Екологічні аспекти функціонування національного парку

Нині йде дискусія про розширення мережі природно-заповідних територій з метою збереження генофонду рослинного та тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів, підтримання сприятливих екологічних умов. Це зумовлено, в першу чергу, тим, що суспільство все більше усвідомлює важливість і значущість охорони природних ресурсів.[9] Об’єкт природно-заповідного фонду в Причорноморському районі – Гранітно-степове Побужжя недостатньо репрезентативний і, відповідно, для нього не забезпечують умов для збереження біорізноманіття фітобіоти. Причини цього не лише в дуже обмеженій площі об’єкту, але також у тому, що створений він без урахування закономірностей приватизації земель сільськогосподарського призначення та поширення біорізноманіття у ландшафті. В результаті, незважаючи на розширення мережі природоохоронної територіх, воно має ряд суттєвих вад, що не дозволяє вважати досягнуте повноцінною системою його збереження. Регіональні ландшафтні парки — це відносно великі територіальні комплекси, які відрізняються високим ступенем естетичності природних і слабоокультурених ландшафтів, сприятливими для рекреації кліматичними умовами, зручним транспортним зв’язком і придатністю для організованого масового відпочинку та туризму [10]. Вони є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюється з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Відповідно до статті 23 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” на регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:

• збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів;
• створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об’єктів;
• сприяння екологічній освітньо-виховній роботі [4].

Дослідження приватизаційних проблем і використання земель здійснювалось як у межах природоохоронної території, так і прилеглої до неї. За даними державного земельного кадастру територій, які знаходяться в межах впливу на природно-заповідний фонд, загальна площа досліджуваного регіонального ландшафтного парку “Гранітно-Степове Побужжя” становила 224,9 тис. га,

Таблиця 1. Характеристика землекористування в межах природоохоронної
і прилеглої території регіонального ландшафтного парку
за категоріями земель станом на 01.01.2004 р.

Досі ще немає економічного та екологічного обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням у межах впливу на територію заповідання. Разом з тим структура й екологічна незбалансованість земельного фонду суттєво погіршує ефективність використання та охорони земель, зумовлює, зокрема, відносну дефіцитність землі як ресурсу територіального розвитку, погіршує природну здатність ґрунтового покриву до самовідновлення, збіднює видове розмаїття флори та фауни в ландшафтах.

Наприклад, господарське використання земель прилеглих територій регіональних ландшафтного парку “Гранітно-Степове Побужжя” характеризується високою сільськогосподарською освоєністю й значно перевищує екологічно обґрунтовану межу. Причина цього — екстенсивний спосіб ведення землеробства, нераціональна структура сільськогосподарських угідь, розораність яких коливається від 72,6 % до 0,6 %, що значною мірою впливає на екологічний стан землекористування території, а відповідно і на її біорізноманіття.

Таблиця 2. Структура природно-господарського використання
в розрізі природно-заповідних об’єктів

Найбільший вплив на біорізноманіття природоохоронної та прилеглої території в регіональному ландшафтному парці “Гранітно-Степове Побужжя” має сільськогосподарське землекористування.

Для оцінки екологічного стану агроландшафтів і сільськогосподарського землекористування застосовуються такі показники:

• коефіцієнт екологічної стабільності території (землекористування);
• коефіцієнт антропогенного навантаження;
• лісистість території;
• інші показники, які характеризують екологічне різноманіття і стабільність території (площі мікрозаповідників, екологічних ніщ, протяжність міграційних коридорів, захищена лісосмугами площа).

Таблиця 3. Характеристика екологічної стабільності та антропогенного
навантаження в розрізі природно-заповідних об’єктів

Із табл. 3 можна зробити висновок, що у цілому прилеглі території до регіонального ландшафтного парку “Гранітно-Степове Побужжя” характеризуються коефіцієнтом екологічної стабільності, що вказує на нестабільність землекористування і вимагає здійснення кардинальних заходів з охорони довкілля і земель. Для визначення впливу діяльності людини на стан природного середовища в межах природоохоронної та прилеглої території регіонально ландшафтних парків розраховано коефіцієнт антропогенного навантаження. Природоохоронна та прилегла територія регіонального ландшафтного парку відноситься до значного антропогенного навантаження.

Серед важливих напрямів раціоналізації землекористування в бік його екологізації є:

• відтворення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів відповідно до рівня розвитку природно-ресурсного потенціалу;
• переорієнтація земельно-територіального комплексу на розвиток немалоємких галузей;
• еколого-економічна адаптація структури землекористування, що склалася, до структури природно-ресурсного потенціалу;
• подальший розвиток і цілеспрямоване формування відповідних місцевому природно-ресурсному потенціалу вдосконалених за структурою і організацією природно-ресурсних комплексів регіонів країни.

Для поліпшення екологічного стану землекористування в межах зони його впливу на об’єкти природно-заповідного фонду, необхідно здійснити оптимізацію структури угідь.

В умовах обмеженого ресурсного забезпечення потрібно йти шляхом екологізації землекористування, адаптації технологічних процесів та агрофітоценозів до конкретних грунтово-ландшафтних і соціально-економічних факторів. Це, насамперед, потребує удосконалення структури земельного фонду в бік збільшення частки лісів та лісовкритих площ, у тому числі розширення площ природоохоронних угідь за рахунок зменшення питомої ваги сільськогосподарських угідь. Реформування земельних відносин, зміна форм власності та господарювання на землі не призвели до поліпшення використання земельних ресурсів, підвищення продуктивності землеробства.

Подальша інтенсифікація всіх ланок землекористування — це один із основних напрямів його розвитку, яка повинна досягатися за рахунок впровадження науково обґрунтованих систем ведення господарства, дбайливого використання кожного гектара земельних угідь і біорізноманіття. Отже необхідне екологічне управління.

Висновки

«Гранітно-степове Побужжя» – не просто природній музей незайманої

природи, а й дуже цінна природна лабораторія, де проводять глибокі

наукові дослідження. Визначаються шляхи і методи збереження, відтворення

і поширення представників Бузької флори. Розробляються заходи,

спрямовані на збільшення поголів’я і розширення ареалу та раціональне

використання тваринного світу. Вивчаються

гідрологічний режим території, методи охорони гірсько-лісових ґрунтів,

ефективного ведення лісового господарства, боротьби з катастрофічними

явищами природи (повені, селеві потоки, зсуви, вітровали, сніговали).

Цим самим «Гранітно-степове Побужжя», сприяє збереженню і примноженню багатств природи України.

В наш час найбільш повно і довговічно краса природи може бути захищена національному парці. Природна краса Гранітно-степово Побужжя з часом стає безцінним еталоном, мірою і критерієм прекрасного, великим учителем і натхненням муз, має моральне значення, як притулок, де людина очищається від грішних земних турбот, відпочиває, збадьорюється, стає благородною.

Парк, як осередок історії та культури нашого народу, потребує належного догляду та фінансування на його утримання, адже він несе рекреаційне навантаження і повинен надихати нас на добро.

Поиск по сайту: