Загострення проблем гуманізму в житті і мистецтві

Серед рис художньої культури нинішнього століття можна виділити такі:

— відсутність домінуючого стилю і відповідно наявність багатьох течій, особливо в живопису й музиці;

— інтерпретація дійсності з позицій певних філософських ідей (марксизму, фрейдизму, екзистенціалізму);

— безпосередній зв'язок художньої творчості з глобальними проблемами світової політики, активне протистояння художньої інтелігенції мілітаризму, фашизму, тоталітаризму, дегуманізації життя, практиці маніпулювання масовою свідомістю та ін.;

— інтенсивне оновлення виражальних засобів, художньої мови в літературі, живопису, музиці, театрі;

— розвиток нового виду художньої творчості — кіно, який успішно конкурує з іншими мистецтвами за показником сил впливу на великі маси людей;

— величезні інтенсивність і динамізм суспільного життя, внаслідок чого мало не кожне десятиріччя має своє "обличчя", в тому числі і в художній культурі.

І все-таки XX ст. — це цілісна епоха, в якій простежується своя культуроформуюча ідея. Це ідея гуманізму, котра, втім, у мистецтві і в літературі виявляється не тільки в глибокому інтересі до людської особистості, що розглядається у найрізноманітніших ракурсах, а й, хоч як це парадоксально на перший погляд, у зникненні людини з поля зору митця.

Уся історія мистецтва XX ст. — це розповідь про невпинні пошуки нової точки опори. Найкращим з героїв Германа Гессе ("Деміан", "Степовий вовк"), Володимира Набокова ("Захист Лужина"), Джона Стейнбека ("Зима тривоги нашої") притаманні висока мужність і моральне благородство, і тому вони збереглися в часі.

Найстрашнішим потрясінням для культури став тоталітаризм і його нелюдське втілення — фашизм. Світ, яким він постав перед свідомістю мислячої людини 30—40-х pp., описав письменник (екзистенціаліст за філософськими поглядами) Альбер Камю (1913—1960 pp.) у притчі-хроніці " Чума ". Життя за цих умов стало випробуванням для всіх уявлень про гуманізм, і водночас найпростіші норми моралі набули смислу найважливіших постулатів людського існування.

Томас Манн, прихильник класичної спадщини думки і духу, все-таки ставився до російської революції з надією. Такі ж надії плекали Ромен Роллан, Теодор Драйзер, Анрі Барбюс та інші "перші імена" світової культури, навіть провидці у 30-ті pp. не хотіли помічати, що ті обіцянки, які давалися народам у 1917 р., все більше забуваються, що соціалістична революція перетворюється на свою протилежність. Ліон Фейхтвангер написав горезвісну хвалену книгу " Москва 1937 ". Згасали надії, і це довіряли тільки щоденникам, котрі такі письменники, як Ромен Роллан, Бертольд Брехт та інші, не публікували, вважаючи, що критика СРСР заподіє шкоди єдності антифашистського фронту. І все-таки створювалися книги, які відверто ставили під сумнів цінності соціалізму сталінського варіанта: Артур Кестлер у " Сліпучій імлі ", американський історик Семюель Коен у книзі " Великий терор ", Джордж Оруелл у "1984", Курт Воннегут у " Бойні номер п'ять, або Хрестовому поході дітей ", зриваючи покрови з тоталітарних режимів та їх ідеологій, з особливою гостротою ставили проблеми, які невідступно турбували всіх у нинішньому столітті: гуманізм, його деформації і перспективи.

Світ таємної поліції, що став буденністю, світ контролю над думкою, катувань, інсценованих процесів, масових депортацій, загального страху, повального донощицтва — такий світ не піддавався ні осягненню, ні зображенню у традиційних художніх формах. Всі ці реалії були змальовані у праці російського письменника Олександра Солженіцина " Архіпелаг ГУЛАГ ".

Поиск по сайту: