АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Змішана республіка

Читайте также:
  1. Західноукраїнська Народна Республіка
  2. Змішана виборча система
  3. Парламентська республіка
  4. ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКА РЕСПУБЛІКА – ПРОВІДНА ТУРИСТИЧНА КРАЇНА АФРИКАНСЬКОГО МАКРОРЕГІОНУ
  5. Президентська республіка
  6. Республіканська форма правління
  7. РОЗВИТКОМ ВІЛ-ШФЕКЦгі 1 Український центр профілактики та боротьби зі СНІДом, його філія, Кримський Республіканський центр боротьби зі СНІДом, обласні та міські центри
  8. ТЕМА 12. ВЕЙМАРСЬКА РЕСПУБЛІКА. ВСТАНОВЛЕННЯ ТА КРАХ ФАШИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ В НІМЕЧЧИНІ.
  9. Федеративна Республіка Німеччини

До основних сучасних форм дер­жавного правління віднесена змішана республіканська. Іноді таку форму визначають як напівпрезидентську ре­спубліку, а також вживають терміни «парламентсько-президентська рес­публіка» або «президентсько-парла­ментська республіка». Генеза зміша­ної республіканської форми правлін­ня пов'язана з Конституцією Франції 1958 р. Цю форму сприйняли ряд країн, зокрема більшість пострадян­ських (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія та Україна).

Головними озна­ками змішаної республіканської форми державного правління є:

- побудова механізму здійснення державної влади на засадах або жорсткого, або частково­го «поділу влади»;

- так званий ду­алізм виконавчої влади і відсутність конституційного визначення президен­та як носія виконавчої влади;

- по­літична відповідальність уряду перед парламентом, а в пострадянських краї­нах — і перед президентом;

- консти­туційне закріплення функцій прези­дента як арбітра або (та) гаранта у пев­них сферах державної діяльності;

- заміщення поста (посади) президента шляхом загальних виборів [12;103]

Визначаль­ною характеристикою змішаної рес­публіканської форми правління є поєднання або навіть симбіоз головних ознак інших основних республікан­ських форм.

За умов конкретних країн зі зміша­ною республіканською формою дер­жавного правління деякі з відповідних ознак сприйняті альтернативно. Насамперед по-різному побудовано механізм здійснення державної влади, проявом чого є різні підходи за зміс­том конституцій щодо сумісності або несумісності мандата депутата і поса­ди члена уряду. Так, у Франції консти­туційно зафіксована вимога несуміс­ності. У Португалії депутати, які при­значені членами уряду, не можуть здійснювати свої повноваження до за­вершення виконання функцій членів уряду. В Польщі та Румунії беззасте­режно визнана сумісність, а в Хорватії сумісність можлива лише за рішенням уряду. З другого боку, для постра­дянських країн є майже загальним правилом конституювання несуміс­ності мандата члена парламенту і посади члена уряду. Зазвичай прези­дент найбільш причетний до функціо­нування уряду в тих країнах, де вста­новлено несумісність мандата члена парламенту і посади члена уряду.

Ступінь причетності президента до функціонування уряду прямо засвідчу­ють порядок вирішення питань кадро­вого складу уряду та особливості його політичної відповідальності. За умов змішаної республіканської форми дер­жавного правління прийнято, власне, різні способи утворення уряду з тією чи іншою участю парламенту у відпо­відних процедурах. При цьому чим ширшими є повноваження президента, зокрема у сфері виконавчої влади, тим вужчими є повноваження парламенту стосовно формування уряду і звільнен­ня його членів з посади. Існують суттєві відмінності щодо порядку вирішення кадрових питань між пост­радянськими та іншими країнами. Зок­рема, у пострадянських країнах роль президента у процесі формування уря­ду посилюється у зв'язку з відсутністю високоорганізованого партійно-полі­тичного представництва у парламенті.

На відміну від інших країн зі змі­шаною республіканською та країн з парламентськими формами державно­го правління, де прем'єр-міністр звіль­няється з посади за власним волевияв­ленням або за наслідками вираження недовіри чи невираження довіри у парламенті, у пострадянських країнах він завжди може бути звільнений за рішенням президента, прийнятим на його розсуд. Крім того, президент мо­же звільняти інших членів уряду практично також на власний розсуд. Передбачене в деяких країнах подання прем'єр-міністра має формальний характер. Саме цим уряд несе політич­ну відповідальність перед президен­том. До того ж уряд повинен складати повноваження перед новообраним президентом.

Водночас у пострадянських країнах прямо передбачена або фактично вста­новлена політична відповідальність уряду і перед парламентом. Згідно із загальним правилом, прийнятим у країнах зі змішаною рес­публіканською і парламентськими формами правління, звільнення з по­сади прем'єр-міністра внаслідок вира­ження йому недовіри або з інших підстав має за результат відставку всього складу уряду.

В інших країнах зі змішаною рес­публіканською формою, ніж постра­дянські, і за умов парламентського правління дієздатність уряду загалом пов'язана зі строком повноважень пар­ламенту. Відставка уряду або його ок­ремих членів може бути зумовлена наслідками політичної відповідаль­ності виключно перед парламентом. Президент уповноважений звільняти окремих членів уряду з інших підстав, ніж за наслідками такої відповідаль­ності, лише за поданням (ініціативою) прем'єр-міністра, що має реальний характер. Лише у Португалії є застере­ження, що президент на власний розсуд і без контрасигнування може припинити повноваження уряду, коли це «необхідно для нормального функ­ціонування демократичних інсти­тутів». Водночас у Франції на практиці склався інсти­тут фактичної відповідальності уряду перед президентом: найчастіше від­ставка уряду є наслідком відставки прем'єр-міністра, здійсненої за напо­ляганням президента і без будь-якого волевиявлення з боку парламенту.

Ключовою або навіть основопо­ложною ознакою змішаної республі­канської форми державного правління є так званий дуалізм виконавчої вла­ди. Термін «дуалізм» стосовно вико­навчої влади сформулювали фран­цузькі автори для пояснення відпо­відних конституційних положень. Він означає «поділ» виконавчої влади між президентом і урядом, її «роздвоє­ність», «двоцентровість» тощо. Особ­ливості такого «поділу» в різних державах спричинили появу класифі­кацій самої змішаної республіканської форми правління. Якщо основні по­вноваження у сфері виконавчої влади належать президенту, цю форму часто класифікують як президентсько-пар­ламентську республіку. В разі ж зосередження відповідних повнова­жень в уряду — як парламентсько-пре­зидентську. Наведена класифікація ґрунтується на доволі абстрактних критеріях визначення обсягів повно­важень президента і уряду як носіїв виконавчої влади. На їх основі немож­ливо чітко розмежувати і встановити зазначені різновиди змішаної рес­публіканської форми.

Основні закони, прийняті в країнах зі змішаною республіканською фор­мою державного правління, зазвичай містять змістові визначення уряду як носія виконавчої влади.

Однак відповідні формулювання є неоднозначними, адже в конституціях відсутні приписи про здійснення вико­навчої влади президентом, її належ­ність президенту тощо. Пропорції ж «поділу» виконавчої влади між прези­дентом та урядом і роль уряду у відповідній сфері є різними. У постра­дянських країнах уряд, як правило, є органом, який організаційно залежить від президента і функціонально пов'я­заний з ним і навіть з його апаратом, а прем'єр-міністр — лише формальний чільник уряду. До того ж суспільно-політичні фактори, включаючи відсут­ність розвиненої партійної системи, не сприяють досконалій реалізації кон­ституційних положень стосовно уряду як органу виконавчої влади. Тому теза про дуалізм виконавчої влади тут має умовну значущість. В інших країнах значення уряду як складової держав­ного механізму порівняно вагоміше, він є самодостатнім органом виконав­чої влади. Про це свідчать визначені в конституціях компетенційні зв'язки між парламентом, урядом і президен­том. Більш значущим є і статус прем'єр-міністра, який зазвичай є ре­альним главою уряду.

У конституціях, що прийняті у країнах зі змішаною республікансь­кою формою державного правління, президент прямо не названий носієм виконавчої влади. Однак така його роль випливає з різних положень. У пострадянських країнах уряд зазви­чай перебуває під контролем прези­дента, який може скасовувати або зупиняти дію урядо­вих актів.

Конституції, прийняті у постра­дянських країнах, часто передбачають безпосередню участь президента в ро­боті уряду. У Білорусі, Казахстані, Киргизстані та Росії президент може головувати на засіданнях уряду. При цьому в Білорусі уряд прямо визнано підзвітним, а в Киргизстані — підконт­рольним президенту. У Вірменії пре­зидент скликає і веде засідання уряду, а за його дорученням це може зробити прем'єр-міністр. Участь президента у здійсненні виконавчої влади і його співвіднесеність з урядом відображена у конституційних положеннях, які ре­гулюють сфери оборони, національної безпеки і зовнішньої політики.

В інших, ніж пострадянські, країнах зі змішаною республіканською фор­мою державного правління консти­туційний статус президента як носія виконавчої влади є менш виразним. Він не уповноважений скасовувати урядові акти, а акти самого президента не мають керівної значущості для уря­ду, діяльність якого ґрунтується на кон­ституції та законах. Як зазначалось, за­гальним правилом не передбачене пра­во президента за власним рішенням припиняти повноваження уряду або його окремих членів, що зумовлює відсутність політичної відповідаль­ності уряду перед президентом. Тим са­мим існують значні відмінності щодо змісту змішаної республіканської фор­ми правління в різних країнах.

Свідченням таких відмінностей є також менший ступінь участі прези­дента в роботі уряду в інших, ніж пострадянські, країнах. У Польщі президент для вирішення питань «особливого значення» уповноваже­ний скликати засідання урядової ради. Її утворює, власне, уряд, що засідає під головуванням президента. Водночас конституційно застережено, що уря­довій раді не належить компетенція уряду. У сфері зовнішньої політики президент має взаємодіяти з главою уряду і компетентним міністром. У Хорватії за пропозицією президента уряд може проводити засідання для обговорення ініційованих главою дер­жави питань. За певних обставин пре­зидент уповноважений скликати засідання уряду під своїм головуван­ням. Основним законом передбачено, що президент й уряд взаємодіють у формулюванні та здійсненні зовніш­ньої політики. В Румунії президент може брати участь у засіданнях уряду, де обговорюються певні питання «національного інтересу». Його участь в інших засіданнях зумовлена запро­шенням (пропозицією) глави уряду. В усіх випадках, коли президент бере участь в урядових засіданнях, він голо­вує на них. У Португалії президент мо­же головувати в уряді на прохання йо­го глави. У більшості названих країн президент має реальні повноваження у сферах оборони і національної безпеки.

Порівняно ширшими повноважен­нями щодо здійснення виконавчої влади наділений президент у Франції. Зокрема, він головує в уряді, хоча прем'єр-міністр за спеціальним дору­ченням може його заміщувати. Прези­дент підписує акти уряду, але водно­час значна частина актів президента контрасигнується урядом. Тим самим передбачається тісний взаємозв'язок з питань урядової діяльності між прези­дентом і прем'єр-міністром як своє­рідними партнерами. Однак на прак­тиці головну роль у вирішенні цих пи­тань часто відігравав президент. Роль президента щодо уряду і його глави зумовлена й поширеним серед політиків та юристів тлумаченням по­ложення ст. 21 Конституції Франції 1958 р., згідно з яким «прем'єр-міністр керує діяльністю уряду». Враховуючи те, що засідання уряду відбуваються під головуванням президента, здійс­нення прем'єр-міністром керівництва урядовою діяльністю (а не самим уря­дом) трактують як роботу щодо ре­алізації рішень уряду, а реальним керівником уряду вважають президен­та.

Ще однією основоположною озна­кою змішаної республіканської форми державного правління є конституцій­не закріплення функцій президента як арбітра або (та) гаранта у певних сфе­рах державної діяльності. Відповідні положення основних законів, попри їх загальність і абстрактність, слугують посиленню ролі президента в меха­нізмі здійснення державної влади. У більшості випадків функції прези­дента як арбітра за їх конституційни­ми формулюваннями і спрямованістю є близькими до його функцій як гаранта.

 

Таким чином ми розглянули республіканські форми державного правління. Відзначили, що при президентській республіці президент безпосередньо, при певному парламентському контролі, формує уряд, що несе перед ним відповідальність за свою діяльність. При парламентській республіці президент республіки є тільки главою держави, але не главою уряду. Політично це означає, що уряд формується партією (або партіями), що перемогла на парламентських виборах, а президент, не будучи лідером партії, не має змоги керувати його діяльністю. Керує урядом прем'єр-міністр (він може називатися інакше). При змішаній республіці парламент і президент тією чи іншою мірою ділять свій контроль, відповідальність стосовно уряду.

 

Республіканська форма правління відносно молода, у порівнянні з монархією. Однак вона зуміла закріпитися в сучасному світі. Мені здається, що майбутнє саме за республіканською формою правління, хоча скоріше не за «чистої», а за нетрадиційними її формами.

Не можна не відзначити очевидну обставину: країн, у яких главою держави є президент, значно більше, ніж країн з монархічною формою правління.

На відміну від монарха президент одержує свою владу в результаті обрання та здійснює її протягом певного строку, встановленого в конституційному порядку.

У багатьох країнах разом із президентом обирається віце-президент, що заміщає його якщо буде потреба. Такого ніколи не може бути у випадку з монархом.

Президент на відміну від монарха несе політичну відповідальність за свої дії. Він може бути відсторонений від влади в порядку імпічменту. Тим самим можна сказати, що республіканська форма правління, в якісь мірі більш досконала, ніж монархія.

РОЗДІЛ 3


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)