Загальна характеристика групи D

Якщо для групи типів лісу на найпівбідніших ґрунтах (А) прийнята назва бори, для групи на перехідних відносно бідних ґрунтах (В) - субори, а для групи на відносно багатих ґрунтах (С) лише умовно застосовується назва складні субори або сугрудки, то група лісів на багатих ґрунтах (О) не може отримати коротку і вичерпну назву, бо до їх складу входять діброви, рамені (ялинники), бучини, яличники та багато інших лісів, які об'єднує висока трофність ґрунту, що лежить в основі зростання мегатрофної рослинності.

Групи й можна лише умовно назвати дібровною, хоча серед багатьох кліматичних відмінностей діброви є найбільш характерною і найбільш ши­роко представленою формою лісів даної групи. При цьому не можна забу­вати, що діброви є вираженням не тільки високої трофності ґрунту, але і певних кліматичних умов, а саме: клімату відносно теплого або помірного, більш або менш континентального з спекотним літом, спорадичними посу-хами і іншими своєрідними рисами. В інших кліматичних умовах ґрунти також високої родючості, як і у дібровах, представлені іншими типами лісу, що є кліматичним замінником дібров, а саме:

1. Бучини - у помірно холодному та теплому кліматі морського та океаніч­ного типу.

2. Рамені (ялинники) - у помірно холодному вологому кліматі.

3. Яличники та кедрівники - у подібному кліматі, але з більшою континентальністю.

4. Модринники - у більш холодному та більш континентальному кліматі.
Окрім поділу на кліматичні форми, а у їх межах - на кліматичні варіан-
ти та поділу за гігротопами (за зволоженням), типи лісу групи Э поділяють-
ся на два роди едафічних варіантів: 1) на перехідну до сугрудків без'ясе-
неву підгрупу та найбільш родючу ясеневу підгрупу; 2) на ацидифільні та
капьцієфільні варіанти. Крім того, можливе виділення заплавних і інших
варіантів.

Свіжа діброва (D₂)

Синоніми: свіжий груд, лісостепова діброва, ялицева діброва та ін.

Свіжі діброви - найбільш розповсюджений тип дібров у Лісостепу. У центральній та північній частині цієї зони ними зайняті рівні плато та пологі схили різних експозицій, а на півдні - головним чином, північні схили, нижні частини схилів, тальвеги балок, їх привершинні западани.

Ґрунти - лісові суглинки, підзолисті суглинки, іноді - вилуговані чорнозе­ми. У лісостепових ґрунтах свіжих дібров горизонт карбонатів знижений і, як правило, залягає на глибині 120 см, що обумовлено достатнім зволоженням.

Корінні насадження свіжої діброви мають складну будову: у першому ярусі - дуб, ясен; у другому - клен звичайний, липа, ільм, клен польовий, груша, яблуня та ін. У західному Лісостепу в межах ареалу граба до скла­ду першого ярусу входить клен-явір та черешня, які, як правило, вищі за дуб, тому часто його витісняють. У другому ярусі свіжої діброви даного регіону переважає граб, крони якого верхівками входять у нижню частину першого ярусу. У другому ярусі знаходиться також клен польовий. Дуб і ясен у свіжій діброві мають II та І класи бонітету. Потрібно відмітити, що усі супутники дуба у даному типі знаходять оптимальні умови за зволожен­ням. Тимчасові типи насаджень досить різноманітні: липняки, осичники, березняки, а на заході - грабняки, насадження із черешні і т. п.

Підлісок часто відсутній із-за нестачі світла, а у дібровах безграбового варіанту - із ліщини, свидини, бруслини.

Характерними і переважаючими рослинами надґрунтового покриву свіжої діброви є види, які наведені у табл. 10.

Таблиця 10

Найбільш поширені види рослин живого надґрунтового покриву

свіжої діброви

Весною у покриві з'являються численні представники дібровної флори: проліски, ряст і ін.

Кліматичні варіанти свіжих дібров різноманітні. Сюди належать: а) лісо­степова зона, Крим, Кавказ; б) південнолісова зона.

Грабові діброви західного Лісостепу (басейн річокДніпра, Південного Буга, Дністра) з дубом звичайним. Панівне положення часто займають ясен, клен звичайний, явір, ільм, черешня; другий ярус - із граба, клена польового.

Підлісок відсутній.

«Гірські діброви»: Поділля, Криму - з дубом гірським, з панівним поло­женням ясена, явора, ільма, черешні, іноді граба, іноді з домішком бука. У балках кількість ясена та граба зменшується.

У більш північних регіонах (у тому числі і у Білорусі) виділяють едафічні варіанти свіжих дібров: 1) більш бідний без'ясеневий варіант, який за ро­дючістю ґрунту примикає до свіжої судіброви; 2) з більш родючими ґрунта­ми та наявністю ясена. Перші з наведених форм отримали назву «без'ясе- невих» тому, що у кліматичній зоні ясена ця порода відсутня через недо­статню ґрунтову родючість. Такі ліси найчастіше формуються на суглинис­то-супіщаних перехідних ґрунтах.

Свіжі діброви мають і так званий «нітрофільний» варіант, як правило, на глибоких чорноземах, які мають достатню кількість сполук кальцію, але через достатнє зволоження тут відбуваються активно процеси амоніфікації га нітрифікації.

Підріст дуба у свіжих дібровах зустрічається тільки у зріджених дере-востанах, він, як правило, має вигляд «сюрчків».

У «вікнах» пологу підріст може мати нормальний вигляд. Зате сходів і підросту інших порід завжди багато, вони часто заглушують підріст дуба.

Волога діброва (D₃)

Синоніми: вологий груд, яглицева діброва, дубняк-квасеничник, папо-ротева діброва та ін.

Вологі діброви зустрічаються у Лісостепу, частково на Поліссі і у лісах Криму. У Лісостепу вологі діброви найчастіше займають тальвеги балок, але у кліматично вологих районах вони можуть займати і плато. Гідрологічною передумовою їх появи є близький постійний рівень ґрунтових вод (3-4 м) або у випадку більш глибокого залягання - велика кількість опадів, особливо зимових зі стійким сніговим покривом. Саме це сприяє більш повному проникненню опадів у ґрунт.

Найчастіше вологі діброви зустрічаються у північних районах Лісосте­пу та південних районах Полісся. Відрізняється волога діброва від свіжої тим, що у складі деревостану зникає ясен, граб, а зростає-частка липи. Дуб знаходить у даних умовах для себе оптимум і має найвищі бонітети -І-І^а. Окрім підвищення бонітету дуба, він у даних умовах формує прекрасні стовбури. У лісостанах переважає пізня форма дуба, а у лісостепових бал­ках він у складі має - 100%. У підліску, окрім кущів, які зростають у свіжій діброві, росте бузина чорна, клен татарський, крушина ламка, калина та ін.

Похідні насадження - осичники, березняки, липняки, рідше -грабня-ки, зарослі верби козячої.

Найбільш характерні рослини з надґрунтового покриву наведені у табл. 11.

Основний фон у надґрунтовому покриві найчастіше створює - ялиця, яка сильно розростається. На галявинах розростаються більш гігрофільні види, призводячи до першої стадії заболочування. У цьому випадку з'яв­ляються такі види, як папороть жіноча, інші вологолюбні дібровні види.

Природне поновлення дуба, як правило, відбувається успішніше, ніж у свіжій діброві.

На Поліссі волога грабова діброва зустрічається у мозаїчному комплексі зі свіжою грабовою дібровою, але переважає саме волога діброва. При веденні господарства їх доводиться об'єднувати у єдиний загальний комплекс.

Таблиця 11

Характерні види рослин із живого надргунтового покриву вологої діброви

Сира діброва (D ₄)

Синоніми: сирий груд, мулистий груд.

Сирі діброви є малорозповсюдженими і у вигляді великих масивів зустрічаються лише на Поліссі. Вони відрізняються від вологих дібров більшим зволоженням та гіршою аерацією ґрунтів.

Ґрунти - підзолисто-глеєві, суглинисті та глинясті. Це призводить до зниження бонітету дуба. Постійний рівень ґрунтових вод знаходиться на глибині 1-2 м від поверхні. Тому усі деревні породи, у тому числі і дуб, мають неглибоку кореневу систему. До дуба домішуються «болотний ясен», ільм, вільха чорна.

У другому ярусі - клен звичайний, липа, а на заході - граб, але у не­значній кількості і поганого росту.

У підліску - ліщина, бруслина, свидина, крушина ламка, калина, бузи­на чорна, інші породи.

Найбільш характерні рослини надґрунтового покриву наведені у табл. 12.

Таблиця 12

Характерні види рослин із живого надґрунтового покриву сирої діброви

Вільшаники (D₅)

Синоніми: ясеневий вільшаник, улоговинний вільшаний, без'ясеневий вільшаних.

Зустрічаються на берегах струмків та невеликих річок, у пониззях річко­вих заплав.

Ґрунти - торфяно-болотні з глибиною торфу не більше 1 м.

Панівною породою у деревостані є вільха чорна, насадження якої зро­стають за І і вищими класами бонітету, а при застійному зволоженні - ниж­чими. Домішок «болотного ясена» не перевищує - 20%. Поодиноко зустрі­чається осика. Вільха чорна і ясен відрізняються довговічністю і високи­ми технічними якостями деревини. У підліску зростають черемха, сморо­дина чорна, іноді бузина, а у північних районах Полісся - ялина, яка може входити і до другого ярусу деревостану.

У надґрунтовому покрові переважають мегатрофні вологолюби, що свідчить про високий вміст вологи у вільшаному торфі. Окрім наведених видів, характерних для сирої діброви (0₄), тут зростають і більш волого­любні, які показані у табл. 13.

Таблиця 13

Типові види рослин із живого надґрунтового покриву віпьшаників

Додаток 2

Поиск по сайту: