біржі та про обсяги укладених угод.

Законодавством України встановлені певні обмеження щодо формування статутного фонду фондової біржі. Зокрема, не допускається формування статутного фонду біржі недержавними цінними паперами. У разі формування статутного фонду довгостроковими (не менше року) державними цінними паперами їх частка не повинна перевищувати 30 %.

Свідоцтво про реєстрацію надається терміном на два роки і діє на всій території України. Діяльність фондової біржі після закінчення терміну дії свідоцтва не допускається.

Міністерство юстиції України 18 січня зареєструвало нове положення ДКЦПФР про функціонування фондових бірж (попереднє положення, датоване 1997 роком, регулювало діяльність фондових бірж і торгівельно-інформаційних систем). Нормативна база оновлена відповідно до Закону “Про цінні папери і фондовий ринок”. Документ запровадив поняття лістингових цінних паперів і загальні вимоги для першої і другої категорії лістингу. В даний час кожна біржа і торговельно-інформаційна система встановлюють кількість рівнів лістингу і вимоги до паперів, що проходять лістинг, на свій розсуд.

Наприклад, Українська фондова біржа (УФБ) має три рівні офіційного і неофіційного лістингу, ПФТС – три рівні офіційного лістингу, а також цінні папери, допущені до торгів без включення в котирувальні листи. Новим положенням про біржі вводяться також вимоги до ліквідності (мінімальному обсягу торгів і кількості операцій за кожним видом паперів залежно від рівня лістингу). Приведення лістингу для бірж до єдиного стандарту є позитивним явищем для фондового ринку. Тепер інституційні інвестори (інвестиційні і пенсійні фонди) зможуть забезпечити себе, вкладаючись у біржові цінні папери.

Біржі повинні привести свою діяльність у відповідність вимогами ДКЦПФР через дев’ять місяців після набрання чинності положенням (тобто до 29 жовтня 2007 року).

11.2. Біржові операції та їх класифікація

На фондових біржах здійснюються операції з акціями акціонерних товариств, облігаціями підприємств, облігаціями внутрішніх позик, казначейськими зобов’язаннями України, векселями та документами, що засвідчують право їх власника на придбання або відчуження цінних паперів, зазначених вище, або є похідними від них.

Усі операції на фондовому ринку можна розділити на два види:

Операції з реальними цінностями та операції без реальних фондових цінностей.

До операцій з реальними фондовими цінностями належать:

ü касові операції, що передбачають передачу фондового активу негайно або не пізніше 2-3 днів після укладання угоди;

ü форвардні операції (тверді термінові угоди) передбачають передачу права на реальні фондові активи у визначений термін з фіксацією ціни (курсу) указаного фінансового активу на момент укладання угоди.

До операцій без реальних фондових активів слід відносити:

Ø опціони – це договори, у відповідності з якими один із його учасників набуває право купівлі або продажу будь-якого товару за фіксованою ціною протягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову премію зобов’язується забезпечити в разі необхідності реалізацію цього права, тобто бути готовим продати або купити цінні папери за обумовлену договором ціною.

Особа, яка отримала право і має прийняти рішення, є покупцем опціону, оскільки вона повинна сплачувати за це право. Особа, яка продала право покупцю і таким чином має прореагувати на рішення покупця, є підписником опціону.

Ø Варанти – це сертифікати, які дають право його власникові купити один цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін.

Варанти випускаються в обіг не самостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того, щоб зробити їх більш привабливими.

Після випуску цінного папера з варантом останній, як правило, відокремлюється від цього цінного папера і починає обертатися самостійно. При цьому вартість цього папера зменшується па величину вартості варанта. Умовами випуску може бути передбачена можливість або негайного відокремлення варанта від цього цінного папера одразу після його первинного розміщення, або можливість такої операції через певний час.

Ціна, за якою варант може бути обмінений на новий цінний папір, називається ціною виконання варанта. Як правило, в момент випуску варанта ринкова вартість цінного папера, в який він може бути обернений, є вищою за ціну виконання варанта.

Ø Ф’ючерс – це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартної кількості визначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною ціною.

Завдяки тому, що ф’ючерсні угоди стандартизовані (вони передбачають стандартизацію базового активу та строків виконання), продавці та покупці можуть передавати один одному свої зобов’язання щодо поставки чи купівлі певних цінних паперів, на яких базується угода.

Для гарантування виконання ф’ючерсних угод продавці та покупці заздалегідь депонують певну суму грошей третьої нейтральної сторони (розрахункової палати), яка гарантує дотримання кожною стороною своїх зобов’язань за угодою.

11.3. Поняття про індекси та методи їх визначення

Для інтегральної оцінки стану фінансового ринку спеціалісти вже понад сто років використовують індекси. Інвесторів цікавить не лише динаміка цін на акції певної компанії, а й загальна тенденція всього ринку. Саме для цього практично всі біржі мають власні системи агрегатних індексів, які відображають рівень і динаміку цін на певний пакет акцій. Цей пакет складається з акцій компаній, що належать до різних галузей промисловості та фінансової сфери. При цьому акції мають входити до лістингу біржі.

Біржовий індекс – середні, або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило, акцій.

По-перше, індекси дають змогу формально описувати складні явища, тобто вирішують завдання зменшення кількості параметрів, за якими оцінюється певна сукупність об’єктів.

По-друге, індекс у локальній системі координат можна інтерпретувати як певну базову точку відліку (наприклад, для визначення мінімально допустимої дохідності портфеля).

По-третє, в ряді випадків індекси розв’язують проблему “статистичної неповноти”.

Індекси використовують у таких напрямках:

1. Індекс як індикатор стану економіка (узагальнюючих характеристик макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату). Індекс має відображати довгострокові тенденції розвитку економіки і повинен базуватися на широкій вибірці, щоб із неї можна було вибрати галузеві складові.

2. Індекс як індикатор та інструмент аналізу і прогнозування кон’юнктури ринку цінних паперів. Цей підхід полягає в тому, що індекс повинен відображати поточну ситуацію на ринку та простежувати локальні коливання кон’юнктури.

3. Індекс як основа для інструментів хеджування на фінансовому ринку ф’ючерсних і опціонних контрактів. У даному разі використовують індекси як базовий актив із метою страхування від цінових ризиків.

4. Індекс як індикатор портфеля акцій і орієнтир при оцінюванні ефективності управління портфелями клієнтів. У даному разі слід говорити про індекс як індикатор стану певного портфеля цінних паперів.

Кожен індекс має такі характеристики:

Список індексу. Головний критерій відбору акцій компаній для складання списку індексів – репрезентативність (коливання цін на дану акцію повинне відображати загальні коливання цін на акції емітентів галузі).

Метод зведення до середнього. Це може бути метод арифметичної або геометричної середньої.

Види ваг. При зважуванні акцій, що входять до списку індексу, можуть бути обрані такі вагові коефіцієнти: курсова вартість акцій компаній, капіталізація компанії емітента.

Базисне значення індексу. Всім індексам, крім індексів із ціновим зважуванням, притаманна така характеристика, як базисне значення індексу Це його величина за рік, узятий за базу.

Статистична база. За статистичну базу беруться результати торгів на фондовій біржі або на торгах позабіржового інституту ринку цінних паперів, або на їх сукупності.

В основі побудови всіх індексів використовується методи в розрахунку трьох величин:

– простого середнього арифметичного або середнього геометричного;

– середньозваженого арифметичного;

– середнього арифметичного цін на акції компаній.

Індекси ділової активності фондового ринку можна поділити на три групи. Розглянемо їх.

Індекси з ціновим зваженням, які використовують метод середньої арифметичної

У цьому разі підсумовуються ціни всіх акцій, які входять до індексу. Отримана сума ділиться на певну постійну величину – дільник, щоб визначити середню ціну.

На практиці використовують таку формулу:

, (11.1)

де Р_і – ринкова ціна і -ї акції; п – кількість акцій в індексі;

Д – поправковий коефіцієнт, який дає можливість порівнювати значення індексу в різні терміни часу у зв’язку зі змінами списку індексу:

, (11.2)

де І₁ – значення індексу в поточному періоді, яке не порівнюється зі значенням індексу в базисному періоді у зв’язку зі зміною списку індексу:

, (11.3)

де Р_і1 – ціна акції, новозведеної до списку;

п – кількість акцій у списку;

І₂ – умовне (обчислене за старим списком індексу,) значення індексу в поточному періоді:

, (11.4)

де Р_і0 – ціна акції, яка виводиться зі списку.

Таким чином, індекс у поточному періоді, розрахований на основі нового списку, буде порівнянним з індексом у базисному періоді:

, (11.5)

Індекси з ринковим зваженням, які використовують метод середньої арифметичної

За цим методом ціни акцій, які входять до індексу, множаться на відповідну кількість акцій в обігу та підсумовуються для отримання їх сукупної ринкової вартості на цей день. Отриманий результат ділять на перший день розрахунку індексу і цю величину множать на вільно визначене вихідне значення індексу.

У загальному вигляді формула розрахунку подібних індексів має вигляд:

, (11.6)

де МС_іt – ринкова ціна (капіталізація) корпорації в період t;

МС – ринкова ціна акції (капіталізація) корпорації в період 0;

I₀ – базисне значення індексу.

Індекси з рівним зваженням

Використовують як метод арифметичної, так і метод геометричної середньої. Індекс обчислюється щоденно шляхом множення значення індексу за попередній день на середнє арифметичне відносних значень акцій індексу, які підраховуються щоденно. Відносне значення ціни – це відношення ціни сьогоднішнього дня до ціни попереднього дня.

З точки зору методики розрахунків усі використовувані індекси можуть бути поділені на дві групи: індекси стану та індекси динаміки.

11.4. Види індексів та їх місце на фінансовому ринку

Роль фондових індексів може бути зведена до трьох основних функцій:

Ø діагностичної:

Ø індикативної;

Ø спекулятивні її.

Під діагностичною функцією слід розуміти здатність системи індексів характеризувати стан та динаміку розвитку як національної економіки, так і окремих її складових. Механізм зміни індексу дуже простий – зростання або зниження рентабельності виробництва в галузі миттєво відображається на котирувальній ціні відповідних акцій, що, в свою чергу, позначається на рівні біржового індексу галузі. Індекси є засобом демонстрації темпу просування ринку. Вони дають змогу інвесторам і торгівцям бачити тенденції, які складаються на ринку, і простежувати швидкість розвитку цих тенденцій.

Таким чином, будучи доповненими спеціальними економічними параметрами (норма позикового відсотка, стан державного бюджету, співвідношення торговельного і валютного балансів), фондові індекси входять до системи економічного моніторингу стану національної економіки.

Виконання індексами індикативної функції передбачає, що наявність об’єктивної оцінки цінової ситуації на фондовому ринку дає точку відліку для оцінки поведінки великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів і портфельних менеджерів. Розрахувавши динаміку ринкової вартості свого портфеля акцій за будь-який проміжок часу, інвестор може зробити обґрунтовані висновки, наскільки обрана ним стратегія ефективна (портфельний індекс вищий / нижчий від фондового чи дорівнює йому), та внести корективи у свою поведінку на ринку, якщо це необхідно.

Спекулятивна функція фондових індексів проявляється в їх використанні як базового активу при укладанні ф’ючерсних контрактів та купівлі опціонів. Щоб спекулювати на такому ринку, можна взагалі не володіти цінними паперами, укладаючи термінові угоди при зміні значення індексу протягом дня або іншого короткострокового періоду.

Тематика рефератів

1. Організаційно-правові форми Фондової біржі у світовій і вітчизняній практиці.

2. Стан первинного ринку цінних паперів в Україні.

3. Функції вторинного ринку цінних паперів і механізм регулювання діяльності учасників в Україні.

4. Фондові індекси в США.

5. Фондові індекси в країнах ЄС.

6. Розвиток фондових індексів в Україні.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Еш С.М. Фінансовий ринок. Курс лекцій. – К.: НУХТ, 2007.

2. Калина А.В., Кощеєв О.О. Фондовий ринок: Навч. посібник для дистанційного навчання / К.: Вид-во “Університет “Україна”, 2006.

3. Колісник М.К., Маслак О.О., Романів Є.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – Л.: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2004.

4. Крамаренко В.І. Біржова діяльність: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.

5. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – 2-е вид., випр. – К.: Каравела, 2003.

Питання для обговорення

1. Поняття фондової біржі. Мета й основні напрями діяльності фондових бірж в Україні.

2. Біржові операції та технологія їх здійснення.

3. Поняття і види фондових індексів.

4. Роль фондових індексів у національній і світовій економіці.

5. Загальна характеристика основних світових фондових індексів.

6. Особливості і перспективи розвитку українських фондових індексів.

ТЕМА 12. ПРОТИДІЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ СУМНІВНИХ ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

12.1. Світова практика запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

12.2. Україна в міжнародному правовому полі щодо протидії сумнівним фінансовим операціям

12.3. Порівняльний аналіз міжнародного та українського законодавства з питань боротьби з відмиванням грошей

12.4. Суб’єкти та порядок здійснення первинного та державного фінансового моніторингу в Україні

12.5. Критерії сумнівних операцій, що підлягають фінансовому моніторингу

12.1. Світова практика запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

Однією із сучасних світових фінансових проблем є залучення банків до легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, що завдає відчутних збитків кредитним установам, підриває довіру вкладників, та шкодить економіці держави. В світі ще із середини 1980 р. ведеться активна боротьба з відмиванням “брудних грошей”. До цього спонукало зростання злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків і торгівлею зброєю, збільшення кількості терористичних випадків, активне інвестування капіталів сумнівного походження в економіку деяких держав, у тому числі розвинутих. Новим поштовхом до активізації діяльності з протидії легалізації кримінальних доходів стали події 11 вересня 2001 р. в США і, як наслідок, мотивоване ними посилення світової боротьбі з тероризмом.

Термін “відмивання брудних грошей” вперше використано в 80-х роках XX ст. у США стосовно доходів від наркобізнесу. Він означає процес перетворення нелегально отриманих коштів на легальні гроші. У міжнародному праві визначення легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності дано у Віденській конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 19 грудня 1988 р.

Згідно зі ст. З цієї конвенції, під легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності розуміють:

ü “конверсію”, або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушення, пов’язаного з обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою приховування або утаювання незаконного джерела власності, або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у скоєнні такого правопорушення чи правопорушень, із тим, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої дії;

ü приховування або утаювання справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така власність одержана внаслідок правопорушення або правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях;

ü придбання, володіння або використання майна, якщо в період його отримання було відомо, що таке майно отримано в результаті правопорушення або в результаті участі в такому правопорушенні або в правопорушеннях;

ü участь, співучасть або вступ у злочинну змову з мстою вчинення будь-якого правопорушення або правопорушень, наведених вище, замах на здійснення такого правопорушення або правопорушень, а також пособництво, підбурювання, сприяння або консультування при їх скоєнні.

Сприятливі умови для відмивання грошей виникають на нових фінансових ринках в країнах із перехідною економікою. За експертними оцінками, щорічно в світі в законний фінансовий обіг вливається 150-500 млрд. доларів США, набутих злочинно.

З метою боротьби із відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом, на зустрічі керівників країн Великої сімки у Парижі в 1989 р. було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (далі – FATF).

FATF – міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, та сприяє її виконанню на національному і міжнародному рівнях. До FATF увійшли 31 країна-учасниця – Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Російська Федерація, Сингапур, Південна Африка, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія – та дві регіональні організації – Європейська комісія та Рада співробітництва країн Перської затоки.

FATF здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які діють у цій сфері:

– Відділом ООН із контролю за наркотиками і запобігання злочинності, Радою Європи, Азіатсько-тихоокеанською групою боротьби з відмиванням коштів;

– Цільовою групою фінансових дій країн Карибського басейну.

Секретаріат FATF міститься в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Основне завдання FATF – забезпечити прийняті всіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання, виявлення і притягнення до відповідальності за відмивання грошей. Для виконання цього завдання FATF було розроблено Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру спрямованих проти відмивання коштів заходів, що мають застосовуватися на загальносвітовому рівні. Ці рекомендації визначають загальні принципи дій. які мають знайти своє відображення в національних законодавствах країн з питань кримінальної відповідальності, здійснення правосуддя, застосування заходів адміністративного та цивільного примушення, діяльність фінансової системи, питання міжнародного співробітництва тощо.

Виконанню основного завдання FATF мають сприяти такі напрями її діяльності:

– поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу;

– моніторинг реалізації Сорока рекомендацій у країнах-членах FATF;

– аналіз тенденцій у сфері відмивання грошей та розробка відповідних контрзаходів (проведення “типологічних досліджень“ з метою виявлення нових схем відмивання коштів) тощо.

Рекомендації формально не є обов’язковою до виконання міжнародною конвенцією, проте багато країн світу взяли зобов’язання боротися з відмиванням грошей реалізуючи Сорок рекомендацій.

FATF здійснює моніторинг та аналіз як стану боротьби країн-членів FATF з відмиванням коштів, так і процесів приведення у відповідність до рекомендацій FATF законодавств певних країн, що приєдналися до загальносвітової боротьби з відмиванням “брудних” коштів. У разі негативних висновків за результатами такого аналізу FATF має право вжити такі заходи впливу:

o попередження окремій країні;

o внесення країни до “чорного списку” (списку країн, що не співпрацюють з FATF з питань боротьби з відмиванням коштів);

o застосування рекомендацій щодо обмеження співробітництва з країнами-порушниками.

Наслідком застосування таких санкцій можуть бути обмеження та зупинення розрахунків, блокування коштів на кореспондентських рахунках банків у рахунках підприємств, закриття цих рахунків тощо. “Чорний список” започатковано в червні 2000 р. До нього було внесено 5 країн, серед яких Ізраїль, Ліхтенштейн, Росія. У вересні 2001 р Україну також внесено до “чорного списку” через невідповідність законодавства щодо боротьби з відмиванням коштів вимогам FATF. Згодом до списку було включено ще 8 країн: Гватемалу. Єгипет, Індонезію, острови Кука, М’янму (колишню Бірму). Науру. Нігерію, Філіппіни.

12.2. Україна в міжнародному правовому полі щодо протидії сумнівним фінансовим операціям

Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”, від 28 листопада 2002 р. також не відповідав вимогам FATF. Зважаючи на те, що і після внесення до “чорного списку” в Україні не приймали нормативні акти, відповідні рекомендаціям FATF, організацією 20 грудня 2002 р. прийнято рішення про застосування санкцій, спрямованих на посилення нагляду та звітування про фінансові операції з партнерами з України, зокрема:

ü впровадження в країнах-членах FATF обов’язкових вимог щодо ідентифікації клієнтів і посилення контролю наглядових органів та спеціальних фінансових наглядових органів цих країн, вимог до фінансових організацій щодо ідентифікації одержувачів коштів перед встановленням ділових зв’язків з фізичними особами чи компаніями з України;

ü посилення механізмів відповідного звітування чи систематичного звітування про здійснені з Україною фінансові операції;

ü обов’язкове врахування під час прийняття рішень про відкриття в країнах-членах FATF дочірніх підприємств, філій чи представництв банків України того факту, що відповідний банк походить з країни, що не співпрацює з FATF. Таким чином, введення в дію санкцій FATF фактично унеможливило відкриття суб’єктами господарювання України, особливо банками, своїх представництв, філій та відділень за кордоном в країнах-членах цієї організації;

ü застереження нефінансовим діловим колам, що проведення операцій з юридичними особами з України, як з країни, що не співпрацює з FATF, може супроводжуватись ризиком відмивання коштів.

Поряд із введенням FATF зазначених санкцій Велика Британія. Канада, Німеччина та США повідомили про застосування власних обмежувальних заходів з метою скорочення співробітництва із суб’єктами господарювання України. Санкції були підтримані 7 країнами.

Зокрема, Міністерство фінансів Велика Британії зобов’язало банки надавати Національній кримінальній розвідувальній службі інформацію про всі операції з Україною, у прозорості яких англійські банки не впевнені. Асоціація банків Великої Британії рекомендувала англійським банкам не співпрацювати з українськими банками, тобто банки мали право закривати кореспондентські рахунки українських банків. Окремі англійські підприємства, здійснюючи експортно-імпортні операції з партнерами з України, з метою перегляду можливості подальшої співпраці висували вимоги щодо обов’язкового надання українськими партнерами детальної інформації про сфери їхньої діяльності, склад акціонерів тощо.

Федеральне відомство Німеччини з контролю за фінансову діяльність прийняло рішення про перевірку щодо відмивання коштів усіх трансакцій німецьких банків з Україною і в разі будь-яких сумнівів німецькі банки мали інформувати правоохоронні органи про операції з Україною на суму, більшу за 15 тис. євро. Банкам також необхідно доводити добропорядність українського партнера, що здійснює платежі. У разі невідповідності діяльності українських банків міжнародним стандартам боротьби з легалізацією доходів Федеральне відомство та відповідні німецькі банки можуть самостійно вводити обмеження на фінансові операції та розрахунки з українськими банками.

У той же час Міністерство фінансів США повідомило, що відносить Україну до країн з найвищим ризиком щодо відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом. У зв’язку з цим, згідно з прийнятим у 2001 р. “USA РАТRІОТ Асі” (“Акт 2001 року щодо запобігання фінансування тероризму”), до України було вжито чотири з п’яти спеціальних заходів, спрямованих на збір повної інформації щодо учасників та змісту операцій, які проводяться через фінансові установи США українськими партнерами. П’ятий спеціальний захід Міністерства фінансів США передбачає заборону американським банкам відкривати та вести кореспондентські рахунки (його було застосовано тільки до Науру). Отже, американські банки отримали повноваження закривати кореспондентські рахунки банків з України за наявності підозри в їхній причетності до відмивання коштів або здійснення сумнівних операцій.

З цього ж приводу Центр аналізу фінансових операцій Канади повідомив національні фінансові установи, що всі фінансові операції пов’язані з Україною, вважаються потенційно небезпечними і всі організації при розрахунках з українськими партнерами мають терміново перейти на посилений рівень безпеки та утриматися від необґрунтованих фінансових операцій. Згідно з “Законом про боротьбу з відмиванням прибутків, отриманих злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму”, при здійсненні українськими банками операцій з готівковими коштами або інструментами, що знаходяться в обігу, на суму 10 тис. канадських доларів та більше, перевізники готівки мають повідомляти про зазначені операції. Агентство з декларування прибутків Канади, в свою чергу, надсилає відповідне повідомлення до фінансової розвідки Канади (Центру аналізу фінансових операцій Канади).

За поданням Комітету з фінансового моніторингу Російської Федерації від 21 травня 2003 р., Росія також внесла Україну до “чорного списку” країн, що не протидіють відмиванню брудних грошей. Російські банки та інші уповноважені організації повинні в обов’язковому порядку повідомляти про фінансові операції понад 600 тис. російських рублів з партнерами країн із “чорного списку”.

Зараз санкції FATF більшістю країн відмінено, та іноземні фінансові установи продовжують ретельно перевіряти всі операції з українськими контрагентами та повідомляти уповноважені органи своїх країн про підозрілі операції й такі, що перевищують встановлену законодавством межу.

12.3. Порівняльний аналіз міжнародного та українського законодавства з питань боротьби з відмиванням грошей

На сучасному етапі в фінансовій системі всіх країн боротьба а. відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, – справа виняткового значення. З цією метою розробляють і приймають відповідні закони та нормативні акти на національному та міжнародному рівні. Провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, надають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем та ін.

Один із базових документів для країн та фінансових установ у цій сфері – рекомендації FATF. Зокрема, основні положення рекомендацій передбачають:

ü необхідність визначення країнами переліку та ознак операцій, пов’язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом коштів з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

ü основні правила ідентифікації клієнтів та моніторингу інформації;

ü необхідність створення в країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією “брудних” коштів;

ü необхідність тісної співпраці фінансових установ з компетентними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо.

З огляду на ці положення, держави розробляють та реалізують власну систему та заходи боротьби з легалізацією брудних грошей. У Греції передбачається ідентифікація клієнтів у разі укладення контрактів, відкриття рахунків, найму сейфів, кредитування під заставу; але не потребують ідентифікації страхові операції на незначні суми і терміни та пов’язані з пенсійним страхуванням. Ірландією прийнято Кримінальний юридичний акт (1994 р.), що зобов’язує фінансові інститути вимагати від нових клієнтів, які здійснюватимуть великі трансакції, документального підтвердження походження грошей. В Італії, згідно з законодавством банки та інші посередницькі структури зобов’язані вести детальну документацію щодо валютних операцій резидентів, щоб виключити можливі спроби відмивання коштів.

На Кіпрі, який є офшорною зоною, основний принцип стратегії банків –“Знай свого клієнта” – спрямований на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їх бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кількості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які намагаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно до стратегії банкіри мають знати походження коштів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність звернень клієнта до банку.

Рекомендаціями Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати усі доступні факти за угодами на суми від 10 тис. доларів США, особливо щодо трансакцій і банківських стосунків, коли відсутня точна ідентифікація клієнтів, трансакцій, що здійснюються за участю третіх країн тощо. Найбільші банки США підвищують витрати на технології аналізу даних про грошові трансферти для виявлення підозрілої діяльності.

Крім того, іноземні банки мають забезпечувати зберігання інформації за результатами ідентифікації клієнтів на строк не менше як 5 років.

Законодавство багатьох країн, зважаючи на обов’язковість ідентифікації клієнтів, забороняє відкривати анонімні рахунки або рахунки на пред’явника. Австрія – єдина держава в Європейському Союзі, яка дозволяла вести анонімні банківські рахунки, під тиском FATF була змушена розробити програму їх поетапного скасування. Ще в 1991 р. Федеральна банківська комісія Швейцарії заборонила відкривати анонімні рахунки (за винятком надзвичайних випадків) та позбавила розпорядників майна права приховувати при відкритті рахунків справжні імена своїх клієнтів.

Ці самі тенденції діють і в офшорних країнах. Асоціація банків Ліхтенштейну зобов’язала банки припинити практику ведення анонімних банківських рахунків і вимагати від агентств з довірчого управління коштами та адвокатів, які відкривають такі рахунки і управляють ними, оприлюднення інформації про осіб, від імені яких вони діють.

Європейським Союзом 19 червня 1991 р. прийнято Директиву, якою визначено, що вимоги з ідентифікації клієнтів поширюються на будь-які операції на суми, що перевищують встановлену законодавством певної країни межу. В міжнародній практиці обмеження встановлюється в середньому від суми 10 тис. доларів США. У Бельгії фінансові органи перевіряють усі угоди щодо переміщення грошей на суму понад 10 тис. євро. У Латвії діє Закон “Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом”, прийнятий у грудні 1997 р., в якому встановлено ознаки коштів, одержаних злочинним шляхом, перелік фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, а також мінімальну суму, починаючи з якої необхідна обов’язкова ідентифікація клієнта – 10 тис. латів (17,7 тис. доларів США). Відповідно до Закону Литви “Про запобігання відмиванню грошей” (січень 1998 р.), банки та інші кредитні установи, страхові компанії, митниця, пошта, нотаріуси, ломбарди, спецслужби країни надають податковій поліції відомості про осіб, що підозрюються у відмиванні коштів, про всі операції на суму понад 50 тис. літів (16,9 тис. доларів США), а також про обмін валюти на суму понад 10 тис. літів (3,4 тис. доларів США).

Згідно з Федеральним законом Російської Федерації від 7 серпня 2001 р. № 115-ФЗ “О противодействии легализации (отмыванию) доходов. полученных преступным путем” операції, суми яких дорівнює або перевищує 600 тис. російських рублів (19,5 тис. доларів США) та мають визначені цим законом ознаки сумнівності, підлягають обов’язковому контролю з метою протидії легалізації отриманих злочинним шляхом коштів.

В Україні існує процедура обов’язкового фінансового моніторингу, якому підлягають фінансові операції, сума яких дорівнює чи перевищує 80 тис. гривень, та мають одну або більше ознак, визначених Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Крім того, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” українські банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 тис. гривень.

У Польщі обов’язково контролюють операції з великими сумами готівки, особливо якщо раніше подібні суми за рахунком не проходили. Перевіряють також надходження значних переказів із країн, відомих як виробники наркотиків або підозрюються у причетності до тероризму тощо. Підвищену увагу приділяють клієнтам, що мають значні суми на рахунках у кількох банках і переказують їх у треті країни.

Законодавством Франції відмивання коштів трактується ще ширше. Згідно із законом, прийнятим у Франції у 1996 р., кошти, отримані в результаті злочинних дій, вважаються незаконними, а всі операції з ними – відмиванням “брудних” грошей, що є кримінальним злочином. Так уряд країни підтвердив бажання сприяти на фінансовому рівні боротьбі з тероризмом, наркобізнесом, організованою злочинністю, шахрайством із податками, порушеннями митних правил. Крім того, Франція також розглядає питання поширення поняття “брудних” грошей на кошти від діяльності міжнародних злочинних організацій.

Майже в усіх країнах створено спеціальні організації, що займаються питаннями боротьби з відмиванням грошей. У США – це Департамент з посилення боротьби з фінансовими злочинами, створений при Міністерстві фінансів США; у Канаді – Центр аналізу фінансових операцій; у Японії – Японський офіс фінансової розвідки; в Бельгії – створений при Міністерстві фінансів і юстиції Сектор обробки фінансової інформації; у Греції – Спеціальний комітет з боротьби з відмиванням грошей; в Аргентині – Комітет з фінансової інформації: у Бразилії – Рада з контролю за фінансовою діяльністю. У Мексиці існують навіть дві спеціальні організації – Генеральний директорат для розслідування трансакцій та Агентство з боротьби з відмиванням грошей.

11 листопада 2002 р. Росію виключено з “чорного списку” FATF, зважаючи на численність у Росії державних осіб різних рівнів, які мають боротися з легалізацією коштів, та майже відсутність банківської таємниці. Зараз Росія є країною – “спостерігачем” при FATF (аналогічно Південно-Африканській Республіці). До системи відповідних органів та організацій Російської Федерації входять: Комітет Російської Федерації з фінансового моніторингу, Генеральна прокуратура Росії, Міністерство юстиції Росії, Федеральна прикордонна служба, Федеральна служба безпеки, Федеральна служба зовнішньої розвідки, Міжвідомчий центр при Міністерстві внутрішніх справ Росії з протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, кредитні організації, Банк Росії тощо.

В Україні суб’єктами державного моніторингу виступають Департамент фінансового моніторингу – спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу – урядовий орган державного управління в складі Міністерства фінансів України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Спеціально створені організації, уповноважені займатися питаннями боротьби з відмиванням грошей, часто називають “фінансовими розвідками” і їм належить дуже важлива роль у боротьбі з відмиванням грошей. До завдань таких організацій входять збір та аналіз інформації, що надходить від фінансових органів, її розслідування, передача справ правоохоронним органам про угоди, що можуть бути пов’язані з відмиванням грошей. Міжнародне співробітництво національних органів по боротьбі з відмиванням грошей здійснюється шляхом участі у Егмонтській групі, що була створена у 1995 р., до складу якої входять фінансові розвідки понад 60 країн світу. Завданням Групи є організація співпраці між фінансовими розвідками країн-членів з метою вдосконалення їх національних програм щодо боротьби з відмиванням коштів, яка. зокрема, передбачає:

ü розширення та систематизацію інформації, якою обмінюються фінансові розвідки;

ü вдосконалення процесів розслідування;

ü підвищення кваліфікації співробітників та обмін досвідом;

ü розвиток каналів зв’язку фінансових розвідок шляхом впровадження нових технологій тощо.

Міжнародне співробітництво України з іншими країнами світу з питань, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму здійснюється відповідно до про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.), міжнародних договорів України, Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” тощо.

Чинним законодавством країн передбачається відповідальність за належне інформування установами, що здійснюють ідентифікацію клієнтів, уповноважених органів. Установи, надаючи органам інформацію (навіть якщо підозри не підтвердилися), мають право не дотримуватися банківської таємниці, але нестимуть відповідальність за розголошення фактів повідомлення третім особам. В Італії особам, які відмовилися повідомити про операції з відмивання “брудних” грошей або надали недостовірну інформацію, загрожує позбавлення волі строком від 6 місяців і штраф.

У Великої Британії особам, які знали про зазначені операції, але не повідомили про них відповідні органи, загрожує ув’язнення до 5 років, а за розголошення інформації злочинцю або третій особі – до 5 років. Одночасно бездіяльність фінансових установ, що не перешкодили легалізації незаконно отриманих коштів, вважається кримінальним злочином.

В Україні відповідальність суб’єктів первинного фінансового моніторингу за неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу про операції, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним Кодексом України у вигляді накладення штрафу від 50 до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) або обмеження волі на строк до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Розголошення інформації, то надасться спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації, згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним Кодексом України, карається накладенням штрафу від 100 до 3 тис. НМДГ або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

У більшості країн відмивання грошей визнане злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Цей момент чітко зафіксований в американських законах і законах багатьох інших країн, а у законах ряду країн прямо вказується, що розгляду такого роду справ повинний віддаватися пріоритет порівняно з іншими питаннями.

В Україні відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачена Кримінальним Кодексом України та карається позбавленням волі на строк від З до 15 років з конфіскацією майна, застосуванням додаткових санкцій тощо. Це свідчить, що Україна є однією з країн із найжорстокішою відповідальністю за легалізацію злочинних коштів та неповідомлення або незаконне розголошення інформації про осіб, які здійснюють сумнівні фінансові операції.

Майже всі країни світу мають закони з питань протидії легалізації коштів та спеціальні уповноважені органи контролю за такими операціями, впроваджено систему моніторингу та інформування цих органів про суб’єктів, що здійснюють сумнівні фінансові операції та встановлено відповідальність за легалізацію коштів та неінформування про зазначені операції.

Про серйозність намірів України у боротьбі з “відмиванням” грошей, одержаних злочинним шляхом, свідчить процес адаптації національного законодавства у цій сфері до міжнародних стандартів. Підписано та ратифіковано Конвенцію ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. (Віденська конвенція), яка набула чинності 27 листопада 1991 р., та Конвенцію про “відмивання”, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р. Страсбурзька конвенція), яка набула чинності 1 травня 1998 р. Це дало змогу поглибити міжнародну співпрацю з цих питань. Ратифікувавши Віденську конвенцію, Україна прийняла Закон “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”.

Україна прагне створити відкриту та прозору економіку, для чого використовуючи міжнародний досвід, запроваджує механізми, які унеможливлюють використання банківської системи для “відмивання” коштів, одержаних злочинним шляхом. Так. до прийняття Верховною Радою України Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, питання щодо запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, регулювалися положеннями Закону України “Про банки і банківську діяльність” та Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Ці закони встановлювали загальний обов’язок банків щодо запобігання використанню банківської системи з метою легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, передбачали зобов’язання банків щодо ідентифікації клієнтів і повідомлення відповідних уповноважених державних органів про сумнівні, незвичні та значні операції, але при цьому не визначали порядок повідомлення банками відповідних органів про такі операції.

Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України “Про Сорок рекомендацій групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)” від 28 серпня 2001 р. № 1124 були закріплені базові принципи щодо ідентифікації банківськими та небанківськими установами своїх клієнтів та заходи по боротьбі з відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом. До того ж Указом Президента від 10 грудня 2001 р. “Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” до прийняття відповідного законодавчого акту, був встановлений обов’язковий фінансовий контроль за всіма фінансовими операціями, що визначені законом як значні або сумнівні та здійснювалися на території України фізичними і юридичними особами. Цей Указ також встановлював, що обов’язковий фінансовий контроль здійснюється банками та іншими фінансовими установами (первинний фінансовий контроль) та державними органами (державний фінансовий контроль).

До названих підзаконних актів слід додати і Постанову Кабінету Міністрів України “Про визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних” від 29 травня 2002 р. № 700, яка визначала перелік ознак фінансових операцій, які можуть бути віднесені банком до сумнівних і незвичних. Проте, Постанова носила рекомендаційний характер і чітко не окреслювала всі ознаки сумнівності операцій клієнтів.

Отже, законодавство України з цих питань потребувало удосконалення з метою відповідності міжнародним стандартам. На виконання вимог та рекомендацій FATF щодо удосконалення законодавства з питань протидії “відмивання” брудних грошей 28 листопада 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, яким визначено заходи обов’язкового та внутрішньою фінансового моніторингу, систему, завдання, обов’язки та відповідальність суб’єктів фінансового моніторингу, критерії визначення операцій, що підлягають обов’язковому контролю та повідомленню спеціально уповноваженому органу виконавчої влади тощо.

Даним Законом визначено поняття легалізації (відмивання) доходів, як вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів. Закон передбачив створення Департаменту фінансового моніторингу – спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, який діє у складі Міністерства фінансів України (далі – Уповноважений орган), окреслив його завдання, функції та права. Закон визначив суб’єктів державного та первинного фінансового моніторингу, їх права та обов’язки з питань фінансового моніторингу та надання інформації Уповноваженому органу. При цьому надання інформації суб’єктами первинного фінансового моніторингу Уповноваженому органу в установленому порядку не є порушенням банківської або комерційної таємниці.

У Законі у Розділі III визначено ознаки та критерії фінансових операцій, що підлягають обов’язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу, та передбачено, що особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законодавством. У разі невиконання або неналежного виконання суб’єктом первинного фінансового моніторингу вимог цього Закону до нього може застосовуватися в порядку, встановленому законодавством, штраф у розмірі до 1000 НМДГ.

Неодноразове порушення суб’єктами первинного фінансового моніторингу вимог Закону тягне за собою за рішенням суду обмеження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії чи іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Закон доповнив Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею, що передбачає накладення адміністративних штрафів на посадових осіб – суб’єктів первинною фінансового моніторингу за порушення вимог щодо ідентифікації особи яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу тощо (ст. 166-9 “Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”). Порушення вимог щодо ідентифікації осіб, порядку реєстрації фінансових операцій, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації Уповноваженому органу, невиконання вимог щодо зберігання відповідної документації тягне за собою накладання штрафу на посадових осіб – суб’єктів первинного фінансового моніторингу від 50 до 100 НМДГ.

6 лютого 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом”. Зазначений Закон узгоджує між собою та приводить у відповідність до рекомендацій РАТР положення деяких законів України з питань легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Зазначеним Законом внесено змін до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Нова редакція зазначеного Закону передбачає, що фінансовим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Фінансовим установам забороняється також вступати в договірні відносини з клієнтами – юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів чи від власного імені діє особа. Визначено, яку саме інформацію має отримати від клієнта фінансова установа з метою ідентифікації її відповідно до умов чинного законодавства.

Законом від 6 лютого 2003 р. також внесено зміни до Кримінального кодексу України. Передбачено, що розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах або використання таких коштів для придбання об’єктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих чи інших потреб, або використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів караються позбавленням волі на строк від 5 до 12 років позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна. Ці самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах, караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна (стаття 306).

Таким чином, законодавчими актами України з питань запобігання легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, встановлено жорстку кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність як до суб’єктів, що здійснюють легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом, через банківську систему України, так і для суб’єктів фінансового контролю та моніторингу таких операцій у вигляді накладення штрафів або позбавлення волі.

14 травня 2003 р. Національний банк України прийняв постанову № 189 “Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу”. Вказане Положення встановлює загальні вимоги Національного банку України щодо виявлення та реєстрації банками операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, ідентифікації клієнтів, надання банками Уповноваженому органу інформації з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Положення визначає вимоги до програм навчання та підвищення кваліфікації працівників банку з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Згідно з цим Положенням, відповідальним за організацію виконання вимог законодавства України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та організацію внутрішньобанківської системи запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є керівник виконавчого органу банку (керівник банку). Внутрішньобанківську систему запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, очолює відповідальний працівник банку, незалежним у своїй діяльності й підзвітний лише керівнику банку.

Отже, законодавство України на сучасному етапі здебільшого відповідає основним вимогам міжнародного законодавства, але потребує регулярного перегляду з метою удосконалення та відповідності мінливим умовам здійснення фінансових операцій.

12.4. Суб’єкти та порядок здійснення первинного та державного фінансового моніторингу в Україні

Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” (далі – Закон), передбачено два рівні фінансового моніторингу – первинний та державний. Суб’єктами державного фінансового моніторингу є:

Ø центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, що виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, які забезпечують здійснення фінансових операцій;

Ø спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу – урядовий орган державного управління, який діє у складі Міністерства фінансів України – Державний департамент фінансового моніторингу (далі – Уповноважений орган);

Ø Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Суб’єкти первинного фінансового моніторингу:

ü банки, страхові та інші фінансові установи;

ü платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи;

ü товарні, фондові та інші біржі;

ü професійні учасники ринку цінних паперів;

ü гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять, будь-які лотереї;

ü установи та особи, що здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

ü інші некредитні установи;

ü підприємства і об’єднання зв’язку, організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

ü інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Згідно із Законом суб’єкт первинною фінансового моніторингу зобов’язаний:

– встановлювати процедуру проведення фінансового моніторингу та призначати працівника, відповідального за його проведення;

– проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, або відкриває рахунок (у тому числі депозитний) на підставі наданих у встановленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;

– забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу;

– надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

– сприяти працівникам Уповноваженого органу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу;

– надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов’язану з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

– сприяти суб’єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

– вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт надання такої інформації);

– зберігати документи, що стосуються ідентифікації осіб, які здійснили фінансову операцію, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п’яти років після проведення такої фінансової операції.

Одночасно вимоги щодо розробки, впровадження та постійного оновлення правил внутрішнього фінансового моніторингу визначає ст. 63 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. А стаття 64 Закону “Про банки і банківську діяльність” встановлює обов’язок банку щодо ідентифікації клієнтів, які:

– відкривають рахунки в банку;

– здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

– здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 тис. грн.;

– осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

З метою ідентифікації та вивчення клієнта банк на підставі наданих оригіналів або нотаріально засвідчених копій документів з’ясовує таку інформацію про нерезидентів:

– для фізичних осіб;

o прізвище, ім’я, по батькові (у разі його наявності);

o дату народження;

o серію та номер паспорта (або іншого документа, який по­свідчує особу), дату видачі та орган, що його видав;

o громадянство;

o місце проживання або тимчасового перебування;

– для юридичних осіб:

o найменування;

o реквізити банків, у яких відкриті поточні рахунки, та номери цих рахунків;

o дані про реєстрацію цієї юридичної особи на підставі копії легалізованого витягу торговельного, банківського чи судового реєстру або засвідченого нотаріально реєстраційного посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про таку реєстрацію.

Ідентифікацію клієнта здійснюють на підставі оригіналів документів, представлених ним, або нотаріально засвідчених їх копій, а також у разі потреби на підставі інформації, одержаної від органів державної влади, банків, інших юридичних осіб та за результатами проведених заходів щодо збору інформації про клієнта з інших джерел. Надані клієнтом нотаріально засвідчені копії документів, копії представлених ним оригіналів документів та інші документи, що є підставою для ідентифікації юридичної або фізичної особи, мають міститися у справі клієнта і зберігатися протягом термінів, визначених законодавством України.

Ідентифікація фізичних та юридичних осіб не є обов’язковою у разі здійснення фінансової операції особами, які раніше були ідентифіковані, та у випадку укладення угод між банками, зареєстрованими в Україні.

Рахунок клієнту відкривають та зазначені операції здійснюють лише після проведення ідентифікації особи клієнтів і вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Коли виникає сумнів стосовно того чи діє особа самостійно, чи як представник іншої особи, вона зобов’язана на вимогу суб’єкта первинного фінансового моніторингу надати відповідне документальне підтвердження та документи, необхідні для ідентифікації особи, яку вона представляє.

Перед або після здійснення фінансової операції суб’єкт первинного фінансового моніторингу з’ясовує можливість віднесення її до фінансової операції, що відповідно до цього Закону підлягає фінансовому моніторингу. У разі виявлення такої фінансової операції вона підлягає реєстрації суб’єктом первинного фінансового моніторингу. Для цього в реєстрі фіксуються особа, яка здійснює фінансову операцію, вид фінансової операції та підстави для її здійснення, дата і сума.

Суб’єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від забезпечення здійснення фінансової операції у разі встановлення, що вона містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу, та зобов’язаний ідентифікувати і повідомити Уповноважений орган про осіб, які здійснюють зазначену фінансову операцію, та її характер.

Під час встановлення кореспондентських відносин банк з’ясовує, чи вживає кореспондент належних заходів для запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банку не рекомендується встановлювати кореспондентські відносини з фінансовими установами-нерезидентами, які не вживають належних заходів для запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк розробляє критерії оцінки ризику проведення клієнтом операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк має право вимагати, а клієнт зобов’язаний надати документи і відомості, необхідні для з’ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану. У разі ненадання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного надання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні. За наявності під час здійснення ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного надання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клієнта Уповноваженому органу.

Поиск по сайту: