АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ (ФОНДОВИЙ РИНОК)

Читайте также:
  1. Біржовий ринок
  2. Бухгалтерський облік бланків цінних паперів
  3. Валютний ринок
  4. Валютний ринок
  5. Вивіз капіталу. Світовий ринок капіталів
  6. Виробничий ринок
  7. Всезагальний еквівалент вторинний ринок
  8. Вторинний ринок заставних
  9. Гроші“гарячі” грошовий ринок
  10. Грошовий ринок
  11. Грошовий ринок та ринок банківських позичок
  12. Групування цінних паперів за характером фінансових відносин

ТЕМА № 4. СТАНОВЛЕННЯ, СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

4.1.Передумови виникнення фондового ринку

4.2.Учасники фондового ринку, їх ціль й особливості діяльності

4.3. Сутність та класифікація ринку цінних паперів

4.1. Передумови виникнення фондового ринку

Історично фондовий ринок і його товари – цінні папери (ЦП) – були покликані вирішити задачу концентрації дрібних приватних заощаджень у великі торгові і промислові капітали. Поява позикових цінних паперів – облігацій і банківських квитків (поряд із уже відомими на той час борговими векселями) – датується кінцем XVI – початком XVII століття. У тім же XVII столітті в Англії і Голландії виникає й інший метод фінансування – створення корпорацій шляхом об’єднання капіталу багатьох осіб з подальшою їхньою участю в отриманні прибутків корпорації. Корпорації були прообразом нинішніх акціонерних компаній. Одночасне зародження і розвиток в Англії і Голландії різних систем фінансування було викликано стрімким підйомом у цих країнах у XVI столітті промисловості і торгівлі, що мали потребу в доступі до вільних фінансових ресурсах. Правда, у той час основну масу інвестицій вимагали не наукові дослідження (як зараз), а скоріше географічні відкриття, що надавали нові торгові шляхи і нові території для освоєння. Не випадково перші великі акціонерні товариства були створені для освоєння багатств Індії 1600 році в Англії заснована Остіндська компанія, що монополізувала торгівлю з Індією. Ще до відплиття першого корабля в Індію ринкова ціна акцій цієї компанії піднялася на 16 % вище номіналу. За нею пішло створення Вест-Індської компанії, Південно-Тихоокеанської торгової компанії, ряду великих акціонерних корпорацій у Нідерландах, Франції. У 1757 р. було засновано перше російське акціонерне товариство – “Російська в Константинополі торгуюча компанія”.

Поява великої кількості акціонерних корпорацій поступово створювала передумови для біржової торгівлі цінними паперами. Спочатку цінні папери торгувалися на товарних біржах поряд з іншими товарами. Так, у 1747 р. на Амстердамській універсальний біржі оберталося і котирувалося 25 найменувань голландських позикових цінних паперів, 4 види англійських державних облігацій і інші цінні папери. Амстердамська біржа мала характер універсальної біржі – фондової, товарної, валютної і зберегла свій характер до наших днів.

Розвиток фондового ринку супроводжувався фінансовими махінаціями. Так, у 1717 р. під патронатом французького міністра фінансів була заснована Місісіпська компанія. В правління компанії входив регент Франції Пилип Орлеанський. Вміла реклама призвела до того, що при первісному капіталі в 150 млн. ліврів, сума проданих акцій досягла 3 млрд. ліврів. Ріст у 20 разів або на 2000 %, і все це при обіцяному дивіденді в 1 %. До осені 1720 р. компанія лопнула, міністр збіг, його майно конфіскували.

Успіхи великих корпорацій і віра в нові фінансові інструменти створювали сприятливі умови для фінансових шахраїв і в Англії. Уже на початку XVIII століття там виникло більш 200 дутих АТ типу “Товариство для перетворення вічного двигуна”, “Компанії для торгівлі товарами по виробництву срібла зі свинцю”, “Компанії, ціль якої буде оголошена пізніше, але кожний, хто зробить зараз внесок 2 фунти стерлінгів, буде одержувати по 1000 фунтів щорічно”.

Лондонські брокери спочатку укладали угоди на площах та в кафетеріях, але з початком промислового перевороту торгівля акціями та борговими зобов’язаннями в Англії значно розширилась і зросла потреба в організованому веденні торгівлі. У 1770 р. почала функціонувати Лондонська фондова біржа.

Перша американська фондова біржа з’явилась у 1791 р. у Філадельфії, а в 1792 р. виникла Нью-Йоркська фондова біржа.

Біржі набули своїх основних характерних рис у період з XVI по XVIII ст. Визначальне значення для розвитку біржової торгівлі в середині XVI ст. мали біржі Антверпена і Ліона. Саме в цей період були створені біржі в Тулузі, Гамбурзі, Франкфурті та Лейпцигу. В основному це були товарні та вексельні біржі. Наприкінці XVIII – початку XIX ст. на ринку з’явилися велика кількість державних позик. Першість тут утримувала Англія і відповідно Лондонська біржа. В Європі – Франкфуртська біржа.

Наприкінці XIX ст. на фондових біржах основне місце зайняли операції з акціями (у зв’язку з широким поширенням акціонерної форми власності) а торгівля державними цінними паперами значною мірою перейшла на позабіржовий ринок.

У 1703 р. відкрилась Петербурзька фондова біржа, де котирувались іноземні векселі та облігації державних позик, з 1827 р. почали котируватися акції, а після затвердження статуту біржі в 1870 р. почалось щоденне котирування цінних паперів.

На території України в 1796 р. було відкрито біржу в Одесі, у 1869 – в Києві, в – 1876 р. в Харкові, в 1885 р. – у Миколаєві та ін. На Київській біржі проводились операції з державними цінними паперами, акціями цукрових заводів, облігаціями приватних підприємств, векселями, заставними листами, золотом, сріблом. Специфічно київськими паперами, які постійно котирувались на Київській біржі, були цінні папери міських кредитно-фінансових закладів, місцевих машинобудівних та чавуноплавильних заводів. Протягом 90-х років у Києві сформувався вторинний ринок паперів цукрових заводів, промислових товариств та комерційних банків. У 1907-1908 р. у зв’язку зі зростанням експорту цукру виникли специфічні цінні папери, пов’язані з правами на вивіз цукру, які мали риси строкових угод.

У серпні 1914 р. під час Першої світової війни була закрита Київська біржа. Але контракти укладались на біржі навіть в 1916-1917 рр. Після 1917р. функціонування фондового ринку практично припинилося.

Новий розвиток ринку цінних паперів в Україні веде свій відлік з 1995-1996 років. (Хоча Закони “Про господарчі товариства” і “Про цінні папери і фондовий ринок” були прийняті ще в 1991 році, але загальні кризові процеси у фінансовій сфері і відсутність послідовної державної політики в питаннях випуску і обертання цінних паперів тривалий час стримували можливості становлення фондового ринку. Тоді в Україні виникли об’єктивні передумови для активізації ринку цінних паперів – поступово стабілізувалася грошова система, з’явилися реальні товари і більш надійний засіб розрахунку (гривня), і почався етап масової приватизації державних підприємств шляхом акціонування. У 1995 р. Указом Президента була створена Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦНФР). а Верховною Радою України була розглянута і схвалена “Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України”.

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) – сукупність учасників ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Нині в Україні діють усі основні учасники фондового ринку – емітенти, інвестори, саморегульовані організації і професійні посередники, та сформувалася інфраструктура, що забезпечує їх діяльність. Фондовий ринок є структурованим і містить у собі ознаки й елементи первинного і вторинного ринку, організованого і неорганізованого, біржового і позабіржового.

 

4.2. Учасники фондового ринку, їх цілі й особливості діяльності

Фондовий ринок забезпечує розподіл коштів між учасниками економічних відносин через випуск цінних паперів, що мають власну вартість і можуть купуватися, продаватися і погашатися.

Основні функції фондового ринку полягають:

o у централізації тимчасово вільних коштів і заощаджень для фінансування економіки;

o у переливі капіталу з метою його концентрації в технічно або економічно прогресивних галузях і найбільш перспективних регіонах;

o у ліквідації дефіциту державного бюджету, у його касовому виконанні і згладжуванні нерівномірності надходження податко­вих платежів;

o в інформації про стан економічної кон’юнктури, виходячи зі стану ринку цінних паперів.

У залежності від місця, що учасники займають на ринку цінних паперів, їх можна класифікувати.

Кожен з суб’єктів, виходячи па фондовий ринок переслідує свої цілі.

1. Споживачі – одержання додаткового джерела фінансування.

2. Усі постачальники ринку, вкладаючи свої капітали в цінні папери, намагаються досягти різноманітних цілей, які можна об’єднати таким чином:

o Торговці – надання послуг на фондовому ринку як у відношенні пошуку сторін зі складання відповідних угод, так і формування самого ринку цінних паперів, надання йому цінової визначеності, ліквідності і прозорості.

o Організації, що обслуговують ринок – одержання прибутку від надання платних послуг споживачам, постачальникам і торговцям.

o Органи, що регулюють діяльність учасників, поділяються на державні й органи самоврядування, тобто недержавні (фондова біржа, різноманітні професійні організації – суб’єкти ринку), і виконують задачу регулювання порядку на ринку.

Безумовно, кожний з інвесторів має свої вимоги до цих показників і відповідно вибирає власне поводження. “Золоте” правило інвестування в цінні папери складається в тім, що дохід завжди пропорційний ризику, на який готовий піти інвестор заради його одержання.

Суб’єкти ринку цінних паперів виконують такі види діяльності:

ü андеррайтинг – розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

ü брокерську діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

ü брокерську діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

ü дилерську діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;

ü діяльність з управління цінними паперами – провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб. Сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом – фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам;

ü інвестиційне консультування і управління (консалтингова діяльність) – надання послуг або консультацій щодо управління цінними паперами інших осіб і активами інвестиційних фондів;

ü аудиторську – перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку і реального фінансового стану емітента;

ü депозитарну – надання послуг щодо збереження, передачі, обліку цінних паперів;

ü клірингову – здійснення операцій зі збору, перевірці і підготовці документів, визначення взаємних зобов’язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків щодо виконання угод по цінних паперах;

ü реєстраторську – ведення реєстрів власників цінних паперів;

ü регулюючу – правове регулювання діяльності учасників ринку ЦП.

Основними постачальниками товарів фондового ринку є емітенти, тобто особи, що випускають (“емітують”) від свого імені цінні папери і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску (у даний час цінні папери в Україні, крім векселів, можуть випускати тільки юридичні особи). Притягнуті емітентом кошти або утворять його власний капітал (при випуску часткових (пайових) цінних паперів, або приймають форму позикового поворотного капіталу, при випуску боргових цінних паперів).

Загальна кількість емітентів акцій, облігацій, інвестиційних і ощадних сертифікатів до кінця 2000 р. складала в Україні близько 36 тисяч. Кількість емітентів векселів і обсяги випуску даної о цінного папера не піддавалися точному обліку, тому що випускати векселя можуть будь-які суб’єкти підприємницької діяльності в рахунок наявної заборгованості за продукцію, роботи і послуги, а випуск векселів не підлягав реєстрації в державних органах. У зв’язку зі вступом у силу в 2001 р. нового Закону “Про обертання векселів в Україні”, передбачено ведення спеціальних реєстрів векселів, що полегшило облік обсягів їх емісій. Значна частина акцій, що обертаються, випущена в ході перетворення державних підприємств в АТ.

За станом на 01.06.2007 р. в Україні зареєстровано як юридичні особи 32 576 акціонерних товариств, з них відкритих – 10 830, закритих – 21 746.

За станом на 30.06.2007 р. Комісією зареєстровано випуски опціонів на суму 498,45 млн. грн. Протягом І півріччя 2007 року Комісією зареєстровано випуски опціонів на суму 10,16 млн. грн.

Комісією станом на 30.06.2007 р. зареєстровано 46 специфікацій ф’ючерсних контрактів:

• 16 специфікацій в аграрному секторі;

• 22 специфікації у валютному секторі;

• 8 специфікацій у паливно-енергетичному секторі.

За станом на 30.06.2007 р. Комісією зареєстровано випуски сертифікатів ФОН на суму 1,94 млрд. грн. Протягом І півріччя 2007 року Комісією зареєстровано випуск сертифікатів ФОН ТОВ “Житлобуд-Інвест” на загальну суму 1,7 млрд. грн.

У січні 2007 року Комісією вперше зареєстровано випуск звичайних іпотечних облігацій та проспект емісії ВАТ “Акціонерний банк “Укргазбанк” на суму 50,0 млн. грн.

Ситуація на ринку цінних паперів з кожним роком покращується, так вже станом на 01.07.2007 р. кількість професійних учасники, які мали ліцензію на здійснення певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, становила 1648, в тому числі Комісією видано:

• 815 ліцензій на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів (торгівля цінними паперами);

• 192 ліцензії на здійснення депозитарної діяльності зберігачів цінних паперів;

• 367 ліцензій на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

• 262 ліцензії на здійснення діяльності з управління активами;

• 9 ліцензій на здійснення діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів (7 бірж та 2 торговельно-інформаційні системи);

• 1 ліцензію на здійснення розрахунково-клірингової діяльності за угодами щодо цінних паперів,

• 2 ліцензії на здійснення депозитарної діяльності депозитарію цінних паперів.

Провідну позицію на фондовому ринку України серед фінансових інструментів за обсягами зареєстрованих випусків поки що займають акції та облігації підприємств і банків.

Важливе місце у розвитку інвестиційних процесів в Україні відігравали інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, що були створені відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.94 № 55/94. У зв’язку з введенням в дію Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені у встановленому законодавством порядку до набрання чинності ним Законом, здійснювали свою діяльність поряд з пайовими та корпоративними інвестиційними фондами відповідно до вищезазначеного Положення, протягом строку, на який вони були створені.

Інститут спільного інвестування (далі – ІСІ) – корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який здійснює діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Інститути спільного інвестування здатні суттєво прискорити розвиток фондового ринку України, забезпечити збільшення надходжень інвестицій від вітчизняних та іноземних інвесторів і стати потужним джерелом інвестиційних ресурсів для економіки країни.

За станом на 31.03.2007 р. загальна сума активів інститутів спільного інвестування (крім венчурних фондів) становила 2,14 млрд. гри.

Загальна сума чистих активів інститутів спільного інвестування (крім венчурних фондів) за станом на 31.03.2007 р. становила 1,91 млрд. гри.

Найбільша частка активів інститутів спільного інвестування, за станом на 31.03.2007 р., зосереджена в акціях (40,04 %), облігаціях підприємств (21,49 %) та банківських депозитних активах (19,30 %).

За станом на 31.03.2007 р. 40 компаній з управління активами надали адміністративні дані щодо управління активами 66 недержавними пенсійними фондами.

Інвесторами на фондовому ринку вважаються будь-які юридичні і фізичні особи, що вкладають свої кошти в цінні папери. Основним мотивом участі інвесторів в операціях з цінними паперами є бажання вигідно розмістити свої тимчасово вільні фінансові ресурси, забезпечивши більш високу прибутковість у порівнянні з банківськими вкладами або іншими альтернативними інвестиціями.

На жаль, в Україні внутрішні фінансові нагромадження громадян і підприємств обмежені, що змушує багатьох емітентів займатися пошуком іноземних інвесторів. Хоча протягом 90-х років власниками цінних паперів стали більш 32 млн. громадян України, але абсолютна більшість випущених за попереднє десятиліття акцій було оплачено не коштами, а приватизаційними або компенсаційними паперами. Тільки в 1999 і 2000 роках намітилася поступова зміна ситуації до кращого. Так, у 2000 р. реальними засобами було оплачено вже 33 % від загального обсягу емісій акцій (на суму більш 5 млрд. грн.) а на 1.01.2005 року фізичні особи стали власниками вже 23,3 % усіх випущених акцій на загальну суму 29,5 млрд. грн.

Пасивне поводження громадян і підприємств на ринку цінних паперів пояснюється також їхньою непоінформованістю в цих питаннях. Перебороти інертність дрібних інвесторів покликані так звані “інституціональні інвестори” – банки, страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди. Ці структури залучають кошти більш звичними і зрозумілими рядовому інвестору засобами (депозити, страхові поліси і інше), а потім вкладають їх у цінні папери.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність з торгівлі пінними паперами включає:

• брокерську діяльність;

• дилерську діяльність;

• андеррайтинг;

• діяльність з управління цінними паперами.

Торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менш як 120 тисяч гривень, брокерську діяльність та діяльність з управління цінними паперами – не менш як 300 тисяч гривень, андеррайтинг – не менш як 600 тисяч гривень видом діяльності, що мають внесений коштами статутний фонд у розмірі статутного капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10 відсотків. Торговцю цінними паперами забороняється перепродавати (обмінювати) цінні папери власного випуску.

Торговці пінними паперами можуть здійснювати:

Комісійну діяльність – купівля-продаж цінних паперів, від свого імені, з доручення і за рахунок інших осіб. Практика комісійної діяльності торговців передбачає укладання угод із клієнтами, заснованими на “Правилах здійснення торговцями цінними паперами комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах”, затвердженими Наказом Комісії від 23.12.96 р. № 331. Відповідно до цих Правил, клієнтські договори торговців цінними паперами можуть бути разові і на обслуговування; доручення і комісії; одноразові і на термін.

Комерційну діяльність, тобто купівлю-продаж цінних паперів від свого імені і за свій рахунок. Вона здійснюється за рахунок власних джерел торговця – коштів засновників і доходів, отриманих від поточної господарської діяльності, а також кредитних ресурсів банків.

Торговцем цінними паперами можуть бути акціонерне товариство, статутний фонд якого сформований винятково за рахунок іменних акцій, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне або командитне товариство, для яких операції з цінними паперами є винятковим мірі не менш 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а на здійснення тільки комісійної діяльності не менш 200 неоподатковуваних мінімумів). Ліцензія на торгівлю цінними паперами видається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).

Законодавством України встановлюються визначені вимоги до торговців у відношенні їхнього фінансового стану і ліквідності. Під ліквідністю торговця цінними паперами розуміється можливість швидкої реалізації активів у разі погреби виконання взятих на себе зобов’язань, виражена в розрахункових показниках, що характеризує співвідношення закритих і відкритих позицій по укладених договорів.

Успішне функціонування ринку цінних паперів залежить від ступеня розвиненості його інфраструктури – тобто сукупності організацій, що обслуговують основних учасників ринку при здійсненні операцій з фондовими цінностями. До таких організацій відносяться фондові біржі і торгово-інформаційні системи, що займаються організацією торгів, а також депозитарні установи (депозитарії, розрахункові банки, хоронителі, реєстратори), що забезпечують облік і переоформлення прав власності на цінні папери, здійснення розрахунків та взаємозаліків (клірингу) за біржовими угодами з цінними паперами.

 

4.3. Сутність та класифікація ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) є сектором фінансового ринку, на якому відбувається перерозподіл капіталів за допомогою специфічних інструментів – цінних паперів. Це найбільш динамічний сектор економіки, покликаний вирішувати задачі акумулювання грошових ресурсів з метою їхнього вкладення в перспективні проекти, обслуговування державного боргу і покриття бюджетного дефіциту, перерозподіл права власності, регулювання фінансових потоків, проведення спекулятивних операцій, хеджування фінансових ризиків.

Подібно фінансовому ринку, ринок цінних паперів можна умовно поділити на ряд частин – секторів, наведених у табл. 3.1.

Емітенти – це ті, хто випускає цінні папери.

Інвестори – це фізичні і юридичні особи України, іноземні громадяни, фірми, держава, які вкладають кошти в цінні папери.

До посередників належать фінансові інститути, які сприяють обігу та здійсненню фондових операцій з цінними паперами.

Особливості біржової торгівлі:

• угоди виконуються завжди в одному і тому самому місці;

• у чітко відведений час – під час проведення біржової сесії (біржового дня);

• за чітко встановленими обов’язковими для всіх учасників правилами.

Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками – торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об’єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами у цьому об’єднанні не може бути більшою, ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Таблиця 4.1.

Класифікація фондового ринку

Критерії класифікації Складові
   
1. Структура учасників емітенти; посередники інвестори.
2. Засоби розміщення цінних паперів первинний ринок; вторинний ринок
3. Місце операцій з пінними паперами фондова біржа; позасписочний біржовий ринок; торгівля “з-за прилавка”; “третій ярус”
4. Економічна природа цінних паперів ринок пайових ЦП; ринок боргових ЦП; ринок похідних ЦП
5. Суб’єкти випуску цінних паперів ринок державних позик; ринок муніципальних позик; ринок ЦП підприємств і організацій
6. Термін обертання цінних паперів ринок ЦП з установленим терміном обертання; ринок ЦП без установленого терміну обертання
7. Механізм виплати доходу ринок ЦП з фіксованим доходом; ринок ЦП з доходом, що змінюється
8. Територія обігу цінних паперів місцевий ринок ЦІ 1; національний ринок ЦП; міжнародний ринок ЦП
9. Поведінка суб’єктів ринку “ведмежий ринок”; “бичачий ринок”

 

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації. Державна реєстрація фондової біржі здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”. Фондова біржа мас право провадити діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Фондова біржа створює організаційні умови для укладання договорів з цінними паперами шляхом котирування цінних паперів на основі даних попиту і пропозицій, отриманих від учасників торгів на фондовій біржі.

Позасписочний біржовий рийок обслуговує компанії, що не потрапили на біржу, тому і вимоги до них більш прості.

Торгівля “з прилавка” здійснюється цінними паперами підприємств, результати діяльності яких не дають їм можливості потрапити на фондову біржу. Це переважно акції “молодих” маловідомих компаній, торгівля якими жорстко не регламентована.

“Третій ярус” – це теж позабіржовий ринок, відмінність його від торгівлі “з прилавка” полягає в тому, що на цьому ринку діють ті ж самі правила складання угод, що і на біржі.

Виходячи з критерію поведінки суб’єктів ринку, виділяють ринок, на якому переважають учасники, що розраховують на зниження цін і продають з надією купити базовий актив пізніше, якщо ціни знизяться ще більше, – “ведмежий ринок”, і ринок, на якому переважають суб’єкти, що купують з розрахунком на підвищення цін – “бичачий ринок”.

Поява віртуальних брокерів, які створили умови для інвестування через мережу Інтернет, значно спростила проведення операцій і наблизила індивідуальних інвесторів до фондових активів.

Окремі сектори (сегменти) ринку цінних паперів істотно впливають на його розвиток і визначають специфіку операцій на ньому.

Операції з цінними паперами (фондові операції), що здійснюються на фондовому ринку, можна поділити на:

1. пасивні операції – це дія з цінними паперами або засобами на ринку цінних паперів для досягнення поставленої мети; забезпечення діяльності суб’єкта фінансовими ресурсами шляхом формування і збільшення власного капіталу, залучення позикового капіталу або ресурсів в обіг. Здійснюються через емісію цінних паперів (емісійні операції);активні операції – це вкладення суб’єктом операцій власних і притягнутих фінансових ресурсів у фондові активи від свого імені. Здійснюються шляхом придбання фондових активів (інвестиційні операції);

2. клієнтські операції – це забезпечення зобов’язань суб’єкта операцій перед клієнтом щодо цінних паперів або зобов’язань клієнта, пов’язаних з цінними паперами.

До основних фондових операцій відносяться:

1. випуск цінних паперів – сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і розміщення на фондовому ринку;

2. емісія – установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів;

3. розміщення цінних паперів – відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником;

4. купівля-продаж: – фондові операції з приводу передачі прав власності на цінні папери;

5. конвертація (обмін) – операції з обміну цінних паперів одного виду на цінні папери іншого виду;

6. збереження – операції зі забезпечення цілісності цінних паперів;

7. траст (довірче управління) – операції з керування переданими у власність цінними паперами, що належать на правах власності іншій особі;

8. номінальне утримання – операції за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі;

9. менеджмент – сукупність принципів, форм і методів, прийомів і коштів керування виробництвом, фінансовими ресурсами, персоналом з використанням досягнень науки;

10. застава – цінні папери, що є забезпеченням позики;

11. котирування – механізм визначення та/або фіксації ринкової ціни цінного паперу;

12. лістинг – сукупність процедур, пов’язаних з включення цінних паперів до реєстру організатора торгівлі та здійснення контролю за відповідністю цінних паперів і емітента умовам та вимогам, установленим у правилах організатора торгівлі;

13. делістинг – процедура виключення цінних паперів з реєстру організатора торгівлі, якщо вони не відповідають правилам організатора торгівлі, з наступним припиненням їх обігу на організаторі торгівлі або переведенням в категорію цінних паперів, допущених до обігу без включення до реєстру організатора торгівлі;

14. кліринг – отримання, звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів;

15. знерухомлення цінних паперів – переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, в бездокументарну форму шляхом депонування сертифікатів у сховищах зберігання цінних паперів та/або депозитарію з метою забезпечення подальшого їх обігу у вигляді облікових записів на рахунках зберігача цінних паперів та/або депозитарію;

16. реєстрація і перереєстрація власників цінних паперів – фондові операції, здійснювані реєстраторами, із приводу закріплення і зміни прав власності на цінні папери;

17. погашення – повернення коштів позичальником кредитору;

18. дарування – перехід права власності на цінні папери від однієї особи до іншої на основі договору дарування;

19. спадкування – перехід права власності на цінні папери від однієї особи до іншої у випадку смерті першого;

20. консалтинг – діяльність спеціальних компаній, що полягає в консультуванні продавців і покупців з широкого кола питань економіки, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності, дослідження, прогнозування ринку та ін.

Функціонування ринку цінних паперів базується на наступних принципах:

ü упорядкованість, тобто наявність визначених “правил гри”, контроль за їх виконанням;

ü прозорість – ринок повинен відповідати умовам відкритості інформації про емітентів, угоди, стан попиту та пропозиції;

ü відкритість – на ринку не повинні існувати штучні бар’єри для входу і виходу, тобто кожен бажаючий має можливість для здійснення операцій;

ü рівність можливостей – недопущення переваг будь-якого суб’єкта ринку над іншими;

ü спокій – ринок не може бути “бурхливий”, тому що інакше дрібні інвестори, що є його опорою, залишать ринок;

ü збалансованість – відповідність масштабів оптового ринку роздрібному.

 

Тематика рефератів:

1. Взаємодія ринку цінних паперів з основними сегментами ринкової економіки.

2. Структура і сучасний стан ринку цінних паперів в Україні.

3. Роль ринку цінних паперів у забезпеченні процесу приватизації в Україні.

4. Інституціональні інвестори на ринку цінних паперів.

5. Посередники на ринку цінних паперів. їхня роль і форми діяльності.

6. Державне регулювання ринку цінних паперів.

 

Рекомендована література

1. Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 р., № 887-XII.

2. Про приватизаційні папери. Закон України від 6 березня 1992 р., № 21 73X11.

3. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р., № 1201-XII.

4. Інструкція про порядок видачі, обліку та погашення векселів Державного казначейства України. Затверджено Постановою КМУ від 9 грудня 1997 р., № 269.

5. Положення про переказний і простий вексель, ЦВК СРСР, РНК СРСР. Постанова № 104/1341 від 07.08.1937 (Відповідно до постанови КМУ і НБУ № 528 від 10.09.92.).

6. Порядок застосування векселів Державного казначейства. Затверджено Постановою КМУ від 27 червня 1996 р., № 689.

7. Правила виготовлення і використання вексельних бланків. Затверджено Постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р., № 528.

8. Положення про порядок видачі, обліку, погашення та відстрочення оплати векселя, що видається суб’єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах. Затверджено наказом МФУ від 13 лютого 1996 р., № 26.

9. Положення про операції банків з векселями. Затверджено Постановою Правління НБУ від 28 травня 1999 р., № 258.

10. Кравченко Ю.Я. Рынок ценных бумаг. – К.: ВИРА-Р, 2002.

11. Оскольський В.В. Ринок цінних паперів України. – К.: УФБ, 2001.

12. Суторміна В.М., Савчук Н.В. Фондовий ринок. – К.: КНЕУ, 2001.

13. Цінні папери в Україні / Пилипенко, О.П. Жук. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2001.

14. Черкесова С.В., Сорока Р.С. Ринок цінних паперів і фондова біржа. – Л., 2002.

 

Питання для обговорення

1. Які відмінності існують в обігу іменних цінних паперів та цінних паперів на пред’явника? Які види цінних паперів можуть перебувати в обігу на фондовому ринку України?

3. З якою метою емітуються казначейські зобов’язання?

4. У чому полягає процедура індосаменту і які його види існують (Чи обумовлюється у векселі причина, за якою його виписують, і хто вам виписує простий і переказний вексель?

6. Яким способом може встановлюватись термін платежу за векселем?

7. У чому полягає відмінність між вексельними термінами “по пред’явленню” та “на пред’явника”?

8. Які види приватизаційних паперів існують?


ТЕМА № 5. ОБЛІГАЦІЇ

5.1. Визначення і види облігацій

5.2. Характеристика видів і типів облігацій та їх роль в економіці

5.3. Інновації на ринку фінансових інструментів

 

5.1. Визначення і види облігацій

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованою відсотка.

Облігація засвідчує:

Ø факт надання власникам папера коштів емітенту;

Ø зобов’язання емітента повернути борг через визначений час;

Ø право інвестори отримувати у вигляді винагороди за надані кошти певний відсоток від номінальної вартості облігації.

Для облігацій характерним є такий цикл існування.

1. Емісія.

2. Розміщення.

3. Обіг.

4. Погашення.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх державних і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Класифікація облігацій

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформлюється протоколом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов’язково містити:

o найменування емітента облігацій та його місцезнаходження;

o відомості про статутний фонд, господарську діяльність службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

o дані про розміщення раніше випущених цінних паперів;

o мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред’явника);

o загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій;

o кількість учасників голосування;

o порядок випуску облігацій та виплати доходів за ними;

o терміни повернення коштів при відмові від випуску облігацій; терміни продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг за цільовими облігаціями;

o порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій;

o порядок оплати облігацій.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше як 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій.

За видами покриття облігації поділяються на:

ü облігації під загальне покриття. По суті це – незабезпечені папери: ніякої застави немає. Зазвичай ці папери випускаються для фінансування проектів, що не приносять доходу;

ü облігації під дохід від проекту (наприклад, будівництва промислового підприємства);

ü облігації під спеціальний податок (будівництво доріг, наприклад, покривається податками на бензин).

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, – іноземній валюті.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов’язання з виплати доходів за процентними облігаціями надання права придбання відповідних товарів або послуг за безпроцентними (цільовими) облігаціями чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений термін стягнення відповідних сум здійснюється примусово цивільним, господарським або арбітражним судом.

З фінансової точки зору випуск облігацій для підприємств є вигіднішою та дешевшою операцією, аніж збільшення статутного капіталу і пов’язані з цим додаткова емісія та розширення кола акціонерів.

Важлива роль державних облігацій (облігацій внутрішньої державної позики – ОВДП) у фінансуванні бюджетного дефіциту. Залучення позикових коштів дає змогу вчасно проводити соціальні виплати, фінансувати державні проекти.

Крім фінансування бюджетних потреб, другою важливою метою випуску державних облігацій є збільшення припливу іноземної валюти.

Отже, облігації внутрішньої державної позики в економіці України виконують такі функції:

o є найбільш цивілізованим ринковим способом формування державного боргу;

o забезпечують касове виконання державного бюджету шляхом покриття розривів між доходами та видатками, що виникають у результаті нерівномірності в часі податкових надходжень і видатків бюджету;

o при проведенні грошово-кредитної політики виступають регулятором не лише грошового обігу, а й розвитку економіки в цілому: сутність грошово-кредитної політики полягає в зміні грошової маси з метою досягнення зростання обсягу виробництва, підвищення зайнятості та попередження інфляції;

o мобілізують кошти для фінансування цільових державних та місцевих програм, які мають, важливе соціально-економічне значення.

Облігація також, як і акція, продається і купується на ринку і має ринковий курс.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Дата, яка встановлена умовами випуску як дата відшкодування вартості облігації, називається датою погашення, а вартість, за якою погашається облігація, – вартістю погашення. Як правило, вартість погашення дорівнює номінальній вартості облігації. Хоча, наприклад, для індексованих облігацій вартість погашення обчислюється з допомогою індексу, визначеного в умовах випуску. Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” встановлюється мінімальна номінальна вартість облігації. Номінал будь-якої випущеної облігації має бути рівним або кратним установленій мінімальній вартості.

Облігація є одним з найпоширеніших інструментів боргу. Емітентами облігацій можуть виступати держава та підприємства всіх передбачених законом форм власності. Причому облігації можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об’єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Облігації підприємств, або корпоративні облігації, є одним із способів формування позикового капіталу, основою якого є коротко-, довгострокові кредити та боргові цінні папери.

Державні облігації гарантуються всім майном держави і призначені для залучення коштів на міжнародному (облігації зовнішньої позики) або внутрішньому фінансових ринках (облігації республіканських та місцевих позик). Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до республіканських, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.

Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні. У держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість розрахуватись за борговими зобов’язаннями за рахунок випуску нових боргових зобов’язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок, рівень доходу за державними облігаціями меншими від рівня доходу за корпоративними облігаціями.

Для створення ринку довгострокового позикового капіталу необхідно утримувати темпи інфляції на стабільному та невисокому рівнях, менш як 10%. У країнах, де темпи інфляції перевищують 20% на рік, дуже важко створити ринок довгострокового позикового капітану. В тому числі ринок облігацій.

Існує два основних типи облігацій: процентні та безпроцентні, або дисконтні. За процентними облігаціями періодично через певний термін має сплачуватись визначений в умовах випуску процент, який називають купонним. Якщо процентна облігація запропонована для відкритого продажу з подальшим вільним обігом, вона повинна мати купонний лист на виплату процентів. Купони на виплату процентів на дату чергового платежу відрізаються і пред’являються для оплати.

Частіше за такими облігаціями сплачується фіксований процент, її визначається емітентом в умовах емісії, хоча може сплачуватись і іменний процент, який підлягає зміні через визначені інтервали часу.

Безпроцентними облігаціями, або облігаціями “з нульовим купоном”, процентні виплати не здійснюються, проте такі облігації продаються за ціною, меншою від ціни погашення. В такому разі кажуть, і ці і облігація продається зі знижкою, або дисконтом.

Існують так звані цільові облігації. За ними, як і за безпроцентними, не здійснюються процентні виплати, але при закінченні терміну обігу надаються визначені в умовах емісії товари чи послуги.

І тоді емітуються облігації, за якими емітент не бере на себе зобов’язання про їх остаточне погашення. Такі облігації називають вічними.

Абсолютна величина доходу за процентною облігацією дорівнює сумі отриманих процентних виплат та різниці цін купівлі та продажу цієї облігації, за безпроцентною облігацією – це додатна різниця цім купівлі та продажу цієї облігації.

Облігації, як і інші цінні папери, випускаються іменні та на пред’явника. Облігації підприємств можуть бути як іменними, так і на пред’явника, а облігації внутрішніх республіканських та місцевих позиках випускаються тільки на пред’явника.

Облігації можуть перебувати у вільному обігу на ринку або мати занижене коло обігу залежно від умов випуску.

 

5.2. Характеристика видів і типів облігацій та їх роль в економіці

Емітентом облігацій можуть бути не тільки промислові, трансфертні чи інші корпорації, а й різні кредитно-фінансові установи, в тому числі й банки. Корпоративні облігації є фінансовим інструментом, м к правило, з фіксованим доходом. Для власника корпоративний облігацій останні є інвестиціями під фіксований процент. При наданні процентних ставок на ринку ціна на такі облігації зростає, а при зростанні таких ставок – спадає облігації забезпечують залучення коштів на певний термін під фіксований процент і є досить привабливим фінансовим інструментом. Проте скористатись цим інструментом можуть лише порівняно великі та фінансово стійкі корпорації, які мають досить високий кредитний рейтинг і відомі на ринках, де вони мають намір розмістити свої облігації.

Для того щоб корпорація могла успішно розмістити свої облігації серед інвесторів, процентні ставки на ринку мають бути достатньою мірою передбачувані та не мати високих темпів зростання.

Корпоративні облігації є інструментом довгострокового фінансування для підприємств-емітентів. Терміни погашення перебувають у межах від трьох-п’яти до десятків років. Підприємство не може випускати облігації для покриття збитків, пов’язаних з його господарською діяльністю.

Облігації українських підприємств становлять незначну частку від загального обсягу цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовому ринку України. Серед основних причин такого становища – низька кредитоспроможність багатьох українських підприємств і, як наслідок, відсутність попиту на корпоративні облігації.

Акціонерні товариства в Україні є найбільш надійними емітентами корпоративних облігацій, оскільки лише для них встановлено обмеження на розмір емісії облігацій, а отже, і на розмір боргового капіталу. Для підприємства, що формує свій борговий капітал за рахунок кредитів, структуру капіталу (співвідношення боргового капіталу до власного) контролює банк. У разі, коли борговий капітал становить значну величину, підприємству не буде надано кредит. Якщо борговий капітал формується за рахунок облігацій, рівень боргового капіталу контролюється лише в акціонерних товариствах. Останні можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25 % розміру статутного фонду.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів. Забезпечуються корпоративні облігації в більшості випадків майном та доходами корпорації-емітента. Тобто гарантією повернення коштів для інвестора, що придбав корпоративні облігації, є рухоме, нерухоме майно або цінні папери, якими володіє компанія-емітент.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання емітентом зобов’язань щодо виплати доходу по облігаціях чи їх погашення стягнення відповідних сум з емітента провадиться в примусовому по рядку судом або арбітражним судом. Розглянемо основні види облігацій, які емітуються корпораціями при розмішених фінансових ринках.

Належно від рівня і характеру забезпечення облігації поділяються на забезпечені та незабезпечені.

Забезпечені облігації характеризуються тим, що зобов’язання корпорації-емітента щодо виплати процентів та основної суми боргу чи ними підкріплюється відповідним обсягом матеріальних активів. При емісії заставних облігацій корпорація-емітент оформляє заставу на активи, визначені корпорацією як забезпечення.

Іпотечні – забезпечуються нерухомістю і є одним із видів заставних облігацій. Емітентом таких облігацій є банки, що надають довгострокові кредити під заставу нерухомості. Банки випускають їх для фінансування довгострокових кредитів, виданих під заставу нерухомості. Загальний обсяг емісії іпотечних облігацій разом з процентними виплатами відповідає вартості заставленої нерухомості. В облігаціях під обладнання забезпеченням є не нерухоме майно, а більш солідні мідні активи, частіше за все обладнання.

Облігації з додатковим забезпеченням дають додаткові гарантії інвесторам, але не за рахунок активів компанії-емітента, а за рахунок активів іншої фірми. Емісія таких облігацій може здійснюватися компанією, яка використовує лізингове обладнання. Додатковим гарантом випуску в цьому випадку стає фірма, що надає лізинг. Спільні облігації – це облігації, виконання зобов’язань за якими виконується не компанією-емітентом, а іншими компаніями.

Так звані спільні облігації гарантуються двома і більше компаніями (спільне забезпечення позики і випуск спільних облігацій мають місце, коли кілька підприємств здійснюють спільний проект, а через випуск облігацій фінансують його).

Незабезпечені короткострокові боргові зобов’язання корпорацій на фінансово-кредитних установ називають комерційними цінними паперами. Їх емітентами є промислові корпорації, іпотечні банки, кредитні асоціації тощо. Термін обігу таких боргових зобов’язань найчастіше становить 30-45 днів, а максимальний строк не перевищує 9 міс. Комерційні цінні папери є одним із ефективних способів залучення грошових коштів на короткий строк.

Облігації можуть розрізнятися не тільки рівнем забезпеченості, і й умовами погашення. Існують, наприклад, облігації з правом на другий випуск державних облігацій було здійснено також у 1995 р. згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 408 “Про другий випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року”. Загальний обсяг емісії становив 25 трлн крб., терміни погашення облігацій 90, 180 та 270 днів. Дохід встановлювався на рівні 90% річних. Постановою Кабінету міністрів України “Про третій випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року” від 11 грудня 1995 р. № 994 передбачався випуск ОВДП загальним обсягом емісії 5 трлн крб. з розрахунку 90% річних з термінами погашення 91, 182 та 273 дні. Всього у 1995 р. було проведено 28 аукціонів, від яких у бюджет надійшло 30 416 млрд. крб. На аукціонах переважно розміщувались ОВДП з терміном погашення 91 день не тільки як найбільш привабливі для інвесторів, а і як найбільш придатні для виплати доходу та погашення облігацій попередніх випусків.

На початку 1996 р. зобов’язання держави за ОВДП становили близько 25,3 трлн крб., або 253 млн. грн. Законом України “Про Державний бюджет на 1996 рік” джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України визначались внутрішні державні позики в розмірі 150 млрд. крб. При цьому передбачався перехід від процентних облігацій до дисконтних (безпроцентних). Терміни погашення державних облігацій – 28, 63, 91, 182, 273 дні та один рік з виплатою доходу з розрахунку 90% річних. За облігаціями з терміном погашення 182, 273 та один рік виплата доходу здійснювалась щокварталу, за облігаціями з терміном погашення 28, 63 та 91 день під час погашення. Номінальна вартість облігацій становила10 та 100 млн. крб. Погашення та виплата доходу здійснювались у безготівковій формі.

29 квітня 1996 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 469 “Про випуск безпроцентних (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики 1996 року”, згідно з якою державні облігації розміщувались серед фізичних та юридичних осіб на добровільних засадах за ціною, нижчою від їх номінальної вартості (номінальна вартість однієї облігації становила 10 млн. крб.).

Ці облігації, як і попередні, також випускались у вигляді записів на відповідних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

Для того щоб зробити ринок державних облігацій більш привабливим не тільки для комерційних банків, а й для інших інвесторів, у 1996 р. Головна державна податкова інспекція України направила лист “Про оподаткування прибутку від здійснення операцій з облігаціями внутрішніх державних і місцевих позик”, відповідно до якого об’єктом оподаткування не вважались проценти, нараховані на облігації державних і місцевих позик. При цьому оподаткування прибутку резидентів та нерезидентів від здійснення операцій з державними облігаціями проводилось однаково. Проте ставка оподаткування прибутку для нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності в Україні, встановлювалась на рівні 15%, у зв’язку з чим ринок державних облігацій ставав значно привабливішим для нерезидентів, ніж для резидентів України.

В умовах високих рівнів інфляції та зниження реальної дохідності ОВДП комерційні банки поступово почали переказувати свої кошти з ринку державних облігацій на інші, більш прибуткові ринки. Па активізацію діяльності комерційних банків на ринку ОВДП й травня 1996 р. була спрямована постанова Правління НБУ № 125 “Про тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб ”, яка зобов’язувала комерційні банки створювати фонди страхування вкладів фізичних осіб за рахунок придбання останніми державних цінних паперів та передачі їх на зберігання до НБУ. При відмові комерційного банку передати На вберігання до НБУ державні цінні папери або при порушенні умов дій опору НБУ мав право застосувати до банку відповідні санкції.

Для спрощення процедури погашення облігацій з боку Міністерства фінансів України й одночасної купівлі облігацій з боку комерційних банків грошові розрахунки між учасниками аукціонів з первинного розміщення ОВДП у 1997 р. почали проводитись на кліринговій основі. Кліринг здійснювався з урахуванням взаємних грошових зобов’язань між учасниками торгів за придбані облігації з одного боку та Міністерства фінансів при сплаті доходу або погашенні облігацій – з другого, за умови, що терміни проведення платежів збільшаться.

Частка дефіциту бюджету, що покривалась за рахунок ОВДП, зросла в 1997 р. до 60%. (У 1995 р. вона становила 6%, у 1996 р. – 35%.) В умовах недостатності інших джерел фінансування облігації внутрішньої державної позики стали основним джерелом фінансування дефіциту бюджету. Для того щоб досягти необхідних рівнів залучення коштів до бюджету, дохідність облігацій підвищувалась, що не могло не призвести до негативних наслідків.

З липня 1997 р. прибуток від проведення операцій з ОВДП на вторинному ринку почав оподатковуватись на загальних підставах за ставкою 30%. Це поставило в неоднакові умови резидентів та нерезидентів, які здійснювали операції з купівлі-продажу ОВДП. Частка нерезидентів на ринку ОВДП досягла в 1997 р. 60%. Ринок ОВДП став значною мірою контролюватись нерезидентами, що загрожувало економічній безпеці держави. Капітал нерезидентів, досить рухливий і чутливий до змін на різних сегментах фінансового ринку, був спроможний у будь-який час переміститися на валютний ринок і репатріюватися за кордон.

Основною проблемою на ринку ОВДП на початку 1998 р. стала необхідність погашення випущених раніше ОВДП, загальна сума заборгованості за якими досягла 13,2 млрд. грн. При цьому поточну заборгованість у розмірі 8,8 млрд. грн. потрібно було погасити протягом 1998 р. Не маючи коштів для погашення заборгованості, Міністерство фінансів та Національний банк України у вересні 1998 р. оголосили про реструктуризацію внутрішнього боргу через конверсію середньострокових ОВДП у довгострокові (КОВДП) з терміном погашення через два роки для нерезидентів та через 3,5 року для резидентів. Проведена конверсія дала змогу суттєво скоротити виплати за ОВДП, але не вирішила всіх проблем, пов’язаних з обслуговуванням внутрішнього боргу. У 1999 р. Національний банк почав випускати Депозитні сертифікати Національного банку України. Метою їх випуску було уведення інструменту, що мав замінити ОВДП, довіру до яких було підірвано, а також використання нового способу регулювання кількості грошей в обігу.

З початку року уряд не розміщував ОВДП, водночас обсяг виплат за облігаціями внутрішньої позики становив 155 млн. грн. Загалом протягом 1999 р. Мінфін реалізував облігацій внутрішньої державної позики загальною номінальною вартістю 4685 млн. грн. на суму 3842 млн. грн. За підсумками 1999 р. за рахунок ринку ОВДП бюджет було профінансовано на 807 млн. грн.

У серпні 1999 р. шляхом обміну боргових зобов’язань України з погашенням у вересні 2000 р. на боргові зобов’язання з погашенням у лютому 2001 р. було зменшено виплати за державним зовнішнім боргом у 2000 р.

З лютого по березень 2000 р. була проведена глобальна реструктуризація, що охопила 98% облігацій зовнішньої позики, емітованих Україною. Протягом цього часу згідно з постановою КМУ від 11.02.2000 р. № 360 “Про випуск облігацій зовнішньої позики 2000 р.” були емітовані облігації зовнішньої позики. Вони були випущені у двох валютах (євро і дол. СПІА), мали два типи номіналу – від 150 тис. і від 1 тис. дол. США і один термін обігу — сім років. Якщо єврооблігації розміщувалися серед інституціональних інвесторів США, т їхня номінальна вартість була не меншою за 150 тис. дол. Поза США розміщувалися облігації меншого номіналу (починаючи з 1 тис. дол.). Оголошена Мінфіном процентна прибутковість українських облігацій, номінованих у євро, дорівнювала 10%, у доларах – 11% річних. Виплата доходу за цими облігаціями здійснюється Україною щокварталу протягом кожного року до моменту повного погашення. Повне погашення усіх єврооблігацій, випущених Україною в 2000 р., має відбутися 15 березня 2007 р.

Наступний випуск єврооблігацій було здійснено Україною в червня 2003 р. Обсяг емісії становив 800 млн. дол. США, дохідність – 7,65% річних, термін обігу – 10 років.

Дохід за єврооблігаціями сплачується два рази на рік. На відміну від єврооблігацій 2002 р., які погашаються на амортизаційній основі, основна сума боргу за цими облігаціями буде погашена одноразово наприкінці їх терміну обігу.

Досить низька для України процентна ставка за єврооблігаціями 2003 р. стала результатом покращення макроекономічних показників України та зниження процентних ставок міжнародного ринку, які є основою для формування процентних виплат за євро позиками. Емітовані Україною за роки незалежності єврооблігації стали частиною зовнішнього боргу держави, який на 1 січня 2003 р. становив 10,2 млрд. грн.

Республіканські позики. В 1996 р. відбулася перша кримська республіканська позика. Емітентом облігацій виступило Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим. Облігації процентні, загальний обсяг емісії – 5 млн. грн., термін погашення – 91, 182 та 273 дні з щоквартальною виплатою доходу на рівні 60% річних, номінальна вартість облігацій – 100 грн. Близько 85% емісії було розміщено серед комерційних банків, 15% – серед інших юридичних осіб. Грошові кошти, що надійшли від реалізації облігацій республіканської позики, були зараховані до республіканського бюджету. Друга кримська республіканська позика відбулася також у 1996 р. Були емітовані чотирирічні облігації із загальним обсягом емісії 120 млн. грн.

Муніципальні облігації. Облігації місцевих позик випускаються в документарній формі на пред’явника або у бездокументарній формі. Джерелом погашення облігацій не можуть бути кошти від випуску нових позик. Крім того, максимальний розмір сумарної вартості випусків облігацій місцевої позики не має перевищувати 30% дохідної частини бюджету емітента за попередній рік. Випуск облігацій місцевої позики обов’язково здійснюється із зазначенням мети випуску.

Генеральними агентами місцевих позик переважно виступають комерційні банки. Вони, як правило, здійснюють діяльність з обслуговування ринку облігацій: їх продаж, погашення, взаємовідносини з третіми особами. Кошти місцевих позик спрямовуються на програми стабілізації економіки та соціально-економічний розвиток міст та областей. Поряд зі звичайними проводяться транспортні та житлові позики, призначені для залучення коштів юридичних та фізичних осіб з метою інвестування в житлове будівництво та на розвиток інфраструктури.

Власниками місцевих облігацій можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Власниками муніципальних облігацій (якщо це не житлові позики) переважно є юридичні особи. Облігації випускаються як у паперовій, так і безпаперовій формі, як процентні, так і безпроцентні.

Процентні виплати часто встановлюються на рівні 70% від середньої облікової ставки Національного банку України за період обігу облігацій.

У 1995 р. з’явились перші облігації внутрішніх місцевих позик. Випуски муніципальних облігацій були зареєстровані в Київській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Львівській, деяких інших областях та в Автономній Республіці Крим.

Умовами випуску безпроцентних облігацій першої обласної сільськогос-подарської цільової позики (Харківська обл.) передбачалось погашення пшеницею. Проте у зв’язку з неврожаєм погашення відбулося насінням соняшника. Крім того, в умовах емісії процентних облігацій другої міської позики в Харкові передбачались виплати в розмірі номінальної вартості облігацій без виплати процентів у випадку, якщо облігації не будуть пред’явлені до погашення протягом місяця у визначений термін.

Серед муніципальних позик, що мали місце в різних областях України з 1995 по 1997 р., були як вдалі, так і невдалі спроби вирішити соціально-економічні проблеми відповідних регіонів за рахунок емісії муніципальних облігацій.

Незважаючи на посилення державного регулювання та контролю ринку місцевих позик і затвердження у 1997 р. положення “Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик”, залучення коштів до місцевих бюджетів шляхом випуску облігацій місцевих позик не набуло до останнього часу значного поширення в Україні. У 1998-1999 рр. була зареєстрована лише одна емісія муніципальних облігацій у м. Бровари на суму 1 млн. грн.

Основними причинами незадовільного розвитку ринку муніципальних позик є низький рівень довіри з боку інвесторів до органів місцевої влади та відсутність кваліфікованих спеціалістів в органах місцевого самоврядування з питань випуску та обігу облігацій місцевих позик.

 

5.3. Інновації на ринку фінансових інструментів

Основні інновації на ринку фінансових інструментів можна розглядати, з одного боку, як наслідок вирішення ряду конкретних проблем, а з другого – як закономірний результат еволюції фінансового ринку в цілому. Інноваційні процеси охопили ринки більшості існуючих фінансових інструментів. Зупинимось на деяких нововведеннях на ринку основних фінансових інструментів.

Ринок інструментів боргу поділяється на інструменти з фіксованим та плаваючим купоновим зобов’язань, так і до ринку кредитів. Амортизування являє собою погашення боргу частинами і частіше пов’язується з кредитним ринком. Нові боргові інструменти є або комбінацією названих вище Інструментів, або результатом їх вдосконалення чи розщеплення, або інструментом формування вторинного ринку кредитів.

Традиційною основою для обчислення процентних виплат за зобов’язаннями з плаваючою ставкою залишаються процентні ставки за іншими цінними паперами та за позиками. Однак за деякими сучасними інструментами її плаваючим купоном доходи прив’язують до поведінки індексів руху цін на фондовому ринку. Так, за депозитами з ринковим інструментом доходом є визначена частка приросту фондового індексу.

Результати розщеплення процентних боргових інструментів становлять лише невелику частку боргових інструменти.і нульовим купоном, до яких належать державні цінні папери, дисконті облігації, векселі та кредити, що погашаються одним платежем.

Одним із визначальних напрямів розвитку ринку боргових інструментів на сьогодні є значне розширення вторинного ринку кредитів за рахунок сек’юритизації активів. Суть сек’юритизації полягає в емісії цінних паперів.

 

тематика рефератів

1. Оцінка ризиків на ринку цінних паперів.

2. Формування оптимальної структури портфеля цінних паперів.

3. Регулювання і саморегулювання на ринку цінних паперів.

4. Організація підприємством випуску цінних паперів.

Рекомендована література

1. Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами: Рішення ДКЦПФР від 12.12.2006 р., № 1449.

2. Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України: Затверджено Указом Президента України від 4 квітня 2003 р., № 292/2003.

3. Про цінні папери і фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р., № 3480-IV.

4. Еш С.М. Фінансовий ринок. Курс лекцій. – К.: НУХТ, 2007.

5. Калина А.В., Кощеєв О.О. Фондовий ринок: Навч. посібник для дистанційного навчання / К.: Вид-во “Університет “Україна”, 2006.

6. Колісник М.К., Маслак О.О., Романів Є.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – Л.: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2004.

7. Крамаренко В.І. Біржова діяльність: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.

8. Павлов В.І., Пилипенко І.І., Кривов’язюк І.В. Цінні папери в Україні: Навч. посібник. – 2-е вид., доп. – К.: Кондор, 2004.

9. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Ринок цінних паперів: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ., 2005.

 

Питання для обговорення

1. З якою метою здійснюють випуск державних і муніципальних облігацій?

2. Що називають грошовими документами? Які ознаки цінних паперів підтверджують статус “цінного”?

3. Яку роль виконують облігації у розвитку економіки країни?

4. Облігації як інструмент довгострокового кредитування.

5. Основне призначення облігацій.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.064 сек.)