Продуктивні розлади мислення

Тема: Порушення мислення.

Природа мислення.

Мислення посідає особливе місце у процесі пізнання людиною об'єктивної реальності. Використовуючи нижчі ступені пізнання — відчуття, сприйняття, запас пам'яті і досвіду, воно відтворює дійсність опосеред­ковано, узагальнено. Мислен­ня не є природженою здатністю, внутрішньою духовною функцією, не­залежною від практичної діяльності. Процеси мислення перебігають у межах фізіологічних систем мозку: спочатку елементарні асоціації, а потім ланцюги асоціацій, що мають рефлекторний характер.

Мислення — це узагальнене пізнання дійсності, в яко­му найважливіше значення мають слово, мова, функція аналізаторів.

З розвитком психіки, мови, ігрової, навчальної діяльності поступово розвивається і вдоскона­люється мислення з усіма його особливостями, притаманними конкретній історичній епосі, і відповідними індивідуальними умовами розвитку в певному мікро- (сім'я, школа) і макросоціальному середовищі (структура су­спільства).

Психологи розрізняють три види мислення: научно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що розв'язання задачі здійснюється за допомогою реально­го перетворення ситуації, випробування властиво­стей об'єктів. Цей вид мислення властивий і вищим тваринам.

Наочно-образне мислення пов'язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них. Воно характерне для дітей молодшого віку. Це один з етапів онтогенетич­ного розвитку мислення.

Словесно-логічне мислення характеризується вико­ристанням понять, логічних конструкцій, формується в процесі ігрової, навчальної, трудової і громадської ді­яльності людини.

Мислительна діяльність складається з таких операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстракції і конкретизації.

Аналіз — процес поділу на складові частини того, що сприймається, тобто вже осмисленого предмета чи яви­ща. Розрізняють абстрактний і конкретний аналіз.

Абстрактний аналіз — це мислений поділ об'єкта або явища на окремі частини. Цей акт мислення завжди відбувається за участю мови (внутрішньої або зовнішньої). Абстрактний аналіз спрямований на пізнан­ня сутності предмета, явища.

Конкретний аналіз — це намагання в процесі пізнання практично поділити на частини предмет, яви­ще. Наприклад, лікар, який вивчає дані лабораторного дослідження (крові, сечі), робить перш за все конкрет­ний аналіз. При цьому він одночасно усвідомлює сугь відповідних показників з урахуванням характеру скарг хворого, симптомів хвороби, лікування і прогнозу, тобто здійснює абстрактний аналіз. Отже, в дорослої людини ці два процеси відбуваються цілеспрямовано і взаємопо­в'язане».

Синтез — процес практичного або мисленого з'єднан­ня в одне ціле окремих частин предмета, явища, тобто мислительні операції проходять у вигляді порівнянь, уза­гальнень, абстракцій.

Аналіз і синтез нерозривно пов'язані між собою. Суть мислення, за Ф. Енгельсом, полягає «стільки ж у розкла­ді предметів свідомості на їх елементи, скільки в об'єд­нанні зв'язаних один з одним елементів у якусь єдність. Без аналізу немає синтезу» '.

Порівняння полягає у встановленні схожості і (або) відмінності. Розглядаючи їх у різних аспектах, комбіна­ціях, ми краще, глибше пізнаємо вивчаємі предмет, об"єкт або явище.

Узагальнення виникає в результаті процесу порів­няння, коли з розрізнених частин, деталей виділяють го­ловне, загальне, що може бути характерним для певного предмета, явища, об'єкта, ситуації. З розвитком дитини ця властивість мислення набуває більш змістовного ха­рактеру, бо з часом починає спиратися на аналіз і син­тез.

Абстракція — операція мислення, яка полягає в то­му, що суб'єкт, виділяючи які-небудь ознаки вивчаємого об'єкта, відволікається від решти.

Конкретизація допомагає зв'язати теорію і практику, глибше розкрити які-небудь положення на прикладі справді існуючого в об'єктивному світі предмета, явища.

Потреба конкретизації, як правило, виникає під час навчання учнів, студентів, тобто в педагогічному про­цесі.

Конкретизація дає змогу перейти від більш загальних, абстрактних властивостей і ознак до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду. Конкретизація сприяє кращому пізнанню дійсності.

Поділ пізнавальних процесів на відчуття, сприйман­ня, мислення є дещо умовним. Вже у процесі відчуття і сприймання починається виділення і узагальнення істот­них ознак, потрібних для сприйняття об'єктів, зіставлен­ня їх з іншими об'єктами. І сприймання, і пам'ять про­низані елементами мислення. Осмислене сприймання, смислова пам'ять є важливими характеристиками будь-якого процесу сприймання і пам'яті. На відміну від цих процесів, мислення спрямоване на встановлення зв'язків і відношень між предметами і явищами навколишнього світу.

Форми мислення

Серед форм мислення є такі: поняття, судження, умо­вивід.

Поняття — вищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення. В поняттях міститься те, чого не можна безпосередньо сприйняти за допомогою наших органів чуття. Кожна людина набуває понять у процесі спілкування з іншими людьми, але оволодіває поняттями в міру свого розумового розвитку, своїх знань і досвіду.

Розвиток понять у дитини відбувається поступово і значною мірою зумовлений мікросоціальним середови­щем, передусім сім'єю.

Прикладом поняття в дитячому віці може бути по­няття «дерево». Воно належить не одному конкретному об'єкту, а групі об'єктів, що характеризуються ознака­ми, які є в будь-якого дерева (стовбур, гілки, листки). У це поняття не входить те, що є характерним лише для дерева певного виду (наприклад, форма листків, особли­вості розташування гілок тощо).

Від гнучкості понять часто залежить істинність пі­знання суттєвих якостей предметів. Гнучкість понять ми визначаємо, виходячи із суджень людини.

Судження — це форма мислення, що відбиває логічні зв'язки між предметами і явищами. Як правило, в проце­сі вираження суджень стверджується будь-що або запе­речується. Судження істинне, якщо ствердження або за­перечення відповідає дійсності, хибне — якщо воно пе­редає зв'язок між явищами, якого насправді не існує.

З кількох взаємопов'язаних посилок — суджень шля­хом міркування людина формулює нове судження, тоб­то робить умовивід.

Умовивід — важлива форма опосередкованого пізнан­ня реальної дійсності. Характеризується висновком, зроб­леним з кількох суджень.

Розрізняють основні способи умовиводів: індукцію, дедукцію і аналогію.

Індукція — рух думки від одиничних тверджень до загального знання. Результат індуктивного умовиво­ду— загальне судження. Спостерігаючи, наприклад, за одним предметом (залізом), іншим (каменем), на які діє висока температура, ми бачимо, що вони під впливом тепла розширюються. Робимо відповідний висновок, що всі тіла в результаті нагрівання розширюються.

Дедукція — рух знання від більш загального до менш загального. Наприклад, знаючи, що всі тіла при нагріванні розширюються, ми робимо висновок, що і конкретне тіло (дерево або метал) також розширює­ться.

Умовиводи, за аналогією, є одиничним висновком, зробленим на основі подібності між об'єктами за абст­рактною ознакою.

У кожної людини по-різному виявляються не тільки форми мислення, а й види. Серед видів, залежно від ін­дивідуальності, можуть домінувати наочно-дійове, наоч­но-образне, абстрактне мислення. Найпершим виникло наочно-дійове мислення. Саме воно забезпечувало роз­в'язання практичних завдань, що поставали перед інди­відуумом. У процесі історичного розвитку з практичного мислення виникло наочно-образне.

І в процесі психічного розвитку дитини також спочат­ку з'являється наочно-дійове мислення. У дошкільному віці дитина в процесі маніпуляцій пізнає об'єкти тоді, коли вона руками роз'єднує, розчленовує і знову об'єд­нує їх. У 5—6 років у дитини виникає наочно-образне мислення. Потреба в обов'язковій практичній дії з об'єк­том для її пізнання відпадає. Але вона повинна все ж та­ки сприймати або наочно уявляти той чи інший об'єкт.

У шкільні роки на основі наочно-дійового і наочно-образного мислення розвивається абстрактне мислення, тобто мислення у формі абстрагованих понять і мірку­вань.

Наочно-дійове, наочно-образне і абстрактне мислен­ня — це фундамент практичного (шахіста, полководця, хірурга), художнього (музиканта) і теоретичного (вче­ного, філософа) видів мислення. Будь-який з названих видів мислення залежить від стану емоційної сфери особистості. Емоції можуть стимулювати мислительний про­цес, знижувати його продуктивність, а в деяких випад­ках змінювати зміст і продукт мислення. Позитивні емо­ції, які виникають внаслідок глибокої зацікавленості, підвищують продуктивність мислительної діяльності. Проте емоції не повинні оволодівати мисленням на шко­ду основним завданням, так само важливим для форму­вання особистості. Тобто йдеться про дисципліну мис­лення.

Як позитивні, так і негативні емоції можуть негатив­но впливати на мислення. Усе залежить від того, що спричинило цю емоцію. Часто, наприклад, почуття лю­бові заважає об'єктивно оцінити вчинки і особистість коханої людини.

Мислення тісно пов'язане з мовою і мовленням.

У мислительній діяльності важливе значення мають вольові функції мислячої людини, її бажання і прагнен­ня до пізнання, тобто воля є свого роду енергетичним ре­сурсом процесу мислення.

Для сумарної оцінки рівня інтелекту використовують дані, одержані при вивченні мислення, пам'яті, уваги, сприймання.

Продуктивні розлади мислення.

Розлади мислення бувають формальними і продуктивними. Фор­мальні розлади мислення можна диференціювати за темпом, логічною стрункістю і цілеспрямованістю.

Серед продуктивних розладів мислення у клініці виділяють такі фор­ми: маячення, надцінні ідеї, резонерство, паралогічне мислення, сповільнене, в'язке, прискорене мислення.

Ø Маячення — це помилкові, неправдиві твердження, що не відповіда­ють реальній дійсності, виникають на хворобливій основі і не піддаються корекції.

Критерій практики для встановлення істинності, правильності тверджень при маяченні не має значення, хворі його повністю ігнорують. І. П. Павлов визначав маячення як «викривлене відношення думки до середовища». Наявність маячних ідей свідчить про глибокі психічні розлади, до речі, не тільки в сфері мислення. При цьому порушуються й інші психічні функції, зокрема, афективна і вольова. Від інших неправдивих думок, пере­конань, що базуються на неправильному вихованні, маячні ідеї відрізняються тим, що вони є симптомом психічного захворювання і підпадають під зако­номірності перебігу патологічного процесу.

За своїм змістом маячні ідеї бувають найрізноманітнішими, їх су­купність має назву маячення. Виділяють маячення значення, відношен­ня, переслідування, збитків, самоприниження, ревнощів, величі, впли­ву, підстроєності, інтерметаморфози та ін. Хворі стверджують, що багато з того, що діється довкола, має для них особливий зміст і особливе значення. Наприклад, зустрічний чоловік зняв бриля і оглянув його верх, а хворий це сприймає як те, що його власне головне вбрання заражене радіоактивними речовинами. Або вранці повз вікна проїхала машина з написом «Хліб», а для хворого це означає, що в цьому році буде неврожай і голод. Подібних прикладів маячних ідей значення можна навести безліч. Часто в психіатричній практиці трапляються маячення відношен­ня. Хворий уявляє, що розмови пасажирів у транспорті мають відно­шення до нього, випадкові жести зустрічного міліціонера вказують на­прямок, куди хворому треба тікати, та ін. Хворі з ідеями переслідування стверджують, що їх переслідують з наміром покарати, вбити, що вони є об'єктом стеження органів міліції, СБУ, рекетирів тощо. Проте найчас­тіше хворі стверджують, що існує група невідомих осіб, які діють секретними і часто магічними способами. Тут ідеї переслідування форму­ють маячення фізичного впливу, коли хворий впевнений, що перебуває під впливом апаратів, гіпнозу, космічних променів, радіаційно-проме­невих приладів. Ці прилади нібито вмонтовані в стіни, стелю, телевізор, радіоприймач або у внутрішні органи хворого, в зуби тощо. До цього виду маячення близьке за змістом маячення гіпнотичного впливу, коли хворі впевнені, що на них навіюють гіпноз, який керує їхніми діями, думками, викликає різні почуття, бажання, потяги.

Маячні ідеї збитків—пограбування, крадіжки— найчастіше виникають при психічних захворюваннях у людей похилого віку. Хворі стверджують, що в них украдено різні речі, взуття, гроші. Вони їх шукають звинувачують сусідів, часто перевіряють свої речі, ховають їх, скаржаться в міліцію на уявних злодіїв.

Маячні ідеї самозвинувачення за своїм змістом бувають різними.

Хворі звинувачують себе у нездійснених правопорушеннях, зараженні інших людей невиліковними хворобами, створенні страшних соціальних і природних катаклізмів. Хворі з маячними ідеями самоприниження принижують свої фізичні, моральні, інтелектуальні та інші якості.

Зустрічається також різновид маячення, що має безпосереднє відно­шення до стану внутрішніх органів хворого. Такі ідеї — хвороби внутрішніх органів, неповноцінності всього органу чи окремих його частин, смерті організму чи органів — одержали назву іпохондричних. Іпохондричне маячення теж буває різним за змістом. Хворі стверджують, що не мають шлунка, їжа кудись «провалюється», і тому у них немає випорожнень, їхні внутрішні органи давно згнили, немає дихання, пульсу: залишилась мертва шкіра (нігілістичне маячення); виказують ідеї ураження сифілісом, СНІДом та іншими тяжкими недугами, призначають дату своєї смерті. До різновидів іпохондричного маячення відносяться також ідеї дисморфофобії — зміни форми і величини тіла, частіше — обличчя. При іпохондричному маяченні хворі не допускають навіть можливості помилкового твердження. Вони впевнені в тому, що у них змінюється обличчя, зменшуються розміри статевих органів, мимовільно відходять гази. Описаний випадок, коли хворий був впевнений у тому, що у нього росте ніс; він його вимірював щодня, а потім відрізав.

Особливість іпохондричного маячення полягає в тому, що фоном для формування цих ідей є знижений або тривожний настрій.

Головна тема у маяченні ревнощів—це подружня невірність. Хворий переконаний у тому, що дружина зраджує його, він слідкує за нею, звинува­чує в таємних зустрічах з коханцями, шукає доказів цього: сліди поцілунків, плями на білизні, записки, трамвайні квитки. Не маючи «доказів», такий хворий вимагає від дружини зізнання в зраді, жорстоко знущаючись над нею. Цей вид маячення є одним із найбільш суспільне небезпечних.

Інші маячні ідеї, а саме: величі, могутності, багатства, винахідництва, відкриття, високого походження — виникають на фоні підвищеного на­строю, самовдоволення. Маячення величі найчастіше буває при органіч­них ураженнях головного мозку з порушенням пам'яті та інтелекту, через що маячні ідеї мають безглуздий характер. Є правило: чим нижчий інте­лект, тим безглуздіше маячення. Один із хворих з прогресуючим паралічем запевняв, що він флотоводець світу, командує усіма збройними силами зем­ної кулі, володар Всесвіту, піднімає сонце вранці й опускає його ввечері і може залишити людство без світла. Таким же безглуздим буває і маячення багатства—у хворого зібране все золото світу, він має тисячі вагонів кош­товностей, дарує мільйони випадковим знайомим і т. ін.

Маячення винахідництва і відкриття близькі за змістом. Хворі «ви­находять» різні машини, апарати, прилади, роблять «відкриття» в науці, техніці, різні «проекти» надсилають у науково-дослідні інститути, в Академію наук. При маяченні високого походження хворі впевнені, що їхні батьки — відомі в країні політичні діячі, вчені, актори, які при­ховують свої родинні зв'язки з хворим в ім'я якихось державних інте­ресів, військової таємниці.

Отже, маячення має такі властивості: 1) воно завжди є ознакою хво­роби; 2) не коригується, спроби коригувати тільки посилюють маячення; 3) в ньому присутня паралогічність — «крива логіка»; 4) виникає при ясній свідомості; 5) маячні ідеї міцно пов'язані з особистістю; 6) вини­кають при достатньому інтелекті.

За механізмом виникнення маячення буває первинним і вторинним. Первинне маячення виникає власне з розладів мислення, а вторинне— з розладів в інших сферах (настрою, сприйняття). Крім цього, виділя­ють такі два різновиди маячення.

1. Маячення чуттєве, образне, яке звернене до чуттєвих уявлень і образів, фантазії. Цим пояснюється наявність при чуттєвому маяченні емоційних розладів — страху, тривоги, моторного збудження і навіть галюцинацій. Наприклад, у хворого на вулиці спитали, котра година.

Він зрозумів, що це тільки привід його затримати. Через кілька хвилин його «здогад» підтвердився, бо інший чоловік сунув руку в кишеню, де був «револьвер». Тут же почувся «голос», щоб хворий тікав. Він зробив висновок, що ця сцена була підготовлена його колишньою дружиною, щоб заволодіти його житлом. Для чуттєвого маячення характерною є фрагментарність, раптовість виникнення, наглядність, конкретність.

2. Маячення систематизоване, інтерпретативне, словесне. Невірні міркування підкріплюються доказами із практики реально існуючим відносин, але їх вибір односторонній, протилежні аргументи не визна­ються. Маячна система має певну стрункість у доборі фактів, обґрунту, ванні тверджень, суб'єктивну логіку. Систематизоване маячення є віднос­но автономним до інших психічних процесів, хворі деякий час зберігають професійну працездатність, не потрапляють у поле зору психіатрів, мої жуть переконати в правильності своїх ідей родичів чи приятелів, котрі потім теж можуть включитися в боротьбу за реалізацію цих ідей. Систе­матизовані маячні ідеї буває дуже важко розпізнати. Особливо це сто­сується паранояльного маячення, що виникає з надцінних ідей і мас в своїй фабулі реальні факти, пов'язані в патологічну систему тлумачення, коли на базі правдивих явищ робиться маячний висновок (в одній із ланок логічного ланцюга виникає похибка, і далі діють закони «кривої логіки»).

При зворотному розвитку маячення спочатку втрачається акту­альність маячних ідей і, відповідно, пошуків шляхів до їх реалізації, а далі маячні ідеї зникають, до них з'являється критичне ставлення. Проте нерідко спостерігається так зване резидуальне маячення, коли хворий після приступу гострого психозу в даний час не має маячення, але впев­нений, що його переживання в психотичний період були реальними і частково переносить їх у нинішню ситуацію.

Ø Надцінні ідеї виникають як патологічне перетворення природної реакції на реальні події — це помилкові міркування, що виникають на реальній основі, але переоцінені щодо їхньої значимості. Вони посідають у свідо­мості і діяльності людини незаслужено велике місце. Надцінні ідеї супро­воджуються високою емоційною напругою і визначають напрямок інших психічних процесів і поведінки. Саме інтенсивність емоційного тону про­цесу мислення є основною причиною переоцінки значення цих ідей. Зміст надцінної ідеї складає впевненість хворого, наприклад, у несправедливому ставленні до нього, ущемленні його інтересів, подружній невірності, у на­явності соматичних захворювань, у своїх особливих заслугах, високих здіб­ностях, винахідливості і т. ін. Звідси і назви надцінних ідей: ставлення, ревнощів, винахідливості, реформаторства. Надцінні ідеї можна скоригувати за допомогою зовнішнього впливу з часом вони самі згасають.

Ø Невідчепні (нав'язливі) ідеї — це думки, які з'являються у хворого незалежно від його волі і утримуються всупереч його бажанню. Хворий ставиться до них критично і бореться з ними. Найчастіше нав'язливі ідеї проявляються такими станами: невідчепне мудрування, невідчепне рахування, невідчепні спогади, невідчепний страх, невідчепні сумніви, невідчепні потяги та ін.

Відомо кілька форм нав'язливих станів. Значну гру­пу серед них складають фобії:

- агорафобія — страх перед широким простором,

- клаустрофобія — боязнь закритих приміщень. Іноді виникає боязнь чужого погляду, боязнь почервоніти.

До нав'язливих станів належать також хво­робливий сумнів, коли хворі весь час перевіряють свої вчинки (кілька разів перевіряють, чи замкнули вони квартиру, виходячи з дому, і часто повертаються, щоб упевнитися в цьому). У випадку хворобливого мудруван­ня хворий ставить безглузді запитання, наприклад, чому стіл має чотири ніжки, а не вісім.

Особливі зміни мислення особистості відбуваються при маніях. Хворі перебувають у стані нав'язливої по­треби рахувати, згадувати прізвища. Якщо вони опираються цій потребі, то в них псується настрій, вони не в змозі виконувати свої професійні обов'язки.

У психіатричній клініці часто у хворих спостеріга­ється порушення здатності висловлювати правильні суд­ження, їхні умовиводи випливають не із суджень, на яких вони грунтуються. Цей розлад називають парало­гічним мисленням. Наприклад, на запитання: «Яка си­ла піднімає літак у повітря?» — хворий відповідає: «Лі­так летить тому, що пасажирів чекають їхні родичі».

При символічному мисленні одне поняття стає симво­лом.іншого, іноді на підставі випадкових, другорядних ознак. Це порушення є найхарактернішим для шизофренії. Хвора заявила, що вона спить нескінченність, тобто 8 годин. Цифра 8, розміще­на горизонтально, означає нескінченність.

Деталізація — патологічна ґрунтовність — порушення мислення, яке полягає в тому, що хворий не може виділити го­ловне, істотне. В процесі розмови хворий наводить дуже багато другорядних деталей, подробиць, які заступають основне, хоч воно й не випускається з уваги. Спостерігається переважно при епілепсії.

Поиск по сайту: