 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Класицизм як мистецтво героїчної громадянськості
Класицизм виник на гребені суспільного піднесення французької нації й французької держави. Основою теорії класицизму став раціоналізм, що спирався на філософську систему Рене Декарта. Предметом мистецтва у класицизмі проголошувалося тільки прекрасне, піднесене. Етичним та естетичним ідеалом виступала античність.
Класицизм — мистецтво героїчної громадянськості. Оспівуючи героїчні ідеали, мистецтво класицизму зовсім не цікавилося сучасністю, реальними людьми та їхнім побутом, а тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів.
XVII ст. у Франції — століття театру. Першим великим французьким драматургом був П'єр Корнель (1606—1684 pp.), який написав ряд класичних п'єс. В основі " Сіда " лежить лицарський сюжет про боротьбу кохання та обов'язку. В " Горації " ідеї громадянського обов'язку переважають над усім і повністю підпорядковують собі людські пристрасті.
Сюжети трагедій другого великого драматурга XVII ст. Жана Расіна (1639—1699 pp.) головний конфлікт свого часу: герої Расіна обстоюють свою гідність, зневажену деспотичним свавіллям. " Андромаху " і " Федру ". Расін — неперевершений майстер вірша, тонкої психологічної характеристики.
Трагедія Расіна "Андромаха", в якій паризький глядач побачив пристрасті, що перемагають розум, спричиняють насильство, і розум, який чинить опір насильству, обстоює незалежність особистості. Расін вбачав основне джерело зла в егоїстичних пристрастях. Згубна сила неприборканих пристрастей особливо страшна тому, що вони можуть призвести до злочину навіть благородні натури (" Береніка", "Баязет", "Мітрідат ").
В історії театру славу великого реформатора комедії здобув Мольєр (Жан Батіст Поклен 1622—1673 pp.). Він дав цьому жанрові глибокий суспільний зміст, сатиричну спрямованість і яскраву театральну форму, створив жанр високої комедії.
Пародійні комічні маски Мольєра передавали у гротесковому, буфонному висвітленні найхарактерніші риси "світської черні" — пишну мову і вигадливі манери ("Кумедні манірниці"), комічні ситуації зображали драматичні психологічні стани героя ("Сганарель, або уявний рогоносець"), поступово в них вводилися соціально-етичні проблеми ("Школа чоловіків", "Докучливі"). Серед великих комедій Мольєра — " Тартюф ", " Дон Жуан, або Кам'яний гість", "Мізантроп", "Скнара", "Міщанин у дворянстві". Головні герої Мольєра свідомо "загострені", у них переважає якась одна, домінантна риса.
Через сто років, уже у XVIII ст., П'єр Огюстен Карон де Бомарше (1732—1799 pp.) блискуче продовжив мольєрівську традицію зображення блискучих особистостей з простого народу — слуг. Це показ невмирущої дотепності, образ розумного і відважного борця за людську гідність — цирульника Фігаро (" Севільський цирульник" та "Одруження Фігаро "), який говорить своєму панові графу Альмавіві: "Вашою єдиною працею було народитися... в той час як мені, загубленому в темній юрбі, мені лише для того, щоб прогодуватися, довелося виявити більше знань і кмітливості, ніж їх було використано за сто років на управління всіма Іспаніями. І ви хочете змагатися зі мною?" Недарма Людовік XVI заборонив ставити "Одруження Фігаро" у театрі.
Справжнім творцем класичного напряму в живопису Франції став Нікола Пуссен (1594—1665 pp.). Теми його полотен: міфологія, історія, Старий і Новий Заповіти. Зображувані герої — люди сильних характерів і величних вчинків, високого почуття обов'язку перед суспільством і державою. Його твори: "Смерть Германіка", "Танкред та Єрмінія", " Визволений Єрусалим " — на сюжет поеми Торквато Тассо, італійського поета XVI ст. Усе поетично-піднесене, але це — царство холодної безпристрасності.
Найкраще у Пуссена — його пейзажі. Пуссен — творець класичного ідеального пейзажу в його героїчному вигляді — це не реальна природа, а природа "поліпшена", вигадана художником. Останніми роками Пуссен створив чудовий цикл картин "Пори року", які символічно відтворюють періоди земного людського існування.
Друга половина XVII ст. провідним стилем усього мистецтва офіційно стає класицизм.
Головне творіння другої половини XVII ст. — Версальський палац і парк (архітекторів у цей період цікавить проблема співвідношення ансамблю палацу і парку). Палац, фасад якого тягнеться на півкілометра, має три поверхи: перший — основа, опора, другий — головний, парадний і тому найвищий, третій, який увінчує будинок, легкий. Екстер'єр будинку класично точний, чергування вікон, пілястр, колон створює чіткий, спокійний ритм. Пишне декоративне оздоблення, особливо в інтер'єрі. Розкошами вражала і дзеркальна галерея (73 метри завдовжки, 10 метрів завширшки) між "Залом війни" і "Залом миру", з вікнами, які виходять у сад, з одного боку, і дзеркалами, в яких увечері в світлі численних свічок множилося, дробилося відбиття ошатного придворного натовпу, з іншого.
Версальський парк - це регулярний парк, бо в ньому все вивірено, розкреслено на алеї, визначено місця для фонтана та скульптур. Творцем парку був Ленотр, скульптури виконували такі знамениті майстри, як Жірардон та Куазево. Декоративні роботи у Версалі очолював "перший живописець короля", директор Академії живопису й скульптури, директор мануфактури гобеленів Шарль Лебрен. Саме йому французьке мистецтво завдячує єдиним декоративним стилем — від монументального живопису і картин до килимів та меблів.
З другої половини XVII ст. Франція міцно і надовго посідає провідне місце в художньому житті Європи. Але в кінці правління Людовіка XIV в мистецтві виникають нові риси, і мистецтву XVIII ст. вже належить розвиватися в іншому напрямку.
Поиск по сайту: