СЛОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ

А

• АБСОЛЮТ (лат. absolutus - безумовний, необмежений) - те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна першооснова світу. Звідси - «абсолютна ідея», абсолютна мо­нархія тощо.

• АБСТРАКЦІЯ (лат. abstracto - відокремлюю) - один з мо­ментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція - процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відно­шення, властивостей.

• АБСУРД (лат. absurdus - безглуздий, нісенітний) - твер­дження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної системи, принципово несумісне з нею.

• АГНОСТИЦИЗМ (грец. непізнаванний) - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Термін «агностицизм» за­провадив у 1869 р. англійський дослідник природи Т. Г. Гекслі.

• АДЕКВАТНИЙ - лат. - відповідний, рівний, еквівалентний.

• АКСІОЛОГІЯ (гр. ахіа - цінність і...логія) - вчення про цінності. Аксіологічний підхід - ціннісний підхід.

• АКСІОМА (грец. ахіота - загальноприйняте, безперечне) - у широкому розумінні безумовне положення, яке не викликає сумнівів. У вузькому розумінні - твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що кладеться в основу доведень інших тверджень (теорем) цієї теорії.

• АКЦИДЕНЦІЯ (лат. accidentia - випадковість) - випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

• АЛОГІЗМ - міркування, що порушує закони логічного мис­лення; нелогічність взагалі. Веде до двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини.

• АЛЬТЕРНАТИВА (лат. alternare - чергуватися, вагатися) -необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну.

• АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter - інший) - моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших.

• АНАЛОГІЯ (грец. analogia - відповідність, подібність, схо­жість) - умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками.

• АНАМНЕЗИС (грец. anamnesis - пригадування) - термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка згадує про бачене нею у світі потойбічному.

• АНІГІЛЯЦІЯ (лат. ad - до і nihil - ніщо) - взаємодія елементар­них частинок і відповідних античастинок, унаслідок якої вони перетворюються на кванти випромінювання або інші частинки.

• АНІМІЗМ (лат. апіта, animus - душа, дух) - віра в існу­вання душі як надприродного носія життя людини.

• АНТАГОНІЗМ (грец. antagonisma - суперечка, боротьба) -одна з форм суперечностей, яка характеризується гострою не­примиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій.

• АНТЕЇЗМ - світоглядно-ментальна риса української філо­софії. Термін походить від давньогрецького міфічного персо­нажа Антея, що черпав свою життєву силу в постійному зв'яз­ку з матір'ю-землею.

• АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ (лат. anti... - проти і clericalis - церковний) - система поглядів і суспільні рухи, спрямовані проти намагань церкви підпорядкувати собі економічне, полі­тичне і духовне життя суспільства.

• АНТИНОМІЯ (грец. antinomia - суперечність у законі) - суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однако­вою мірою логічно доведене в певній системі.

• АНТИТЕЗА (грец. antithesis - протиставлення, суперечність) -1) у логіці - судження, що суперечить тезі. Антитеза є не­обхідною складовою частиною непрямого доведення; 2) у фі­лософії Г. В. Ф. Гегеля - другий з трьох ступенів тріади.

• АНТРОПОГЕНЕЗ (грец. антропос - людина і генезис - по­ходження) - процес історико-еволюційного виникнення й роз­витку людини як суспільної істоти, діалектично нерозривно по­в'язаний з формуванням і розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, мови.

• АНТРОПОЛОГІЗМ (грец. антропос - людина і логізм - суджен­ня) - зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людсь­кої природи. Термін «антропологізм» запровадив А Фейербах

• АНТРОПОМОРФІЗМ (грец. антропос - людина і morphe -вигляд, форма) - наділення предметів природи, небесних тіл, тварин, а також надприродних істот (духів, богів) зовнішністю і фізичними властивостями людини.

• АНТРОПОСОФІЯ (грец. антропос - людина і софія - мудрість) -релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину.

• АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (грец. антропос - людина і лат. cen­trum - осереддя, центр) - принцип деяких релігійно-іде­алістичних вчень, за яким людина нібито є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.

• АПОЛОГЕТИКА (грец. apologetikos - захисний, виправда­ний) - галузь християнського богослов'я, що обґрунтовує віро­вчення християнства.

• АПОРІЯ (грец. aporia - безвихідь) - утруднення у вирішенні проблеми, пов'язаної з суперечністю між даними спостере­ження і спробами мисленого аналізу їх.

• АПОСТЕРІОРІ (лат. a posteriori - з наступного) - філософсь­ке поняття, що означає знання, набуте з досвіду.

• АПРІОРІ (лат. a priori - з попереднього) - філософське поняття, що означає знання, яке передує досвідові.

• АРТЕФАКТ (лат.) - штучний факт, результат людського творення.

• АРХЕ (грец. arche - початок, походження) - термін давньо­грецької філософії: 1) відправна точка, початок чого-небудь у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина чого-небудь.

• АРХЕТИП (грец. arche - початок і typos - образ) - в ана­літичній психології термін, що ним позначають «первісні уяв­лення» або «універсальні форми думки», які є цеглинами, з яких складається колективне несвідоме. Архетипи колектив­ного несвідомого - це пам'ять поколінь, яка сформувалася тоді, коли наші предки тривалий час переживали схожі події.

• АСКЕТИЗМ (грец. asketes - навчений вправам; пустельник, чернець) - моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від жит­тєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досяг­нення морального чи релігійного ідеалу.

• АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - поєднання) - у психології зв'язок, який утворюється при певних умовах між двома або біль­ше психічними утвореннями (відчуттями, сприйняттями, уявлення­ми, ідеями тощо); дія цього зв'язку полягає в тому, що з'явлення одного члена асоціації приводить до появи іншого (інших).

• АТАРАКСІЯ (грец. ataraxia - спокій, незворушність) - по­няття давньогрецької етики про душевний спокій як мету й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина.

• АТЕЇЗМ (грец. atheon — безбожність) - система ідей, погля­дів, переконань, що заперечують існування Бога.

• АТРИБУТ (лат. attribute - надаю, наділяю) - необхідна, сут­тєва, невід'ємна властивість предмета або явища, без якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані мислитися.

• АФЕКТ (лат. affectus — хвилювання, пристрасть) - сильне короткочасне емоційне переживання.

Б

• БЛАГО — поняття, яким позначають усе, що має для людини позитивне значення. Залежно від здатності речей та явищ за­довольняти різні потреби людини розрізняють блага матері­альні (засоби виробництва, їжа, одяг тощо) і духовні (свобода, істина, краса, добро та ін.).

• БОГ - надприродна всемогутня істота, головний об'єкт релі­гійної віри і поклоніння. У розвинених релігіях Бог завжди ви­ступає як особистість, з якою віруючий може спілкуватися, вимолювати у неї певні блага, просити про втручання в події.

• БУТТЯ - філософська категорія, що позначає: 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне, на відміну від види­мого; 3) реальність, яка існує об'єктивно, поза свідомістю люди­ни і незалежно від неї; 4) загальний спосіб існування людини.

В

• ВЕРИФІКАЦІЯ (лат. verus - істинний і facio - роблю) - встанов­лення істинності наукових тверджень у процесі їх емпіричної перевірки.

• ВІРОГІДНІСТЬ - форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні.

• ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. voluntas - воля) - 1) напрям у філософії, який проголошує основою буття волю; 2) діяль­ність, що керується лише суб'єктивними бажаннями та рі­шеннями.

Г

• ГЕДОНІЗМ (грец. hedone - насолода, задоволення) - філо­софсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою життя людини є насолода.

• ГЕНЕЗИС (грец. genesis - виникнення, зародження) -поняття, що виражає як момент походження, виникнення пред­метів і явищ, так і процес їх закономірного розвитку.

• ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. hermeneutike — мистецтво тлума­чення): 1) у класичній філології - вчення про інтерпретацію рукописних і друкованих давніх текстів; 2) у сучасній філо­софії - метод тлумачення культурно-історичних явищ, який протиставляється об'єктивному, традиційно-науковому ме­тоду.

• ГІЛОЗОІЗМ (грец. hyle - речовина, матерія і zoo - життя) - філософське вчення, за яким здатність відчувати нібито прита­манна всій матерії. Термін «гілозоїзм» запроваджено в XVII ст.

• ГНОСЕОЛОГІЯ (грец. gnosis - пізнання і...логія) - розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення суб'єк­та до об'єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої себе.

• ГУМАНІЗМ (лат. humanus - людський, людяний) - у широ­кому значенні - історично змінна система поглядів, яка визна­чає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у вузькому значенні - культурний рух епохи Від­родження.

Д

• ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від лат. deviation - відхилення) -поведінка, яка відхиляється від норми.

• ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio - виведення) - перехід від за­гального до окремого. Дедукція має значення методу дослі­дження, при якому окреме пізнається на основі знання загаль­ної закономірності.

• ДЕЇЗМ (лат. Deus - Бог) - принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втру­чання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм виник у XVII ст. в Англії.

• ДЕКОНСТРУКЦІЯ - особлива стратегія стосовно тексту, яка включає в себе одночасно і його «деструкцію», і його ре­конструкцію.

• ДЕМАГОГІЯ (грец. demagogic/. - букв. - керівництво наро­дом) - засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману не­здійсненними обіцянками, популярними гаслами, навмисним викривленням фактів.

• ДЕМІУРГ (грец demiurgos - ремісник, творець) - в ідеалістичній філософії творче начало, творець Всесвіту, в теології - Бог.

• ДЕМОКРАТІЯ (грец. demokratia - народовладдя) - форма державного устрою, що характеризується наявністю представ­ницьких установ і участю народу в управлінні державою.

• ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinatio - визначений, обмежений) - філософське вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської волі.

• ДЕФІНІЦІЯ (лат. definitio - визначення) - логічне визначен­ня змісту якогось поняття.

• ДИСКУРС (лат. discursus - міркування, доказ) - поняття, яке означає промову, виступ, міркування.

• ДИСКУРСИВНИЙ (лат. discursus - міркування, доказ, аргу­мент) - той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий, опосередкований.

• ДИХОТОМІЯ (грец. dichotomia - поділ надвоє) - тип поділу понять, коли виділяються два видових поняття, причому до змісту одного з них включено ознаку, яка є запереченням від­повідної ознаки іншого поняття.

• ДІАЛЕКТИКА (грец. dialektike - мистецтво ведення бесіди, полеміки) - 1) у давньому значенні: мистецтво полеміки, ло­гічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подо­лання суперечностей у судженнях супротивника; 2) у сучасно­му розумінні: а) об'єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби і розв'язання притаманних їм супереч­ностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення.

• ДІАЛОГ (грец. dialogos - розмова, бесіда) - форма мовно-мислительної комунікації, в якій схрещуються два чи більше різноспрямованих потоки думок з метою з'ясувати спільні точки взаємопорозуміння та окреслити їх розбіжності.

• ДОГМАТИЗМ (грец dogma - думка, вчення, положення) - спосіб засвоєння і застосування знань, у якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма. Догматизмові властиві некритичне беззмістовне мис­лення за шаблонами, оперування готовими, раз назавжди ви­робленими формулами.

• ДУАЛІЗМ (лат. dualis - двоїстий) - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеаль­ного і матеріального.

• ДУХ - притаманна людині здатність бути самосвідомим суб'єктом мислення, почуттів і волі, що виявляється в ціле-покладанні та творчій діяльності.

• ДУША - термін, яким позначається психіка, внутрішній світ людини. Душа в релігії розглядається як нематеріальна потой­бічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі і ніби є основою, джерелом психічних явищ. У новоєвропейській філо­софії термін «душа» став вживатися для визначення внутріш­нього світу людини, її самосвідомості.

Е

• ЕВДЕМОНІЗМ (грец. eudaimonia - щастя) - етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя; особистого - індивідуалістичний Е., або суспільного - соціальний Е. Близький до гедонізму.

• ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio — розгортання) - поступовий розвиток предмета. У широкому розумінні, частіше у природо­знавстві, термін «еволюція» застосовують для визначення змін, розвитку взагалі й позначають ним не лише кількість зміни, а й весь процес розвитку в цілому.

• ЕВРИСТИКА (грец. heurisko - знаходжу) - термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов'язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, спосо­бах діяння. Під терміном «евристика» розуміється наука, що вивчає творчу діяльність.

• ЕГАЛІТАРИЗМ (франц. egaliti - рівність) - різновид уто­пічного соціалізму, що обстоює принцип зрівняльного розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацію виробництва на основі індивідуального господарства.

• ЕГОЇЗМ (лат. ego - я) - морально-етичний принцип, що по­лягає у нехтуванні інтересами суспільства та інших людей заради особистих інтересів.

• ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego - я і centrum - осереддя, центр): 1) філософський та етичний принцип, за яким індивід, осо­бистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороб­лива риса характеру, яка проявляється в крайньому індиві­дуалізмі, егоїзмі.

• ЕЙДОС (грец. eidos - вигляд, образ) - термін давньо­грецької філософії. Платон використовував його в різно­манітних значеннях, зокрема як синонім терміну «ідея», що розглядався як ідеальний прообраз речі. Арістотель вико­ристовував ейдос у значенні форми, що виступає в єдності з матерією.

• ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia - існування) - основна категорія екзистенціалізму, яка позначає внутрішнє буття лю­дини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслі­док чого людина є конкретною неповторною особистістю. Вперше термін «екзистенція» застосував датський філософ С. К'єркегор.

• ЕКЛЕКТИЗМ, ЕКЛЕКТИКА (грец. eklektikos - той, що вибирає, вибраний): 1) у первісному значенні - механічне поєд­нання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних еле­ментів, які безпринципно запозичуються з протилежних кон­цепцій; 2) напрям в античній філософії II ст. до н. е. - II ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філо­софських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між вченнями й школами.

• ЕМАНАЦІЯ (лат. emanatio - витікання, сходження) - термін, запроваджений стародавніми філософами, який означав сходжен­ня нижчих форм буття з вищого буття - єдиного універсаль­ного непорушного начала.

• ЕМПІРИЗМ (грец. етреігіа - досвід) - напрям у теорії пізнання, який, на противагу раціоналізмові, вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

• ЕНТЕЛЕХІЯ (грец. entelecheia - здійсненість) - у філософії Арістотеля внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формую­че начало.

• ЕПОХА (грец. epoche - зупинка, затримка) - якісно своє­рідний і відносно тривалий період історії, що виділяється на основі певних об'єктивних ознак.

Є

• ЄВГЕНІКА (грец. eugenes - родовитий, знатний) - термін, який вживається для позначення напряму в генетиці людини, що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини.

З

• ЗНЯТТЯ - одна з центральних категорій філософії Г. В. Ф. Гегеля, яка позначає одночасно знищення і збереження чогось.

І

• ІДЕАЛ (франц. ideal, грец. idea - першообраз) - уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспіль­ного класу.

• ІДЕАЛІЗМ (грец. idea — вигляд, першообраз) - протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довес­ти, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а бут­тя, природа, матеріальне - вторинним.

• ІДЕОЛОГІЯ (від грец. idea і...логія) - система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, що виражають інтереси певних класів або соціальних груп.

• ІДЕЯ (грец idea - вигляд, образ, начало) - форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетво­рення.

• ІЛЮЗІЯ (лат. illusio - обман, помилка): 1) викривлене, хибне сприймання дійсності; 2) необґрунтована надія, нездійсненна мрія. Джерелом соціальних ілюзій є відсутність наукового розуміння суспільства та його законів, а також ущербність людського буття і свідомості.

• ІМАНЕНТНИЙ (від лат. immanens - властивий, притаманний чомусь) - внутрішньо притаманне, на противагу трансцен­дентному - зовнішньому; випливає з природи самого явища.

• ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - владний, наказовий) - ви­мога, наказ, закон. У І. Канта - загальнозначуща моральна вимога на противагу особистому принципу (максимі).

• ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. indeterminatus — невизначений, не­обмежений) - філософське вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними.

• ІНДИВІДУАЛІЗМ (франц. individualisme, від лат. individuum - неподільне) - риса світогляду і принцип поведінки лю­дини, коли інтереси окремого індивіда абсолютизуються, проти­ставляються колективові та суспільству.

• ІНДУКЦІЯ (лат. inductio - наведення) - спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висуну­того припущення чи гіпотези.

• ІНСТИНКТ (лат. instinctus - спонука, потяг) - багато­ступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпе­чення життєвих функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому.

• ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ (лат. instrumentum - знаряддя) - філософське вчення, яке вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, що по­стійно змінюється; різновид прагматизму.

• ІНТЕЛІГІБЕЛЬНИЙ (лат. intelligibilis - пізнаваний, мисли­мий) - той, що осягається тільки розумом, мисленням.

• ІНТЕНЦІЯ (лат. intentio - прагнення, намір) - термін схолас­тичної філософії, яким позначали намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет.

• ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ (лат. inter - між і суб'єкт) - у деяких сучасних філософських напрямах (феноменологія, нео­позитивізм) термін для позначення феноменів, загальнозначущих для багатьох суб'єктів. Джерело цієї загальнозначущості вбачають у свідомості суб'єктів, а не об'єктів.

• ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ - термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як засіб визначення світо-і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву постмодерністської чуттєвості.

• ІНТУЇТИВІЗМ - напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.

• ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor — уважно дивлюсь) - спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве спогля­дання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсив­ного характеру логічного мислення.

• ІПОСТАСЬ (грец. hypostasis - ущільнення, основа, сутність) - термін античної філософії, вперше вжитий у значенні оди­ничного реального буття. У патристиці «іпостась» розумі­ється в значенні «індивідуальна субстанція», «перша сутність». У ХІХ-ХХ ст. спостерігається тенденція до витлумачення І. як певного особистого і загальнолюдського начала з метою вийти за межі «атомарної» концепції індивіда до поняття особис­тості як свободи по відношенню до природи.

• ІРОНІЯ (грец еігопеіа - удаване незнання, прихований глум) -естетична категорія, яка означає, що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст, протилежний безпосередньо висловле­ному чи вираженому. Іронія Сократа - філософський принцип пошуку істини через сумнів.

• ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis - нерозумний, несвідо­мий) - у гносеології принцип філософських вчень, які обстою­ють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.

• ІСНУВАННЯ - 1) синонім буття; 2) буття, в якому ви­являється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму.

• ІСТИНА - адекватне відтворення в пізнанні об'єктивності, результат певного, визначеного практикою гносеологічного від­ношення, при якому пізнаваний образ суб'єкта виступає як правильне відображення дійсного стану об'єкта.

• ІСТОРИЗМ - принцип наукового пізнання, згідно з яким про­цеси дійсності мають розглядатися в їх закономірному істо­ричному розвитку, в тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх існування.

К

• КАЛОКАГАТІЯ (грец. прекрасне і хороший) - поняття ан­тичної естетики, яким позначали гармонію зовнішнього і внут­рішнього, краси і добра як умову досконалості людини.

• КАНОН (грец. kanon - правило, норма) - у мистецтві - сукупність твердо встановлених норм, правил і принципів художньої творчості. Каноном називають також твори, які є нормативним зразком.

• КАРМА (санскрит - дія, обов'язок, діяльність) - у вченнях індійських релігій - особлива містична сила, обов'язковий автоматично діючий «закон покарання» за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступ­них перевтіленнях.

• КАРТЕЗІАНСТВО - вчення французького філософа, матема­тика Р. Декарта (латинізоване ім'я Cartesius - Картезій, звідси і назва).

• КАТАРСИС (грец. katarsis - очищення) - термін, який у психології мистецтва й естетиці використовують для позна­чення сутності естетичного переживання. У давньогрецькій фі­лософії катарсис тлумачили як очищення душі від пристрас­тей, від чуттєвих прагнень, насолоду очищення душі під впли­вом мистецтва.

• КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - на­казовий) - термін, що його запровадив І. Кант для позначення безумовного веління моральної свідомості будувати свою пове­дінку відповідно до законів. Умовою категоричного імпера­тиву є свобода волі.

• КАТЕГОРІЯ (грец. kategoria - ствердження; основна й за­гальна ознака) - універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.

• КЛЕРИКАЛІЗМ (лат. clericalis - церковний) - політичний напрям у західних країнах, представники якого домагаються керівної ролі церкви і духівництва в державі та в житті сус­пільства.

• КОМУНІКАЦІЯ (лат. communicatio, від соmmunісо — раджу­ся, спілкуюся) - спілкування, зв'язок.

• КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ (лат. conventio - угода, договір) - філософська концепція, за якою наукові теорії і поняття є не відображенням об'єктивного світу, а наслідками довільної уго­ди, конвенції між вченими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення».

• КОНТЕКСТ (лат. contextus - сплетіння, зв'язок) - форма семантичної з'єднаності елементів тексту, а також позатекстових смислових відношень, що утворюються в процесі духов­ної та практичної діяльності людини.

• КОНФОРМІЗМ (лат. conformis - подібний, відповідний) - пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у по­ведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і пра­вил співжиття.

• КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. conceptus - думка, поняття) - на­прям у середньовічній філософії, представники якого дово­дили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійс­ності.

• КРЕАТИВНИЙ (лат. creatio - створення) - творчий, здібний до творчості.

• КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio - створення) - ідеалістичний напрям у біології, який стверджує, що виникнення всіх форм життя є наслідком божественного творіння.

• КРИТЕРІЙ (грец. kriterion - засіб судження) - мірило достовірності людських знань, їх відповідності об'єктивній дійсності.

• КУЛЬТ (лат. cultus — вшанування, поклоніння) — сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов'язаних з вірою у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії.

Л

• ЛОГІКА (грец. logike - наука про умовивід) - наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують до­сягнення об'єктивної істини у процесі міркування і пізнання.

• ЛОГОС (грец. logos - поняття, думка, розум) - термін давньогрецької філософії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропорційність», «основа», «розум» і набув значення об'єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі так званий космічний Л., неадекватний словам.

• ЛОГОЦЕНТРИЗМ - поняття Ж. Дерріди, яке означає західну інтелектуальну традицію, котра прагне у всьому знайти поря­док і смисл, відшукати першопричину або просто нав'язати смисл і впорядкованість усьому, на що спрямовується думка людини.

М

• МАГІЯ (грец. mageia - ворожба, чаклунство) - різновид ранніх релігійних вірувань і чаклунських дій, за допомогою яких людина первісного суспільства намагалася примусити уявні надприродні сили (фетишів, духів тощо) певним чином втрутитися в її життя.

• МАЄВТИКА (повивальна майстерність) - пізнавальний ме­тод, що його виробив Сократ, який порівнював свою діяль­ність, що допомагає народженню істини, з мистецтвом повиту­хи (акушерки).

• МАКСИМА (лат. maxima - основне правило, принцип) -узагальнююче правило, зразок.

• МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний) - проти­лежний ідеалізмові філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними.

• МЕДИТАЦІЯ (лат. meditatio - розмірковування) - розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглиб­леного зосередження.

• МЕТАФІЗИКА (грец. meta та physika - «після фізики») - 1) в історії філософії термін вживається для позначення філо­софських вчень про надчуттєві, недоступні досвідові начала бут­тя; 2) протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв'язком і роз­витком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху.

• МЕТОД (грец. methodes - шлях дослідження чи спосіб пі­знання) - спосіб організації практичного і теоретичного освоєн­ня дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта.

• МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і грец. логос - вчення) - 1) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.

• МІСТИЦИЗМ (грец. mystikos - таємничий) - у широкому розумінні - визнання надприродної сутності явищ; у вузько­му - релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість безпосередньо надчуттєвого і надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.

• МІФ (грец. mifhos - слово, оповідь, переказ) - 1) історично перша світоглядна форма відображення дійсності. М. є духовно-практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльнос­ті, форм взаємовідношення людини і природи, людини і сус­пільства; 2) вигадка.

• МІФОЛОГІЯ (грец. міф - оповідь, переказ і логос - вчення) -1) сукупність міфів будь-якого народу; 2) спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття людини первісного суспільства, викладені в системі міфів; 3) наука про міфи.

• МОДЕРНІЗМ (франц. modemisme, від moderne - новітній, сучасний) - 1) загальна назва формалістичних течій у мис­тецтві XX ст., яким притаманні заперечення реалізму, утвер­дження суб'єктивного в художній творчості, відмова від спад­щини художньої класики; 2) церковно-богословські напрями в сучасних релігіях, які прагнуть пристосувати ідеологію, куль­туру, організаційну структуру церкви до існуючих соціально-економічних цінностей і духовних умов життя суспільства.

• МОДУС (лат. modus - міра, спосіб) - властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атри­бута - невід'ємної властивості предмета у всіх його станах.

• МОНАДА (грец. monas - одиниця, неподільне) - основне поняття філософської системи Г. В. Лейбніца. Найпростіша, неподільна духовна єдність, першопочаток, основа явищ.

• МОНІЗМ (грец. monos - один, єдиний) - протилежний дуа­лізмові і плюралізмові філософський принцип пояснення різно­манітності світу як прояву єдиного начала - матерії або духу.

• МУДРІСТЬ - позатеоретична форма світоглядного філо­софського осмислення дійсності і розв'язання практичних пи­тань на основі життєвого досвіду і розуму.

Н

• НАРАТИВ - специфічний спосіб осмислення світу як особ­ливої форми існування людини, як властивого лише їй модусу буття.

• НАТУРФІЛОСОФІЯ (лат. natura - природа і філософія) - система умоглядних і часом фантастичних уявлень про при­роду, що розробляється у філософських вченнях переважно в епоху Відродження і Нового часу.

• НЕОПЛАТОНІЗМ - містичний та ідеалістичний напрям у філософії, що виник у III—V ст. н. е. в Римській імперії. На основі платонізму намагався поєднати різні системи античної філософії.

• НЕОПОЗИТИВІЗМ - один з основних напрямів західно­європейської філософії XX ст. Сформувався на основі вихід­них принципів позитивізму та емпіріокритицизму.

• НЕСВІДОМЕ - певний рівень психічного відображення дійс­ності, який характеризується мимовольністю виникнення і перебігу, відсутністю свідомого контролю й регулювання.

• НІГІЛІЗМ (лат. nihil - ніщо, нічого) - заперечення загально­прийнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій.

• НОНКОНФОРМІЗМ (лат. non - ні і conformis - подібний, відповідний) - прагнення будь-якою ціною суперечити думці більшості і діяти протилежним чином, не рахуючись ні з чим.

• НОУМЕН (грец. noumenon - осягнуте розумом) - термін, який означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномен). У Канта «ноумен» - проблематичне по­няття, що не містить логічної суперечності, але об'єктивну реаль­ність якого аж ніяк не можна пізнати без допомоги чуттів.

• НУС (грец. nus - думка, розум) - одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і мислительних закономірностей, що їм підпорядковані космос і люди­на. Поняття Н. найповніше розкрито у філософії Анаксагора.

О

• ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - перетворення суб'єктивного (власти­востей, притаманних суб'єкту) на об'єктивне (на властивості об'єкта), що відбувається в процесі суспільної практики.

• ОБРАЗ - форма і продукт суб'єктивного, ідеального відо­браження об'єктивної дійсності та свідомості людини.

• ОНТОЛОГІЯ (грец. on (ontos) - суще і...логія — вчення) - в історії філософії вчення про першопочаток буття. Під онтологією розуміли самостійну частину філософії, яка досліджувала нібито вищі, такі, що осягаються не відчуттями, а тільки розумом, основи всього сущого (буття, субстанція, простір і час, причинність тощо).

• ОПРЕДМЕТНЕННЯ І РОЗПРЕДМЕТНЕННЯ СУТНІСНИХ СИЛ ЛЮДИНИ - терміни, якими визначаються характерні особливості предметної діяльності. Під опредметненням розу­міють перетворення людських здібностей і сил на форму пред­мета, а під розпредметненням - перехід об'єктивного предмета в культурно-діяльні здатності суб'єкта.

П

• ПАНЛОГІЗМ (грец pan - усе і логос - слово, думка, розум) -об'єктивно-ідеалістичне вчення, яке вважає закони мислення (логіки) універсальними закономірностями становлення світу й ототожнює об'єктивну закономірність з необхідним зв'язком логічних категорій.

• ПАНПСИХІЗМ (грец. pan - усе і душа) — філософське вчення, яке проголошує психіку, душу загальною властивістю природи. Панпсихізм багато в чому схожий з гілозоїзмом.

• ПАНТЕЇЗМ (грец. усе і Бог) - філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією.

• ПАРАДИГМА (грец. paradeigma — приклад, взірець) - понят­тя, яке використовували в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним.

• ПАТРИСТИКА (лат. pater - батько) - один з провідних на­прямів ідеології в епоху середньовіччя, що мав на меті тлу­мачення біблійних текстів, питань теології тощо.

• ПЕРСОНАЛІЗМ (лат. personalis — особистий) - течія в су­часній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність.

• ПЕРЦЕПЦІЯ (лат. perceptio - сприймання) - чуттєве сприй­няття предметів. Г. В. Лейбніц розрізняв перцепцію як просте, безпосереднє уявлення про зовнішній світ і аперцепцію як ви­щу форму пізнавальної діяльності, пов'язану з самосвідомістю.

• ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis - множинний) - філософська концепція, за якою існує кілька або безліч незалежних суб­станціональних первоначал або видів буття.

• ПОЛІТЕЇЗМ (грец. багато і Бог) - багатобожжя, поклоніння багатьом богам.

• ПОСТПОЗИТИВІЗМ (лат. post — після і позитивізм) - течія в сучасній західній філософії науки, що склалася в 60-70-х роках XX ст. як спроба подолати деякі найбільш одіозні недоліки неопозитивізму.

• ПОСТУЛАТ (лат. postulatum - вимога) - аксіоматичне твер­дження, що змістовно виділяється серед інших аксіом теоре­тичної системи і передує доведенню її тверджень.

• ПРАГМАТИЗМ (грец. pragma - дія, діяння) - вчення в за­хідній філософії, за яким цінність понять, суджень та інших знань про об'єкти, їх властивості тощо визначається практич­ними наслідками для людини дій, що базуються на цих знаннях.

• ПРЕЦЕДЕНТ (лат. praecedens - попередній) - випадок, який стався раніше і тепер служить прикладом для наступних випадків подібного роду.

• ПРИНЦИП (лат. ргіпсіріит - начало, основа) - 1) перво­начало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, тео­рії, науки; 2) внутрішнє переконання людини.

• ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ (лат. providentia - передбачення, про­видіння) - теологічне розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу - як наперед визначеного наміру Бога.

• ПСИХОАНАЛІЗ (психо та аналіз) - одна з теоретичних засад фрейдизму, загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, запропоновані 3. Фрейдом в кінці XIX - на початку XX ст.

Р

• РАЦІОНАЛІЗМ (лат. rationalis - розумний, від ratio - розум) - 1) у широкому розумінні - філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізмові переконання у здатності людського розуму пізнавати закони розвитку приро­ди і суспільства; 2) напрям у теорії пізнання, який, на проти­вагу сенсуалізмові (емпіризмові), вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення).

• РЕАЛІЗМ (лат. realis - речовий, дійсний) - 1) термін, яким позначали своє вчення деякі матеріалісти, зокрема природо­дослідники; 2) у західній філософії початку XX ст. - сукуп­ність філософських вчень і шкіл, які визначають незалежне від суб'єкта існування об'єкта, причому під об'єктом розуміють як матеріальні речі, так і ідеальні поняття.

• РЕДУКЦІЯ (лат. reductio - повернення, приведення назад) -логіко-методологічний прийом, який полягає у зведенні в про­цесі дослідження одного явища до іншого, одного завдання чи проблеми до іншої з метою їх спрощення.

• РЕЛЕВАНТНИЙ (англ. relevant - відповідний) - відповід­ний, схожий, подібний.

• РЕЛЯТИВІЗМ (лат. relativus - відносний) - 1) принцип від­носності людських знань; 2) суб'єктивно-ідеалістичне вчення, яке абсолютизує відносність людських знань, заперечує момен­ти абсолютно істинного в них і на цій підставі заперечує об'єк­тивну істину, пізнаваність світу.

• РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio - обернення назад, відображення) - термін для позначення такої риси людського пізнання, як до­слідження самого пізнавального акту, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини.

• РИТУАЛ (лат. ritus - урочиста церемонія) - образ, норма поведін­ки, що історично склалася або її спеціально встановили, за якої спо­сіб виконання дій строго канонізується і має символічний характер.

С

• СВІДОМІСТЬ - властивий людині спосіб ставлення до світу через суспільство, вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях; найвища форма відображення матерії.

• СВОБОДА - притаманна людині специфічна здатність діяти від­повідно до своїх цілей та інтересів, які виражають переважно не наявну (вже здійснену), а майбутню, головним чином можливу, реальність.

• СВОБОДА ВОЛІ - один з аспектів свободи, в якому розкри­вається здатність людини приймати рішення зі знанням справи, панувати над собою.

• СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. saecularis - мирський, світський) - процес звільнення всіх сфер життєдіяльності людини і сус­пільства від впливу релігії.

• СЕМІОТИКА (грец. semeiotike — пов'язаний зі знаками) - наука про різні системи знаків, які використовуються для пере­дачі інформації.

• СЕНСУАЛІЗМ (лат. sensualis - чуттєвий, від sensus — по­чуття, відчуття) - напрям у теорії пізнання, який визнає від­чуття єдиним джерелом знань. Протилежний раціоналізмові.

• СИМУЛЯКР - поняття постмодернізму, яке означає: відо­браження базової реальності; воно приховує і спотворює базо­ву реальність; воно приховує відсутність базової реальності; воно не має ніякого відношення до будь-якої реальності; воно є своїм власним чистим симулякром. Симулякр - це творчий монтаж імітованої реальності.

• СИНЕРГЕТИКА (грец. sinergia - спільна дія) — науковий напрям, який досліджує процеси самоорганізації в природних, соціальних і когнітивних системах.

• СКЕПТИЦИЗМ (грец. skeptikos - недовірливий, той, хто до­сліджує) - філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об'єктивного світу.

• СОЛІПСИЗМ (лат. solus — один, єдиний та ipse — сам) - крайня форма суб'єктивного ідеалізму, згідно з якою єдиною реальністю є свідомість суб'єкта, його «Я», а об'єктивна дійс­ність - продукт свідомості.

• СОФІЗМ (грец. sophisma - судження, придумане хитро, майстерність, уміння) - логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне.

• СПЕКУЛЯТИВНЕ - термін, під яким розуміється тип теоретич­ного знання, що виводиться без звернення до досвіду, за допомо­гою рефлексії і спрямовується на осягнення граничних основ буття.

• СПОНТАННИЙ (лат. spontaneus - довільний) - характе­ристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх дій і причин, а внаслідок власного саморуху, довільно; самодіяльність, здатність до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами.

• СУБ'ЄКТ (лат. subjectum - те, що лежить в основі, підкладене) - носій певного роду діяльності; у теорії пізнання - свідома істота, що пізнає.

• СУБ'ЄКТИВНЕ - те, що властиве суб'єктові, визначається його діяльністю; психічна, духовна діяльність людини як суб'єк­та; знання і переживання суб'єктом самого себе; індивідуаль­ність пізнання різних людей.

• СУБЛІМАЦІЯ (лат. sublimo - високо піднімаю, підношу) - одне з основних понять теорії психоаналізу, особливий вид від­хилення інстинктів від притаманної їм спрямованості і переклю­чення їх енергії на досягнення соціальних і культурних цілей.

• СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність) - філософська категорія для позначення кінцевої основи всієї різноманітності явищ природи та історії, якою є саморух матерії.

• СХОЛАСТИКА (грец schole - вчена бесіда, школа) - тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Мала на меті обґрунтування, систематизацію і захист теології за до­помогою раціоналістичних засобів.

• СЦІЄНТИЗМ (лат. scientia - знання, наука) - світоглядна позиція, пов'язана з абсолютизацією позитивних аспектів впли­ву природничих наук на розвиток культури.

Т

• ТАБУ (полінезійське) - категорична заборона певних дій, по­рушення якої нібито неминуче призводить до тяжкої кари.

• ТЕЇЗМ (грец. Theos - Бог) - релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втру­чається в його події.

• ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos - мета, кінець і...логія) - вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, і все в розвитку природи і суспільства є доцільним.

• ТЕОГОНІЯ (грец. Theos - Бог, goneia - народження) - сукупність міфів про походження і родовід богів.

• ТЕОДИЦЕЯ (грец. Theos - Бог, dike - справедливість) - «боговиправдання» - релігійно-філософське вчення, яке має на меті усунути суперечності між вірою у всемогутнього спра­ведливого Бога і наявністю на землі «доказу» того, що саме зло є добром.

• ТЕОЛОГІЯ (грец. Theos - Бог і...логія), богослов'я - вчення про Бога, побудоване на основі логіко-схоластичних тлума­чень Святого письма. Теологія виступає догматичним обґрун­туванням, «теоретичним» змістом, серцевиною релігії.

• ТЕОСОФІЯ (грец. Theos - Бог і мудрість) - релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом пізнання «божественну мудрість», а джерелом його - містичну інтуїцію та одкровення.

• ТОМІЗМ (лат. Thomas - Фома) - напрям філософії като­лицизму, заснований на вченні Томи Аквінського.

• ТОТАЛЬНІСТЬ (лат. totus - увесь, цілий) - повнота, все­загальність, всеосяжність, охоплення усіх сторін дійсності.

• ТОТЕМІЗМ (алгонкінське ототем - його рід) - форма родової суспільної самосвідомості, для якої характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між певною родо­вою групою людей і певним видом тварин, рослин, рідше - тим чи іншим предметом або явищем природи.

• ТОТОЖНІСТЬ - рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу розглядати їх як один і той самий предмет.

• ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ - той, що зумовлює можли­вість пізнання.

• ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ - той, що лежить поза межами сві­домості й пізнання.

• ТРІАДА (грец. trias - трійка, трійця) - термін, яким познача­ють ідею про триступінчатість розвитку теза, антитеза, синтез.

У

• УНІВЕРСАЛИ (лат. universalis - загальний) - філософський термін, який вживався для позначення загальних понять (стіл, люди) на відміну від одиничних (конкретний стіл, конкретна людина). Широко використовувався в середньовічній схолас­тиці.

• УНІВЕРСУМ (лат. universum - світ, всесвіт) - філософський термін для позначення об'єктивного світу як цілісності, що перебуває в постійному саморусі й кожна частина якої є лан­кою в нескінченному ланцюгу розвитку матерії.

• УРБАНІЗАЦІЯ (лат. urbanus - міський, urba - місто) - історичний процес зростання і підвищення ролі міст у розвит­ку суспільства.

• УТИЛІТАРИЗМ (лат. utilitas - користь, вигода) - етична доктрина, яку характеризують три основні положення: 1) дію вважають правильною або неправильною на підставі наслідків, до яких вона призводить; 2) благо або зло наслідків вимірю­ється щастям або нещастям, до яких приводить дія; 3) для індивіда його особистий інтерес є важливим так само, як і ін­терес до людей. Через це завжди правильними будуть дії, що ведуть до найбільшого щастя найбільшої кількості людей.

• УТОПІЯ (грец. букв, неіснуюче місце) - термін, яким позна­чають ідеальні, науково необґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою.

• УЯВЛЕННЯ - чуттєво-наочний образ предметів, явищ дійс­ності, світу в цілому, який містить узагальнення суспільного та індивідуального досвіду людей.

Ф

• ФАЛЬСИФІКАЦІЯ (лат. falsificatus — підроблений) - навмисне спотворення, викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів з корисливих міркувань.

• ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis - визначений долею) - концепція, за якою хід подій у природі, суспільстві, житті кожної людини наперед визначено Богом, його волею.

• ФЕНОМЕН (грец. phainomenon - те, що з'являється) - явище, єдине в своєму роді, взяте в цілісності, в єдності з його суттю. Феномен як очевидна даність осягається за допомогою інтуїції.

• ФІДЕЇЗМ (лат. fides - віра) - напрям філософської думки, який намагається підмінити знання релігією, поставити віру над розумом.

• ФІЗИКАЛІЗМ - одна з концепцій неопозитивізму, за якою істинність положення будь-якої науки залежить від можли­вості перекласти його мовою фізики, «фізикалій».

• ФІКЦІОНАЛІЗМ (лат. fictio - вигадка) - філософська концепція, висунута наприкінці XIX ст., за якою наше уявлен­ня про світ є сукупністю ілюзій, функцій. Згідно з Ф., продук­тами мислення є своєрідні «корисні функції», які не мають ні­чого спільного з об'єктивною дійсністю і служать лише інструмен­тами орієнтації у світі.

• ФЛУКТУАЦІЯ (лат. fluctuation - хитання) - випадкові відхилення від простежуваних середніх значень фізичних вели­чин, які характеризують систему, що складається з великої кількості елементів і підлягає не динамічним, а статистичним законам.

• ФУНКЦІОНАЛІЗМ - один з компонентів системного підхо­ду, суть якого полягає у виявленні функцій окремих елемен­тів і підходів певного соціального утворення.

• ФУТУРОЛОГІЯ (лат. futurum - майбутнє і логія) - галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; вчення про майбутнє.

X

• ХІЛІАЗМ (грец. chilioi - тисяча) - релігійне вчення про тисячолітнє «царство Боже» на землі, що нібито настане перед «кінцем світу».

• ХОЛІЗМ (лат. holos - цілий, увесь) - «філософія цілісності» - напрям у сучасній західній європейській філософії, який роз­глядає цілісність світу як наслідок творчої еволюції, що спря­мовується нематеріальним і непізнаванним «фактором ціліс­ності».

Ц

• ЦИВІЛІЗАЦІЯ (лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільст­ва; 3) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворен­ня, локалізоване у просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні (наприклад, антична цивілізація, римська цивілізація). Термін запровадив В. Р. Мірабо (1757 p.).

• ЦИНІЗМ (вчення кініків) - презирливе ставлення до культу­ри суспільства, до його духовних і особливо моральних цін­ностей та загальноприйнятих норм поведінки; безсоромність.

Поиск по сайту: