МОДУЛЬ III. Християнство як світова релігія: загальна характеристика

АБАТ — титул настоятеля монастиря в католицькій релігії, який посідає місце за єпископом. Інколи А. добиваються незалежності від єпископів і підкоряються безпосередньо папі.

АБСОЛЮТ (лат. — безумовний, повний, необмежений, досконалий) — нічим і ніким не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна сутність, яка є джерелом і першоосновою світу. Християнство рисами абсолюту наділяє Боги.

АВТОКЕФАЛІЯ — у православ'ї — незалежність однієї політичної церкви від другої.

АДАМ (староєвр. — земля) — за Біблією, перша людина, створена Богом із пороху земного за його образом і подобою на шостий день творіння.

АДВЕНТИЗМ (лат. — пришестя) — течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник — Вільям Міллер (1782—1849).

АДЖОРНАМЕНТО – оновлення. Цим терміном Папа Іоанн XXIII назвав програму пристосування католицької церкви до сучасних умов, модернізації її віровчення, культу та діяльності. Була схвалена у рішеннях Другого Ватиканського собору, спрямованих на осучаснення католицької теології, уточнення соціально-політичних доктрин, пом’якшення різкого протистояння католицизму іншим релігіям.

АЛІЛУЙЯ — хвалебний приспів у християнському богослужінні, звернений, до всіх іпостасей Трійці. Запозичений у евреїв.

АМІНЬ — слово, яке використовується при закінченні молятви. Увійшло у християнство з богослужіння стародавніх євреїв і за походженням має характер чаклунського заклинання.

АНАФЕМА — прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення з громади віруючих, вища церковна кара в християнстві. А. застосовується церквою в боротьбі з атеїзмом, науковою і суспільною думкою, громадськими рухами, які різко суперечать релігії.

АНГЕЛИ — в іудаїзмі, християнстві, ісламі — небесні служителі Бога, надприродні безплотні істоти, посередники між Богом та людьми.

АНТИХРИСТ — у християнському віровченні — супротивник Христа, посланець сатани, який нібито прийде незадовго до другого пришестя Христа і вестиме боротьбу з християнською церквою, але кінець кінцем буде переможений Христом.

АПОКРИФИ — твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно пов'язані з творами канонічної літератури, які, однак, давали тлумачення подій, відмінне від офіційного церковного віровчення.

АПОЛОГЕТИКА (гр. — захищаючий) — розділ богослов'я (так зване основне богослов'я), головною метою є захист християнського вчення.

АПОСТОЛИ (гр. — посланець) — у християнстві група учнів, обрана Ісусом Христом для поширення його ідей.

АРМАГЕДДОН – назва місцевості біля підніжжя гори Кармел, яка у біблійні часи мала стратегічне значення і відігравала вирішальну роль у битвах з єгиптянами, ассирійцями, вавилонянами та іншими завойовниками Ханаанського царства. У релігійній літературі використовується як символ «священної війни». Армагеддон – головний догмат віровчення Свідків Єгових. У публіцистичній літературі часто вживається як синонім чогось невідворотного, глобального катаклізму.

АРХІЄПИСКОП (гр. — старший наглядач) — старший єпископ, один із найвищих титулів у християнській церкві, середній між митрополитом і єпископом.

АРХІЄРЕЙ — загальна назва вищих сановників (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха) у православній церкві.

АРХІМАНДРИТ — вищий (до єпископа) чернечий чин у православній церкві.

БАПТИЗМ (гр. — занурювати, хрестити у воді) — протестантський напрям, що виник на початку XVII ст. в Англії. Першим баптистом вважається Джон Сміт

(1554—1612). Членами баптистських общин є приблизно 35 млн. осіб в 122 країн світу.

БЕАТИФІКАЦІЯ — зарахування до "лику блаженних" у католицькій церкві.

БЕРЕГИНІ — поліморфні образи добрих духів у давніх східнослов'янських віруваннях.

БІБЛІЯ (гр. — книги)— священна книга християнства та іудаїзму (Старий Завіт). Має дві частини — Старий Завіт (50 книг) і Новий Завіт (27 книг). Складалася протягом I тис. до н. е. та II — III ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів.

БЛАГОДАТЬ — божественна милість, дарована людині. Б. - це необхідна умова для спасіння.

БОГ — першооснова реальності, верховна надприродна сутність, яка обдарована вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і причиною всього, що в ньому відбувається. Передбачає неосяжну віру і виступає як об'єкт культу.

БОГОРОДИЦЯ — у християнстві — Богиня-мати, діва Марія, мати Ісуса Христа, яка народила його від непорочного зачаття. З поширенням християнства культ Б. зливається з місцевими віруваннями і залежно від соціальних умов набуває різного характеру: у Західній Європі за часів феодалізму він перетворився у культ Мадонни, на Русі злився з язичеським культом богині землі й родючості, поступово його витіснивши. У багатьох релігіях це божа мати, богиня, яка народжує бога чи богів. До числа богородиць належали вавилонська Іштар, фінікійська Астарта і малоазійська Кібела. Близька до них і грецька Деметра. Культ Б. тісно пов'язаний з основним заняттям населення — землеробством. Б. шанувалась як богиня родючості.

БОГОСЛУЖБОВІ КНИГИ - книги, які містять правило та опис порядку богослужінь, а також тексти для них. У православ'ї для треб (хрещення, вінчання, похоронної відправи тощо) використовується "требник", для проведення літургії та інших церковних служб використовується "служебник", "часослов", "чиновник" та інші Б. к.

БОГОСЛУЖІННЯ — виправлення певних релігійних обрядів. Б. поділяються на так звані суспільні, чи власне Б., і приватні (треби) — на замовлення окремих віруючих. Справляє певний естетичний та психологічний вплив на віруючих за допомогою спеціально організованих інсценувань, співу, проповідей тощо.

БОГОХУЛЬСТВО — образа імені Бога, діви Мари, святих, предметів культу, що карається церквою і світськими властями тих держав, де та чи інша церква є державною.

БУТТЯ З БОГОМ — внутрішнє саморозкриття людини стосовно Бога через акт прозріння.

ВАЛЬПУРГІЄВА НІЧ — ніч на перше травня, коли за германськими повір'ями на горі Броккен (Німеччина) під проводом Сатани відьми та чаклуни збираються на щорічний шабаш.

ВАРФОЛОМІЇВСЬКА НІЧ ( "криваве весілля") — масові вбивства гугенотів католиками 1572 р. в Парижі в ніч перед святом св. Варфоломія (24 серпня). Різня відбувалась і в провінціях. За три дні побоїща було вбито близько 30 тис. чоловік. В. н. була організована католичкою — королевою Катериною Медічі і керівниками католицької партії.

ВАТИКАН — держава-місто, що виникла внаслідок підписання 11 лютого 1929 р. угоди між папою Пієм XI і урядом Італії; центр Римської католицької церкви, офіційна резиденція (з 1870) пап і Римської курії. Має всі державні атрибути, зокрема, дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу. Площа — 44 гектари.

ВІВТАР — східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три східці. У православних церквах В. відгороджено від решти приміщення іконостасом.

ВІФЛЕЄМ — місто в Палестині, поблизу Єрусалима. Згідно з Старим Заповітом, Віфлієм — місце народження Давида і "прийдешнього месії". Виходячи з цієї старозаповітної "вказівки", християнство проголосили в Євангеліях В. місцем народження Христа. В. вважається священним місцем християн та іудеїв.

ВОЛХВИ (санскрит. — горіти, світити) — служителі язичницьких культів, чаклуни, наділені таємними знаннями люди, які розумілися на астрономії, читали священні тексти, розгадували сни, передбачали майбутнє, лікували, розмовляли з духами.

ВСЕНІЧНА — богослужіння у православній церкві напередодні неділі або великого релігійного свята. В., або нічне бдіння, починається після заходу сонця і у пасхальну (часом і в різдв'яну) ніч закінчується після опівночі.

ВСЕСВІТНЯ РАДА ЦЕРКОВ — керівний орган екуменічного руху, який об'єднує протестантські та деякі православні церкви. Має резиденцію у Женеві. В. р. ц. підзвітна асамблеї, що скликається кожні п'ять — шість років, і обирається нею.

ГЛОСОЛАЛІЯ — "говоріння різними мовами", вигукування, позбавлені всякого змісту, що спостерігаються в стані релігійного екстазу (напр., у п'ятидесятників). Г. — результат психічного перенапруження, яке викликається так званим хрещенням духом, тобто дією "божественного духу" на віруючого (у баптистів, молокан та п'ятидесятників).

ГОВІННЯ — один з обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнства причастя і сповіді. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не вживати м'яса, молока, тваринних жирів тощо.

ГРІХ — одна з основних християнських морально-етичних категорій, що означає порушення волі Бога, падіння Адама і Єви, які, згідно з Біблією, покуштували плід забороненого дерева пізнання добра і зла. Г. — поняття, за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, що суперечать Божим заповідям. Під гріхом релігія розуміє також стан душі, котрий виникає під дією порушення заповідей релігійної моралі.

ДВАНАДЕСЯТИ СВЯТА - дванадцять православних найважливіших свят, які присвячені Трійці та Богородиці: Різдво Христове - 25.12.(06.01); Стрітення - 02.02.(І5.02.); Благовіщення -25.03.(07.04.); Вхід Господній в Єрусалим - остання неділя перед Пасхою; Вознесіння, Господнє — на сороковий день після Пасхи; Трійця - у п'ятдесятий день воскресіння Христа; Преображення — 06.08.(19.08); Успіння Богородиці (Перша Пречиста) — 15.08.(28.08.); Різдво Богородиці (Мала Пречиста) - 08.09.(21.09.); Воздвиження Хреста Господнього - 14.09.(27.09.); Уведення в Храм Богородиці - 21.11.(04.12.)

ДЕКАЛОГ — релігійно-моральний кодекс, покладений в основу іудаїзму і християнства; складається з десяти заповідей. Домінуючими серед них є перші чотири: вони визначають вектор людської моральності — праведне боговшанування, що породжує низку інших позитивних моральних рис (смирення, щедрість, шанобливість, безкорисливість, щирість, правдивість тощо).

ДЕСЯТИНА — відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви. У наш час зберігається у адвентистів та в інших сектах як примусовий збір. В ісламі різновидом Д. є закят.

ДИЯКОН — третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і священика під час богослужіння у православній, католицькій, англіканській і протестантських церквах.

ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ — у християнському віровченні очікуваний другий прихід Христа на землю для посоромлення "нечестивців" і дарування "блаженства" віруючим. Віра у Д. п. поширилася серед християн з формуванням євангелійного міфу про земне життя Христа. Вчення про Д. п. широко використовується церквою і сектантськими проповідниками для зміцнення релігійної віри.

ДУХОВЕНСТВО — спільна назва професійних служителів культу в деяких сучасних релігіях.

ЕДЕМ — за біблійною легендою, земний рай, місце перебування людини до гріхопадіння, з якого перші люди були вигнані в кару за гріхопадіння.

ЕЗОТЕРИЗМ (гр. — внутрішній) — феномен культури, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного вищого світу, уявлення про нього, а з другого — засоби спілкування з цим світом, підкорення його своїм інтересам.

ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ — об'єднуючий рух християнських церков.

ЕКЗАРХ – 1. У Стародавній Греції глава жерців, які перебували при храмі. 2. У Візантійській імперії правитель області (діоцену), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі. 3. У сучасному православ’ї глава церковного округу у межах адміністративно-теріторіальної області.

ЕКТЕНІЯ – у православній церкві молитва, що входить до складу богослужінь, яка проголошується звичайно дияконом і містить благання, звернені до Бога. Види ектеній, згідно з обсягом та характером прохань, - велика, просительна і мала. За допомогою ектеній у свідомості віруючих вселяється думка, що церква здатна допомогти в нещасті й усі надії слід покладати на Бога.

ЕНЦИКЛІКА — послання римських пап духовенству та віруючим, присвячені найважливішим соціально-політичним, релігійним і моральним питанням, їм надається особливого значення, оскільки Е. значною мірою покликані визначати особливості формування суспільної думки з основних політичних і соціальних проблем сучасності.

ЕСХАТОЛОГІЯ (гр. — останнє вчення) — релігійне вчення про кінцеву долю людства й світу. Е. наявна в християнстві, іудаїзмі, ісламі й буддизмі. Е. складається з уявлень про Царство Боже, про антихриста, воскресіння мертвих, страшний суд, рай, пекло та ін.

ЕШИБОТ — іудейська школа, що готує рабинів. Навчання в Е. здійснюється за надзвичайно схоластичною системою. Звернення до Біблії як до найвищого критерію істини. Основні предмети богословського вивчення — Біблія і Талмуд. Е. існують у багатьох країнах, у тому числі й нашій.

ЄВА — згідно з Біблією, перша жінка на Землі, прамати людства, створена Богом на шостий день його творіння з ребра Адама і приведена йому як дружина.

ЄВАНГЕЛІЄ (гр. - блага звістка) - твори про земне життя Ісуса Христа. З тридцяти Є. тільки чотири увійшли до Канону Нового Завіту (від Матфія, від Марка, від Луки, від Іоанна).

ЄПАРХІЯ — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Є. об'єднують кілька парафій.

ЄПИСКОП (по іншому — архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати у диякони, священики та єпископи (останнє — разом з іншими єпископами).

ЄРУСАЛИМ — місто в Палестині, де зосереджено святині християнської, іудейської та мусульманської релігій. Прихильниками цих віросповідань вважається священним містом.

ЖИТІЯ СВЯТИХ — життєписи мучеників, аскетів, ченців, князів тощо, проголошених церквою святими.

ЗАВІТ — поняття Біблії, що означає сакральний союз Бога з людством.

ЗАКОН БОЖИЙ — навчальний предмет у початкових та середніх школах царської Росії, який включав вивчення молитов, катехізису.

ЗАПОВІДІ — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які нібито власноручно написані богом Ягве на камінних плитах і вручені Мойсею на горі Сінай. З виникненням християнства ці 3. були доповнені так званими заповідями блаженства, проголошеними Христом в Нагірній проповіді, і включені до християнського віросповідного арсеналу. Відбір заповідей з безлічі побутових, моральних і т. п. правил поведінки значною мірою здійснювався іудейськими, а потім і християнськими священиками.

ІГУМЕН — настоятель православного монастиря.

ІЄРАРХ (гр. — священний, влада) — представник вищого християнського духовенства (папа, патріарх, митрополит, кардинал, архієпископ, єпископ).

ІЄРАРХІЯ - сукупність церковних (і не тільки) чинів знизу доверху в порядку їхньої підпорядкованості.

ІЄРАРХІЯ ЦЕРКОВНА (священновляддя) – сукупність церковних чинів у порядку субординації, форма організаційного церковного устрою.

ІКОНОБОРСТВО – рух проти вшанування ікон, що тривав впродовж VIII - першої половини IX ст. у Візантії. Імператор Лев III у 726 р. видав едикт проти вшанування ікон. Іконоборці проголосили писання ікон та їхнє вшанування ідолопоклонством і спотворенням християнства. Внаслідок цього було знищено шедеври візантійського мистецтва. Сьомий Вселенський собор 787 р. засудив іконоборство, але це не привело до його заборони. Лише у 843 р. імператриця Феолора відновила іконовшанування. Нині заперечують вшанування ікон різні протестантські церкви і секти (баптисти, адвентисти, Свідки Єгови та ін).

ІЄРЕЙ — найменування священика, яке було запозичене християнами з грецької культової термінології.

ІКОНА (гр. — зображення, образ) — зображення Бога, святого, яке служить предметом релігійного поклоніння і вшанування.

ІКОНОСТАС (гр. — зображення, образ і місце стояння) — стіна з розміщеними на ній іконами, що відокремлює, вівтар від центральної частини православного храму.

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ — папська грамота, яка давала віруючим відпущення, гріхів, тобто звільнення від покарання за здійснений гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за здійснені, а й авансом за нескоєні гріхи. Торгівля І. повсюдно викликала обурення в усіх прошарках суспільства, і вимога ЇЇ припинення була одним з головних гасел Реформації.

ІНКВІЗИЦІЯ — судова установа католицької церкви, створена у XIII ст. для боротьби з єретиками. Упродовж усієї історії І. виступала душителем і катом передової суспільної та наукової думки. Проте вона не могла зупинити науковий і соціальний прогрес. У більшості країн Західної Європи І. було скасовано у XVIII ст.

ІОАН ХРЕСТИТЕЛЬ — за Євангеліями, пророк, який провістив прихід Христа, був його попередником.

ІПОСТАСЬ — сутність кожного з трьох лиць християнської Трійці — Бога-отця, Бога-сина, Бога-святого духа (три І. єдиного Бога).

ІСУС ХРИСТОС (гр. — помазаник, месія) - засновник і центральний образ християнства. За християнською традицією, Ісус Христос є Боголюдиною, яка поєднує в собі божественне й людське начала (друга іпостась Трійці — Бог-Син).

ІУДАЇЗМ — одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

ІУДАЇЗМ ПРОГРЕСИВНИЙ — реформістський рух, що є найпоширенішим і найвпливовішим напрямом у сучасному іудаїзмі. Акцентує увагу на внутрішньому духовному осмисленні цінностей іудаїзму. Зародився у XVIII ст. в Європі. Нині має до 2 млн. послідовників, що мешкають у 43 країнах світу. В Україні діє 40 громад прогресивного іудаїзму. Головою Прогресивного іудаїзму України є равин

О. Духовний.

КАББАЛА — середньовічне релігійно-містичне вчення, поширене серед

найфанатичніших прибічників іудаїзму. К. являла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичне значення. Певний вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

КАГАЛ - іудейська самоврядна громада в країнах Східної Європи. Побудований на основі теократичного принципу, очолюваний рабином. К. мав право судити, карати і відлучати.

КАЛЬВІНІЗМ —деномінація в протестантизмі, що виникла в ході Реформації на підставі ідей Ж. Кальвіна (1509—1564). Принципи К.: спасіння особистою вірою; загальне священство віруючих; богонатхненність лише Біблії; догмат про абсолютне передвизначення, згідно з яким Бог ще до створення світу одним людям дарував спасіння, іншим — загибель.

КАНОН — встановлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці та сумнівам і повинно сприйматись як "богонатхненна" істина.

КАНОНІЗАЦІЯ — зарахування церквою до лику святих і введення культу нового святого.

КАПЕЛА — у католицькій та англіканській церквах невелика культова споруда для проведення приватних богослужінь і молитов, а також для зберігання релігійних реліквій.

КАПЛИЦЯ — невелика молитовна споруда без вівтаря. К. становилися на перехресті шляхів, біля джерел, на кладовищах тощо.

КАРДИНАЛ — вищий духовний сан у католицькій церкві. Право возведення у кардинальський сан належить тільки папі римському. К. — найближчі помічники папи; їхнім зібранням (конклавом) з їх же середовища обирається папа. К. має одіяння червоного кольору.

КАТЕХІЗИС - керівництво для елементарного навчання християнській вірі. Звичайно викладається у формі запитань та відповідей і містить положення, визнання яких є обов'язком для кожного члена церкви.

КАТОЛИКОС — титул верховних ієрархів вірмено-григоріанської та грузинської православних церков. Місцеперебування вірменського К. є місто Ечміадзин.

КАТОЛИЦИЗМ (гр. — загальний, вселенський) — один із основних (поряд із православ'ям і протестантизмом) напрямів у християнстві, що остаточно сформувався після поділу християнської церкви у 1054р.

КЕЛІЯ (гр. — кімната) — жила кімната монаха.

КІРХА — лютеранський храм.

КЛІР - сукупність священників та церковнослужителів однієї церковної парафії.

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА — один із найдавніших (приблизно 1051) православних чоловічих монастирів в Україні, що одержав свою назву через розміщення на початку свого існування у печерах.

КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ — церковний округ, що до середини XV ст. об'єднував усі християнські громади, парафії, єпархії та здійснював канонічний контроль над духовним життям у Київській Русі, перебуваючи в юрисдикції Константинопольського патріарха.

КОЛЯДА — цикл стародавніх слов'янських новорічних язичницьких свят, пристосованих до аграрного культу, що супроводжувалися веселими звичаями (перевдяганням, іграми, танцями, ворожінням, банкетами, відвідуванням домівок, побажаннями господарям щастя та благополуччя, обдаруванням колядників тощо).

КОНГРЕГАЦІЇ — органи управління Ватикану як центру всесвітньої католицької церкви. К. мають широко розгалужений апарат, який знаходиться безпосередньо при папі та римській курії, а також функціонує в багатьох країнах світу.

КОНКЛАВ — зібрання кардиналів для обрання нового папи, а також назва залу Сикстинської капели у Ватикані, де відбувається це зібрання. Вхідні двері до капели замуровуються і не розкриваються, поки не буде обраний папа.

КОНФІРМАЦІЯ — католицьке таїнство, яке здійснюється над дітьми у віці 7—12 років і відповідає православному таїнству миропомазання. Мета К. — релігійний вплив на світосприймання дітей. Цей обряд здійснюється здебільшого єпископом в урочистій церковній обстановці в присутності батьків та рідних дитини. У протестантів К. — навчання вірі, сповідання віри і перше причастя молодих людей у віці 14—16 років.

КРЕАЦІОНІЗМ (лат. — створення) — учення про Божественне творіння світу. Викладене в Старому Завіті — творіння всього сущого Богом протягом шести періодів (днів), де день треба розуміти як відрізок часу.

КСЬОНДЗ — духовна особа в Польщі, у сані священика, як з білого духовенства, так і з ченців.

КУРІЯ — назва сукупності верховних установ Ватикану. К. видає папські грамоти і булли, завідує фінансами, "відпущенням гріхів", шлюборозлучними процесами, розглядає апеляції, вирішує питання канонізації святих, заснування орденів. К. є провідником міжнародної політики Ватикану.

КУТЯ (гр. — зерно) — обрядова страва східних слов'ян та інших давніх народів під час новорічних свят. Відома із дохристиянських часів.

КУЩІ — іудейське свято, відзначається восени в пам'ять про сорокарічні мандри євреїв у пустелі на шляху з Єгипту до Ханаану. Свято триває дев'ять днів, включає магічні обряди, певні звичаї, котрі використовуються служителями культу для підтримки релігійних настроїв віруючих. В останній день свята починається річне коло читання Тори у синагозі.

ЛАВРА — назва великих православних чоловічих монастирів, найбільш значних центрів поширення релігійної ідеології та паломництва віруючих. В українському і руському православ'ї їх було чотири: Києво-Печерський (з 1598), Троїце-Сергіїв (з 1744), Олександро-Невський (з 1797) та Почаївський (з 1833). Настоятелями були місцеві єпархіальні архієреї, а керували ними намісники, як правило, у сані архімандрита.

ЛІТУРГІЯ (гр. — богослужіння) —- головне християнське богослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя (євхаристія).

ЛЮДСЬКИЙ ДУХ — здатність людини відчувати, виявляти вольові зусилля, визначати мету життя і творчо діяти.

ЛЮТЕРАНСТВО — деномінація в протестантизмі, основні принципи віровчення якої сформульовані М. Лютером (1483—1546) та його послідовниками. За Лютером, людину рятує тільки її особиста віра в Бога. Звідси й вчення про загальне священство, рівність усіх віруючих перед Богом, заперечення чернецтва тощо.

МАТФЕЙ — в християнській традиції один із 12 апостолів, найближчий учень Ісуса Христа, автор першого канонічного Євангелія.

МЕСА — богослужіння в католицькій церкві.

МЕСІАНІЗМ — віра в майбутнє пришестя Месії, тобто Божого посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі царство небесне.

МИЛОСЕРДЯ — одне з найголовніших релігійних благочесть, що розглядається (буддизмом, іудаїзмом, християнством, ісламом тощо) як Божа благодать, яка сприяє подоланню людської гріховності. Зводиться до співчуття, любові до ближнього, правдолюбства тощо.

МИРО (гр.— пахуче масло) — речовина, що використовується священнослужителями при здійсненні таїнства миропомазання, освяченні церкви тощо.

МИРОПОМАЗАННЯ — одне із семи таїнств християн, що символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння.

МИТРОПОЛИТ — спершу у Візантії єпископ митрополії, тобто головного міста області чи провінції. На Русі М. до запровадження патріархату (1589) були главами Української і Руської православних церков, їхньою резиденцією був Київ (до XIII) потім Львів, Володимир, а з XIV ст. Москва. У наш час М. є главами великих єпархій і, як правило, входять до священного синоду на правах його постійних членів.

МОНАСТИР — основна форма організації християнського чернецтва, яке об'єднане в громади з єдиним статутом життя, спільно володіє жилими та богослужебними приміщеннями й іншою власністю.

МОНОФІЗИТСТВО (гр.— єдиний, один, природа) — вчення к християнстві, яке визнає в Христі одну божественну природу, а не дві — божественну і людську. Започатковане в V ст. Константинопольським архімандритом Євтихієм. Халкідонський собор (451) визнав це вчення єрессю.

МОРМОНИ — Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла в США в 1830 р. Нині поширена в понад 150 країнах світу. Для М. характерне змішання елементів християнства, ісламу, буддизму, давньогрецької релігії.

МОЩІ — рештки померлих святих, які зберігаються тривалий час нетлінними, що, за релігійними уявленнями, засвідчує їх святість. Шануються в католицизмі й православ'ї.

НАГІРНА ПРОПОВІДЬ - за Євангеліями, проповідь Христа на горі перед апостолами, переосмислюється на засадах любові як центральної категорії християнського віровчення. Підноситься значимість у суспільстві тих, хто духовно великий, хто вирізняється блаженством ("вбогі духом", "засмучені", "голодні та спрагнені правди", "милостиві", "чисті серцем", "миротворці" тощо).

НАЗАРЕТ — за Євангеліями, місце проживання Ісуса Христа та його батьків (місто в Галілеї, Палестина).

НІМБ (лат. — хмарина) — умовне позначення сяяння навколо голови у зображеннях богів, святих, ангелів, пророків.

НОВИЙ ЗАВІТ — частина Біблії, яку як Святе Письмо вшановують християни. Має два значення: 1) новий договір (завіт) між Богом і людьми; 2) зібрання книг, які виражають цей договір. Складається з 27 книг. Зокрема, до Н. 3. входять 4 Євангелія (Матфія, Марка, Луки, Іоана), в яких описано життя, чудеса, вчення засновника християнства боголюдини Ісуса Христа.

НОЙ — біблійний проповідник, через якого Бог врятував людство від загибелі під час всесвітнього потопу.

ОБІДНЯ (літургія) — християнське богослужіння (обідня у православ'ї, меса — у католицизмі й лютеранстві), під час якого здійснюється таїнство причастя, тобто поїдання віруючими хліба та вина, що представляють тіло і кров Ісуса Христа. На думку церковників, О. сприяє духовному відродженню, єднає з Богом. Вона є одним із ефективних засобів релігійного впливу на віруючих. Відома з II ст. н. е.

ОБРІЗАННЯ — релігійно-магічний обряд відсікання крайньої плоті чоловічого статевого органу, поширений в іудейському (здійснюється над новонародженими) і мусульманському (здійснюється над хлопчиками 7—10 років) культах, а також у багатьох народів Австралії, Америки, Океанії та Африки. Обряд обрізання виник у первісному суспільстві, ним супроводжувався акт посвячення юнаків у дорослий стан. Пізніше жреці почали тлумачити його як акт належності до "істинної" релігії.

ОДКРОВЕННЯ —термін, яким в іудеїв, християн, мусульман позначається все те, що сам Бог відкрив людям про себе і про істинну віру в нього, тобто саморозкриття Бога.

ОРАНТА (від лат. та, що молиться) – образ Богоматері, яка молиться. На іконах вона зображена на повний зріст з піднятими на рівень обличчя руками та повернутими від себе долонями. Іконографічне зображення оранти сформувалося у середні віки і було досить поширене в Київській Русі. Класичним втіленням цього образу є мозаїчне зображення оранти в Софії Київській.

ОСВЯЧЕННЯ — магічні слова і дії, які виголошуються і здійснюються служителями культу з метою надання "святості" тому чи іншому предмет) (наприклад, освячення води, житла тощо). У більш загальному плані О. — підтримка чого-небудь авторитетом церкви і релігійним обгрунтуванням: О. влади, звичаїв тощо.

ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ — перше повне видання Біблії в перекладі давньою українською мовою в її східнослов'янському варіанті. Видана 1581 р. І. Федоровим в м. Острог (Рівненщина).

П'ЯТИДЕСЯТНИКИ (від старозавітного свята П'ятдесятниці, у Новому Завіті — зелені свята, або Трійця) — пізньопротестантська течія, що виникла в США наприкінці XIX ст. В основу вчення покладено біблійний сюжет про сходження Духа Святого на апостолів Христа на п'ятдесятий день після Великодня (Пасхи). Звідси й твердження про можливість отримання хрещення Святим Духом, а через нього — плодів і дарів Духа будь-якою людиною в її буденному житті.

П'ЯТИКНИЖЖЯ МОЙСЕЯ, ТОРА (давньоєвр. — вчення, закон) — назва перших книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня, де описується походження світу, людини, виникнення єврейського народу і встановлення ним священного союзу з Богом тощо.

ПАЛАМАР — нижчий церковнослужитель у православній церкві,

ПАНАХИДА — православна заупокійна відправа. Під час гонінь на ранніх християн здійснювалася вночі, тому одержала назву "всеношна". На відміну від відспівування, з яким у неї спільне походження і релігійне призначення, може проводитись через значний відрізок часу після смерті того, кому вона присвячується. Існують так звані вселенські П.: на пам'ять про всіх померлих достойною християнською смертю; на пам'ять про всіх померлих наглою смертю; без церковного напуття та ін.

ПАПА РИМСЬКИЙ (гр., лат. — батько, наставник, вихователь) — глава католицької церкви і верховний правитель держави-міста Ватикан. Повний титул Папи: Єпископ Риму, намісник Ісуса Христа, намісник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, монарх держави-міста Ватикан, раб рабів Божих. Обирається конклавом (зборами кардиналів) на все життя. У церковній реєстрації є 264 папи. Нинішній папа римський — Іоан Павло II (колишній польський кардинал Кароль Войтила).

ПАПЕРТЬ — ґанок або критий майданчик перед входом до православного храму, який інколи переходить у галерею.

ПАРАФІЯ — нижчий самоврядний церковний округ, котрий має свою церкву з причтом для проведення богослужінь, а також громада віруючих, на утриманні якої знаходиться церква та причт.

ПАСТОР — священик у протестантській церкві. Оскільки протестантизм відкидає таїнство священства, він не вважає священиків володарями "Божої благодаті", наа відміну від православ'я та католицизму. П. майже не має особливого убрання і веде звичний для мирян спосіб життя. Проте, як підкреслює сама назва, церква вважає його пастухом, поставленим над віруючими для керівництва ними.

ПАСХА (ВЕЛИКДЕНЬ) — свято християн, встановлене на честь чудодійного воскресіння розіп'ятого на хресті Ісуса Христа.

ПАТРІАРХ — титул глави деяких церков (у тому числі Руської і Української православної) та єпархій (в католицизмі). Патріархат існував у Руській православній церкві з 1589 р. При Петрі І 1721 р. був скасований і замінений державним управлінням церквами — священним синодом (див. синод) на чолі з обер-прокурором. Патріархат був відновлений православним помісним собором у 1917— 1918 рр; Зараз П. Руської православної церкви є Алексій II, а Української православної церкви Київського патріархату — Філарет.

ПІСТ — релігійна заборона на їжу взагалі чи на м'ясну, рибну, молочну, яка встановлюється церквою на певний час. Згідно з релігійним віровченням, пости сприяють підготовці віруючих до психологічного та розумового сприймання божественних істин і церковних повчань.

ПОДВИЖНИК — людина, яка з релігійних мотивів піддає себе всіляким нестаткам та стражданням (пустельництво, відмова від усяких зручностей земного життя).

ПОМАЗАНИК — "пророк", первосвященик або чернець, помазаний миром на знак одержання влади від Бога, Стародавній єврейський звичай помазання, зафіксований у Біблії і відновлений православними монархами (у тому числі російськими царями), щоб звеличити і освятити свою владу.

ПОНТИФІКАТ ( лат. — влада) - діяльність періоду правління Папи римського.

ПОСЛАННЯ — ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам, приватним особам чи усім християнам, написані подвижниками раннього християнства. За церковною градацією вони, звичайно, приписуються апостолам.

ПОСЛУШНИК — людина, яка, прислуговуючи в монастирі або якій-небудь духовній особі, готується стати ченцем. У монастирях П. виконували різні обов'язки під час церковної відправи та у веденні монастирського господарства, що символізувало їх послух.

ПОСТРИГ — церковний обряд в християнстві, який здійснюється при посвяченні в чернецтво, запозичений християнством в Стародавній Греції та Стародавньому Римі звичай стригти волосся у рабів. Обряд полягає в обрізанні волосся з голови на знак зречення від власної волі і повної згоди коритися волі Бога.

ПРАВЕДНИК — згідно з церковним уявленням, людина, що виконує всі вимоги релігії, не грішить. Така людина, як вчить релігія, після смерті одержує особливу небесну нагороду, а при житті є обранцем небесної благодаті і завдяки їй нерідко має силу "виганяти бісів", лікувати хвороби тощо.

ПРАВЕДНІСТЬ — за релігійними уявленнями, бездоганні вчинки віруючого у повсякденному житті.

ПРАВОСЛАВ'Я — один із трьох основних напрямів у християнстві, що сформувався на території Візантії й став самостійним офіційно після розколу 1054р.

ПРАВОСЛАВ'Я УКРАЇНСЬКЕ — християнське віровчення і культ, організація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності,

релігійні традиції українського етносу і є символами української духовності.

ПРЕСВІТЕР — у ранньохристиянській громаді особа, яка виконує адміністративні функції; у протестантських церквах і християнських сектах — керівник громади, що обирається з числа активних віруючих і затверджується вищими органами церкви. (У православ'ї використовується як урочиста назва священнослужителя.)

ПРЕСТОЛ — у православній церкві столик у вівтарі храму, призначений для здійснення під час літургій, релігійних таїнств, на якому розміщено хрест, євангеліє та інші предмети культу.

ПРИТВОР — передня західна частина (сіни) православної церкви, що прилягає до паперті, або сама паперть. Призначена для тих, хто кається у гріхах, іновірців, які бажають прийняти християнство, і читання сорокаденної очищувальної молитви.

ПРОПОВІДЬ — публічна промова настановчого чи інформативного змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час богослужіння.

ПРОТЕСТАНТИЗМ — третій, поряд, із православ'ям і католицизмом, напрям у християнстві, виникнення якого пов'язано з Реформацією.

ПСАЛОМ — релігійний гімн, пісня, яка прославляє Бога.

РАБИН — служитель культу в іудейській релітії, керівник іудейської громади: він і "законоучитель", і суддя в усіх релігійних та нерелігійних питаннях.

РАЙ І ПЕКЛО — за релігійними уявленнями, місця перебування душ померлих залежно від поведінки в земному житті.

РЕКВІЄМ — заупокійна меса в католицькій церкві. Р. може бути також музичний траур; літературний твір.

РЕЛІКВІЯ (лат. —- залишки) — різні предмети релігійного поклоніння зв'язані з діяльністю Христа, Богородиці, святих.

РЕФОРМАЦІЯ (лат. — перетворення, виправлення) — антикатолицький рух в Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.). Мета Реформації —повернення християнства до апостольських часів, реформунання християнської церкви у дусі євангельських ідеалів.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ — одне з головних загальнохристиянських свят (25 грудня — у католиків, 7 січня — у православних), в основі якого — євангельське сказання про народження Сина Божого Дівою Марією.

РОЗП'ЯТТЯ - зображення засновника християства Ісуса Христа на хресті. Хрест із зображенням Христа є предметом поклоніння, особливо в католицизмі, як ікона у православ'ї. Р. — це ще й один із стародавніх способів страти непокірних рабів, який, за християнською легендою, був застосований щодо Христа.

РИЗНИЦЯ — у християнських церквах та монастирях приміщення, де зберігається культовий одяг священиків.

РЯСА - верхній повсякденний одяг православного духовенства.

САКРАЛЬНЕ (лат. — священний) — наділене Божою благодаттю, релігійне санкціоноване. Такими є таїнства, церква, священнослужителі, речі і дії, що належать до релігійного культу.

САТАНА (диявол, шайтан) — згідно з віровченням іудаїзму, християнства, ісламу — супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла.

САТАНІЗМ — напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняються певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу), Асмодею тощо.

СЕПТУАГІНТА – переклад Старого Заповіту на грецьку мову, який, за легендою, здійснили 70 перекладачів за 72 дні.

СВІТОВИЙ ДУХ — у релігії — особлива духовна сила, що здатна творити, пізнавати й освячувати світ.

СВІЧКИ (церковні) — відголоски стародавнього вогнепоклонництва у християнстві, коли вогню надавали безпосередньо магічного значення.

СВЯТКИ — у православ'ї період між святами Різдва і Хрещення (з 25 грудня до 6 січня за ст. ст.) - Святкування С. супроводжується співом колядок, ворожінням, перерядженням і різноманітними обрядами, що являють собою суміш язичеських та християнських обрядів.

СВЯЩЕНИК — у християнстві сан служителя культу, котрий має право здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Друга назва: ієрей (старший священик — протоієрей).

СВЯЩЕНСТВО — за християнським вченням, ті повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительних обрядів Євангелія.

СЕКТА — замкнута група, яка відкололася від основної течії релігії в певній країні; віросповідання, котрому слідує, порівняно з основним напрямом, незначна кількість віруючих. С. може виступати в ролі організації, яка є виразником протесту соціальних груп, незадоволених своїм становищем. Для С. характерна претензія на винятковість власної ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей та настанов.

СИНАГОГА — молитовний будинок та громада віруючих. Виникла близько IV ст. до н. е. і була не тільки приміщенням для богослужінь, а й школою, готелем для приїжджих, центром суспільно-політичного і духовного життя єврейської громади. С. регламентує життя віруючих згідно з настановами Тори і Талмуду.

СИНОД — вищий орган управління в Руській православній церкві, заснований у 1721 р. Петром І замість ліквідованого патріархату.

СКИТ — невеликий старообрядницький монастир в глухому місці, де віруючі ведуть самітнє життя, здійснюючи на практиці "розрив зі світом". У православ'ї — філіал монастиря, який знаходився, звичайно, у безлюдному місці.

СОБОР — 1) кафедральний чи головний храм міста, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; 2) зібрання представників певної чи кількох церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів церкви.

СПІРИТИЗМ (лат. — душа, дух) — містично-ідеалістична течія, яка ґрунтується на вірі в існування потойбічного (інфернального) "світу духів" і можливості спілкування з ними за допомогою спеціальних ритуалів.

СПОКУТА (спокутування) — один з основних догматів християнства. Суть його полягав у тому, що Бог-отець приніс у жертву свого сина для спокути гріхів людей, які тягарем лежали на них з часу міфічного гріхопадіння Адама і Єви. Легенда про С. використовується служителями культу для навіювання віруючим ідеї покори й терпіння в ім'я блаженства у потойбічному світі.

СПОВІДЬ (каяття) — таїнство в православ'ї та католицизмі, під час якого віруючий розповідає священику про скоєні ним гріхи, а священик від імені Бога дарує йому відпущення.

СХИЗМА - вид церковного розколу, відокремлення від раніше єдиної церкви якої-небудь частини, що водночас зберігав вірність церковній догматиці.

СХИМА – вищий чернечий ступінь, який вимагає від посвячуваного дотримування особливо суворих аскетичних правил. Розрізняють ченців, що прийняли малу (малосхимники) і велику схиму (великосхимники).

ТАЇНСТВА — у християнстві магічні культові обряди, здійснення яких, згідно з церковний віровченням, дає віруючим надприродну силу — "Божу благодать", як необхідну умову для спасіння "гріховної душі" людини, сприяє лікуванню хворих, зміцнінню шлюбу тощо. Католики та православні визнають сім Т.: причастя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь, єлеосвячення і шлюб. Протестанти дали Т. раціоналістичне тлумачення, яке фактично веде до їх заперечення.

ТАЛМУД - Святе Письмо іудеїв, збірник книг Мішна і Гемара, який вміщує в собі керівництво по етичним питанням, медичним порадам, історичну інформацію та фольклор.

ТАНАХ - назва трьох груп книг, що складають єврейську Біблію. Перша з них -Тора вміщує п'ять книг: Буття, Ісход, Левіт, Числа, Второзаконня. Тора - головна священна книга іудаїзма, відповідно іудейського віровчення вона була дарована Богом Моісею на горі Сінай підчас сорокарічного мандрування іудеїв по пустелі.

ТЕОКРАТІЯ (гр. — Бог і влада) — форма державного правління, за якої політична влада належить главі церкви, духовенству. Приклад: держава Ватикан.

ТЕОСОФІЯ (гр. — божественна мудрість) — релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога завдяки безпосереднім контактам із надприродними силами. Теософія дуже близька з окультизмом, спіритизмом, каббалой та ін.

ТІАРА ПАПСЬКА – потрійна корона папи римського, з хрестом угорі, прикрашена діамантами. Символ його потрійної влади: намісника Христа на Землі; католицького первосвященика; вчителя і пастиря (монарха папської держави – нині Ватикан).

ТОНЗУРА – виголене місце на маківці, знак належності до духовенства у католицизмі.

ТРЕБА – молитва і служба, що здійснюється священником на прохання одного або кількох віруючих. Треби викладені в спеціальній богослужбовій книзі – Требнику.

ТРІЙЦЯ — християнський догмат, згідно з яким єдиниїї Бог одночасно існує в трьох іпостасях (особах) — як Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий.

ТРОПАР — молитовний урочистий спів на честь якого-небудь свята чи святого.

УНІЯ ЦЕРКОВНА — об'єднання однієї з церков православного Сходу чи її частини з Римо-католицькою церквою на засадах визнання першості Риму.

ФІЛІОКВЕ (лат. — " і від сина") — прийнятий вперше на Толедському церковному соборі (не вселенському) додаток до християнського Символу віри про походження Святого Духа від Бога-Отця «і від Бога-Сині». Хоча II Вселенський собор 787 р. ухвалив формулу «Святий Дух сходив від Отця», навколо неї все ж розгортається суперечка Риму і Константинополя. Греко-візантійські ієрархи відкинули філіокве, а папи римські із середини IX ст. повністю його визнали, що й було одним із приводів поділу християнства в 1054 р.

ХАРИЗМА (гр. — дар) — благодать, Божий дар, особлива сила, дарована апостолам Святим Духом у Єрусалимському храмі на П'ятдесятницю для подолання гріховності та спасіння.

ХАСИДИЗМ — релігійна течія серед євреїв Польщі, України та Росії, що виникла на початку XVIII ст. Спочатку X. відображав протест трудящих мас проти верхівки єврейських громад та рабинів. Хасиди вчили, що людина повинна прагнути до повного злиття з Богом не шляхом поглиблення у "священні книги", як того вимагали рабини, а щирою молитвою та благочестям.

ХРАМ — культова споруда, призначена для здійснення богослужінь і проведення релігійних обрядів. У православ'ї X. називаються церквами, у католицизмі — костьолами, в ісламі — мечетями, в іудаїзмі — синагогами.

ХРЕСТ — предмет релігійного культу, який наділяється особливою магічною силою. Священний символ християн.

ХРИСТИЯНСТВО — найчисленніша світова релігія, що виникла у І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії.

ХРИСТИЯНСЬКА ЛЮБОВ — беззастережне прийняття того, кого любиш, і самовідданість щодо нього аж до самозречення.

ЦАДИК — у хасидизмі очолює паству. Віра в могутність Ц. доходила до твердження: "Ц. можуть відмінити навіть присуд Бога".

ЦЕЛІБАТ — безшлюбність, обітниця, яку приймають католицькі священики, впроваджений у XI ст. У православ’ї обіт безшлюбності пов'язаний з прийняттям чернецтва.

ЧАСОСЛОВ – церковна книга, що містить псалми, молитви, пісні та інші тексти для щоденних богослужінь (крім текстів літургії). Призначений для півчих, церковних ченців.

ЧЕРНЕЦЬ — особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво і дала обітницю вести аскетичний спосіб життя в монастирі згідно з монастирським статутом. Вища церковна ієрархія — єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кардинали, патріархи, священики, як правило, вихідці з чернецтва.

ЧЕТЬЇ-МІНЕЇ – збірник «життєписів святих», повчань та інших релігійних текстів з поширенням їх на кожен день і місяць, за службами, що встановлено у православній церкві.

ЧИСТИЛИЩЕ — католицьке віровчення про те, що у потойбічному світі, крім раю і пекла, є й Ч., де душі померлих проходять очищення, перш ніж вступити до раю. Очищення душ здійснюється шляхом різних випробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі. Доля душі померлого залежить не тільки від поведінки людини в земному житті, а й від старанності та матеріальних можливостей рідних і близьких померлого.

Поиск по сайту: