|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Змішана республікаДо основних сучасних форм державного правління віднесена змішана республіканська. Іноді таку форму визначають як напівпрезидентську республіку, а також вживають терміни «парламентсько-президентська республіка» або «президентсько-парламентська республіка». Генеза змішаної республіканської форми правління пов'язана з Конституцією Франції 1958 р. Цю форму сприйняли ряд країн, зокрема більшість пострадянських (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія та Україна). Головними ознаками змішаної республіканської форми державного правління є: - побудова механізму здійснення державної влади на засадах або жорсткого, або часткового «поділу влади»; - так званий дуалізм виконавчої влади і відсутність конституційного визначення президента як носія виконавчої влади; - політична відповідальність уряду перед парламентом, а в пострадянських країнах — і перед президентом; - конституційне закріплення функцій президента як арбітра або (та) гаранта у певних сферах державної діяльності; - заміщення поста (посади) президента шляхом загальних виборів [12;103] Визначальною характеристикою змішаної республіканської форми правління є поєднання або навіть симбіоз головних ознак інших основних республіканських форм. За умов конкретних країн зі змішаною республіканською формою державного правління деякі з відповідних ознак сприйняті альтернативно. Насамперед по-різному побудовано механізм здійснення державної влади, проявом чого є різні підходи за змістом конституцій щодо сумісності або несумісності мандата депутата і посади члена уряду. Так, у Франції конституційно зафіксована вимога несумісності. У Португалії депутати, які призначені членами уряду, не можуть здійснювати свої повноваження до завершення виконання функцій членів уряду. В Польщі та Румунії беззастережно визнана сумісність, а в Хорватії сумісність можлива лише за рішенням уряду. З другого боку, для пострадянських країн є майже загальним правилом конституювання несумісності мандата члена парламенту і посади члена уряду. Зазвичай президент найбільш причетний до функціонування уряду в тих країнах, де встановлено несумісність мандата члена парламенту і посади члена уряду. Ступінь причетності президента до функціонування уряду прямо засвідчують порядок вирішення питань кадрового складу уряду та особливості його політичної відповідальності. За умов змішаної республіканської форми державного правління прийнято, власне, різні способи утворення уряду з тією чи іншою участю парламенту у відповідних процедурах. При цьому чим ширшими є повноваження президента, зокрема у сфері виконавчої влади, тим вужчими є повноваження парламенту стосовно формування уряду і звільнення його членів з посади. Існують суттєві відмінності щодо порядку вирішення кадрових питань між пострадянськими та іншими країнами. Зокрема, у пострадянських країнах роль президента у процесі формування уряду посилюється у зв'язку з відсутністю високоорганізованого партійно-політичного представництва у парламенті. На відміну від інших країн зі змішаною республіканською та країн з парламентськими формами державного правління, де прем'єр-міністр звільняється з посади за власним волевиявленням або за наслідками вираження недовіри чи невираження довіри у парламенті, у пострадянських країнах він завжди може бути звільнений за рішенням президента, прийнятим на його розсуд. Крім того, президент може звільняти інших членів уряду практично також на власний розсуд. Передбачене в деяких країнах подання прем'єр-міністра має формальний характер. Саме цим уряд несе політичну відповідальність перед президентом. До того ж уряд повинен складати повноваження перед новообраним президентом. Водночас у пострадянських країнах прямо передбачена або фактично встановлена політична відповідальність уряду і перед парламентом. Згідно із загальним правилом, прийнятим у країнах зі змішаною республіканською і парламентськими формами правління, звільнення з посади прем'єр-міністра внаслідок вираження йому недовіри або з інших підстав має за результат відставку всього складу уряду. В інших країнах зі змішаною республіканською формою, ніж пострадянські, і за умов парламентського правління дієздатність уряду загалом пов'язана зі строком повноважень парламенту. Відставка уряду або його окремих членів може бути зумовлена наслідками політичної відповідальності виключно перед парламентом. Президент уповноважений звільняти окремих членів уряду з інших підстав, ніж за наслідками такої відповідальності, лише за поданням (ініціативою) прем'єр-міністра, що має реальний характер. Лише у Португалії є застереження, що президент на власний розсуд і без контрасигнування може припинити повноваження уряду, коли це «необхідно для нормального функціонування демократичних інститутів». Водночас у Франції на практиці склався інститут фактичної відповідальності уряду перед президентом: найчастіше відставка уряду є наслідком відставки прем'єр-міністра, здійсненої за наполяганням президента і без будь-якого волевиявлення з боку парламенту. Ключовою або навіть основоположною ознакою змішаної республіканської форми державного правління є так званий дуалізм виконавчої влади. Термін «дуалізм» стосовно виконавчої влади сформулювали французькі автори для пояснення відповідних конституційних положень. Він означає «поділ» виконавчої влади між президентом і урядом, її «роздвоєність», «двоцентровість» тощо. Особливості такого «поділу» в різних державах спричинили появу класифікацій самої змішаної республіканської форми правління. Якщо основні повноваження у сфері виконавчої влади належать президенту, цю форму часто класифікують як президентсько-парламентську республіку. В разі ж зосередження відповідних повноважень в уряду — як парламентсько-президентську. Наведена класифікація ґрунтується на доволі абстрактних критеріях визначення обсягів повноважень президента і уряду як носіїв виконавчої влади. На їх основі неможливо чітко розмежувати і встановити зазначені різновиди змішаної республіканської форми. Основні закони, прийняті в країнах зі змішаною республіканською формою державного правління, зазвичай містять змістові визначення уряду як носія виконавчої влади. Однак відповідні формулювання є неоднозначними, адже в конституціях відсутні приписи про здійснення виконавчої влади президентом, її належність президенту тощо. Пропорції ж «поділу» виконавчої влади між президентом та урядом і роль уряду у відповідній сфері є різними. У пострадянських країнах уряд, як правило, є органом, який організаційно залежить від президента і функціонально пов'язаний з ним і навіть з його апаратом, а прем'єр-міністр — лише формальний чільник уряду. До того ж суспільно-політичні фактори, включаючи відсутність розвиненої партійної системи, не сприяють досконалій реалізації конституційних положень стосовно уряду як органу виконавчої влади. Тому теза про дуалізм виконавчої влади тут має умовну значущість. В інших країнах значення уряду як складової державного механізму порівняно вагоміше, він є самодостатнім органом виконавчої влади. Про це свідчать визначені в конституціях компетенційні зв'язки між парламентом, урядом і президентом. Більш значущим є і статус прем'єр-міністра, який зазвичай є реальним главою уряду. У конституціях, що прийняті у країнах зі змішаною республіканською формою державного правління, президент прямо не названий носієм виконавчої влади. Однак така його роль випливає з різних положень. У пострадянських країнах уряд зазвичай перебуває під контролем президента, який може скасовувати або зупиняти дію урядових актів. Конституції, прийняті у пострадянських країнах, часто передбачають безпосередню участь президента в роботі уряду. У Білорусі, Казахстані, Киргизстані та Росії президент може головувати на засіданнях уряду. При цьому в Білорусі уряд прямо визнано підзвітним, а в Киргизстані — підконтрольним президенту. У Вірменії президент скликає і веде засідання уряду, а за його дорученням це може зробити прем'єр-міністр. Участь президента у здійсненні виконавчої влади і його співвіднесеність з урядом відображена у конституційних положеннях, які регулюють сфери оборони, національної безпеки і зовнішньої політики. В інших, ніж пострадянські, країнах зі змішаною республіканською формою державного правління конституційний статус президента як носія виконавчої влади є менш виразним. Він не уповноважений скасовувати урядові акти, а акти самого президента не мають керівної значущості для уряду, діяльність якого ґрунтується на конституції та законах. Як зазначалось, загальним правилом не передбачене право президента за власним рішенням припиняти повноваження уряду або його окремих членів, що зумовлює відсутність політичної відповідальності уряду перед президентом. Тим самим існують значні відмінності щодо змісту змішаної республіканської форми правління в різних країнах. Свідченням таких відмінностей є також менший ступінь участі президента в роботі уряду в інших, ніж пострадянські, країнах. У Польщі президент для вирішення питань «особливого значення» уповноважений скликати засідання урядової ради. Її утворює, власне, уряд, що засідає під головуванням президента. Водночас конституційно застережено, що урядовій раді не належить компетенція уряду. У сфері зовнішньої політики президент має взаємодіяти з главою уряду і компетентним міністром. У Хорватії за пропозицією президента уряд може проводити засідання для обговорення ініційованих главою держави питань. За певних обставин президент уповноважений скликати засідання уряду під своїм головуванням. Основним законом передбачено, що президент й уряд взаємодіють у формулюванні та здійсненні зовнішньої політики. В Румунії президент може брати участь у засіданнях уряду, де обговорюються певні питання «національного інтересу». Його участь в інших засіданнях зумовлена запрошенням (пропозицією) глави уряду. В усіх випадках, коли президент бере участь в урядових засіданнях, він головує на них. У Португалії президент може головувати в уряді на прохання його глави. У більшості названих країн президент має реальні повноваження у сферах оборони і національної безпеки. Порівняно ширшими повноваженнями щодо здійснення виконавчої влади наділений президент у Франції. Зокрема, він головує в уряді, хоча прем'єр-міністр за спеціальним дорученням може його заміщувати. Президент підписує акти уряду, але водночас значна частина актів президента контрасигнується урядом. Тим самим передбачається тісний взаємозв'язок з питань урядової діяльності між президентом і прем'єр-міністром як своєрідними партнерами. Однак на практиці головну роль у вирішенні цих питань часто відігравав президент. Роль президента щодо уряду і його глави зумовлена й поширеним серед політиків та юристів тлумаченням положення ст. 21 Конституції Франції 1958 р., згідно з яким «прем'єр-міністр керує діяльністю уряду». Враховуючи те, що засідання уряду відбуваються під головуванням президента, здійснення прем'єр-міністром керівництва урядовою діяльністю (а не самим урядом) трактують як роботу щодо реалізації рішень уряду, а реальним керівником уряду вважають президента. Ще однією основоположною ознакою змішаної республіканської форми державного правління є конституційне закріплення функцій президента як арбітра або (та) гаранта у певних сферах державної діяльності. Відповідні положення основних законів, попри їх загальність і абстрактність, слугують посиленню ролі президента в механізмі здійснення державної влади. У більшості випадків функції президента як арбітра за їх конституційними формулюваннями і спрямованістю є близькими до його функцій як гаранта.
Таким чином ми розглянули республіканські форми державного правління. Відзначили, що при президентській республіці президент безпосередньо, при певному парламентському контролі, формує уряд, що несе перед ним відповідальність за свою діяльність. При парламентській республіці президент республіки є тільки главою держави, але не главою уряду. Політично це означає, що уряд формується партією (або партіями), що перемогла на парламентських виборах, а президент, не будучи лідером партії, не має змоги керувати його діяльністю. Керує урядом прем'єр-міністр (він може називатися інакше). При змішаній республіці парламент і президент тією чи іншою мірою ділять свій контроль, відповідальність стосовно уряду.
Республіканська форма правління відносно молода, у порівнянні з монархією. Однак вона зуміла закріпитися в сучасному світі. Мені здається, що майбутнє саме за республіканською формою правління, хоча скоріше не за «чистої», а за нетрадиційними її формами. Не можна не відзначити очевидну обставину: країн, у яких главою держави є президент, значно більше, ніж країн з монархічною формою правління. На відміну від монарха президент одержує свою владу в результаті обрання та здійснює її протягом певного строку, встановленого в конституційному порядку. У багатьох країнах разом із президентом обирається віце-президент, що заміщає його якщо буде потреба. Такого ніколи не може бути у випадку з монархом. Президент на відміну від монарха несе політичну відповідальність за свої дії. Він може бути відсторонений від влади в порядку імпічменту. Тим самим можна сказати, що республіканська форма правління, в якісь мірі більш досконала, ніж монархія. РОЗДІЛ 3 Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |