|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Форми міжнародного руху капіталів2.1 Аналіз сучасних форм міжнародного руху капіталу міжнародний інвестиційний капітал рух Міжнародний рух капіталів можна звести до трьох видів: експорт (імпорт) підприємницького капіталу; експорт (імпорт) позичкового капіталу; міжнародна допомога. Міжнародний рух капіталів як з принципово - структурної, так і з функціонально-економічної точки зору є складною системою зв'язків. Офіційний (державний) капітал - це кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон, або ті, що приймаються в країну за рішенням уряду, чи міжурядових організацій. До офіційного капіталу відносять всі державні позики, гранти, міждержавна допомога на основі міжурядових угод. До офіційного капіталу відноситься і капітал міжнародних організацій: МВФ, СБ, ООН тощо. Джерелами офіційного капіталу є кошти державного бюджету. Приватний капітал - це кошти приватних фірм, банків, недержавних організацій та установ, що переміщуються за кордон, або приймаються з-за кордону за рішенням керівних органів підприємств. До цієї категорії капіталу відносять: інвестиції за кордон приватними фірмами, надання торгових кредитів та міжбанківське кредитування. Джерелом приватного капіталу є власні чи запозичені кошти приватних фірм [4]. Підприємницький капітал - це кошти, що прямо чи опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. До підприємницького капіталу найчастіше можна віднести приватний капітал. Позичковий капітал - це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків. Міжнародна економічна допомога - це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності. Міжнародна економічна допомога має свої форми: фінансова допомога - це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів; матеріальна допомога - це безплатна передача суб'єктами одних країн суб'єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення. Короткостроковий капітал - це кошти, вкладені на термін до 1 року. В основному це - позичковий капітал. Середньостроковий капітал - це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років. Довгостроковий капітал - це кошти, вкладені на термін понад 7 років. Середньостроковий та довгостроковий - це в основному підприємницький капітал Прямі закордонні інвестиції - це кладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні-імпортері капіталу. Цей довгостроковий інтерес забезпечує контроль над об'єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних інвестицій відноситься в основному приватний капітал. Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору право реального контролю над об'єктом розміщення капіталу. Отже, експорт позичкового капіталу належить до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародні кредитні відносини - це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, враховуючи наростання процентів. Міжнародний кредит можна визначити як позику у грошовій чи товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів. [7] Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу - надання капіталу в грошовій і товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто невідшкодування. Міжнародна економічна допомога має свої форми: ? фінансова допомога -- це надання коштів у вигляді безкоштовного кредиту чи безвідшкодовного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктів інших країн для здійснення певних соціально-економічних програм і технічних проектів; ? матеріальна допомога - безплатна передача суб'єктами одних країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення суб'єктам інших країн. [3] Водночас капітал, що експортується, за приналежністю ділиться на державний і приватний. Приватний капітал експортується частіше у формі підприємницькій і позичковій, дуже рідко - у формі матеріальної допомоги. Державний капітал має дещо іншу тенденцію. Його експорт здійснюється у формі позик центральним банкам або урядам інших країн під їхні гарантії. Залежно від об'єктів здійснення іноземні капітали структуруються на: державні; приватні; мішані; кошти міжнародних організацій (рис. 2.1.). Державне капіталовкладення (його ще називають офіційне) об'єднує угоди щодо виконання певного проекту на державному рівні, офіційну допомогу у розвитку, а також гарантовані експортні кредити. Рис.2.1. Типологія потоків капіталу в економіку країн, що розвиваються Серед міжнародних організацій, які займаються питаннями співробітництва у валютно-фінансовій галузі, найбільш авторитетними є: Міжнародний валютний фонд; Світовий банк; Міжнародна фінансова корпорація; Європейський банк реконструкції та розвитку. Міжнародні відносини запозичення в сучасних умовах опосередковують зовнішньоторговельну сферу, процеси реального інвестування та регулювання платіжних балансів. Підприємницькі капітали ведуть до створення нового чи зміцнення діючого об'єкту господарювання, а також спільних підприємств (СП). Конкретна цифра частки закордонного інвестора у володінні підприємством, яка дозволяє класифікувати капіталовкладення як прямі чи як портфельні, визначається кожною країною самостійно. У Данії та Туреччині до прямих інвестицій відносять не менш як 10 % участь у статутному фонді підприємства, у Фінляндії, Франції, Іспанії - не менше 20 %, у Німеччині, Австрії, Японії та Великобританії - не менше 25 %. Статистика Світового банку визначає прямим іноземним капіталовкладенням кожен внесок, якщо інвестор має або отримує 10 % і більше власності фірми. В Україні - 10 %.[1] Залежно від призначення прямі іноземні капіталовкладення мають таку структуру: спрямовані на створення нового підприємства; на розширення діючих; для придбання раніше створеної та діючої фірми. Характер участі іноземних партнерів в інвестиційному проекті і, відповідно, організаційно-правовий критерій угоди з іноземним капіталовкладником про співробітництво зумовлюють поділ угод на дві групи. До першої належать активні форми партнерства, а саме: самостійні; акціонерні. Поняття «самостійні» об'єднує філії, відділення, дочірні компанії, які характеризуються повним володінням іноземного власника. Акціонерні форми характеризуються змішаним володінням. Капітал таких об'єктів належить не тільки іноземному власнику, але і національному учаснику, в якості якого можуть виступати як приватні підприємства, так і держава. Компанії змішаного володіння мають п'ять характерних ознак: ? існування угоди про довгострокові завдання співробітництва; ? об'єднання сторонами активів (грошових та матеріальних ресурсів, досвіду управління); ? оцінка об'єднаних активів як капіталовкладень сторін; ? здійснення узгоджених завдань за допомогою спільних органів управління; ? участь сторін в прибутках та збитках залежно від вкладеного капіталу. До другої групи угод з іноземними капіталовкладниками належать так звані пасивні форми співпраці, відомі в економічній літературі під назвою неакціонерні або контрактні операції. Це форма капіталовкладень, яка не пов'язана зі створенням юридичної особи. Сфера застосування контрактної форми співробітництва з іноземними капіталовкладниками охоплює різні форми господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну, управлінську, фінансово-кредитну, збутову [5]. Сутність ліцензійних угод полягає в тому, що компанія надає в користування протягом певного терміну захищену ліцензією технологію без права передачі третім суб'єктам, оскільки юридично залишається власником технології, що унеможливлює подальше її розповсюдження (у випадках наявності в країні відповідних правових засад). Такі угоди, як правило, містять умови додаткових обов'язків компанії, що використовує технологію, а саме: закупівлю обладнання, комплектуючих, напівфабрикатів у компанії, яка є власником технології. Інжинірингові контракти, як правило, передбачають надання послуг двох видів: інженерно-консультаційних; інженерно-будівельних. У першому випадку зарубіжна компанія консультує замовника на стадії підготовки будівництва (вибір оптимального проекту, складання кошторисної документації). Цей вид інжинірингових угод широко розповсюджений у практиці міжнародної економічної взаємодії. Другий вид зустрічається не так часто, в основному в нафтопереробній галузі. Міжнародні субконтракти пов'язані з наданням місцевому партнеру обладнання чи технології, які орієнтовані на експорт. Найчастіше за субконтрактами в країнах, що розвиваються, виконуються працеємні операції зі збирання продукції, що пов'язано з прагненням мінімізувати витрати на оплату праці, а також виробництво нескладних у технічному плані комплектуючих. Часто продукція, що випускається згідно субконтрактними угодами, настільки вузькоспеціалізована, що підприємство виявляється тісно прив'язаним до виробничої схеми іноземної фірми. [10] Експорт гудвіла - це передача невидимих активів: досвіду управління та організації виробництва, управління фінансовими активами, товарного знаку. Розповсюджений у видобувній та переробній галузях, сфері послуг, зокрема, організації морських та авіаперевезень, трастового управління фінансовими активами, експлуатації готелів та ресторанів. Франчайзинг є формою співпраці крупного та малого підприємництва. Вона об'єднує елементи оренди, купівлі-продажу, підряду, представництва. Взаємодія крупного підприємства та невеликого підприємства здійснюється на основі угоди франчайзингу, яка укладається між крупним підприємством - франчайзером та малим - франчайзі (оператором). У межах цих угод міжнародні компанії реалізують продукцію та послуги на ринках країн, що розвиваються, використовуючи структури та персонал місцевої фірми. Вони розповсюджені в таких сферах бізнесу, як експлуатація ресторанів і готелів, прокат та обслуговування автомобілів, роздрібна торгівля, будівництво. Предмет франчайзингової угоди передбачає надання компанією-франчайзером підприємству-франчайзі в обмін на пряму чи непряму винагороду прав на використання франчизи з метою маркетингу специфічних видів товарів та (або) послуг. [15] Факторинг - це здійснення посередницьких послуг у фінансових розрахункових операціях, який передбачає також обов'язки посередника щодо надання деяких інших послуг комерційного характеру. Основним змістом факторингу є задоволення спеціалізованою фірмою вимог кредитора за рахунок стягнення нею з боржника коштів з комерційного рахунку кредитора. Суть факторингу зводиться до того, що зобов'язання боржника, строк виконання якого не настав, може бути реалізовано кредитором шляхом продажу зобов'язань форфейтеру, який купує зобов'язання за умови забезпечення угоди третьою особою. Механізм форсрейтинга використовується щодо двох видів угод: у фінансовій угоді з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань і в експортній угоді - щоб сприяти одержанню грошей експортером, який надав кредит іноземному покупцю [11]. Лізинг - це особливий вид інвестиційної діяльності, спрямований на придбання лізингодавцем у власність вибраного лізингоодержувачем майна у певного виробника (продавця) та надання цього майна за певну плату в тимчасове користування для підприємницької діяльності. Лізинг, який виходить за національні межі (тобто якщо будь-хто з учасників угоди є нерезидентом у даній країні), має назву міжнародний. Залежно від обсягу обов'язків лізингодавця та терміну використання устаткування лізинг поділяється на: фінансовий; оперативний. Оперативний лізинг характеризується невеликим терміном контракту (від 3-ох до 9-ти років) та неповною амортизацією об'єктів лізингу. Після закінчення строку об'єкт лізингу може повертатися орендарем, чи укладається нова угода. Фінансовим (капітальним) лізингом вважається оренда, при якій до орендаря переходять усі ризики та переваги, пов'язані з володінням об'єктом оренди. Лізинг вважається фінансовим, якщо договір оренди передбачає наявність хоча б однієї з наступних умов: ? право власності на орендоване майно повністю переходить до орендаря після закінчення терміну оренди; ? орендарю надається можливість після закінчення терміну оренди придбати орендоване майно за залишковою вартістю або відновити оренду на умовах символічної орендної плати; ? термін оренди охоплює більше 75 % строку корисного використання майна; ? дійсна вартість мінімальних орендних платежів дорівнює або перебільшує 90 % поточної вартості орендованого об'єкту. Таким чином, міжнародні потоки капіталу - це міжнародне переміщення фінансових вимог, потоки між кредиторами та позичальниками в різних країнах та (або) фінансові потоки між власниками та підприємствами, якими вони володіють за кордоном. 2.2 Географія і масштаби міжнародного руху капіталу У сучасному світі можна нарахувати принаймні десяток країн, які практикують широке залучення іноземних капіталів і досягли високих економічних результатів: Бразилія (60-ті - поч. 70-х рр.), Чилі (80-ті), Австралія, нові індустріальні країни Азії (НІС), Китай. [19] В умовах стабільності та передбачуваності в світовій економіці, коли позичальники поважають свої зобов'язання і сплачують борги, міжнародний рух капіталу може бути ефективним у глобальному масштабі і приносити його учасникам прибутки, що перевищують втрати інших учасників. Масштаби руху капіталу в світі в цілому і в межах структурних підрозділів можливо оцінити лише приблизно на основі даних консолідованого платіжного балансу всіх країн світу. До 90-х років переважаюче значення мали прямі інвестиції. Найбільше зростання прямого зарубіжного капіталовкладення припадає на період з Корейської війни (1950 - 1953 рр.) і до першого нафтового шоку (1973 - 1974 рр.). Типовими зарубіжними капіталовкладниками були компанії США, що займались добуванням корисних копалин та інших сировинних продуктів. З початку 90-х років відбулось стрімке збільшення ролі портфельних інвестицій серед інших форм міжнародного руху капіталу. Якщо в 1987 році доля портфельних інвестицій складала близько 36 %, то в 2008 році - 76 %. Як у експорті, так і в імпорті підприємницького капіталу провідні позиції традиційно займають індустріально розвинені країни, на частку яких на сьогодні припадає більше 90 % загальносвітового обсягу як прямих, так і портфельних зарубіжних капіталовкладень/ зарубіжних інвестицій (близько 700 млрд. дол. США на початок 90-х рр.) вони все ще майже вдвічі випереджали своїх найближчих конкурентів Японію та Великобританію (відповідно 248 та 242 млрд. дол. США), але цей розрив має тенденцію до скорочення. Адже в 1985 році сумарні прямі зарубіжні інвестиції США (362 млрд. дол. США) більш ніж у чотири рази перевищували відповідний показник другого на той час великого експортера капіталу - Великобританії (86,6 млрд. дол. США), більш того, на межі ХХ та ХХІ ст. Великобританії і Японія випереджали США за абсолютними показниками щорічних прямих зарубіжних інвестицій [9]. Останні десятиліття підприємницький капітал починають вивозити і країни, що розвиваються (насамперед, нові індустріальні країни Південно-Східної Азії). Протягом 2005-2010 років суттєві зміни відбулись в сфері імпорту підприємницького капіталу: ? США стали найважливішим імпортером капіталу. Така ситуація зумовилась посиленням позицій фірм Західної Європи та Японії, що прагнуть дістатися ринку США; розвивається тенденція щодо орієнтації іноземного капіталу на індустріально розвинуті країни. У цілому на їх частку припадає в сучасних умовах 3/4 імпорту підприємницького капіталу, а на частку країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн - лише 1/4. Зниження частки країн, що розвиваються як об'єктів прикладення іноземного капіталу тісно пов'язане зі змінами галузевої структури зарубіжного підприємництва. У сучасних умовах основними його напрямками є обробна промисловість (у першу чергу наукоємні галузі) та сфера послуг. Необхідні умови для інвестицій подібного типу існують, насамперед, в економічно розвинених країнах, а також в нових індустріальних країнах. Графічно відобразимо обсяги та структуру міжнародного руху капіталу протягом останніх років (рис. 2.2). Рис. 2.2. Обсяги та структуру міжнародного руху капіталу, трлн дол. США Як бачимо з діаграми динаміка міжнародного руху капіталу суттєво змінилася в бік збільшення величини потоків усіх структурних елементів капіталу. Лише протягом 2008-2009 років збільшення відбувалося дещо повільно, оскільки відчувалися наслідки світової економічної кризи. Свобода міжнародного руху капіталу в світі приводить до збільшення світового та національного продукту. Але міжнародні капітальні потоки розподіляються в світі нерівномірно. Причина цього - різний рейтинг інвестиційної привабливості країн. Синтетичним поняттям, що пов'язує інтереси іноземних інвесторів з вихідними параметрами країни-одержувача зовнішніх інвестицій є інвестиційний клімат приймаючої країни. [14] Інвестиційний клімат включає комплекс параметрів, які бере до уваги нерезидент, приймаючи рішення про капіталовкладення. Він формується під впливом політичних, економічних, технічних та соціальних чинників, найважливішу роль серед яких відіграють економічні параметри приймаючої країни. Не існує єдиного загальновизнаного переліку показників, необхідних для характеристики інвестиційного клімату. Їх набір залежить від форми інвестицій, ознак суб'єкту, терміну та умов інвестування. Міжнародні кредитно-фінансові установи необхідною умовою надання коштів, як правило, вважають підписання відповідних угод на найвищому рівні. Потенційні приватні кредитори у своїх рішеннях керуються, насамперед, параметрами розвитку фінансово-кредитної системи приймаючої країни. Приклад цього - перелік показників, які використовує лондонський часопис «Юромані» для надання уявлень про економічну та політичну надійність майже всіх країн світу: ефективність економіки; рівень політичного ризику. Цей показник наповнюється змістом на основі опитування різних категорій бізнесменів певної країни; показник заборгованості; доступність довгострокового банківського кредитування; доступність короткострокового фінансування; ймовірність виникнення форс-мажорних обставин; схильність до невиконання зобов'язань щодо виплати боргу або його відстрочки. Для залучення портфельних інвестицій необхідна наявність відповідного інституційного середовища - розвиненого фондового ринку з елементами обслуговуючої інфраструктури та забезпечення репатріації доходу (що залежить від державних гарантій та стабільності валютного курсу для конвертації вкладень). За даними торгової палати США, американські ТНК (як один з основних суб'єктів міжнародного руху капіталів) оцінюють інвестиційний клімат країни майбутнього капіталовкладення за такими критеріями: ? характеристика місцевого ринку (ємність, відносні добробут і купівельна спроможність населення та потенціал росту цих показників, а також економіки в цілому); ? доступ до ринку (місцеві закони та нормативні акти, які дають або не обмежують доступ компанії на місцевий ринок, можуть збільшити її прибутковість); ? робоча сила (якість та рівень заробітної плати. Капіталовкладники також звертають увагу на якість освіти в країнах-одержувачах, бо освічених працівників легше підготувати і вони швидше вийдуть на максимальний рівень продуктивності); ? валютний ризик (курс місцевої валюти відносно головних); ? репатріація капіталу (нормативні акти, які впливають на можливість повернення капіталу та прибутків до країни походження інвестора; складаються з рівня податків, обмежень на вивіз з країни твердої валюти або ускладнених процедур, пов'язаних з цими діями); ? захист інтелектуальної власності (законодавство з патентування, авторських прав, торгових марок, захисту торгових патентів); ? торгова політика; ? урядове регулювання; ? ставки податків та пільги; ? політична стабільність; ? рамки макроекономічної політики (економічна стабільність, найважливішим аспектом якої вважається низький рівень інфляції); ? інфраструктурні служби підтримки (забезпеченість об'єктами функціональної, транспортної, соціальної інфраструктури, рівень якості обслуговування бізнесу). [19] Вищенаведені критерії дають уявлення про своєрідну систему цінностей іноземного капіталовкладника. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.) |