Офшорні центри світу

Одне з примітних явищ сучасних світових економічних відносин - бурхливе зростання обороту підприємств, розташованих в офшорних зонах. Індустрія офшорного бізнесу перетворилася сьогодні в самостійну галузь міжнародної економіки.

Поява офшорного бізнесу відбувається починаючи, в основному, з середини ХХ ст. [1], коли багато британські колонії та залежні території стали отримувати повну і відносну незалежність від своїх метрополій.

Держави, в яких розташовані офшорні зони, як правило, не мають військових витрат і містять мінімальну кількість державних чиновників, що дозволяє їм вести пільгову політику в сфері оподаткування. При цьому їх джерела доходів дуже обмежені. Найчастіше їх доходи становлять податки з місцевого бізнесу, в основному туристичного, і експорт (найчастіше досить незначний) продукції сільського господарства або природних копалин. З цієї причини збори за реєстрацію офшорних фірм, щорічні фіксовані збори з працюючих організацій, щорічна плата за ліцензії можуть формувати до 80% їхнього бюджету [2]. Крім зазначеного, режим офшорної юрисдикції веде до збільшення зайнятості населення, зростанню кваліфікації робочої сили, припливу іноземного капіталу, вдосконалення інфраструктури та підвищенню активності в державі та регіоні.

За експертними оцінками, 15000 компаній з офшорними цілями засновується щороку в Гонконзі і ще близько 50000 в інших офшорних юрисдикціях. Консалтингові фірми, що працюють на цьому ринку, вважають, що за період з 1995 по 2000 р. сумарно було установлено ще приблизно півмільйона офшорних компаній у всьому світі. І кількість таких компаній зростає і до цього дня. [3]

На даний момент, за оцінкою експертів, у світі діє близько 35-40 країн, які є спеціалізованими офшорними юрисдикціями. Їх частка у світовому ВВП відносно невелика - 1,22%, а за мінусом промислового виробництва та сільського господарства, які не можуть ставитися до офшорного сектору, вона знижується до 0,79%. (Див. табл.1). Тим не менш, за деякими експертними оцінками, приблизно половина всіх світових фінансових трансакцій здійснюється через офшорні юрисдикції. [4] У США 40% усіх переказів коштів на користь іноземних одержувачів спрямовується саме в ці країни. [5]

Наведені дані свідчать про високу важливість ролі офшорних юрисдикцій, незважаючи на жорсткість антіоффшорного регулювання у світовій економіці. Так, за деякими оцінками, до 50% сучасного світового руху капіталу обслуговується через офшорні центри. [6]

Питання функціонування міжнародного офшорного бізнесу для Росії досить актуальні, тому що Росія, за оцінкою іноземних експертів, стійко лідирує в світі за кількістю реєстрованих її резидентами офшорних компаній у закордонних країнах. Так, у 2004 р. більше половини російських інвестицій пішло в офшорні юрисдикції, в тому числі у Великобританію - 18, 6%, на Кіпр - 10,9, у Нідерланди - 8,8, на Багамські острови - 5,3, на Британські Віргінські острови - 5,2, в США - 4,6, на Гібралтар - 3,9. За найбільш обережними оцінками, до початку 2004 р. в зарубіжних офшорних центрах зареєстровано понад 100 тис. офшорних компаній з російським капіталом. [7]

Метою даної роботи є, по-перше, визначення основних понять, таких як, «вільні економічні зони», «офшорна юрисдикція», «офшорна зона» і т.д., без правильного трактування яких неможливо розповідь, по-друге, характеристика основних офшорних зон по чотирьох регіонах світу: Європа, Азія, Латинська Америка і Африка, а також характеристика офшорних центрів, розташованих на території Російської Федерації, і, нарешті, по-третє, охарактеризувати діяльність розвинутих країн з регулювання міжнародного офшорного бізнесу.

Дана робота призначена для створення повної картини діяльності сучасних офшорних зон не тільки за кордоном, але і в Росії, а також для усвідомлення можливостей російських платників податків щодо використання податкових стимулів, пільг та особливих режимів оподаткування, введених іноземними державами, а також окремими регіонами і територіями Російської Федерації для учасників міжнародних економічних відносин.

Основні поняття

Сучасний етап розвитку світової економіки в цілому і міжнародної торгівлі зокрема характеризується посиленням процесів інтеграції, лібералізації та збільшенням ступеня відкритості національних економік. В даний час багато країн стають на шлях активізації своєї участі в міжнародному поділі праці. Експортно-орієнтована стратегія розвитку стає домінуючою в загальній економічній стратегії не тільки розвинених країн, але й країн з перехідною економікою, що розвиваються та нових індустріальних країн.

Вільні економічні зони (СЕЗ) - один з важливих елементів стратегії експортної орієнтації. СЕЗ створюються для залучення місцевого та іноземного капіталу, розширення експорту, зростання валютних доходів, отримання доступу до нових технологій, поліпшення стану платіжного балансу і, в кінцевому, рахунку, для розвитку національної економіки та її більш ефективної інтеграції в світову економіку.

Отримавши широке поширення у світовій господарській практиці, ВЕЗ мають багато різновидів: кількість СЕЗ дорівнює приблизно 700, із них розрізняють більше двадцяти видів. [8]

Особливий вид СЕЗ - офшорні зони. У них концентрується, як правило, банківський і страховий бізнес, через них здійснюється інвестиційна діяльність, експортно-імпортні операції, а також операції з нерухомістю, трастова і консалтингова діяльність.

Офшорні зони залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим контролем, високим рівнем банківської і комерційної секретності, пільговим податковим і зовнішньоторговельним законодавством.

Англійське слово «offshore» в перекладі на російську означає «поза берегом» і в економічному та правовому відношенні тлумачиться як закордонний бізнес, який користується пільгами при дотриманні заданих умов у країнах його реєстрації.

Не вдаючись у складні коментарі численних зарубіжних визначень предмета, обмежимося лише його російській інтерпретацією. Відповідно до статті 12 Федерального закону Російської Федерації «Про Центр міжнародного бізнесу" Інгушетія "» № 16-ФЗ від 30 січня 1996 офшорним або «міжнародним бізнесом вважається будь-яка дозволена російським законодавством діяльність нерезидентів Російської Федерації на території, з території та через територію Центру міжнародного бізнесу з розрахунками в іноземній валюті з нерезидентами Російської Федерації за її межами в реєстраційному, податковому, валютному та адміністративному режимах, визначеному в режимах, визначених цим Законом. Зарубіжні операції за угодами, укладеними компаніями міжнародного бізнесу, зареєстрованими в Центрі, вважаються міжнародним бізнесом».

Будь-яка суверенна держава здійснює повну юрисдикцію на власній території над своїми громадянами і резидентами на основі конституції та національного законодавства. Юрисдикція в колоніальних і залежних територіях здійснюється відповідно до конституції і законами метрополії та законами місцевих органів самоврядування, якщо такі є в колоніальних і залежних територіях. Держави і залежні і колоніальні території, де законодавчо дозволено і гарантований пільговий офшорний бізнес і розгорнуті один або декілька офшорних центрів, прийнято називати офшорними юрисдикціями.

У принципі будь-яка юрисдикція може вважатися офшорної, якщо на всій або частини своєї території вона пропонує нерезидентам більш сприятливий режим підприємництва, ніж своїм власним резидентам.

У спеціальній літературі в якості синонімів поняття «офшорна юрисдикція» нерідко використовуються терміни «податковий рай», «податкова гавань», «податковий притулок», «податковий оазис» і «офшорна зона».

У найзагальнішому вигляді офшорним центром вважається вся або частина території країни, де створена підвищена комфортність для бізнесу нерезидентів шляхом надання їм ряду пільг, привілеїв і гарантій, дія яких не поширюється на резидентів приймаючої країни. До таких пільг, привілеїв та гарантій відносяться низькі або нульові ставки податків на доходи, відсутність податків "у джерела", валютна автономія, полегшені або гнучкі режими заснування компаній та ліцензування їхньої роботи, широке використання трастів та інших спеціальних фінансових структур у країнах їх реєстрації, підвищений рівень конфіденційності для клієнтів та їхніх ділових операцій. [9]

На думку експертів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до податкових гаванях належать країни і території, де прибутковий податок стягується за номінальною або нульовою ставкою і для певних видів доходу встановлено преференційний режим оподаткування, а для нерезидентів створені можливості ухилення від сплати податків в країнах їх резидентності. [10]

У багатьох зарубіжних довідниках офшорні центри визначаються як юрисдикції з низькими і навіть нульовими ставками податків на доходи і майно, де місцеве трастове законодавство дозволяє вигідно зберігати активи і вести господарську, особливо фінансову, діяльність зі значними податковими пільгами. [11]

За іншими визначеннями, «офшорний фінансовий центр - це країна або юрисдикція, де на міжнародному рівні робляться спроби залучити іноземний бізнес такими засобами свідомої політики уряду, як введення законів щодо захисту комерційної таємниці і податкові пільги». [12]

Один з британських фахівців вважає, що «офшорний фінансовий центр-це центр, що дозволяє фінансову діяльність, яка географічсекі або законодавчо за своїми умовами відрізняється від фінансової діяльності на решті території офшорної юрисдикції». [13]

Будь-яка з офшорних юрисдикцій, а разом з нею і дислокований на ній офшорний центр повинні відповідати ряду обов'язкових вимог. Ось перелік основних характеристик, якими повинен володіти будь-який популярний офшорний центр [14]:

1) Розвинена і сучасна законодавча база офшорного центру та офшорного бізнесу, що передбачає принципове дозвіл ведення офшорного бізнесу з території приймаючої юрисдикції та детальне і пільгове регулювання, як широкого спектру пропонованих офшорних послуг, так і діяльності різних видів офшорних компаній.

2) Вигідне географічне положення на магістральних транспортних комунікаціях поблизу великих ділових центрів світу. З розвитком світової транспортної системи, мережі зв'язку, включаючи Інтернет, і глобалізації світового господарства значення цього чинника знижується, і відомі випадки успішного розвитку офшорних центрів в острівних, віддалених і внутрішньоконтинентальних країнах.

3) Політична стабільність в офшорних юрисдикціях, необхідна для зміцнення довіри іноземних інвесторів і гарантій незмінності пільгового режиму роботи для зарубіжної клієнтури.

4) Певна адміністративна автономність офшорних центрів, якщо вони є анклавами або ексклава митних територій офшорних юрисдикцій. Для малих країн цей фактор не важливий, оскільки офшорний режим зазвичай застосовується на всій території.

5) Розвинена технічна інфраструктура, що включає наявність мережі транспорту і зв'язку, комплексу службових і житлових приміщень для здійснення інтенсивного, швидкого і сталого спілкування з зовнішнім світом.

6) Розвинена і комплексна ділова інфраструктура, що включає банки, страхоовие і трастові компанії міжнародного класу, і необхідну кількість фахівців для обслуговування офшорних операцій (фінансисти, аудитори, бухгалтери, юристи, програмісти і перекладачі).

7) Повноважний і компетентний орган державного управління роботою офшорного центру.

8) Моральна, матеріальна і політична підтримка законодавчої, виконавчої та судової влади офшорної юрисдикції в ході започаткування та розвитку офшорного центру.

9) Постійне рекламний вплив офшорного центру на світовому ринку офшорних послуг.

10) Система міжурядових угод про уникнення подвійного оподаткування доходів із зарубіжними країнами.

11) Участь офшорної юрисдикції в міжнародній співпраці з боротьби з відмиванням незаконних доходів.

12) Членство офшорної юрисдикції в Гаазької конвенції з Апостилюванню документів.

Коротше кажучи, офшорними фінансовими центрами слід вважати частину або всю територію офшорних юрисдикцій, які законодавчо гарантують установа, реєстрацію й функціонування офшорних компаній іноземних резидентів-акціонерів і дозволяють їм вести пільгові закордонні комерційні операції під своїм виключно м'яким контролем.

Отже, після того, як вище були наведені найбільш важливі визначення, перейдемо до основної частини роботи.

Характеристика офшорних зон по регіонах світу

Офшорні зони в Європі

Країни і території Західної Європи, де розташовуються офшорні центри, поділяються на території з пільговими та помірним оподаткуванням. До першого типу відносяться Ірландія, Гібралтар і розташовані поблизу Великобританії острова Мен, Гернсі, Джерсі, адерного і Сарк.

Основні вимоги до офшорних фірмам, які не платять податків у цих центрах, полягає в тому, що, по-перше, господарську та фінансову діяльність в офшорній зоні можуть вести тільки фірми-нерезиденти і, по-друге, ці фірми можуть діяти в зоні тільки за наявності особливого статусу, який надає їм законодавство того чи іншого офшорного центру.

До територій з пільговим оподаткуванням, що успішно розвиваються в останні десятиліття, відноситься острів Мен, англомовний острів між Англією та Ірландією з населенням в 70 тис. чоловік. За конституцією він є самоврядною територією у Сполученому Королівстві. Острів є асоційованим членом ЄС за особливим договором, до якого не входять питання податкової політики. Оголосивши себе в середині 1970-х рр.. офшорним центром, острів Мен перетворився на один з найважливіших фінансових центрів Європи. На острові влаштувалися компанії, трасти, банки та інші установи. Фінансовий сектор забезпечує близько 25% національного доходу острова [15].

Острів Мен має правову систему за типом англійського громадського права, а суди загалом застосовують англійську модель, що дуже важливо при установі трастів. Він має добре розвиненою юридичною та іншими службами. Центральне місце в репутації острова як серйозного офшорного центра займає його система контролю, яка має великий досвід частині нагляду та регулювання делікатних фінансових питань. Острів має хороші комунікації, в тому числі телефонну, факсимільний і телексний зв'язок першого класу. Тісні авіазв'язок з аеропортом Хітроу в Лондоні забезпечує хороше сполучення з усім світом.

Острів Мен можна охарактеризувати як стабільну, добре розвинену і одночасно швидко розширюється офшорну юрисдикцію на основі загального права, де витрати нижчі, ніж у порівнянних юрисдикціях Джерсі і Гернсі.

На острові відсутній валютний контроль, клієнтам забезпечується секретність ведення операцій. Реєстрація компаній займає 10-12 днів. Відсутні податки на переказ капіталу, додатковий дохід, реєстрацію, майно, прибуток від реалізації, спадщину та дарування. Формально офшорні фірми повинні вести бухгалтерський облік, але в той же час вони не зобов'язані його нікому надавати.

На острові Мен реєструються фірми трьох типів:

1) фірми-резиденти, які мають право діяти на території самого острова і платять 20%-ний прибутковий податок. Однак слід пам'ятати, що будь-яка спочатку зареєстрована на острові фірма вважає фірмою-резидентом до тих пір, поки вона не подала клопотання про отримання іншого статусу і не сплатила відповідні річні збори;

2) фірми-нерезиденти є безподатковими, якщо сфера їх діяльності знаходиться поза островом Мен. Вони самі визначають для себе місця проживання директорів, акціонерів і секретаря фірми. Щорічний урядовий збір з такої фірми становить 600 ф.ст. на рік.

3) Фірми-виняток, також належать до безподаткових фірм. Для них потрібно, щоб хоча б один з директорів фірми і її секретар проживали на острові Мен. Державний річний податок - 300 ф.ст. [16]

В даний час на острові Мен розробляються закони, які спрощують формальності, пов'язані з безподатковим фірмам. Замість фірм-виключень будуть так звані «міжнародні компанії», і їм пророкують відносне довголіття. Створення фірм цього типу викликано вимогами Європейського союзу. Що стосується фірм-резидентів, то після прийняття нового закону цей тип фірм, швидше за все, зникне, і його доведеться перетворювати в міжнародні компанії.

Іншим прикладом «податкового раю» є Гібралтар, остання колонія Великобританії в Європі. Гібралтар, в якому проживає 30 тис. осіб, є самоврядним утворенням з 1965 р. Гібралтар - асоційований член ЄС, але з певними винятками: тут не застосовується договір про спільне землекористуванні і податок з обороту.

В якості офшорного центру Гібралтар зростав швидкими темпами, одночасно з цим розвивалися юридична та інші служби. Це швидке зростання в значній мірі вплинув на телекомунікації: в останні роки в дію була введена нова вдосконалена телефонна система. Основні авіазв'язок здійснюються з Лондоном кількома щоденними рейсами, але є також авіалінії для зв'язку з Африкою та рештою світу через іспанські аеропорти в Севільї і Малазі.

Валютою є гібралтарський фунт, що котируються на одному рівні з англійським фунтом. Валютного контролю не існує, а сьогоднішній банківський сервіс можна вважати абсолютно сучасним, причому він поліпшується у міру переїзду сюди міжнародних банків. Секретність в банківській справі заснована на загальному праві. Відсутні вимоги оприлюднення імен бенефіціарів до реєстрації компанії, навіть у випадку заяви про звільнення компанії від податків.

Гібралтар пропонує два типи компаній, особливо вигідних з точки зору оподаткування: нерезидентні і звільнені від податків компанії.

Нерезидентна компанія реєструється в Гібралтарі, але централізовано управляється і контролюється правлінням, що знаходяться поза Гібралтару. Якщо така компанія не має доходів у межах Гібралтару і не є посередником у перекладі прибутків у Гібралтар, то вона не сплачує жодних податків. На практиці це означає, що нерезидентна гібралтарська компанія повинна мати банківський рахунок тільки поза Гібралтару. На відміну від інших юрисдикцій, тут з нерезидентних компаній не стягується щорічний збір.

Компанія з правлінням в Гібралтарі, якою володіє нерезидент, може при цьому клопотати про звільнення від сплати прибуткового податку. Гібралтар пропонує гарантоване звільнення від податків строком на 25 років за умови, що компанія прекрасно управляється і що вона дотримує правила, пов'язані із звільненням від податків.

Звичайна гібралтарська компанія може отримати статус звільненої від податків за щорічний внесок в 225 фунтів [17]. Перевага звичайної звільненої компанії в тому, що вона не вважається резидентної в інших країнах. Для звільнених від податків гібралтарські компаній діють особливі правила. Наприклад, вони не повинні мати справи з резидентними компаніями або особами, що проживають в Гібралтарі, але тільки з іншими звільненими від податків компаніями. Ніякі зміни, що стосуються власників акцій або бенефіціарів, не можуть бути внесені без дозволу гібралтарські влади. Крім того, звільнені компанії за допомогою щорічних ревізій повинні показувати, що компанія діяла відповідно до правил про звільнення від податків. Бухгалтерія є необхідною для провідних справи компаній.

На відміну від країн «податкового раю», в яких діяльність іноземних компаній обкладається тільки реєстраційним і невеликим щорічним збором, в Європі є ряд країн, які стягують з зареєстрованих у них фірм певні види податків. До числа країн із помірним оподаткуванням належать Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн, Кіпр, Мальта, Монако.

Чільне місце в офшорному бізнесі займає Ліхтенштейн - маленьке князівство між Швейцарією і Австрією з населенням в 32 тис. чоловік. Вигідне розташування, добре розвинені комунікації, наявність високопрофесійної юридичної служби, пільги іноземним компаніям сприяли швидкому розвитку цього офшорного центру. У 2004 р. в Ліхтенштейні було зареєстровано понад 40 тис. іноземних фірм, доходи від яких становили понад 30% бюджету країни [18].

Серед іноземців популярні фірми, керуючі власністю інших фірм, а також холдингові компанії, які володіють акціями інших фірм і отримують з цього прибуток. Такі фірми не платять Ліхтенштейну ніяких податків, крім низького податку на статутний капітал. Вони також звільнені від аудиторського контролю. Їх мінімальний акціонерний капітал - від 30 до 50 тис. швейц. фр. Фірмі потрібно як мінімум один місцевий директор. Термін реєстрації - два тижні, її вартість - 6 тис. дол Приблизно стільки ж складає щорічний внесок.

Серед найбагатших людей світу дуже популярні зареєстровані в Ліхтенштейні фонди. Їх мінімальний акціонерний капітал зазвичай складає 2 млн. швейц. франків, у разі сімейного фонду - 10 млн. швейц. франків [19]. Зазвичай фонди використовуються для управління капіталами і цінними паперами. Хоча власником фонду є фізична особа, гроші фонду йому не належать. Це означає, що якщо основне підприємство даної особи збанкрутує, капітал, що належить фонду, залишиться недоторканим.

У порівнянні, наприклад, зі Швейцарією перевагою цього офшорного центру є те, що податок з дивідендів, що переводяться за кордон, дуже низький і становить всього 4%. Крім того, вважається, що сьогодні рівень конфіденційності в банках Ліхтенштейну вище, ніж у швейцарських.

Швейцарія - провідна країна світу в галузі банківської справи, де також діє помірне оподаткування.

Незважаючи на те, що в Швейцарії можна зареєструвати фірми різних типів, найпопулярніша серед іноземців - корпорація. За своєю суттю вона схожа на російське акціонерне товариство. Мінімальний розмір акціонерного капіталу становить 100 тис. швейц. франків, з них 40% повинні бути перераховані в місцевий банк до реєстрації фірми. Директор фірм повинен бути одночасно і її акціонером. Потрібно чітке ведення бухгалтерії та щорічне надання звітів на аудиторський контроль. До федеральних податків відносяться 0, 825%-вий податок на сукупний капітал фірми і прибутковий податок (3,6-9,8% від прибутку). Прибутковий податок тим вище, чим більше різниця між річним доходом і акціонерним капіталом. Якщо дохід фірми на 23% перевищує величину акціонерного капіталу, то стягується максимальний прибутковий податок.

Податки стягують також кантони та органи місцевого самоврядування. Існують кантони, де податки чисто символічні. У цілому податкова система країни є дуже ускладнена різними збільшеннями і відрахуваннями. Одну з найбільших статей витрат для власника фірми представляє податок з дивідендів (35% від отриманої суми) [20]. Витрати на заснування становлять приблизно 8 тис. дол, адвокатські та аудиторські послуги обходяться щорічно приблизно в таку ж суму.

Активно розвивалися офшорні операції на Кіпрі, який в 1990-і рр.. набув статусу визнаного центру ділової активності в Східному Середземномор'ї і увійшов до першої десятки країн, що спеціалізуються на офшорному бізнесі. Представників іноземних ділових кіл приваблювало вигідне географічне положення Кіпру, сучасна система зв'язку, налагоджене банківська справа, відсутність обмежень на вивезення капіталу, пільгове оподаткування.

Однак у зв'язку з наміченим вступом до Європейського союзу Кіпр за вказівкою Брюсселя провів у 2002 р. податкову реформу, результатом якої стало скорочення пільг для іноземного капіталу. Так, відповідно до правил ЄС були відзначені преференційні податкові ставки для офшорні компаній, підвищені ставки корпоративного податку з 4, 25 до 10%, обмежена сфера застосування двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування, посилені вимоги щодо забезпечення прозорості податкових схем і обміну інформацією про походження капіталів і клієнтів.

Після вступу в ЄС (1 травня 2004 р.) Кіпр проте має найнижчий рівень корпоративного податку серед країн співтовариства (Ірландія, наприклад, ввела єдиний корпоративний податок у 12,5% [21]). Крім того, на Кіпрі зберігся ряд переваг у формуванні оподатковуваної бази, а також у застосуванні методів оподаткування дивідендів (відсутність оподаткування у джерел) та ін Найбільш вигідні умови створені для заснування та діяльності на Кіпрі холдингових компаній, які за новим податковим законодавством придбали можливість отримувати дивіденди від що у них компаній вільними від податків і переводити виплачувані ними дивіденди за кордон без обкладання будь-якими податками в юрисдикції знаходження холдингу, що нерідко є складним завданням. Таким чином, Кіпр залишився країною з пільговим оподаткуванням, однак масштаби його діяльності різко скоротилися. Керівництво Кіпру робить упор на підвищення його престижу в якості світового центру ділового співробітництва, що відповідає критеріям ЄС і інших міжнародних економічних організацій (ОЕСР, ФАТФ).

Угорщина - одна з небагатьох країн Центральної та Східної Європи, на території якої створений офшорний центр. Для компаній, зареєстрованих в офшорному центрі, Угорщина є податковим раєм, тому що замість 18%-ного корпоративного податку на прибуток вони платять 3%-ний. Офшорним компаніям надається право вести операції з іноземною валютою, одержувати іноземні позики і кредити без спеціального дозволу влади, регулюючих операції з іноземною валютою. Мати рахунки в іноземних банках при умові, що певна доля рахунків приходиться на угорський банк. Посередницька діяльність таких компаній у Венгрії обмежена зовнішньою торгівлею з Росією, а також посередництвом між російськими компаніями. Принцип такого обмеження простий - орієнтувати офшорні пільги на основні переважаючі у зовнішній торгівлі товарні потоки і широке коло добре відомих ділових партнерів.

У 2002 р. парламент Угорщини прийняв поправку до Закону, згідно з яким статус офшорної компанії в країні можна було отримати лише до 2002 р. В результаті на «останній хвилі» було засновано ще 373 офшорні компанії, і їх загальне число досягло 740. [22] Приблизно третина всіх офшорних компаній займається торгівлею та ремонтом транспортних засобів, одна шоста частина - торгівлею нерухомістю, ряд компаній надає різноманітні фінансові послуги. Сума інвестованого офшорними компаніями капіталу перевищує 13 млрд євро, що становить майже 3 / 4 річних надходжень до держбюджету країни. Однак у зв'язку зі вступом Угорщини до ЄС існувати ці компанії зможуть, по всій вірогідності, лише до 2017 р.

Офшорні зони в Азії

Офшорний бізнес у країнах Азії грає важливу роль в русі як позичкових, так і підприємницьких інвестицій, в обслуговуванні зовнішньоекономічних зв'язків, хоча за масштабами операцій і кількості офшорних компаній значно поступається країнам Карибського басейну і Західної Європи.

Як правило, офшорні центри розташовуються на островах і архіпелагах з вигідним географічним положенням, розвинутими транспортними і телекомунікаційними мережами, поблизу великих міжнародних фінансових і торгових центрів. Офшорні центри, що виникли в 1970-і рр.., Діють в Бахрейні, Гонконгу, Малайзії (острів Лабуан), Сінгапурі та Океанії (Західне Самоа, Науру, Вануату, острови Кука).

В даний час серед країн Тихоокеанського регіону офшорні операції динамічно розвиваються на острові Вануату. Розроблене з метою залучення міжнародних ділових кіл до процвітання республіки, місцеве законодавство успішно виконує свої функції. Податкові пільги для офшорних компаній великі. Держава декларує і гарантує, що тут немає прибуткових податків, податків на прибуток компаній, податків на нерухомість, спадок, дарування і податків на капітал, а також податків на дивіденди, відсотки, гонорари, ліцензії та продажу. Діють спрощені вимоги до реєстрації компаній, порядку управління міжнародними компаніями та оформлення річних звітів. Компанії зобов'язані платити тільки щорічні урядові збори до 350 дол [23]. За порушення конфіденційності на острові стягуються високі штрафи. Особливість часового поясу на Вануату (зміщення на 11 годин від Грінвіча) дозволяє протягом одного робочого дня провести операції на трьох великих валютних ринках світу - східного і західного узбережжя США і Гонконгу.

На острові зареєстровано більше 1500 компаній і понад 60 банків [24]. Діяльність офшорного центру приносить республіці третина її валютних надходжень.

Великим фінансовим центром з пільговим оподаткуванням є Гонконг (Сянган). Велика частина економіки розглянутій території пов'язана з фінансовими операціями. Тут розвинена банківська діяльність (розташоване приблизно 250 банків), операції з цінними паперами, страхування. Починаючи з 1969 р. Гонконг став одним з найбільших світових фінансових центрів. Разом з Сінгапуром Гонконг ділить четверте-п'яте місце у світовій фінансовій ієрархії. У Гонконзі діє найбільша фондова біржа, багато мільярдний ринок золота - один з найбільших у світі. Це один з найбільш великих торгових центрів Азії.

Багато десятиліть Гонконг (англійська колонія) вважався популярним офшорним центром у зв'язку з пільговим оподатковуванням і низьким рівнем митного оподаткування. У 1997 р. Гонконг був повернений під юрисдикцію Китаю в якості особливого адміністративного району, де за домовленістю з Англією протягом 50 років повинні зберігатися економічні свободи і капіталістична система господарства.

В останні роки популярність Гонконгу дещо знизилася, що було пов'язано з погіршенням його економічного становища. У 2003 р. влада Гонконгу оголосили про перше за 20 років підвищення податкових ставок і введення ряду мит. Була збільшена на 1,5 процентних пункту ставка корпоративного податку - до 17,5% [25], в результаті чого ослаб одне з основних переваг Гонконгу над його традиційним суперником у регіоні - Сінгапуром. Введено також податок з продажів на товари і послуги, збільшені податки на операції з нерухомістю, збережений аудиторський контроль за діяльністю фірм. Незважаючи на вжиті місцевою владою заходи з посилення фінансового режиму, Гонконг, однак, залишається великим фінансовим центром з одним з найнижчих у регіоні рівнем оподаткування.

Офшорні зони в Латинській Америці

Велику популярність країнам Латинської Америки і Карибського басейну надають діючі ні їх території офшорні зони і фінансові центри, що спеціалізуються на наданні фінансових, банківських, комерційних та інших послуг. В даний час в регіоні діє близько 15 офшорних центрів, велика частина яких розташована в країнах Карибського басейну.

Основними центрами міжнародного офшорного бізнесу в регіоні (станом на 1 жовтня 2004 р.) є Антигуа і Барбуда, Співдружність Багамських островів, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Республіка Панама, Кайманові острови, Сент-Вінсент і Гренадіни, Федерація Сент- Кітс і Невіс.

Острівні держави Карибського басейну залучають іноземний капітал у результаті пільгової податкової політики і мінімальної бюррократічності національного законодавства. Незважаючи на своє острівне положення, ці держави мають розвинену систему телекомунікацій (пошта, телефон, телекс) і повітряне сполучення з Північною Америкою та Європою. У них розвинена банківська інфраструктура, існує високий рівень банківського регулювання, не стягується податок на прибуток.

Офшорні компанії, які реєструються в країнах Карибського басейну, є нерезидентами, процедура реєстрації та управління цими компаніями значно спрощена, управління компанією може здійснюватися на основі анонімності при дотриманні повної конфіденційності, вимоги до фінансової звітності для офшорних компаній мінімальні, компанія звільнена (у більшості випадків повністю) від усіх місцевих податків і виплачує тільки щорічний реєстраційний збір. Щоправда, ці офшорні центри в більшості випадків виключені зі сфери впливу міжнародних податкових угод про уникнення подвійного оподаткування. Таким чином, ряд офшорних центрів у країнах Карибського басейну є юрисдикціями з помірними умовами оподаткування, а більшість з них - «податковими гаванями».

Єдиний недолік цих зон - їх низький престиж. Тим не менш, тут зареєстровано чимало солідних банків, інвестиційних фондів, страхових та інших компаній. Так, в кінці 1990-х рр.. в Панамі було зареєстровано 337 тис. офшорних компаній, на Британських Віргінських островах - 208 тис., на Багамах - 50 тис., на Кайманових островах - близько 39 тис., в Нідерладскіх Антилах - 22, 5 тис., на Барбадосі - близько 13 тис. У цих центрах діє понад 2 тис. комерційних банків [26]. Близько однієї п'ятої всього обсягу світових валютних операцій проходить через офшорні центри країн Латинської Америки і Карибського басейну.

Незважаючи на те що законодавство цих країн в загальних рисах однаково, у кожної зони є своя спеціалізація. Панама давно відома як країна, що надає пільгові умови для реєстрації морських суден, Бермудські острови - як фінансовий центр, Британські Віргінські острови - як центр міжнародних комерційних операцій. Розглянемо деякі офшорні центри регіону.

Багами (Багамські співтовариство) - традиційна і широко відома безподаткова офшорна зона, що відноситься до «податкових гаванях». Ця юрисдикція повністю виключає з розрахунку оподатковуваної бази податок на прибуток зареєстрованих компаній і має сприятливе валютно-фінансове законодавство.

Основна форма компаній, що реєструється на Багамах, - міжнародна комерційна компанія, яка багато в чому нагадує акціонерне товариство. Міжнародна комерційна компанія, функціонуючи в офшорному режимі, веде комерційну діяльність поза територією своєї реєстрації і тільки з іноземними громадянами і компаніями для цієї юрисдикції. Компанія користується такими пільгами:

- Повне звільнення від усіх місцевих податків;

- Відсутність вимог з надання адміністративної і бухгалтерської інформації щорічного фінансового звіту та аудиту;

- Повна конфіденційність і анонімність власників компанії досягається випуском акцій на пред'явника без вказівки номіналу; можливість доступу до журналів реєстрації існує тільки для зареєстрованих акціонерів або за рішенням суду;

- Компанії забезпечена максимальна безпека капіталовкладень, включаючи зміну юридичної адреси; можливість переведення капіталовкладень в іншу країну, а також злиття і поглинання іншою компанією;

- Допускається наявність одного акціонера, нарада ради директорів і щорічні збори акціонерів необов'язкові і можуть проводитися поза юрисдикцією реєстрації компанії;

- Фінансова документація може зберігатися в будь-якій країні;

- Терміни реєстрації компанії складають від трьох до п'яти днів, її вартість - приблизно 2 тис. дол, а щорічні збори не перевищують 5 тис. дол

На Багамах зареєстровано понад 9 тис. компаній [27].

У другій половині 1990-х рр.. - На початку сьогоднішнього століття найбільш швидко розвивалася офшорна зона на Британських Віргінських оостровах, яка є лідером серед світових офшорних центрів. Зона, розташована на островах на сході Карибського моря, має хороші комунікації, пряму повітряний зв'язок з США, а також інші повітряні лінії. Законодавство цієї популярної безподаткової зони схоже на те, яке діє на Багамах. Навіть типове назва офшорних фірм те саме - міжнародна комерційна компанія. Однак це не офшорна зона в її класичному розумінні. Її гідність пов'язане зі сприятливою системою податкових угод, умовами роботи офіційних представництв та іншими пільгами, які надаються зареєстрованим в ній компаніям. У цьому офшорному центрі стягується невеликий податок на прибуток. Компанії, зареєстровані в зоні, використовуються як транзитні для внутрішньофірмових (трансфертних) переказів капіталів. В якості пункту такого трансферту в більшості випадків виступають офшорні компанії в класичних «податкових гаванях».

У зоні відбувається швидке зростання офшорних компаній. У 1988 р. там було зареєстровано 7,1 тис. компаній, в 1991 р. - 15,6 тис., а в 1996 р. - вже 43 тис. нових міжнародних комерційних компаній. Таким чином, за деякими оцінками, в регістрі Британських Віргінських островів за 10 років - з 1984 по 1994 р. було зареєстровано 200000 міжнародних компаній, а сьогодні їх число перевищило 600000. [28] Доходи від офшорного бізнесу і туризму формують переважну частину бюджету країни.

Великим офшорним центром є Панама - незалежна країна в Центральній Америці, що користується великою популярністю у судновласників. Панама - один з найбільших в світі торговців національним прапором, що надає пільгові умови для реєстрації морських суден. За кількістю зареєстрованих суден (понад 13 тис. [29]) країна до цих пір займає перше місце в світі. У регістр суден Панами можуть бути занесені суду, довжина яких складає 20 м і більше, а водотоннажність - принаймні 50 т. У відповідності з міжнародною практикою це мінімальні вимоги до розмірів і тоннажу суден.

Найбільшу привабливість панамського суднового регістру обумовлюють два фактори:

- Можливість подвійної реєстрації;

- Відсутність податків на доходи і майно, за винятком реєстраційних та щорічних стандартних податків і зборів за мінімальними ставками.

Хороша інфраструктура, високий рівень банківського регулювання, відсутність податку на прибуток роблять цю юрисдикцію досить привабливою і ля офшорних компаній. Щорічно там реєструються 8-10 тис. компаній. Накопичені в Панамі зарубіжні банківські депозити за своїми розмірами значно перевершують основні макроекономііческіе показники країни перебування і істотно перевершують звичайні потреби національної економіки в банківському обслуговуванні. За кількістю зареєстрованих на рік офшорних компаній, їх приросту за останні роки, а також загальної кількості цих компаній у реєстрі держави Панама на початку поточного сторіччя займала третє місце серед світових офшорних юрисдикцій.

Офшорні зони в Африці

Африка також має в своєму розпорядженні розширюється мережею офшорних центрів, які розташовані в Ліберії, Маврикії, на острові Майдера і Канарських островах.

Ліберія є великим офшорним центром на континенті. Спочатку ця зона розглядалася як офшор з винятковою спеціалізацією на реєстрації суден, що використовуються в міжнародних перевезеннях.

Відповідно до Закону про мореплавання ліберійський прапор може бути використаний будь-який «ліберійської нерезидентної компанією» і ліберійським іноземним підприємством у сфері судноплавства. Іноземне судноплавне підприємство може бути зареєстроване Міністерством закордонних справ Ліберії. На підставі такої реєстрації підприємства сплачується внесок у розмірі 1525 дол Щорічний збір становить 500 дол [30]. Дешевизна і простота реєстрації судновласницькі підприємств, необтяжливе реєстраційних процедур, високі вимоги до конфіденційності інформації сприяли тому, що Ліберія залишається світовим лідером за загальним тоннажем зареєстрованих суден.

Останні десятиліття спектр послуг і податкових переваг Ліберії постійно розширювався, і країна увійшла до числа провідних багатоцільових офшорних центрів. Крім реєстрації суден, офшорні компанії Ліберії широко використовуються для міжнародного управління активами, податкового планування для фізичних осіб, а також у схемах міжнародної торгівлі.

Розширення сфер діяльності сприяли різні пільги, діючі в зоні. Відповідно до податкового законодавства Ліберії зареєстровані в країні корпорації не підлягають обложнеію прибутковим податком при одночасному дотриманні двох умов:

- Якщо не менше 75% статутного капіталу прямо чи опосередковано належать нерезидентам.

- Якщо дохід корпорації отриманий з джерел за межами Ліберії.

Крім того, для компаній-нерезидентів відсутня необхідність розкриття імен реальних власників, акціонерів, директорів, не потрібне надання щорічних звітів про діяльність компанії, для офшорних компаній немає необхідності мати зареєстрований офіс в країні.

Додаткову привабливість Ліберії надають такі фактори, як відсутність будь-яких валютних обмежень на діяльність нерезидентів, жорсткі вимоги до збереження конфіденційності, ходіння американського долара нарівні з ліберійським.

Щорічно в офшорному центрі реєструються 10-12 тис. компаній, а всього в регістр зони внесено близько 337 тис. компаній [31].

Іншим офшорним центром, створеному відносно недавно, але мають значний потенціал зростання, є Республіка Маврикій. Ця острівна держава, розташована на перетині торгових шляхів, що зв'язують Європу, країни Африки і Південно-Східної Азії, а також Індію, стало виконувати функції офшорного центру з 1992 р. Економічне становище в країні досить благополучне. Маврикій дотримується переважно ринкових методів господарювання, на острові розвинена банківська система, а також фінансова сфера. За рівнем технологічної оснащеності телекомунікаційними мережами і доступу в Інтернет, що сприяють розвитку фінансових послуг, Маврикій займає одне з перших місць серед країн Африки та Південної Азії.

Базовим нормативним актом для формування офшору на острові став прийнятий у 1992 р. Закон про офшорну діяльності на Маврикії, тоді ж був заснований урядовий орган - Управління по діловій активності в маврикійське офшорі. Їм була розроблена система законодавчих актів, регулюючих діяльність офшорних компаній і банків, завдяки чому Маврикій за рівнем розвитку даного законодавства можна порівняти з такими визнаними офшорними центрами, як Мальта і Багами.

На Маврикії реєструються різні типи компаній, але головними серед них є міжнародні компанії, для яких передбачені більш пільгові умови, ніж для інших компаній. Міжнародну компанію можна зареєструвати протягом одного робочого дня, однак для неї обов'язково наявність зареєстрованого на острові офісу з поштовою адресою.

У 2000 р. з'явилося істотне нововведення в корпоративному законодавстві Маврикія: вступив в силу Закон про «стільникових» компаніях, своєрідність яких полягає в тому, що їх статутних капітал розділений на частки, тобто «Стільники», кожна з яких захищена від можливих вимог кредиторів до інших сегментованим часткам капіталу. Тому ризики банкрутств і відповідальності в таких компаніях сильно розмежовані, їх активи не змішуються, і директора «стільникового» компанії зобов'язані вести справи кожного осередку окремо.

Інша сфера діяльності офшорного центру - реєстрація судноплавних компаній в маврикійське відкритому судновому реєстрі. На Маврикії офшорні судноплавні компанії вільні від валютного контролю в портах приписки їхніх суден. Зареєстровані в республіці нерезидентні судноплавні компанії звільняються від усіх місцевих податків, якщо вони отримують доходів від фрахту за межами країни реєстрації. Замість цього вони платять помірні реєстраційний і річний збори в залежності від водотоннажності і призначення суден. Реєстровані судна повинні бути не старше 15 років і відповідати кваліфікації, затвердженої директором по судноплавству. Тимчасова реєстрація проводиться на термін 6 місяців, постійна - на рік з наступним продовженням.

У офшорному центрі здійснюється також страхова діяльність. Офшорні страхові компанії можуть бути засновані як самостійні організації відповідно до Закону про компанії 1984 р. або як філії інших компаній. Реєстраційний внесок становить 500 дол, а щорічна мито - 1, 5 тис. дол [32].

Відмінною особливістю офшорного центру Маврикій є його переважна орієнтація на створення інвестиційних фондів для роботи з індійськими акціями та іншими цінними паперами Індії. За оцінками, через Маврикій до Індії щорічно інвестується (в основному країнами Південно-Східної Азії) кілька мільярдів доларів, що становить значну частку прямих зарубіжних інвестицій у цю країну. Таким чином, острівна держава Маврикій відіграє значну роль в капіталовкладеннях в економіку Індії.

Останнім часом Маврикій прагне диверсифікувати спрямованість фінансових потоків з метою послаблення їх орієнтації на індійський ринок і розширення зв'язків з ринками африканських країн, а також країн Близького і Середнього Сходу. Основні інвестиційні фонди виявляють велику зацікавленість у виході на ринки країн Перської затоки. А також Пакистану і Бангладеш.

Конкурентоспроможність офшорного центру зростає у зв'язку з низькою платою за надання послуг з реєстрації та утримання компаній. Так, вартість реєстрації компанії, включаючи оплату за перший рік, становить 1990 дол, щорічна плата за звільнення від податків з другого року - 150 дол, термін реєстрації компанії - до 7 днів [33]. Вартість наданих офшорних послуг на Маврикії значно нижче, ніж у відомих європейських юрисдикціях - на островах Мен і Кіпр. За кількістю офшорних компаній Маврикій входить до десятки офшорних центрів у світі, що розвивається.

Офшорний бізнес - найважливіша частина економічної системи Маврикія. Він впливає на показники економічного зростання країни. В кінці 1990-х рр.. частка офшорного сектора у ВВП Маврикія становила 24% [34]. Можна сказати, що, розвиваючи офшорний бізнес, це мале острівна держава знайшла свою нішу в світовій економіці, що забезпечує йому стабільні доходи.

Офшорні зони в Російській Федерації

Активне включення Росії в міжнародний офшорний бізнес почалося на початку 90-х рр.. Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, високий рівень оподаткування, відсутність дієвого валютного контролю сприяли створенню широкої мережі російських офшорних компаній за кордоном, а також установі власних офшорних зон. В даний час, за оцінкою фахівців, Росія лідирує серед країн світу за кількістю реєстрованих офшорних компаній, з них близько 60 тис. - російські (за межами Росії). Існують в Російській Федерації і свої офшорні зони. До них, з певними застереженнями, можна віднести Республіку Калмикія і зону сприяння «Інгушетія».

Сприятливий податковий режим в Калмикії для зовнішніх інвесторів був введений в 1994 р., коли в республіці була знижена регіональна ставка податку на прибуток до 5%. Прийнятий у 1995 р. Народним Хуралом Калмикії Закон «Про надання податкових пільг окремої категорії платників», складений у класичних традиціях офшорних зон. Згідно з новим законом, компанії, які не використовують сировинні і природні ресурси Калмикії, звільняються від сплати:

-Податку на прибуток, що зараховується до бюджету Калмикії і місцеві бюджети

-Збору на потреби освітніх установ

-Податку на утримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери

-Податку на власників транспортних засобів

-Податку на придбання транспортних засобів.

Компанії, що бажають отримати право на пільги, повинні платити щорічно реєстраційний збір у розмірі 500 мінімальних розмірів оплати праці рівномірними частинами щокварталу.

У Калмикії зняті заборони на використання офшорними компаніями фінансових ресурсів республіки. Обов'язкова умова для такої офшорної компанії - необхідність мати у складі директорів хоча б одного постійного жителя Калмикії або одну калмицьку компанію.

Зона економічного сприяння (Зеб) «Інгушетія» утворена в 1994р. постановою Уряду РФ № 740 від 19 липня 1994 р., в якому передбачені такі основні принципи функціонування зони:

-Грошовий резерв для зниження регіональних податків створюється за рахунок бюджетної позички в цьому розмірі

-Місцевій владі надано право самостійно визначити порядок реєстрації підприємств та уповноважені банки на їх розрахунково-касове обслуговування.

Пільгами по регіональних податків можуть користуватися не тільки нерезиденти, а й місцеві підприємства.

Важлива особливість Зеб «Інгушетія» в тому, що федеральна бюджетна позика надається Фінансової корпорацією «БІН» - офіційним агентом Уряду Республіки Інгушетія, його головним відкупником (агентом держави по збору податків та інших обов'язкових платежів). У результаті значна частина бюджету Інгушетії фактично знаходиться у Фінансової корпорації «БІН» в довірчому управлінні, що породжує певні політичні ризики і веде до загрози подальшого стабільного існування Зеб. Тому розрахунок на довголітнє існування Зеб «Інгушетія» видається ризикованим і робить її малопривабливою для довгострокових інвестицій.

Число російських фірм, що реєструються в цій офшорній зоні, швидко збільшується: на початок 1996 р. їх було 1018, у 1998 р. - вже понад 5000. [35]

Незважаючи на вражаюче зростання компаній, зареєстрованих в зоні, її діяльність викликає серйозні нарікання у Міністерства фінансів РФ і Міністерства РФ з податків і зборів, які вважають, що офшорна зона в Калмикії найчастіше є місцем відмивання «брудних грошей» і сферою діяльності тіньового бізнесу.

Регулювання міжнародного офшорного бізнесу

Стрімке зростання офшорного бізнесу не міг залишити байдужим уряди розвинених країн, з яких капітал став емігрувати до території з більш сприятливими умовами. Тому в цих країнах стали застосовуватися спеціальні «антіоффшорние» закони, покликані знизити відтік капіталів, звести до мінімуму переваги ведення бізнесу через офшорні зони.

Лондонська міжнародна коференція підприємців «Offshore-2000» зробила істотний вплив на хід розвитку світової економіки. Учасники конференції висловили стурбованість стрімким розширенням офшорних зон і що відбуваються там міжнародними фінансовими махінаціями, розглянули шляхи обмеження цих зон. У роботі конференції взяли участь правники з більшості офшорних територій світу, представники провідних територій світу, представники провідних банківських кіл, адвокатських контор, Євросоюзу та Європейської Комісії з фінансових злочинів.

Останнім часом спостерігається дуже стійка тенденція до посилення метрополіями податкового та банківського законодавства у своїх острівних територіях (під тиском промислово розвинених країн).

Фінансові махінації в офшорних зонах здатні дестабілізувати світову фінансову систему. Протистояти їм передбачається шляхом ліквідації в цих юрисдикціях особливого податкового режиму, який допомагає зберігати повну анонімність вкладника, введення єдиної світової системи зв'язку між банками та інвестиційними компаніями. Єдина комп'ютерна програма зв'язку дозволить автоматично виявляти підозрілі трансакції, блокувати їх та доводити необхідну інформацію до слідчих органів.

Одне з негативних проявів глобалізації - різке посилення криміналізації національних економік і міжнародних господарських відносин по лінії «відмивання» капіталів незаконного походження. За різними оцінками, обсяг щорічно легалізованих у світі «брудних» доходів досяг до кінця минулого століття астрономічних сум 0,5-1,3 трлн дол [36]. Критичне наростання цих тривожних тенденцій стимулювало протидія їм світового співтовариства, що виразилося, зокрема, у створенні спеціалізованих міжнародних організацій.

Так, в липні 1989 р. на паризькому нараді «великої сімки» була створена Спеціальна група по боротьбі зі злочинністю у фінансовій сфері («Financial Action Task Force on Money Laundering» - FATF, в російській транскрипції - ФАТФ), спрямовуються на всебічний аналіз результатів оперативних заходів щодо запобігання використанню банківської системи і фінансових установ для «відмивання» грошей, на розробку модельних («еталонних») законодавчих актів і превентивних заходів у цій галузі, а також на підвищення рівня координації відповідних спільних зусиль країн-учасниць.

ФАТФ координує свою роботу з ООН, яка в останні роки безпосередньо включилася в боротьбу з легалізацією «брудних» грошей. Так, у червні 1998 р. на 20-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, присвяченій боротьбі зі злочинністю у фінансовій сфері та протидії обігу наркотиків на світовій арені, було схвалено План дій проти відмивання грошей («Action Plan against Money Laundering»).

Відповідно до цього рішення в грудні 1998 р. у вигляді спеціальної брошури був випущений документ «Глобальна програма ООН проти відмивання грошей» [37], де дані розгорнуті правові визначення і характеристики ряду злочинів у фінансовій сфері. У преамбулі підкреслюється, що припинення «відмивання» грошей має будуватися на загальній для всіх держав світу концептуальної основі.

Фахівці ООН вважають ключовим моментом виявлення операцій з «відмивання» грошей аналіз етапу вростання злочинних капіталів в кредитно-фінансову сферу, пропонуючи зосередити основну увагу на відстеження саме стадії інтегрування «брудних» грошей в національні та світову фінансові системи.

Саме так було поставлено питання, зокрема, на проведеному в грудні 2000 р в Палермо саміті ООН з проблем боротьби з організованою транснаціональною злочинністю, в роботі якого взяли участь делегації понад 140 країн. Саміт прийняла Конвенцію ООН по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю. Одна з цілей Конвенції - врегулювання питань щодо конфіскації майна, видобутої злочинним шляхом, та скасування «банківської таємниці», якщо вклад або фінансова операція пов'язані з «відмиванням брудних капіталів».

На міжнародному рівні боротьба з відмиванням грошей ведеться також в рамках створених за подобою ФАТФ регіональних організацій. Це, зокрема, Азіатсько-Тихоокеанська група (APG), Група країн Карибського басейну (CFATE), Група країн південної і Східної Африки (ESAAMLG) та Комітет експертів Ради Європейського співтовариства щодо оцінки заходів протидії відмиванню грошей (PC-R-EV). Група експертів з питань відмивання грошей Межамериканской комісії з контролю за зловживанням використання наркотичних речовин (CICAD) відстежує введення Плану дій по боротьбі з відмиванням грошей, прийнятого на зустрічі мінічтров країн Західної півкулі в Буенос-Айресі в 1995 р.

Особливе місце в системі відповідних міжнародних організацій займає «Інтерпол» - потужна та авторитетна міжнародна організація, яка докладає у боротьбі з «відмиванням» грошей значні зусилля, займаючись розслідуванням різноманітних міжнародних економічних злочинів, а також збираючи та аналізуючи інформацію про здійснені в різних країнах найбільш серйозних махінаціях. Співпраця так званих фінансових розвідок (тобто національних органів по боротьбі з «відмиванням» грошей) ведеться в рамках Групи «Егмонт» (Egmont Group), створеної в 1995 р.

Серед інших в більшій чи меншій мірі впливових міжнародних організацій розглянутого профілю слід відзначити:

1) Організацію країн ЄС по боротьбі з комерційною злочинністю (Commonwealth Commercial Crime Unit - CCCU), що об'єднує 49 держав і забезпечує їх необхідною інформацією про міжнародного характеру правопорушення в галузі економіки.

2) офшорну групу з банківського контролю («Offshore Group of Banking Supervisors»), організуючу співпрацю в боротьбі з «відмиванням грошей» у міжнародних офшорних центрах та у вільних економічних зонах.

3) «Бернський клуб», що включає представників правоохоронних органів ряду західноєвропейських держав (основний напрям роботи - забезпечення ефективного обміну інформацією між учасниками).

4) Міжнародну організацію контролю у сфері обігу цінних паперів («International Organization of Securities Commissions» - IOSC), що об'єднує представників органів, контролюючих ринки цінних паперів (136 членів з більш ніж 70 країн).

5) Міжнародне морське бюро («International Maritime Bureau» - IMB), що протидіє економічним злочинам на морському транспорті, насамперед контрабанді, у тому числі валюти.

6) Службу по забезпеченню безпеки бізнесу при Міжнародній торговій палаті («Business Security Services of the International Chamber of Commerce»), що займається боротьбою з різними видами злочинів у галузі міжнародної торгівлі і банківських рахунків.

7) Міжнародну асоціацію слідчих по боротьбі з підробками кредитних документів (IACCY).

8) Міжнародну асоціацію професійних офіцерів безпеки банків (IAPSO). Діяльність перерахованих організацій забезпечила формування досить великої нормативної бази, що регламентує міжнародну взаємодію з розглянутих питань.

Дійсно масштабна боротьба з «відмиванням» грошей розпочалася лише після терактів 11 вересня 2001 року, коли влада США всерйоз вирішили позбавити міжнародний тероризм фінансового підживлення. Вже 25 жовтня 2001 казначейство США почало масштабну операцію «Зелений похід» (Operation Green Quest). Протягом чотирьох місяців американцям вдалося вилучити більше 10 млн $ готівкою і на 4,3 млн $ цінних паперів. Паралельно американська дипломатія почала активно тиснути на країни та території, відомі офшорними традиціями і непрозорою банківською системою. [38]

Що стосується відносин цих організацій до Росії, то воно визначається, перш за все, критично високою часткою «тіньової економіки» і безпрецедентним незаконним вивезенням з нашої країни капіталу, широкомасштабним використанням для приховування прибутку і відходу від податків офшорних схем. Звідси і включення Росії в щорічно складається ФАТФ «чорний список» країн, «не проводять цілеспрямованих заходів щодо запобігання відмивання злочинних капіталів». ФАТФ рекомендувала міжнародному співтовариству виявляти особливу обережність у відносинах з російськими компаніями і фінансовими інститутами, а також заявила про можливий розгляд питання про застосування до Росії фінансових санкцій. Перегляд ставлення цієї та інших міжнародних організацій до нашої країни, очевидно, залежить від ефективності дій російської влади по «висветленію» економіки і припинення витоку капіталу. Відповідні концептуально-програмні напрацювання є, і їх вимога - проблема прояви політичної волі.

Поиск по сайту: