Виконання наказу або розпорядження

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КК дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається право­мірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного на­казу або розпорядження. Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу – це виконання особою свого юридичного обов’язку. Відмова від вико­нання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є правопорушенням, у тому числі –злочином (наприклад, для війсь­ковослужбовця передбачена кримінальна відповідальність за непо­кору (ст. 402 КК) та невиконання наказу (ст. 403 КК)).

Таким чином, виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, – це правомірне заподіяння шко­ди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави особою, зобов’язаною виконати цей наказ.

Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під час вико­нання наказу можливе лише за наявності відповідної підстави. Такою підставою відповідно до ч. 1 ст. 41 і є законний наказ. Цей наказ – необхідна і достатня підстава відповідної дії або бездіяльності, якщо у особи існувала реальна можливість його виконання.

Перший елемент підстави, що аналізується, – це наявність законного наказу або розпорядження. Відомо, що терміни “наказ” і “розпорядження” фактично є синонімами. Крім того, вже визнано, що термін “наказ” є родовим щодо інших актів управління (розпо­рядження, вказівка тощо). Щодо обставини, що виключає злочин­ність діяння, наказ – це акт управління, виданий уповноваженою службовою особою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити дію або бездіяльність, пов'язану із заподіянням шкоди об'єктам кримінально-правової охорони.

За своїм змістом наказ повинен відповідати повноваженням осо­би, яка видала його. Крім того, він повинен приписувати вчинення діянь, що за зовнішніми (об'єктивними) своїми ознакам збігають­ся з фактичними ознаками якогось злочину. Інший наказ не є пред­метом КК. Крім того, наказ не повинен суперечити чинному законо­давству і не може бути пов’язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 41 КК). Чинне зако­нодавство – це не тільки закони, а й підзаконні акти. Наказ, що не відповідає закону або цим актам, визнається незаконним. Виконан­ня такого наказу, пов’язане з заподіянням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, не виключає кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду.

Конституційні права та свободи людини і громадянина, що їх не повинен порушувати наказ, передбачені в розділі II Конституції України (статті 21-64). Наказ, що порушує зазначені права і свобо­ди, визнається незаконним. Його виконання, що заподіює шкоду пра­воохоронюваним інтересам людини і громадянина, не виключає зло­чинності вчиненого.

Для того щоб відповідати вимогам законності, наказ повинен бути виданий у належному порядку. Цей порядок може передбача­ти, наприклад, попереднє узгодження положень наказу з певними органами і особами, видання наказу в письмовій або усній формі, доведення його до виконавця шляхом використання певних засобів зв’язку тощо.

Другий елемент, що характеризує підставу виконання закон­ного наказу, – це наявність у особи, зобов'язаної виконати такий наказ, реальної можливості для цього. Якщо така можливість була відсутня, наприклад, через хворобу виконавця, відсутність відповід­ної кваліфікації, досвіду тощо, то особа не підлягає відповідальності за невиконання обов'язкового для нього наказу.

Ознаки виконання наказу, що передбачені в ч. 1 ст. 41 КК, визна­чають його як акт правомірного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Ці ознаки характеризують: суб’єкт виконання наказу; його мету; об’єкт заподіяння шкоди; характер дії (бездіяльності) виконавця наказу. Крім того, варто виділити ще дві ознаки, а саме: своєчасність виконання наказу і межі заподіяння шкоди при виконанні наказу.

Суб’єкт виконання наказу. Відповідно до ст. 41 таким суб’єк­том повинна визнаватися особа, що зобов’язана виконати законний наказ. Це може бути як підпорядкована по службі особа (наприклад, військовослужбовець, працівник або службовець підприємства, уста­нови або організації), так і особа, яка хоч і не перебуває у відноси­нах підпорядкованості, проте згідно з законом зобов’язана викона­ти звернений до неї законний наказ (наприклад, особа, до якої звер­нене законне розпорядження представника влади).

Мета визначена в ч. 1 ст. 41 КК і полягає в тому,що дія абобездіяльність особи повинна бути підпорядкована меті виконання законного наказу. Для визнання заподіяння шкоди правомірним до­статньо, щоб воно було підпорядковано цій меті і зовсім не обов’яз­ково, щоб ця мета фактично була досягнена (наприклад, особа на­магалася знищити будівлю на виконання наказу, але це їй не вдало­ся). Якщо ж особа керувалася іншими цілями (наприклад, заподіяння шкоди для досягнення особистих цілей), то вона підлягає криміна­льній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Об'єкт заподіяння шкоди – це правоохоронювані інтереси осо­би, суспільства або держави життя та здоров’я людини, її особиста свобода, власність, недоторканність житла, громадська безпека, громад­ський порядок, природне середовище, недоторканність кордонів, авто­ритет органів державної влади, інтереси внутрішньої безпеки тощо

Характер дії або бездіяльності особи, яка виконала наказ, може бути як активним, так і пасивним, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 41 КК, причому дія або бездіяльність у будь-якому разі із зовніш­ньої фактичної сторони повинні підпадати під ознаки якогось діяння, передбаченого КК (наприклад, вбивства, заподіяння тілесних пошкод­жень, позбавлення волі людини, знищення або пошкодження майна, зловживання службовим становищем, перевищення влади тощо).

Своєчасність виконання наказу. Відомо, що одним з обов’яз­кових ознак змісту законного наказу є вказівка на час, протягом якого він повинен бути виконаний. Тому заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повинно визнаватися правомірним, якщо виконан­ня законного наказу мало місце протягом часу, визначеного в цьому наказі.

Межі заподіяння шкоди. Шкода, що заподіюється правоохоронюваним інтересам при виконанні наказу, не може бути безмеж­ною її межі визначаються змістом даного наказу. Заподіяння шко­ди лише в цих межах і визнається правомірним.

Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні законного наказу свідчить про так званий ексцес виконання наказу (наприклад, заподіяння явно надмірної шкоди, ніж це передбачалося наказом). Якщо ексцес мав місце, наприклад, з боку службової особи, то за наявності всіх інших ознак її дії необхідно розглядати як перевищен­ня влади або службових повноважень.

Виконання явно злочинного наказу або розпорядження. Зло­чинним визнається наказ, що передбачає вчинення злочину. Таким визнається не тільки діяння, передбачене КК, але і діяння, що є зло­чином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілі­зованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини).

У частині 3 ст. 41 КК зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Це положення цілком відповідає ст. 60 Конституції України, в якій передбачено, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юри­дична відповідальність.

Особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, службова особа, що віддала злочинний наказ, підлягає відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організацію) вчинення злочину, передбаченого в наказі. Відповідальність особи, яка виконала такий наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу.

Очевидно, що в цьому випадку особа повинна оцінити одержа­ний нею наказ, виходячи з його злочинності або незлочинності. Якщо для особи очевидно, що наказ є злочинним, і вона, проте, ви­конала такий наказ, то така особа підлягає кримінальній відповідаль­ності за вчинення злочину на загальних підставах як виконавець злочину. Це положення сформульоване в ч. 4 ст. 41 КК “Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчи­нені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах”. При цьому суд може визнати вчинення злочину на виконання такого наказу об­ставиною, яка пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами справи вона повин­на була і могла це усвідомлювати, то вчинене розглядається як нео­бережний злочин, якщо, звичайно, таке діяння передбачене в КК як зло­чинне. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювані злочин­ного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41). У цьому випадку особа, яка виконала наказ, є своєрідним зна­ряддям в руках того, хто віддав злочинний наказ (так зване опосеред­коване заподіяння). Останній підлягає відповідальності як виконавець тою умисного злочину, вчинення якого передбачалося в наказі і який він вчинив “руками” невинного “виконавця” (ч. 2 ст. 27 КК).

Поиск по сайту: