Затримання особи, яка вчинила злочин

Частина 1 ст. 38 встановлює “Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посяган­ня, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допу­щено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи”. Відповідно до ч. 2 ст. 38 перевищенням зазначених заходів визнаєть­ся умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затри­мання злочинця.

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – не насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам впади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і від­повідають небезпечності вчиненого посягання і обстановці затри­мання злочинця.

Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Звичайно підставою затримання служить очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на правоохоронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров’я людини тощо). Затримання особи за відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відповідальність за ст. 146 КК як за незаконне поз­бавлення волі.

Затримання злочинів має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди і, нарешті; 6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні

Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпі­лих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали сво­єю метою затримання злочинця і доставлення його органам влади. У зв’язку з цим виокремлюють дві мети таких дій: 1) кінцева – доставлення злочинця відповідним органам влади (у відділ міліції, прокуратуру, виконком місцевої ради, військовій владі тощо) і 2) най­ближча – затримати злочинця, тобто позбавити його особистої волі. Якщо ж дії по затриманню злочинця були здійснені для досягнення іншої мети (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомір­ність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність у затримуючих зазначеної мети, а не фактично досягну­тий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, утік із за­критого приміщення тощо).

Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання осо­би, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, повинно ґрунтуватися на усвідомленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий сумлінно помиляється щодо злочинності вчиненого або особи злочинця, то питання про відповідальність за необгрунтоване заподіяння шкоди повинне вирішуватися за прави­лами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні пра­вилам про уявну оборону.

Характер дій при затриманні. Затримання злочинця полягає в діях потерпілих або інших осіб, пов’язаних із позбавленням зло­чинця особистої волі, а також заподіянням йому (у разі потреби) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об’єктивної сто­рони деяких злочинів, наприклад, незаконного позбавлення волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень та інших насильницьких дій, знищення або пошкодження майна. Затримання, далі, може ви­знаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий проміжок часу, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достатнім для передачі злочинця органам влади, визна­чається конкретними обставинами затримання. Але в будь-якому разі, затриманий злочинець при першій же реальній можливості повинен бути переданий органам влади. Затримання злочинця на тривалий строк за відсутності в тому потребине виключає відпові­дальності особи за ст. 146 КК.

Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затри­мання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо післявчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об’єкт посягання піддався безпосередній загрозі негайного заподі­яння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (затримання по “гарячих” слідах, що за дани­ми деяких досліджень має місце майже в 90% випадків). Тому затри­мання, зроблене через деякий час, тобто не безпосередньо після вчи­нення злочинного посягання, є неправомірним.

Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затримання злочинця, не пов’язане із заподіянням шкоди його життю, здоров’ю або майну, завжди більш бажане. Проте злочинці часто відмовляють­ся виконувати вимоги того, хто затримує, намагаються зникнути з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на осіб, що їх за­тримують. У таких випадках громадянин нерідко змушений заподі­яти злочинцю відповідну шкоду, тому що в потерпілих або інших осіб відсутня реальна можливість без серйозної небезпеки для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочинця. У цьому разі має значення кількість осіб з обох сторін, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і громадянина, а також всі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І, навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли громадянин мав і усвідомлював явну можливість затримати особу без заподіяння йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця свідчить про відсутність потреби в заподіянні шкоди. Якщо, проте, така шкода була усе ж таки заподіяна, то це повинно тягти відповідальність гро­мадянина на загальних засадах.

Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю під час його затримання. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, тому що злочинець навіть фактом учинення зло­чину і прагненням ухилитися від затримання не ставить себе поза законом. Застосовані до нього в кожному випадку насильницькі за­ходи повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповід­ності шкоди, що заподіюється, двом взаємопов’язаним обставинам, а саме: 1) небезпеці посягання і 2) обстановці затримання злочин­ця. Небезпека посягання визначається: а) цінністю блага, на яке спря­моване посягання; і б) характером і розміром шкоди, заподіяної цьо­му благу, або реальною загрозою заподіяння цієї шкоди. Тому, чим більш небезпечним є посягання, тим більш широкими є межі запо­діяння шкоди для затримання особи, що вчинила посягання. Так, при ухиленні від затримання, наприклад, вбивці, ґвалтівника, учасника розбійного або бандитського нападу тощо відповідним є заподіян­ня йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень). І, навпаки, при вчиненні посягання порівняно невеликої суспільної небезпеки, граничним є нанесення злочинцеві нетяжкої шкоди (у всякому разі такої, що не перевищує середньої тяжкості тілесних ушкоджень), оскільки більш тяжка шкода була б явно невідповідною невеликій небезпечності самого посягання.

Проте не завжди заподіяння злочинцеві шкоди, що навіть відпо­відає небезпеці посягання, свідчить про його співрозмірність. Так, якщо в особи була реальна можливість затримати злочинця із засто­суванням більш м’яких засобів, але вона, усвідомлюючи цю можли­вість, заподіює йому тяжку шкоду, така шкода не може бути визна­на співрозмірною, оскільки вона була більш, ніж достатньою для успішного затримання. Тому закон і передбачає,що співрозмірною може бути визнана лише така шкода, яка відповідала не тільки не­безпеці посягання, айв обстановці затримання злочинця, тобто тим умовам, що характеризують реальні сили, можливості і засоби по­терпілого або інших осіб для успішного затримання злочинця. Така обстановка може варіюватися від відносно сприятливої до неспри­ятливої для особи, яка затримує. Відносно сприятлива обстановка свідчить, що потерпіла або інша особа має явну, наприклад фізичну перевагу над злочинцем, і усвідомлює, що наявна можливість успіш­но здійснити затримання без заподіяння злочинцеві тяжкої шкоди. І, навпаки, несприятлива обстановка затримання означає, що той, хто затримує, перебуває в невигідному, програшному становищі порівняно зі злочинцем і усвідомлює, що успішне затримання можливе лише у разі заподіяння злочинцю тяжкої шкоди. У той же час, слід мати на увазі, що через хвилювання, переляк, несподіваний напад тощо громадянин може сумлінно помилятися в оцінці небезпечності посягання або характеру обстановки затримання, що природно може потягнути спричинення злочинцю і більш тяжкої шкоди, за яку той, хто затримує, не підлягає відповідальності.

Перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди під час його затримання є неправомірним і означає, що злочинцю заподіяна неспіврозмірна шкода. Перевищити зазначені межі – означає заподі­яти злочинцю надмірної шкоди, тобто порушити умову про її співрозмірність. Згідно з ч. 2 ст. 38 КК перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні – не умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), яка явно не співрозмірна або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою затримання злочинця. Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчинив, наприклад, напад, не пов’язаний з посяганням на осо­бу, свідчить про явну невідповідність цієї шкоди небезпеці вчиненого ним. Так само заподіяння, наприклад, убивці смерті в обстановці, при якій громадянин очевидно мав і усвідомлював реальну можли­вість затримати його шляхом заподіяння менш тяжкої шкоди, гово­рить про явну невідповідність заподіяної шкоди у відносно сприят­ливій обстановці затримання.

Тут важливо враховувати суб’єктивне відношення того, хто за­тримує, до шкоди, що ним заподіюється. Він повинен розуміти, що заподіювана тяжка шкода явно не відповідає небезпеці вчиненого посягання або явно більш ніж достатня для затримання особи, що його вчинила. Інакше кажучи, перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні можливе лише за наявності умислу.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тяг­не за собою відповідальність лише в двох випадках, спеціально пе­редбачених у ст. 118 (умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця) та ст. 124 КК (умисне заподі­яння тяжкого тілесного ушкодження злочинцю за таких обставин). Заподіяння злочинцю іншої шкоди є некараним.

Поиск по сайту: