Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик)

У кримінальному праві проблема ризику виникає лише у разі, якщо ризиковане діяння пов’язане з небезпекою правоохоронюваним інтересам або із заподіянням їм шкоди. Обставиною, що виключає в такому випадку кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду, є виправданий ризик.

Відповідно до ст. 42 КК виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, – це вчинення діяння (дії або без­діяльності), пов’язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не мог­ла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті осо­бою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Вчинення діяння, пов’язаного з ризиком (ризикованого діяння), є субсидіарним (додатковим) правом. Ним суб’єкт може скориста­тися лише в обстановці, при якій досягнення значної суспільно ко­рисної мети без ризикованого діяння є неможливим.

Виправданий ризик має свої підстави та ознаки. Цими підста­вами є: 1) наявність об’єктивної ситуації, що свідчить про необхід­ність досягнення значної суспільно корисної мети; 2) неможливість досягнення цієї мети неризикованим діянням; 3) прийняття особою запобіжних заходів для відвернення шкоди правоохоронюваним інте­ресам. Лише у своїй єдності вони виправдовують вчинення особою діяння, пов’язаного з ризиком.

Об’єктивна ситуація, що викликає необхідність досягнення значної суспільно корисної мети, в одних випадках може полягати в наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарсь­кому ризику; небезпека захоплення території супротивником при вій­ськовому ризику тощо), а в інших – в необхідності одержання нових знань (при дослідницькому ризику) або недопущенні великих збит­ків чи одержанні значної вигоди (при господарському ризику) тощо.

Для ризику потрібно встановити неможливість для даної особи в обстановці, що склалася, досягти поставленої мети нери­зикованим діянням. Якщо, наприклад, ситуація потребує порятунку життя хворого, недопущення господарських збитків, одержання майнової вигоди тощо, то звернення до ризикованого діяння можливе лише за відсутності інших, неризикованих засобів досягнення зазна­чених цілей. Якщо буде встановлено, що особа, яка вчинила дане діяння, мала реальну можливість (і вона це усвідомлювала) досяг­ти поставленої мети неризикованими діями, але вона цією можли­вістю не скористалася і заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вона підлягає відповідальності за цю шкоду на загальних під­ставах.

Здійснення ризикованого діяння припускає вжиття особою не­обхідних запобіжних заходів, що давали їй достатні підстави об­ґрунтовано розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюва­ним інтересам. Такі заходи залежать від характеру ризикованої дії (бездіяльності), сфери її поширення, реальних можливостей суб’єкта тощо (наприклад, підготовка й інструктаж обслуговуючого персона­лу при дослідницькому ризику, виготовлення або установка необхід­ного устаткування, організація охорони тощо). Ці заходи повинні бути достатніми (з погляду суб’єкта) для відвернення шкоди право­охоронюваним інтересам.

Нарешті, вжиті запобіжні заходи повинні дозволяти особі обґрунтовано, а не легковажно (самовпевнено) розраховувати на від­вернення шкоди. Це означає, що виправданими можуть визнаватися лише такі ризиковані дії, що не спричиняють з неминучістю заподі­яння шкоди. Особливість ризику в тому і полягає, що його вчинен­ня завжди містить можливість заподіяння шкоди правоохоронюва­ним інтересам, проте ступінь такої можливості при обгрунтованому ризику в будь-якому разі не повинна досягати неминучості заподі­яння шкоди. Якщо ж для особи очевидно, що, незважаючи на вжиті запобіжні заходи, ризиковані дії неминуче призведуть до заподіян­ня шкоди, виправданість ризику виключається.

Ознаками діяння, пов’язаного з ризиком, визнаються: 1) його мета; 2) об’єкт заподіяння шкоди; 3) характер діяння; 4) його своє­часність і 5) межі заподіяння шкоди.

Мета. Частина 1 ст. 42 КК передбачає, що ризиковане діяння повинно бути вчинене для досягнення значної суспільно корисної мети. Такою метою може бути, наприклад, запобігання техногенній аварії, одержання нових знань, порятунок хворого тощо. Якщо ж особа, запо­діюючи шкоду правоохоронюваним інтересам, прагне досягти вузькоегоїстичних, кар’єристських або інших подібних цілей, позбавлених суспільно корисного характеру, такий ризик виправданим не вважається.

При виправданому ризику поставлена суспільно корисна мета повинна бути значною. Поняття значущості такої мети є оці­ночним. Проте в будь-якому випадку вона повинна бути настільки високозначимою, щоб бути співрозмірною зі шкодою, що заподію­ється об’єкту кримінально-правової охорони. Ризиковані дії для до­сягнення незначної, хоча б і суспільно корисної мети, правомірними не є. Нарешті, правомірний характер такому діянню надає сама наявність зазначеної мети, незалежно від того, чи вдалося особі цю мету досягти.

Об'єктом заподіяння шкоди при виправданому ризику є правоохоронювані інтереси особи (наприклад, її життя, здоров’я або власність), суспільні інтереси (наприклад, громадська безпека, гро­мадський порядок, безпека руху транспорту) або інтереси держави (наприклад, недоторканність державних кордонів, збереження дер­жавної таємниці, авторитет влади, порядок управління).

Характер діяння. Виправданий ризик із зовнішньої сторони збігається з фактичними ознаками якогось злочину, передбаченого КК (наприклад, вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, залишен­ня в небезпеці, знищення або пошкодження майна, видача держав­ної таємниці, порушення правил пожежної безпеки тощо). Відпові­дно до ч. 1 ст. 42 ризиковане діяння може виражатися як в активній (дія), так і в пасивній (бездіяльність) поведінці. Таке діяння, нарешті, повинно заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам. Ця шкода може бути двох видів: 1) поставлення об’єкта кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди або 2) фактичне заподіяння йому шкоди.

Своєчасність ризикованого діяння полягає в тому, що воно повинно бути вчинено лише протягом часу існування його підстави (умов виправданого ризику). Якщо ця підстава ще не виникнула або, навпаки, уже минула, то вчинення ризикованого діяння, що спри­чинило заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, може тяг­ти відповідальність на загальних підставах.

Межі заподіяння шкоди в ст. 42 КК прямо не визначені. Вод­ночас висновок про такі межі можна зробити на основі ч. 3 ст. 42, де вказується, що ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу еколо­гічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. Звідси випливає, що поставлення в небезпеку інших цінностей або фактичне заподі­яння їм шкоди повинно визнаватися правомірним, якщо така шкода відповідала вимогам, закріпленим у ч. 1 ст. 42 (наприклад, заподі­яння шкоди здоров’ю декількох осіб при дослідницькому ризику з метою одержання високоефективних ліків для лікування небезпеч­ної хвороби або заподіяння значного матеріального збитку акціоне­рам підприємства в умовах виправданого господарського ризику з метою одержання великого прибутку тощо).

Перевищення меж заподіяння шкоди (ексцес ризикованого діяння) можливе лише за наявності підстав для вчинення ризикова­ного діяння, тобто в умовах (у стані) виправданого ризику. Ексцес ризикованого діяння – це заподіяння правоохоронюваним інтере­сам шкоди, явно не відповідної значимості тієї суспільно корисної мети, до досягнення якої прагнула особа, що ризикувала. У будь-якому разі таким ексцесом визнається завідоме створення загрози для життя інших людей або загрози екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК). Таким чином, закон до­пускає ситуації, коли особа своїми діями може явно створювати за­грозу і для свого життя, але не допускає, щоб така погроза була ство­рена для життя інших людей. При цьому, як життя, так і здоров’я інших осіб можуть бути об'єктом ризикованих дій лише за згодою цих осіб. Це випливає з ч. 3 ст. 28 Конституції України, відповідно до якої жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана ме­дичним, науковим чи іншим дослідам. Загрозою екологічної катас­трофи визнається загроза стійких і незворотних негативних змін в довкіллі, спроможних призвести до неможливості проживання на­селення і ведення господарської діяльності на певній території. За­гроза надзвичайної події – це загроза аварії, катастрофи, поширення епідемії, епізоотії, епіфітотії, великої пожежі, засобів ураження тощо, що можуть призвести до людських або матеріальних втрат.

Ексцес ризикованого діяння підлягає кваліфікації за статтями КК, які передбачають відповідальність за умисне або необережне заподі­яння шкоди різноманітним об’єктам кримінально-правової охорони.

Поиск по сайту: