МОДУЛЬ I. Релігієзнавство як галузь знань і навчальна дисципліна. Предмет, структура і призначення курсу «Релігієзнавство»

АГНОСТИЦИЗМ (грец. - знання) - вчення, що заперечує повну чи часткову можливість пізнання світу.

АГРАРНІ (ЗЕМЛЕРОБСЬКІ) КУЛЬТИ — сукупність релігійно-магічних вірувань і обрядів із метою впливу надприродним шляхом на стихії природи, із метою підвищення продуктивності праці.

АДЕПТ (лат. - той, хто досяг) - втаємничений будь-якого вчення, секти.

АМУЛЕТ (араб.— носити) — талісман — предмет, який наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть. Віра в А. пов'язана з фетишизмом та магією.

АНТРОПОМОРФІЗМ — надання предметам і явищам природи, міфічним істотам людських рис.

АСКЕТИЗМ (гр. — добре навчений) — відмова, відрікання від життєвих благ і задоволень заради служіння Богу.

АТЕЇЗМ (гр. — безбожність) — усвідомлення марновірності релігії, заперечення й теоретичне спростування її уявлень.

ВІЛЬНОДУМСТВО — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

ВІРА — бездоказове вираження істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил (Бога).

ВІРУЮЧИЙ — особа, яка є суб'єктом релігійної віри і діяльності.

ВОЛЯ — здатність людини до вибору мети діяльності; внутрішні зусилля, необхідні для її втілення.

ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що вивчає роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем.

ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ м. – своїм корінням він сягає ще часів середньовіччя, зокрема традицій екзегетики (розділу теології, який тлумачить Святе Письмо – Біблії). Метод охоплює систему різноманітних засобів пояснення сакральних текстів, творів отців церкви, релігійних авторів минулого, релігійних процесів і явищ загалом. Цей метод сприяє не простому поясненню, а розумінню, виявленню сутнісних ознак і властивостей релігійних явищ.

ГНОСЕОЛОГІЯ (гр. — пізнання) — філософське знання про закономірності, механізм процесу пізнання, його можливості й умови вірогідності, істинності.

ГУМАНІЗМ (лат. — людяний)— історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

ДІАЛЕКТИЧНИЙ (пізнавальний) метод – дає змогу розглядати явища релігії в динаміці їх становлення і розвитку, у їх взаємозв’язку між собою та з процесами і явищами інших сфер суспільного буття (філософія, політика, мораль, мистецтво).

ЕТИМОЛОГІЯ (гр. - істинне слово) - 1) розділ мовознавства, що вивчає походження слів; 2) пояснення походження якогось слова зіставленням його з спорідненими словами тієї самої або іншої мови.

ЕТНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що вивчає місце і роль етнічного та релігійного компонентів у житті певного народу, нації.

ІНТЕГРАТИВНА - здатність релігії сприяти безконфліктному зв’язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти чи суспільства.

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі релігійний феномен у всьому його різноманітті, відтворює історичні форми різних релігій, нагромаджує і зберігає інформацію про релігії, що існували або існують.

КОМПЕНСАЦІЙНО-ТЕРАПЕВТИЧНА ФУНКЦІЯ РЕЛІГІЇ — здатність релігії своїми специфічними засобами й властивостями («свободою у дусі», «братством у вірі», «рівністю у гріховності й стражданні», особистісним богоспілкуванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтації людей, наповнити новим сенсом їхнє життя.

КОМУНІКАТИВНА – здатність релігії впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв’язки.

ЛЕГІТИМІЗУЮЧА – здатність релігії виховувати у віруючих поважливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до Божого промислу, а не суспільного розвитку.

МЕТОДИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА - шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумство.

ПРИНЦИП ІСТОРИЗМУ – вимагає, щоб об’єкт релігієзнавчого пошуку сприймався не як щось усталене й незмінне, а як те, що повсякчас змінюється, розвивається. Цей принцип вимагає вивчати релігійні об’єкти у розвитку, з урахуванням конкретних просторово-часових координат.

ПРИНЦИП ОБ’ЄКТИВНОСТІ – цей принцип, як основна методологічна засада будь-якого наукового знання, є відправним. Його сутність виражає вимога розглядати релігійний феномен таким, яким він є сам по собі, без будь-яких суб’єктивних інтерпретацій, емоційно-уперджених установок. Певний об'єкт має аналізуватися з урахуванням його внутрішньої необхідності, як незалежна цілісна система.

ПРИНЦИП ТОЛЕРАНТНОСТІ – передбачає діалог релігійного й нерелігійного світогляду. Обидва типи світогляду мають низку спільних ознак, елементів (початкові інтегральні уявлення, поняття), ідей, що утворюють структуру, „будівлю” світоусвідомлення й світовідчуття; вони містять загальнолюдські елементи – об’єктивно-істинні знання, моральні уявлення, що виражають необхідні умови суспільного буття, загально значимі духовні цінності. Цей принцип пов’язаний із проблемою свободи совісті, ненасильство у справах віри.

ПРЕДМЕТОМ релігієзнавства є своєрідність вияву релігійного феномена; механізм його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття; особливості його функціонування в історії суспільства; точка дотику й шляхи взаємодії з іншими сферами культури – мораллю, мистецтвом, наукою.

ПРИНЦИПИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА – основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях: зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань тощо; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

РЕГУЛЯТИВНА – здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та корегувати міжособистісні стосунки.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО -галузь гуманітарних знань, спрямованих на осягнення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

СВІТОГЛЯДНА – здатність релігії формувати у віруючих систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію.

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ метод – порівняно з діалектичним є відносно новим. Дає змогу проникнути до „чистої суб’єктивності” індивіда. Іншими словами, за допомогою певних засобів вияву сенсів він дає змогу співвідносити мотиви, уявлення, ідеї, мету віруючих.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ - розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інтуїції, особистих відчуття і бачення.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ — сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

ФРЕЙДИЗМ — загальна назва філософсько-антропологічних і психологічних концепцій 3. Фрейда та його послідовників, в основу яких покладено проблему несвідомого.

Поиск по сайту: