За відсутності хоча б одного із зазначених елементів простий і переказний векселі не мають сили

При цьому векселетримач отримує не повну суму век­селя, а тільки її частину, яка залишилася після вираху­вання відсотка за негоціацію та банківського збору. Після цього банк може у зазначений термін пред'явити трасату вексель до оплати.

Авалювання векселів. Надійнішою гарантією порівня­но з акцептом за траттами та простими векселями у міжна­родній торгівлі є їх авалювання (підтвердження) банками. Аваль є вексельним дорученням, до якого застосовується вексельне право. Це поручництво означає гарантію плате­жу за траттою чи простим векселем (повністю чи частково) з боку банку, якщо боржник не виконав своєчасно зо­бов'язання за векселем. Платіж за векселем може бути за­безпечений повністю або частини вексельної суми через аваль. Це забезпечення дається третьою особою або однією з осіб, що підписали вексель.

Авалювання здійснюють при видачі векселя або на будь-якому іншому етапі його обігу. Банк може здійснюва­ти авалювання векселя на підставі договору з будь-якою зобов'язаною за векселем особою лише після ґрунтовної перевірки його юридичної та економічної надійності. Аваль не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зо­бов'язання, за яке він був наданий (недійсності підпису юридичної особи, її фінансової неспроможності тощо).

Аваль ставлять на векселі, додатковому аркуші або на окремому аркуші із зазначенням місця його видачі. Він позначається словами «вважати за аваль» або будь-яким іншим рівнозначним формулюванням і підпи­сується тим, хто дає аваль. Для авалю достатньо лише під­пису, поставленого авалістом на лицьовому боці переказ-ного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлено плат­ником або векселедавцем. В авалі повинно бути вказано, за кого він виданий, за відсутності такої вказівки він вважа­ється виданим за векселедавця.

Вексельні кредити. Це банківські операції з врахуван­ня (дисконту) векселів і надання позичок до запитання під забезпечення векселів. Кредит надасться за заявою вексе­летримача. Врахування векселів і позички під заставу век­селів є активними операціями банку, їх суми враховують­ся при визначенні відповідних нормативних коефіцієнтів.

При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний переконатися, що клієнт спроможний своєчасно повернути його. Для аналізу і оцінки платоспро­можності використовують дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, боржників за векселями, дані інших банків, послуги незалежних аудиторських служб, інші доступні методи і засоби, що не суперечать закону.

Векселі подають у банк з реєстром, форму якого вста­новлює головний банк. Векселі у реєстрах мають бути роз­ташовані у порядку термінів їх оплати, починаючи з най­ближчого. Рекомендується групувати векселі у різні реєс­три: в один вносити ті, що мають бути оплачені у місці здійснення операцій, а в інший — іноземні векселі. Запи­си за внесеними у реєстр векселями звіряють з реквізита­ми наданих векселів. За прийняті з реєстром векселі пред'явникові вручають квитанцію, якщо їх облік не може бути здійснений у день приймання.

Банк повинен проконтролювати, щоб векселетримач при внесенні векселя до реєстру зробив іменний індоса­мент на користь банку. Якщо на векселі останній індоса­мент був бланкований, то він переводиться в іменний на ім'я банку також бланковим індосаментом, перед яким має бути залишене місце для того, щоб банк міг поставити штамп (напис) «Сплачуйте за наказом...банку». Напис на ім'я банку доречно робити ще й для того, щоб ускладнити використання векселя при його втраті або викраденні.

Крім того, на лицьовому боці векселя ставиться штамп «прийняти до врахування», «іногородній».

Подані векселі перевіряють з позиції їх юридичної та економічної надійності. З юридичного погляду перевіря­ють:

— правильність заповнення усіх обов'язкових рекві­зитів;

— повноту сплати вексельного мита;

— повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів.

Законним володарем векселя є:

— особа, на ім'я якої вексель виписаний (ремітент);

— особа, на ім'я якої зроблено останній іменний індо­самент;

— пред'явник, якщо останній індосамент є бланковим. У векселі мають бути усі реквізити, встановлені пункта­ми 1 і 75 «Положення про переказний і простий вексель», розробленого на основі Однакового вексельного закону.

Векселі, видані в інших державах, повинні строго від­повідати вексельним законодавчим актам країн, де вони видані. Якщо вексель написано іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або в заставу, банк (дирек­ція, філія) повинен вимагати завірений нотаріусом перек­лад тексту векселя.

Метою перевірки економічної надійності векселя є пов­на впевненість у його оплаті. Крім загальної кредитоспро­можності клієнта перевіряють економічний стан індосантів, які зробили написи на векселі. Для цього використовують усі наявні можливості банку, в тому числі послуги аудитор­ських організацій і дані тих банків, у яких відкрито основні рахунки індосантам.

Врахування (дисконт) векселів. Полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, термі­ново його сплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. Економічною сутністю операції врахування є дострокова грошова реалі­зація векселя його тримачем банку і переведення комер­ційного кредиту у банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної су­ми векселя певну винагороду на свою користь, тобто век­сель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отри­має за цим векселем з настанням терміну платежу, назива­ється врахуванням або дисконтом.

Враховуючи вексель, банк (дирекція, філія) отримує його у своє розпорядження, стає кредитором-векселетримачем з усіма правами і обов'язками останнього згідно з «Положенням про переказний і простий вексель».

Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача. Кількість передатних підписів є критерієм надійності век­селя (чим їх більше, тим краще). Обов'язково потрібно пе­ревірити безперервність передатних індосаментів, визна­чити законність володіння векселем. Не приймають до об­ліку векселі, подані юридичними особами, інші векселі яких опротестовувалися за останні 6 місяців.

Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслю­ють з реєстру і повертають клієнтові. Після цього реєстри розглядаються керівником банку (дирекції, філії), і за на­явності кредитних ресурсів на реєстрі ставлять дозволяю­чий напис про кількість і суму векселів, які приймаються до врахування.

Реєстри і прийняті векселі передають для подальшої обробки у відповідний відділ (сектор), залежно від струк­тури банку. Прийняті векселі реєструють у спеціальній книзі врахування векселів, яка щороку відкривається бан­ком, а реєстраційний порядковий номер векселя з цієї кни­ги проставляється банком на лицьовому боці векселя і у реєстрах навпроти запису кожного векселя.

За векселями з платежем не у місці врахування стягу­ється також порто (поштово-телеграфні витрати) і дамно (комісії банку за інкасування іноземних векселів).

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою

де С — сума дисконту; К — номінальна сума векселя; Т — термін у днях від дня обліку до дня платежу; Р — ставка врахування річних.

Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягу­ється банком наперед, але зараховується на його прибутко­вий рахунок після отримання платежу за векселем.

Для своєчасного отримання платежу за врахованими векселями банк контролює терміни настання платежів. З ці­єю метою на кожне число складається спеціальна відомість у двох примірниках, яка містить дані щодо усіх векселів, терміновими на це число, з позначкою порядкового номера векселя згідно з книгою реєстрації векселів, найменування векселедавців, пред'явників та суми кожного векселя.

Дані відомостей звіряють з векселями, які є у сховищі (касі) банку, після чого один примірник відомості переда­ють в операційний відділ, а другий залишається у відпові­дальної особи банку, яка здійснює операції врахування. При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові.

За кожним особовим рахунком може бути встановлено: чиї, на які суми і з яким терміном векселі має банк; чи бу­ли опротестовані векселі у пред'явників або векселедавців. Залишки рахунків з урахування векселів у пред'явників повинні дорівнювати сумі залишків рахунків врахованих векселів у портфелі банку і відісланих банкам-кореспондентам.

Систематичним обліком також є ведення записів щодо банків, яким було відіслано на інкасо враховані векселі. Контроль за термінами погашення (оплати) векселів є од­нією з важливих функцій банку, оскільки упущення терміну погашення або встановленого терміну подання вексе­ля до опротестування спричиняє втрату його «юридичної сили».

Якщо платіж приймається достроково, то платникові повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що зали­шилися до закінчення терміну (як правило, не менше ніж за 7—10 днів), але виходячи зі ставки відсотка банку, що сплачується за кошти за поточними рахунками. У разі оп­лати векселів після настання терміну платежу платник по­над вексельну суму платить банку за прострочені дні пеню і 6 відсотків річних, а також оплачує витрати на опротес­тування, надсилання повідомлень, тощо. Після цього банк видає вексель платникові.

Банк виконує доручення векселетримачів, бере на се­бе відповідальність за пред'явлення векселів своєчасно платникові та отримання належних платежів. Після над­ходження платежу вексель повертається боржникові. У разі ненадходження платежу вексель повертається вексе­летримачеві, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки, які виникли через неопротестування.

Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (мінус дисконт — обліковий відсоток, який банк стягує за обліку векселів), то, здійсню­ючи інкасування векселя, він бере на себе лише зо­бов'язання одержати належний за векселем платіж у виз­начений термін і передати його векселетримачеві. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселетримача. За здійснення інкасо банк отри­мує комісійну винагороду.

Інкасування векселів. Банк приймає для інкасування векселі з оплатою в тих місцях, де є установи банків. Век­сель передають для інкасування з написом про передору­чення на ім'я банку, який ставлять на його зворотному бо­ці у вигляді «Сплатіть за наказом____банку. Валюта на інкасо» і засвідчують підписом векселедавця. Прийняв­ши на інкасо векселі, банк зобов'язаний своєчасно перес­лати їх за місцем платежу і повідомити платника про над­ходження документів на інкасо.

У разі неотримання платежу за векселем банк зо­бов'язаний подати його для опротестування від імені дові­рителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель), а також повідомити клієнта про виконання доручення.

За виконання доручення щодо інкасування векселів банк має право на:

— відшкодування витрат за відправку та отримання векселів і одержання платежу, якщо платіж за векселем необхідно одержати в іншому місці;

— винагороду (комісію) за виконання доручення. Банк не несе відповідальності за втрату векселів на пошті, несвоєчасне одержання їх у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки нотаріуса (судового ви­конавця) при опротестуванні та за незалежні від банку обс­тавини, які можуть призвести до невигідних для клієнта операцій.

Всі операції з інкасування векселів здійснюються бан­ком відповідно до укладених договорів з клієнтами.

Не рекомендується приймати на інкасування векселі:

- неакцептованіпереказні;

- недоміцильовані;

- з терміном платежу менше 6 днів від моменту прий­няття на інкасо.

Доміцілювання векселів. Банк може за дорученням векселедавця або трасата здійснювати платежі за вексе­лем у встановлений термін. Банк у цьому разі на протива­гу інкасуванню векселів є не одержувачем платежу, а платником.

Доміцилювання — надання власником банківського рахунка права банкові регулювати пла­тежі за його векселями.

Зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на їх лицьовому боці «Доміцильований» або «Платник — (банк)» і підпис доміциліата.

Доміцильований вексель — вексель, який містить застереження векселедавця про те, що він підлягає оплаті третьою особою (до-міциліатом) за місцем проживання платника або в іншому місці.

Виступаючи як доміциліат, банк не ризикує, оскільки він оплачує вексель лише в тому разі, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має у нього на своєму розрахунковому (поточному) рахунку достатні кошти і уповноважує банк списати з його рахунка суму, необхідну для оплати векселя. У протилежному випадку банк відмовляє в платежі, й вексель опротестовується зви­чайним порядком проти векселедавця. За оплату векселя банк як особливий платник може стягувати комісію, а оп­лачені векселі надсилає клієнтові. Для осіб, які мають у цьому банку поточний рахунок, оплата доміцильованих векселів може здійснюватися безплатно.

Всі операції з доміцилювання векселів виконують на підставі укладеного з клієнтом (який може бути як векселедавцем, так і акцептантом векселя) договору, де зазначено умови надання даної послуги банком-доміциліатом.

Підставою для розгляду питання про виконання бан­ком функцій доміциліата є:

— письмова заява платника за векселем;

— реєстр векселів, що пропонуються для доміцилювання;

— документ, що підтверджує товарний характер век­селів.

Надані документи залишаються в розпорядженні пра­цівника банку.

Обов'язковою умовою для прийняття на себе функцій доміциліата є розрахункове касове обслуговування плат­ника в банку. Тому банк не виступає доміциліатом за век­селями векселедавців (акцептантів), розрахунковий раху­нок яких відкритий в іншому банку.

Борг трасанте вважається погашеним після оплати векселя готівкою, перерахуванням вказаної у ньому суми на банківський рахунок пред'явника чеком чи переказом. Після оплати пред'явник векселя повинен його повернути трасату із позначкою про оплату, яку ставлять на зворот­ньому боці векселя.

Поиск по сайту: