Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння

Нерідко громадяни, а також службові особи змушені здійсню­вати вчинки, що за зовнішніми своїми ознаками збігаються з тим або іншим злочинним діянням (наприклад, з вбивством, знищенням май­на, перевищенням влади тощо), які, проте, не є суспільно небезпеч­ними і кримінальне протиправними, а навпаки, визнаються право­мірними і, як правило, суспільно корисними (наприклад, позбавлен­ня життя того, хто посягає, при захисті від його нападу, знищення майна для усунення небезпеки, викликаної пожежею, застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця і т. п.). У науці такі вчинки – необхідна оборона, крайня необхід­ність, затримання злочинця, виправданий ризик, виконання службо­вого обов’язку, виконання законного наказу тощо – називаються об­ставинами, що виключають суспільну небезпечність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність діяння.

Новий КК вперше виділив такі обставини в самостійний розділ VIII Загальної частини їх перелік значно розширений (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпоряджен­ня, діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик), виконання спе­ціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяль­ності організованої групи або злочинної організації. У КК 1960 р. були передбачені лише три перші із цих обставин. У теорії кримінального права пропонувалися і пропонуються й інші обставини, що виключають злочинність діяння: згода потерпілого, виконання суспільно корисних професійних функцій, здійснення свого права, примушування до підкорення тощо.

Зазначені обставини характеризуються низкою загальних ознак. Перша з них полягає в тому, що всі вони є сві­домими і вольовими вчинками людини у формі дії (наприклад, необхідна обо­рона) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при вико­нанні наказу). Подібні вчинки, проте, можуть бути виправдані лише в тому разі, якщо вони викликані винятковими подіями, процесами або діями, тобто певними підставами, що й обґрунтовують необхід­ність таких вчинків Якщо, наприклад, оборона становить собою заподіяння тому, хто посягає, шкоди, то її підставою є суспільно не­безпечне посягання, що викликає необхідність його негайного запо­бігання або припинення. При крайній необхідності дія особи виражається в заподіянні шкоди різним правоохоронюваним інтересам (наприклад, чужому майну) і її підставою виступає небезпека, що їм загрожує, яку неможливо усунути в даній обстановці іншими засо­бами (пожежа, повінь) тощо.

Друга ознака – це зовнішня подібність (збіг) фактичних, види­мих, об’єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця – з видимими озна­ками перевищення влади тощо). Про те, що вчинок підпадає під озна­ки діяння, передбаченого кримінальним законом, можна говорити, якщо: 1) дія або бездіяльність особи спрямована проти об’єкта кри­мінально-правової охорони; 2) вчинене діяння відповідає фактичним, зовнішнім ознакам об’єктивної сторони того чи іншого складу зло­чину; 3) це діяння вчинила особа, яка здатна бути суб’єктом відпо­відного злочину. Якщо вчинене діяння із зовнішньої сторони не збі­гається з тим чи іншим злочином, не можна навіть порушувати пи­тання про наявність цих обставин.

В той же час, при вчиненні аналізованих діянь:

- не порушується об’єкт кримінально-правової охорони. Адже заподіяна шкода не виступає суспільно-небезпечними наслідками. Відповідні ж суспільні відносини не порушуються, а, інші об’єкти, навпаки, охороняються завдяки заподіянню шкоди в ході вчинення діянь, вчинених при обставинах, які усувають їх злочинність;

- відсутня вина. Вина виражає негативне ставлення суб'єкта злочину до охоронюваних соціальних цінностей, усвідомлення суспільно-небезпечного характеру свого діяння (при умислі), оцінку заподіюваних або можливих наслідків як суспільно небезпечних. Якщо ж діяння, вчиняється за обставин, що усувають їх злочинність, то особа переконана в правомірності і суспільній корисності (чи, принаймні, допустимості) заподіяння шкоди, не оцінює свою поведінку як протиправну і суспільно небезпечну.

Третя ознака обставин, що розглядаються, полягає в тому, що вони мають незлочинний характер, їм властива правомірність за­подіяння шкоди. Така правомірність грунтується або на суб’єктив­ному праві, або на юридичному обов’язку, або на владних повнова­женнях. Тому зазначені обставини знайшли своє закріплення не тіль­ки в КК, а й в інших законодавчих актах (наприклад, законах України “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”, “Про оперативно-пошукову діяльність”, в адміністративних та інших законах). До обставин, передбачених іншими законодавчими актами, належать виконання професійних обов’язків, виконання службового обов’яз­ку, застосування сили, спеціальних засобів, зброї тощо.

Четверта ознака характеризує обставини як суспільно ко­рисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави. Водночас це не виключає того, що в ряді випадків такі вчинки можуть і не бути суспільно корисними (наприклад, окремі випадки заподіяння потерпілому шкоди за його згодою, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності при співрозмірності заподіяної і усунутої шкоди, заподіяння шкоди у стані уявної оборони, заподіяння шкоди при виконанні наказу або розпорядження). У цьому разі вони ви­знаються соціально допустимими (прийнятними).

Нарешті, п’ята ознака характеризує кримінально-правові наслід­ки вчинення діянь. Ці наслідки полягають у тому, що вчинення та­ких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

- пов’язані зі злочинною поведінкою інших осіб;

- не пов’язані зі злочинною поведінкою інших осіб.

- пов’язані чи не пов’язані зі злочинною поведінкою інших осіб.

Обставини, що розглядаються, в КК посідають різне місце одні з них передбачені в Загальній частині, інші – у частині Особливій. Ті з них, що підпадають під ознаки декількох або багатьох злочинів, закріплені в Загальній частині КК і вивчаються в курсі Загальної частини кримінального права (необхідна оборона, крайня необхід­ність, затримання злочинця, виконання наказу тощо). Інші обстави­ни, що підпадають під ознаки одного якогось злочину, вивчаються в курсі Особливої частини кримінального права. Такі обставини, що виключають злочинність діяння та передбачені в Особливій частині КК тими ж нормами, які встановлюють ознаки злочинів, щодо яких передбачене звільнення від кримінальної відповідальності. Це зроблено в диспозиціях тих же статей чи частин статей, в яких сформульовані ознаки відповідних злочинів, або у окремих частинах статей.

Норми Особливою частиною КК, які містять обставини, що виключають злочинність діяння, є, принаймні, двох видів:

1) які вказують на відсутність певних ознак складу злочину. Такі норми “вплетені” в диспозиції забороняючих норм, сформульовані як обмежувальні умови, не виділені в окремі частини статті КК. Вони стосуються конкретизації, своєрідного “нагадування” про інститути Загальної частини КК, при наявності яких діяння не визнається злочином:

- залишення в небезпеці, якщо матір перебувала в обумовленому пологами стані (ч. 2 ст.135 КК);

- самовільне, без нагальної потреби зупинення поїзда (ст. 283 КК)

- здійснене внаслідок крайньої потреби скидання в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин і сумішей, що містять такі речовини, інших відходів (ч. 3 ст.243 КК).

2) виключні - що передбачають незастосування окремих норм щодо певних категорій осіб. Вони в усіх випадках передбачені окремими частинами тих же статей КК, в яких передбачена відповідальність за певні дії:

- відмова давати показання проти себе, членів сім’ї чи близьких родичів (ч. 2 ст.385 КК);

- приховування злочину близьких осіб (ч. 2 ст.396 КК).

Також необхідно додатково зупинитися на кваліфікації діянь особи за наявності обставин, що виключають злочинність діяння. Є.В.Благов відзначав, що кваліфікація діянь, які виключають кримінальну відповідальність, повинна проходити у два етапи. На першому встановлюється, чи передбачене це діяння кримінальним законом. Якщо не передбачене, то і виключати кримінальну відповідальність немає змісту. На другому ж етапі встановлюється відсутність в діянні суспільної небезпеки[1]. Погоджуючись з тим, що кваліфікація діянь, вчинених при обставинах, які виключають злочинність діяння, здійснюється в кілька етапів, все ж обґрунтуємо думку, що таких етапів є більше.

Адже кваліфікація аналізованих діянь має певні особливості. Вони обумовлені, зокрема тим, що:

- здійснюється кримінально-правова оцінка поведінки інших осіб, яка викликала вчинення діяння. Причому, в певних випадках констатується, що така поведінка, принаймні за зовнішніми ознаками, є злочинною (при необхідній обороні та затриманні злочинця);

- проводиться оцінка шкоди, заподіяної в результаті вчинення діяння, при обставинах, які усувають їх злочинність, тобто, констатується, що заподіяна шкода за загальним правилом становить собою ознаку певного злочину;

- визначається наявність або ж відсутність передбачених законом ознак, характерних для конкретної підстави, яка усуває злочинність діяння;

- результатом оцінки є висновок про те, що поведінка особи була правомірною, або ж, що діяння вчинене при відсутності обставин, які усувають його злочинність;

- здійснюється оцінка діяння, яке заподіяло шкоду, що перевищує допустиму.

В цілому можна зробити висновок, що кваліфікація діяння, вчиненого при обставинах, які усувають його злочинність складається з кримінально-правової оцінки:

1) підстав, наявність яких обумовлює право особи на відповідну поведінку (на заподіяння шкоди);

2) заподіяної шкоди;

3) діяння, яке визнається вчиненим при обставині, що усуває його злочинність.

Застосування відповідних інститутів Загальної частини кримінального права України передбачає вирішення питань кваліфікації і за нормами Особливої частини. Констатація того, що має місце необхідна оборона, крайня необхідність чи затримання злочинця можлива лише після того, як буде встановлено наявність формальних ознак певного злочину, передбаченого конкретною нормою Особливої частини кримінального законодавства. Для необхідної оборони та затримання злочинця - це ознаки злочинів проти особи – вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, незаконного позбавлення волі. Для крайньої необхідності - крім вказаних наслідків, це також знищення чи пошкодження майна.

Відсутність у скоєному ознак будь-якого злочину, чи малозначність посягання виключає саму постановку питання як про необхідність застосування кримінально-правових заходів, так і про наявність обставин, що усувають злочинність діяння. Саме тому і є підстави виділяти цей етап кваліфікації як окремий.

Важливо відзначити, що дії осіб, які заподіяли шкоду при обставинах, що усувають злочинність діяння, кваліфікуються відповідними працівниками правоохоронних органів. Дії ж, що виступають підставою для необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання злочинця, як суспільно небезпечні повинні оцінити самі особи, які правомірно заподіюють шкоду.

Поиск по сайту: